• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні зміни в морфемній структурі слова

Завдання та принципи морфемного аналізу слова

Основні зміни в морфемній структурі слова.

План

1. Основні зміни в морфемній структурі слова:

а) спрощення;

б) перерозклад;

в) ускладнення;

г) декориляція.

2. Морфемний аналіз слова.

У процесі історичного розвитку мови можуть змінюватися не лише значення слів чи їх фонетичний склад, але і їх морфемна будова. У деяких словах, наприклад, змінюється кількість морфем, звуковий склад окремих морфем, відбувається зміна їх значення і функції. У зв'язку з цим прийнято говорити про зміни у морфологічній структурі слова. Шляхом зіставлення споріднених слів, вивчення давніх форм і морфологічних типів слів можна встановити: чи стала морфемна будова цих слів іншою, ніж була у момент їх виникнення; яким буде поділ слів на морфеми, чи збігається з тим поділом, що був характерний для минулого стану розвитку мови.

Головними факторами, які спричинили зміну морфемної структури слова, є порушення прямого співвідношення між твірною і похідною основами. Основними причинами історичних змін у морфемній будові слова вважаються:

1.Зміни у значеннях похідних і непохідних основ.

2.Зникнення з мови споріднених мотивуючих основ.

3.Фонетичні зміни у структурі слова.

З огляду на ці причини розрізняють такі типи історичних змін у морфемній структурі слова: спрощення, перерозклад, ускладнення, декореляція.

1. Спрощення

Найбільш поширеною і важливою зміною складу слова є спрощення.

Спрощення — це зміна у морфемній структурі слова, в результаті якої у процесі розвитку мови похідна основа, що мала в своєму складі афікси, перетворюється на непохідну, кореневу, наприклад: дар (порівняйте давнє да-р-ь - да-ти).

Явище спрощення виникло внаслідок деетимологізації і демотивації слів та в результаті фонетичних змін: дар — дати, носик (чайника) і ніс людини, тиждень — «той же день».

Розрізняють повне і неповне спрощення. При повному спрощенні відбувалося цілковите злиття афіксальних морфем з кореневою. Нові слова при цьому вже не зберігають слідів давньої подільності. Так, у сучасних неподільних основах прикметників стар-ий, добр-ий, хитр-ий лише шляхом порівняльно-історичних зіставлень можна виділити давній суфікс -р- зі значенням великої міри ознаки, яку виражав корінь. Порівняйте: старий - ста- (спільнокореневі стати, стояти) + суфікс -р-; первісно слово старий означало «сталий», «міцний»; слово добрий має той же первісний корінь, що й доба, оскільки означало «відповідний», «той, що підходить». Прикметник хитрий утворився на базі праслов'янського хитати. Первісний корінь хьіт- у поєднанні з суфіксом -р- мав значення «меткий», «спритний». Згодом це слово набуло сучасного значення «нещирий».

При неповному спрощенні окремі сліди колишньої похідності зберігаються і їх можна помітити: корінь та афікси розпізнаються, хоча вже втратили своє значення. Наприклад, слова на зразок порошок, обруч у сучасній українській мові є неподільними, проте у них можна розпізнати афіксальні морфеми і кореневі (порівняйте: первісно порох — "пил, прах", ст.-слов. "прахь"; об-ручь від "рука"). Отже, відбулося злиття в одну морфему давніх коренів та афіксів.

Розрізняють спрощення у трьох позиціях — злилися в одну кореневу морфему: корінь і суфікс; префікс і корінь; префікс, корінь і суфікс.

а) Корінь + суфікс: одноморфемні тепер основи в іменниках мил-о, шил-о, рал-о і под. колись були морфемно подільними. Порівняйте: мило походить від давнього дієслова миті + суфікс на означення знаряддя дії -дл-о, в якому сталося спрощення: мидло —»мило; рало походить від первісного ордло, де початкове ор- (колишній корінь як і в етимологічно спорідненому орати) дало ра-(порівняйте: ратай) + суфікс -дл-о —> ло. Отже, елемент -л- у цих словах суфіксального походження, однак зараз він є складовою частиною кореня.

У словах жир, дар давній суфікс -р- злився з коренем, тому ці слова тепер також мають непохідні основи, хоча, наприклад, жир походить від жити — «підтримувати життя» і первісним значенням слова жир було «їжа». Злилися давні суфікси з коренями і в багатьох інших словах, які тепер уже не членуються на морфеми, наприклад, вікн-о — від кореня ок- (порівняйте: ок-о) + суфікс -н-, перед початковим о з'явився приставний приголосний в (порівняйте: він, вухо); гребінь — від кореня греб- (порівняйте: греб-у, первісне гребти означало «чесати») + суфікс -ень- (у якому маємо чергування: гребінь — гребеня).

Спрощення на межі кореневої і суфіксальної морфем відбулося у словах із суфіксами здрібнілості (у словах зі зменшеним значенням). Вони втратили значення зменшеності, здрібнілості, стали окремими самостійними лексемами, оскільки не зменшене (твірне) слово або вийшло з ужитку, або нове слово отримало інше, спеціальне значення, ніж не зменшене (твірне): куниця (від первісного куна з цим же значенням і суфікса -иц-я), миска (від первісного миса — «плоске блюдо» і суфікса зменшеності -к-а); кориця (прянощі), лопатка (анатом.), ніжка (стола), носик (чайника), ручка (дверна), стрілка (годинникова), спинка (дивана) та ін.

б) Префікс + корінь: закон (від префікса за- + корінь кон- (кін-), первісне конь — «межа, кордон, кінець»), призьба (від при- + ізба), окорок (від о- + первісне корок — «нога»), обруч (від об- + дьвжручь у значенні «браслет»), паскуда (від па- + первісне скуда — «бідність»), спосіб (від с- + первісне пособь — «поміч»). До префіксальних за походженням утворень, які піддалися спрощенню, належать слова із заперечним префіксом не-, що злився з коренем (слова без не- вийшли з ужитку): неділя (від не- + первісне дьлати, отже неділя — «день відпочинку»), недуг (від не- + первісне дугь — «сила, здоров'я»; порівняйте: сучасне дужий —«сильний, здоровий», а недуг отримало значення «безсилля, неміч, хвороба»), ненароком (від не- + первісне нароком — «навмисне»).

в) Префікс + корінь + суфікс: у слові наперсток маємо новий корінь, що утворився внаслідок злиття трьох давніх морфем: префікса на-, кореня перст- і суфікса -ок; непохідне слово подушка є результатом злиття префікса по-, кореня душ- (дух — «дути») і суфікса -к-а, отже, подушка буквально—«надута»; завтра(від за- +утр- + закінчення родового відмінка -а).

Спрощення історично похідних основ найчастіше відбувається внаслідок зміни їх лексичних значень. Порівняйте, наприклад, слова корито, смородина, обруч, негідник, порошок, столиця, щетина, оскомина, сусід та ін.

Спрощенню піддалися іменники, утворені за допомогою суфіксів здрібнілості (білка, бочка, ложка, косинка, кориця), прикметники з колишніми суфіксами «вторинної прикметниковості»: великий, вузький, гіркий, короткий, м'який, рідкий.

Спрощенню історично похідних основ сприяли різні фонетичні зміни в їх звуковому складі: весло (первісно везло) утворено від основи дієслова везти за допомогою суфікса -сл-о. У позиції «корінь + суфікс» відбулася асиміляція дзвінкого приголосного з до глухого с з наступним стягненням двох однакових приголосних в один звук. Слово канути утворено від основи дієслова капати за допомогою суфікса -ну- з наступним спрощенням групи приголосних пн до звука н. Цікаві факти, аргументовані припущення про різні види, фази, причини, механізми спрощення містять праці О. Ольшанського, І. Яценка . Так, наприклад, слово коричневий пройшло такі фази спрощення: кор-а —* кор-иц-я —> кориц-я —> корич-н-ий —»коричн-ий —> коричн--ев-ий —»коричнев-ий. Отже, аналогічні факти дають підстави для висновку, що «спрощенню похідної основи передує спрощення твірної основи на попередньому етапі розвитку мови».

Спрощення сприяє збільшенню кількості твірних слів, розширенню словникового складу мови. Так, наприклад, на базі слова тиждень утворилися деривати тижневий, тижневик, щотижня. Від кореня род- утворилися нові кореневі слова народ, урожай, родич, порода, природа, врода, основи яких у минулому були морфемно подільними. Кожне з цих слів тепер зазнало спрощення і є неподільним. Від спрощених слів уже утворилися цілі гнізда споріднених: природа —природник, природний, природодослідник; урожай — неврожай, урожайний, врожаїти, врожайно і под.

Отже, спрощення — найбільш поширений вид змін морфемної структури слова. Воно збагачує кількість кореневих морфем у мові.

2. Перерозклад

Перерозклад—це історична зміна морфемних меж у складі слова; такий мовний процес, у результаті якого в складі похідного слова змінюються межі між твірною основою і словотворчим афіксом внаслідок переходу звукового елемента однієї морфеми до сусідньої морфеми. Так, наприклад, збільшився звуковий обсяг закінчень у словах рук-ам, вод-ам, земл-ям (порівняйте: давнє рука-мь, вода-мь, земля-мь) за рахунок перерозкладу кінцевих голосних основи -а. Подібне спостерігається і в дієслівних формах на зразок вед-еш, вед-ете, нес-еш, нес-ете, ход-иш, ход-ите, в яких голосні є, и у давній період розвитку української мови були суфіксальними, належали до основи, а не до закінчення (порівняйте: первісне несе-ши, несе-те, веде-ши, веде-те, ходи-ши, ходи-те). Отже, флексія теж розширилася за рахунок основи.

Перерозподіл «звукового матеріалу» відбувся між деякими прийменниками і наступними словами (переважно займенниками). Так, корінь збільшився звуком н, який колись входив до складу давніх прийменників вьн, кьн, сьн у формах на зразок в нього, ньому, неї, з ними, за аналогією до цього і у формах на зразок під ним, за нього та ін. (порівняйте: вьн + ємь, сьн + имь, кьн + ему). Слово зняти утворилося від прийменника сьн і дієслова яти — «брати», приголосний прийменника н внаслідок перерозкладу належить до кореня. Згодом звук н появився за аналогією між коренями та іншими префіксами і став кореневим: підняти.

Явище перерозкладу породило нові суфіксальні морфеми. Так, зокрема, від суфікса -ик шляхом перерозкладу утворилися суфікси -ник, -іль-ник, -льник на означення осіб за діяльністю і предметів їх діяльності. Похідний суфікс -ник утворено шляхом перерозкладу від прикметникового суфікса -н- і суфікса іменника -ик (звичайно, не у всіх випадках):

ват-н-ий —» ват-н-ик,

потай-н-ий —> потай-н-ик,

солом 'я-н-ий —> солом 'я-н-ик,

сприт-н-ий —> сприт-н-ик.

У словах на зразок віс-ник, робіт-ник, захис-ник, фокус-ник, жартів-ник відчувається суфікс -ник, оскільки у мові немає відповідних прикметників З суфіксом -н- (Потіха, 1970: 114). Похідний суфікс -ільник сформувався на основі віддієслівних іменникових назв, утворених за допомогою суфікса -ник від дієслівних, дієприкметникових основ на -ль, -ла, -ло, наприклад: погорільник (порівняйте: погоріль-ник-ь < погорія-ь < погоріти), який згодом шляхом словотвірного перерозкладу набрав поширеного вигляду -ільник і став самостійним (Ковалик, 1958: 46). Порівняйте, наприклад, агентивні назви з суфіксом -ільник: громадільник (громадити), полільник (полоти), кладільник (класти), топільник (топити).

Результатом перерозкладу є суфікс -ність у словах готов-ність (порівняйте: готовн-ість від готовний), жив-ність (порівняйте: живн-ість від живний).

Суфікс -ець на означення особи «розрісся» і дав мові такі суфікси: -енець, -івець, -лець та ін.: біж-енець, ополч-енець, іскр-івець, мартен-івець, жи-лець, скита-лець.

У зв'язку з процесом словотворчого перерозкладу похідної основи слова змінюється її структурна будова: відіменникові словотвірні типи змінюються у віддієслівні, відприкметникові — у відіменникові і т. п. (Ковалик, 1958: 8). Порівняйте, наприклад, пек-арн-я — «місце, де печуть», утворено від дієслова пекти, а не пекар; гуль-бищ-е — «місце, де гуляють», утворено від дієслова гуляти. У першому прикладі маємо новоутворений внаслідок пере розкладу похідний суфікс -арн-, у другому бищ- (хоча можливе і пекар-н-я — «місце, де працює пекар», і гульб-ище — «місце, де відбувається гульба»). Новоутворені суфікси при перерозкладі часто набувають іншого характеру, тобто якщо вони були не іменниковими, то після перерозкладу перетворюються в іменникові. Порівняйте наведені вище приклади.

Отже, явище перерозкладу трансформує морфемну структуру слова, внаслідок чого породжує кількісне збагачення, головним чином, суфіксальних морфем, сприяє живому формуванню і постійному становленню нових, продуктивних словотвірних типів.

3. Ускладнення

Ускладненням називається мовний процес, протилежний процесу спрощення, в результаті якого слово простої, неподільної морфемної структури перетворюється у слово з подільною структурою; тобто одна морфема поділяється на дві.

Явище це спостерігається, як правило, у словах іншомовного походження. В українську мову прийшли «чужі» лексичні одиниці, що не членуються на морфеми незалежно від їхньої морфологічної будови у рідній мові. Так, наприклад, слово трамвай в українській мові одноморфемне і стало базовим для похідних слів трамвайний, трамвайчик. В англійській мові, звідки запозичене, — складне (трем — «вагон», вей — «дорога»).

Разом з тим запозичене слово, адаптуючись на українському мовному грунті, вступає у різні семантико-структурні зв'язки і, таким чином, у подальшому воно може розпадатись на значущі частини відповідно до законів нашої мови (Горбачук, 1982: 35). Порівняйте, наприклад, давньогрецьке космос у зв'язку з появою Дериватів космічний, космодром, космонавт поділяється на дві морфеми космос; грецьке анархія стало теж подільним анарх-у-а, оскільки появилися споріднені слова: анарх-іст, анарх-ізм, анарх-ічн-ий; французьке гравюра в українській мові тепер стало двоморфемним (грав-юр-а) під впливом утворених споріднених слів: грав-ер, грав-ірува-ти; грецьке слово хімія членується на морфеми (хім-у-а) під впливом споріднених слів хім-ік, хім-ізація та ін.

Основною причиною ускладнення основ запозичених слів є наявність у мові разом із запозиченим словом споріднених слів, які і вказують на структурно-словотвірні зв'язки між першими та другими.

Отже, ускладнення — це процес збільшення кількості морфем у відповідному слові.

4. Декореляція

У морфемній будові слова можливі зміни, які не порушують зовнішньої І структури слова, тобто не змінюють їх звукового складу і кількості складу 1 морфем. Таке явище називається декореляцією.

Декореляція — це зміна характеру і значення морфем та їх співвідношень у слові при збереженні ним первісної кількості і порядку морфем.

Процес декореляції пов'язаний, в основному, зі зміною лексико-граматичних властивостей твірних у похідному слові. Так, наприклад, змін зазнало похідне слово війна, яке, по суті, утворене від первісного іменника вог— «воїни», а в сучасній мові сприймається як утворення від дієслова і воювати; слово лікар утворене від давнього іменника л "Ькь, л 'іка — «лікування, лікарство» (порівняйте: сучасне лік у цьому ж значенні), зараз співвідноситься з дієсловом лікувати; рідко вживане слово пастир — від колишнього іменника пасть — «пасовище», зараз співвідноситься з дієсловом пасти та ін. У наведених прикладах внаслідок декореляції відбулося перетворення відіменникових основ і в основи віддієслівного типу.

Подібні зміни відображені і серед інших частин мови. Так, своєрідний процес декореляції маємо у прислівниках долом, слідом, низом, які виникли шляхом адвербіалізації іменників у формі орудного відмінка однини з закінченням -ом. У сучасній українській мові їх прийнято розглядати як суфіксальні похідні.

Декореляції частіше піддаються деривати, утворені за допомогою суфіксів.

Причиною декореляції є втрата мовою твірних слів, зафіксованих у похідних 1 словах лікар, пастир, війна та ін.

5. Морфемний аналіз слова

Морфемний аналіз слова спрямований на встановлення його морфемної структури. Встановити морфемну структуру слова означає:

а) виділити мінімальні у звуковому відношенні носії значення;

б) ідентифікувати їх, тобто визначити, кваліфікувати, встановити їх співвідношення.

Однак, щоб описати систему морфів та їх співвідношення у мові, виділити класи однотипових у морфемному відношенні слів, необхідно виробити методику морфемного аналізу.

Це питання досить детально було розроблено в працях таких лінгвістів, як О.Пешковський, Г. Винокур, Г. Глісон, Д. Грінберг. У шкільній практиці морфемний аналіз називають розбором за будовою слова. Термін шкільної граматики досить прозорий за своєю семантикою, оскільки у процесі його здійснення розкривається внутрішня будова слова, організація у ньому значущих частин.

Головний принцип морфемного аналізу базується на здатності морфем повторюватися в інших словах. Саме цим полегшується завдання ідентифікації морфем (морфів) у процесі виділення значущих складових у будові слова.

Ідентифікація морфем (морфів) відбувається у двох напрямках: структурному (формальному) та семантичному. Обидва напрямки важливі і зумовлюють один одного. Так, у слові розкішний елемент роз- формально збігається з префіксом роз- у словах на зразок розмова, розподіл та інших, однак насправді цей елемент не може бути кваліфікований як префікс, оскільки він є органічною частиною кореня. Уникнути помилок у таких випадках допомагає семантичний підхід до виділення сегментів: у слові розподіл префікс роз- має значення «рух у певному напрямку», якого немає і не може бути в елементі роз- у слові розкішний.

Ідентифікація морфем (морфів) відбувається шляхом зіставлення одно-структурних та спільнокореневих (споріднених) слів. При цьому слово вводиться у два ряди співвідносних одиниць: перший ряд — спільнокореневі (споріднені) слова; другий — одноафіксальні слова. Введення слова в перший ряд зіставлень спрямоване на ідентифікацію кореня як спільної частини споріднених слів. Наприклад:

на-пис-ати,

с-пис-ок,

пис-ати,

за-пис,

ви-пис-ати і т. д.

Підбір однокореневих слів має здійснюватися обов'язково на базі семантичної тотожності. У випадках, коли виникають будь-які сумніви щодо цього, необхідно звертатися до тлумачного "Словника української мови" (наприклад, слова граф, графа, графік, графин, графіка, графіт при формальній зовнішній тотожності елемента граф- не є однокореневими з семантичної точки зору).

Введення слова у другий ряд зіставлень спрямоване на ідентифікацію префіксів, суфіксів, конфіксів, постфіксів, тобто нефлективних афіксів. При доборі одноафіксальних слів важливо також дотримуватися семантичної тотожності афіксів, оскільки їм притаманна омонімія. Наприклад: для виявлення у слові розкидати префікса роз- необхідно підібрати однопрефіксальні слова, що включають у свою структуру цей префікс з тим самим значенням — «рух у невизначеному напрямку»: розкидати, розвіяти, розпорошити іт. д. У словах розбити, розтрощити, рознести (вщент) і под. префікс має інше значення — «деструктивної (руйнівної) дії», внаслідок чого він є омонімом до префікса першої групи слів.

Морфемний аналіз здійснюється у певному порядку. 1. Насамперед необхідно виділити закінчення. Для цього треба визначити: дане слово є змінним чи незмінним. Як відомо, поняття «змінне / незмінне» слово не завжди цілком збігається з поняттям «частина мови». Так, наприклад, іменник — це змінна частина мови, тобто включає в себе слова, що змінюються за відмінками та числами (відмінюються). Однак серед них є група слів, які не змінюються за вказаними параметрами. Це, переважно, запозичені слова: шимпанзе, кіно, шосе, кафе, сафарі і т. д. Отже, не достатньо визначити причетність слова до частини мови, необхідно встановити його належність до класу слів за ознакою «змінюваності або незмінюваності».

Флексія встановлюється у процесі зміни граматичної форми слова: день, дня, дню, день, днем, (у) дні. Треба пам'ятати, що, крім матеріально виражених, можуть бути ще матеріально невиражені, тобто нульові закінчення. Нульове закінчення може виступати лише у словах, які змінюються. При словозміні на місці нульової флексії обов'язково з'являється матеріально виражена флексія. Наприклад: стілО, але стол-а, стол-у, стол-ом і т. д. Слід зазначити, що термін «закінчення», на відміну від терміна «флексія», має досить прозору внутрішню форму і своєю семантикою підкреслює, що йдеться про морфему (морф), розташовану в кінці слова. Однак закінчення не завжди займає позицію абсолютного кінця слова. Воно може знаходитися перед постфіксом, що викликає певні труднощі при його виділенні: збира-ло-ся, як-а-небудь, котр-ий-сь та ін.

Після виявлення флексії потрібно визначити її граматичне значення, яке, як правило, є синтетичним, оскільки флексії — багатозначні морфеми. Так, наприклад, флексія іменників має значення роду, числа та відмінка; флексія дієслів — часу, числа (у минулому часі — роду), дієвідміни, особи і т. д.

2. Після відокремлення закінчення у слові залишається основа формо творення. Основа слова характеризується за такими параметрами:

а) подільна / неподільна;

б) вільна / зв'язана;

в) неперервана / перервана.

Якщо основа включає в себе граматичні суфікси, то треба вказати на наявність другої основи — основи словотворення.

3. Подальший морфемний аналіз може йти двома шляхами: від кореня до афіксів (цей шлях називають «нанизуванням» морфем) або від афіксів до кореня («роздягання» кореня).

Корінь як головна значуща морфема у структурі слова знаходиться при введенні слова у перший ряд зіставлень, коли слово вводиться до одного ряду розбити, розтрощити, рознести (вщент) і под. префікс має інше значення — «деструктивної (руйнівної) дії», внаслідок чого він є омонімом до префікса першої групи слів.

Морфемний аналіз здійснюється у певному порядку. 1. Насамперед необхідно виділити закінчення. Для цього треба визначити: дане слово є змінним чи незмінним. Як відомо, поняття «змінне / незмінне» слово не завжди цілком збігається з поняттям «частина мови». Так, наприклад, іменник — це змінна частина мови, тобто включає в себе слова, що змінюються за відмінками та числами (відмінюються). Однак серед них є група слів, які не змінюються за вказаними параметрами. Це, переважно, запозичені слова: шимпанзе, кіно, шосе, кафе, сафарі і т. д. Отже, не достатньо визначити причетність слова до частини мови, необхідно встановити його належність до класу слів за ознакою «змінюваності або незмінюваності».

Флексія встановлюється у процесі зміни граматичної форми слова: день, дня, дню, день, днем, (у) дні. Треба пам'ятати, що, крім матеріально виражених, можуть бути ще матеріально невиражені, тобто нульові закінчення. Нульове закінчення може виступати лише у словах, які змінюються. При словозміні на місці нульової флексії обов'язково з'являється матеріально виражена флексія. Наприклад: стілО, але стол-а, стол-у, стол-ом і т. д. Слід зазначити, що термін «закінчення», на відміну від терміна «флексія», має досить прозору внутрішню форму і своєю семантикою підкреслює, що йдеться про морфему (морф), розташовану в кінці слова. Однак закінчення не завжди займає позицію абсолютного кінця слова. Воно може знаходитися перед постфіксом, що викликає певні труднощі при його виділенні: збира-ло-ся, як-а-небудь, котр-ий-сь та ін.

Після виявлення флексії потрібно визначити її граматичне значення, яке, як правило, є синтетичним, оскільки флексії — багатозначні морфеми. Так, наприклад, флексія іменників має значення роду, числа та відмінка; флексія дієслів — часу, числа (у минулому часі — роду), дієвідміни, особи і т. д.

2. Після відокремлення закінчення у слові залишається основа формо творення. Основа слова характеризується за такими параметрами:

а) подільна / неподільна;

б) вільна / зв'язана;

в) неперервана / перервана.

Якщо основа включає в себе граматичні суфікси, то треба вказати на наявність другої основи — основи словотворення.

3. Подальший морфемний аналіз може йти двома шляхами: від кореня до афіксів (цей шлях називають «нанизуванням» морфем) або від афіксів до кореня («роздягання» кореня).

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
3. А. Без зміни хазяїна та ендогенної агломерації
4. А. Без зміни хазяїна та ендогенної агломерації
5. Аваль виражається словами
6. Агропромислова інтеграція. Агропромисловий комплекс (АПК).
7. АДАПТАЦІЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ДО ЗМІНИ ЇЇ ЗАВАНТАЖЕННЯ.
8. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
9. Адміністративні зміни кінця 18-19 ст. та утворення нових архівів
10. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
11. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
12. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.

Переглядів: 11639