• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

У РЕГІОНАЛЬНИХ КОНФЛІКТАХ

14.1. Особливості морально-психологічного забезпечення бойових дій у Кореї, В’єтнамі, Гренаді, Панамі,

Афганістані та Перській затоці

Війна в Кореї почалася у 1950 р., однак задовго до цього США у штабі своїх військ на Далекому Сході сформували відділ психологічної війни. З початком бойових дій була затверджена організаційна структура підрозділів психологічної війни на чолі з управлінням психологічної війни.

Стратегічні задачі вирішувала група психологічних операцій у складі штабу і рот: штабної, репродукції і мобільної роти радіомовлення. Особовий склад штабу і штабної роти вирішував не тільки адміністративні, а і творчі задачі. Рота репродукції була оснащена складним поліграфічним устаткуванням для випуску багатоколірних листівок і газет різного формату. Мобільна рота радіомовлення здійснювала радіопропаганду.

Для рішення тактичних задач психологічної війни була сформована група гучномовних установок і друку листівок.

У 1953 р. сформували і відправили до Кореї роту з ведення роз’яснювальної роботи серед місцевого населення. У її функції входило встановлення контактів з населенням, забезпечення лояльного ставлення до військ.

Головною формою психологічного впливу американських військ у Кореї була друкована пропаганда. Листівки виготовляли величезними тиражами. Тільки група гучномовних установок і друку листівок щотижня випускала їх близько 20 млн. примірників. Протягом перших трьох днів бойових дій американці надрукували 100 млн. листівок, які розповсюджували за допомогою авіації й артилерії.

Усну пропаганду вели гучномовні установки, змонтовані на різних бойових машинах та легких літаках.

Значна кількість тем інформаційно-пропагандистських матеріалів присвячувалась питанням добровільної здачі в полон. При цьому пропонували грошову винагороду, лунали навіть обіцянки надати американське громадянство.

У ході війни американці зіткнулись з активною ідеологічною протидією.У 1952 р. газета “Нью-Йорк таймс” повідомляла, що за перші півтора року війни в Кореї зі збройних сил США дезертирували 47 тис. чол. У наступному їх кількість трималася на рівні 35 – 40 тис. чол. на рік.

З метою протидії пропаганді противника американським командуванням була підготовлена інструкція “Методи протидії особливим заходам противника”, за якою командири повинні були через максимальну зайнятість зробити солдат несприйнятливими до її впливу. Командирам частин ставилося в обов’язок забороняти прослуховування радіопередач, читання пропагандистських матеріалів, пропонувалося проводити заходи протидії – стрільбу по гучномовних установках, спеціальні операції з їх захоплення, створення завад у роботі радіостанцій.

Психологічну війну у В’єтнамі СШАорганізували з метою викликати сумнів, непевність, поширити чутки.

У американських радіопрограмах і листівках використовували аргументи, засновані здебільшого на соціально-психологічних мотивах. Переважали методи психологічного впливу (крики жаху, жіночий і дитячий плач, буддійська похоронна музика, крики диких звірів). Наприклад, командування 1 бригади 101 повітряно-десантної дивізії в ніч перед наступом своїх військ транслювало над районами зосередження військ противника записаний на плівку пронизливий крик орла (емблема 101 повітряно-десантної дивізії США) упереміш з дитячими вигуками: “Батьку, повернися додому!”

Іноді для того, щоб не дати відпочити бійцям протидіючих сил, психологічно їх виснажити, застосовували тактику звуковіщання з вертольотів протягом усієї ночі. Програми готували як звертання “блукаючих душ” загиблих до своїх близьких.

Основні зусилля органи психологічної війни спрямовували на деморалізацію особового складу військ і населення В’єтнаму. Особливо великі надії командування покладало на залякування бомбардуваннями, що мали на меті не стільки знищити живу силу і зруйнувати об’єкти, скільки вселити страх і розпач перед військовою силою США. За даними спеціальної статистики за період активних бойових дій в Індокитаї тільки авіацією було скинуто бомб та інших боєприпасів близько 8 млн. т – майже в 3 рази більше, ніж скинула американська авіація на усіх фронтах за роки Другої світової війни.

У В’єтнамі широко використовували і наочну агітацію. В населених пунктах розклеювали листівки і плакати певного змісту.

Дієвим пропагандистським засобом було телебачення. Американські студія і чотири передавальні станції віщали по 6 год на добу. В’єтнамцям було роздано 3,5 тис. телевізійних приймачів.

Поширеною була виплата грошової винагороди у великих розмірах за здану зброю (до 11 тис. дол.), розвідувальну інформацію, приведеного із собою перебіжчика (24 дол. за солдата, 2,1 тис. дол. за офіцера).

Під час війни у В’єтнамі психологічні операції були достатньо ефективними. За період бойових дій приблизно 250 тис. в’єтнамців добровільно перейшли на бік США.

У жовтні 1983 р. збройні сили США разом з підрозділами держав Карибського басейну провели операцію “Спалах люті” із захоплення Гренади, що мала метою змінити уряд цієї острівної країни.

Частиною інформаційно-психологічного впливу США на Гренаду було використання економічних засобів. Економічна блокада сприяла дестабілізації обстановки на острові, спровокувала невдоволення населення своїм урядом.

З початком операції американське командування встановило фактичну монополію на всю інформацію, що надходила із зони конфлікту, з метою зробити максимально ефективним психологічний вплив на світову громадську думку у вигідному для США світлі, а також виключити появу в засобах масової інформації небажаних фактів.

Силами 1-го батальйону психологічних операцій була надрукована велика кількість листівок і плакатів. Серед жителів острова розповсюджували газету “Голос Гренади” іспанською мовою. Безупинно передавали звернення американського командування до місцевого населення і солдат про марність опору, що супроводжувалися вимогами негайно здати зброю і припинити боротьбу.

Американські війська активно застосовували гучномовні установки. Кореспондент Юнайтед Пресс Інтернешнл, що знаходився в той час у Гренаді, писав про групи американських військовослужбовців з гучномовцями, що роз’їжджали по всьому острову із закликами до гренадских солдат здаватися в полон.

З метою поліпшення ставлення населення острова до американських військовослужбовців, фахівці психологічних операцій збройних сил США організували публікацію відкритих листів американських десантників гренадцям.

Підрозділи психологічних операцій США також брали активну участь у операції “Праве діло” у Панамі у I989 р. Вони розповсюджували друковану пропагандистську продукцію (книги, буклети, плакати), листівки-перепустки для здачі в полон, листівки з закликами здавати зброю, новорічні поздоровлення.

Фахівці роботи з цивільним населенням і зв’язках із громадськістю виконували завдання, яке можна охарактеризувати як боротьбу за сприятливу громадську думку.

У Панамі вперше була апробована нова система взаємодії апарата зв’язків із громадськістю з цивільними і військовими засобами масової інформації. Для цього заздалегідь був спеціально підібраний і проінструктований контингент журналістів і фоторепортерів, які до початку бойових дій прибули у Панаму. Командування в такий спосіб прагнуло із самого початку обмежити доступ у зону бойових дій небажаних журналістів. Служба зв’язків із громадськістю регулярно, кілька разів на добу, організовувала брифінги і зустрічі високопоставлених військових з журналістами, у ході яких громадськості оперативно доводили інформацію про бойові дії і політичну ситуацію в країні.

Для ведення усної пропагандипрактично кожна рота, задіяна в операції, мала переносну або встановлену на автомобіль, звуковіщальну станцію.

Важливим аспектом діяльності підрозділів психологічних операцій була нейтралізація негативного ставлення місцевого населення до США і їхніх збройних сил. З цією метою широко рекламували допомогу, яку надавали американські війська місцевому населенню, діяльність таборів для біженців, шпиталів, де американські військові медики лікували поранених панамських військовослужбовців. Усіляко спростовували чутки про жорстокість американського полону.

У грудні 1979 р. почалися бойові дії підрозділів збройних сил колишнього СРСР у Афганістані.

Незважаючи на те, що значна частина його населення була неписьменна або напівписьменна, основною формою психологічного впливу була друкована пропаганда, яка виявилася достатньо ефективною. Радянські військовослужбовці знаходили листівки у будинках афганців і у таборах опозиції. Відомі факти, коли керівництво афганської опозиції вживало заходів з обмеження їх розповсюдження. Наприклад, у грудні 1983 р. у повіті Пагман під Кабулом моджахеди скуповували листівки у місцевого населення за ціною 10 – 15 афгані.

Важливим композиційним елементом листівок був вислів: “В ім’я Аллаха, милостивого і милосердного”. Просте використання атрибутики ісламу давало значний позитивний ефект, тому що спростовувало твердження опозиції про негативне ставлення до релігії афганського уряду.

Найбільш ефективним способом розповсюдження друкованої продукції була авіація. Разом з нею це завдання виконували агітаційні загони у ході ідеологічних рейдів і спеціальних заходів. Також використовувалася артилерія. Починаючи з 1982 р., для розповсюдження листівок застосовували ручні агітаційні ракети.

Пріоритетними формами психологічного впливу були усна пропаганда і звукове віщання. Їх спрямовували як на членів збройної опозиції, так і на цивільне населення, яке знаходилося під її контролем.

У 1985 р. в Афганістані була введена в дію широкомовна радіостанція “Буря”. Про ефективність її роботи свідчить той факт, що прослуховування її передач категорично заборонялося опозицією. За порушення заборони винні сплачували штраф у розмірі 50 тис. афгані.

Важливе місце серед форм спеціальної пропаганди займала наочна агітація. Її матеріалами були оформлені кімнати радянсько-афганської дружби в радянських частинах, контрольно-пропускні пункти, військові комендатури, міські центри дружби. При проведенні агітаційно-масових заходів у населених пунктах комплекти наочної агітації вивішували на техніці, стінах будинків, установлювали на щитах у тіні дерев. Засобами наочної агітації обладнували місця мітингів, пункти надання матеріальної і медичної допомоги місцевому населенню.

Агітаційно-пропагандистські заходи поєднували, як правило, з наданням матеріальної і медичної допомоги.Тільки у 1988 р. матеріальну допомогу отримали 5630 родин, медичну – 20325 осіб.

Значні практичні результати були досягнуті в ході проведення “паливного експерименту” – безоплатного роздавання гасу населенню кишлаків на трасі трубопроводу, що був прокладений до Афганістану. Пальне розподілялося й у ході активної роботи агітзагонів, що сприяло зменшенню диверсій і його розкрадань.

В Афганістаніактивно використовували кінопропаганду. Щорічно відбувалося близько 2 тис. кінопоказів. Найбільший емоційний вплив вона здійснювала на населення сільських районів, яке слабко уявляло, що таке кіно.

Поступово органи спеціальної пропаганди дійшли висновку про необхідність відмови від нав’язування ідеологічних і класових постулатів, почали широко використовувати методи і прийоми психологічного впливу, у першу чергу поширення чуток.

Також був накопичений досвід підготовки і поширення політичних анекдотів.Так, у лютому-квітні 1985 р. офіцерами спеціальної пропаганди радянських військ і міністерства державної безпеки Афганістану було підготовлено більш 50 анекдотів, спрямованих на загострення протиріч, дискредитацію ватажків афганської опозиції.

У ході війни в Перській затоці у 1990–1991 рр. психологічна боротьба відбувалася в реальній бойовій обстановці, в умовах активної ідеологічної протидії спеціальним службам Іраку, відрізнялася залученням максимальної кількості сил і засобів, з використанням усіх відомих форм і методів впливу на війська, населення і союзників противника.

Завданнями психологічних операцій багатонаціональних сил проти Іраку в ході бойових дій, що отримали назву “Буря в пустелі”, були такі:

– формування громадської думки в США, арабських країнах і у світі;

– дискредитація існуючого режиму й особисто президента С. Хусейна;

– послаблення морального духу населення та особового складу збройних сил;

– психологічне забезпечення і підтримка дій опозиційних сил;

– дезінформація противника.

Головним завданням психологічних операцій був підрив боєздатності збройних сил Іраку, переконання у безперспективності їх опору.

Фахівці психологічної війни у своїй діяльності використовували мусульманську релігію, високопрофесійно інтерпретували її положення до завдань дня. При підготовці пропагандистських матеріалів релігійної тематики цитували визнаних ісламських авторитетів з Єгипту, Саудівської Аравії та інших країн. Був підготовлений цикл передач про те, що війна С. Хусейна немає нічого спільного з ісламським джихадом, а відмовлення військово-службовців від участі у ній є богоугодною справою.

У психологічних операціях під час бойових дій у зоні Перської затоки був використаний комплекс різноманітних взаємозв’язаних форм і методів психологічного впливу.

По-перше, активно застосовували радіопропаганду, яку здійснювали з використанням усіх можливих засобів, у тому числі підрозділів радіоелектронної боротьби. Широко використовували також військові засоби зв’язку для входження безпосередньо в радіомережі іракських підрозділів і частин. Четверо з кожних п’яти іракських військовополонених слухали передачі радіостанції “Голос Затоки”, підготовлені фахівцями групи психологічних операцій. Вони вірили цій радіостанції більше, ніж передачам урядового радіо.

По-друге, інтенсивно і комплексно здійснювали друковану пропаганду.

Тільки 31 січня 1991 р., за даними агентства Рейтер, літаки США розкидали 5 млн. листівок. Усього ж за всю операцію було розповсюджено більше 30 млн. листівок. Основним способом було скидання з літаків. Пізніше застосовували агітаційні снаряди артилерії корпуса морської піхоти ВМС США.

Головними темами листівок були: марність опору, неминучість розгрому, здача в полон, дезертирство, залишення зброї, покладання всієї провини на С. Хуссейна.

Про високий ступінь ефективності листівок свідчать результати дослідження фахівців батальйону психологічних операцій США по роботі з військовополоненими: 98 % опитаних визнали, що бачили ці листівки; 88 % вірили в те, що там було написано; 70 % підтвердили, що саме листівки вплинули на їхнє рішення дезертирувати або здатися в полон.

Як свідчить аналіз закордонної преси, органи психологічних операцій збройних сил США достатньо оперативно реагували на зміни бойової обстановки і вносили корективи у зміст підготовлених документів. Так, після деяких непорозумінь при здачі в полон іракських військовослужбовців, було підготовлено кілька варіантів листівок, що містили рекомендації з переходу лінії фронту і використання умовних сигналів.

Поєднання цілеспрямованої друкованої і радіопропаганди з безперервним вогневим впливом також деморалізувало іракські війська і сприяло масовій здачі військовослужбовців в полон.

За оцінками експертів Саудівської Аравії, агітаційно-пропагандистські матеріали завжди враховували національно-психологічні особливості арабського населення. Листівки відрізнялися лаконічністю і простотою, мали захист від вологи і прямих сонячних променів.

По-третє, в ході бойових дій широко використовували усну пропаганду.

Командирам частин і підрозділів на усьому фронті дій багатонаціональних сил були придані 66 груп фахівців зі звуковіщальними засобами. Мобільні звуковіщальні станції, встановлені на автомобілях високої прохідності, розташовували уздовж переднього краю. Диктори-араби зачитували текстові повідомлення, перериваючи їх трансляцію музики. Звуковіщальні станції застосовували також для введення в оману противника щодо переміщення багатонаціональних сил і їхньої дислокації.

Передачі для звуковіщальних станцій готували з урахуванням морально-психологичного стану іракських військ і транслювали на місцевих діалектах. Тому ефективність усної пропаганди була дуже високою. Так, за допомогою змонтованої на вертольоті звуковіщальної установки потужністю 2,7 кВт удалося схилити до здачі в полон батальйон іракської армії, що обороняв острів Файлака у затоці Кувейт.

По-четверте, при проведенні операції використовували відеопропаганду. Через Йорданію й інші сусідні з Іраком країни переправляли і розповсюджували відеокасети пропагандистського змісту.

По-п’яте, велику роль відіграло дезинформування. У виступах державних і громадських діячів, матеріалах засобів масової інформації, військових та інших відомств давалася, відповідно до єдиного плану-сценарію, інформація, що забезпечила виконання головної мети – досягнення вищого ступеня раптовості.

Калейдоскоп “точних” дат початку бойових дій, що суперечили одна одній, докази про готовність або неготовність багатонаціональних сил, різного роду “витоки інформації” і т. ін. дезорієнтували керівництво Іраку щодо дійсної дати початку операції та реальних планів дій.

Дезінформацію активно поєднували з правдивою інформацією для забезпечення максимального психологічного впливу на противника. Наприклад, перебільшені чутки про колосальні успіхи перших годин війни, передані по всіх каналах американськими засобами масової інформації, забезпечили потрібний ефект – приголомшили і деморалізували іракців і водночас створили атмосферу ейфорії серед населення та військ антиіракської коаліції, зняли стрес у військовослужбовців.

По-шосте, особливе місце в психологічних операціях багатонаціональних сил займала пропаганда полону.

Для подолання у іракських військовослужбовців почуття полонобоязні органи психологічної боротьби постійно доводили до їхньої свідомості, що полон – це єдина можливість вижити. Пропагандистські матеріали всіляко рекламували побутові умови для полонених. Їм гарантували гарну їжу, висококласне медичне обслуговування, можливість переписки з рідними, право на відправлення релігійних обрядів і навіть вільний вибір подальшого місця проживання.

По-сьоме, активно здійснювали роботу з полоненими. У спеціально обладнаних на території Саудівської Аравії величезних наметових містечках офіцери служби психологічних операцій багатонаціональних сил здійснювали політичну фільтрацію 60-тисячного контингенту іракських полонених. Визначали ступінь розпропагованості, відбирали найбільш підготовлених і тих, які дали свою згоду для залучення до пропагандистської роботи.

Практикували також своєрідне “зворотнє повернення” військовополонених, коли групи розпропагованих іракців зі зброєю направляли в тил іракських частин для диверсійно-терористичної діяльності.

Однією з форм роботи підрозділів психологічних операцій була ідеологічна переорієнтація військовополонених. Фахівці з психологічної війни цілеспрямовано займалися їх обробкою, готували до співробітництва з органами психологічних операцій.

Підводячи підсумки психологічних операцій у зоні Перської затоки, слід зазначити, що вся пропаганда багатонаціональних сил базувалася на незаперечному факті – повній військово-технічній перевазі армій коаліції над іракськими військами. Однак, за визнанням західних аналітиків, перемога сил коаліції була також результатом вміло організованого психологічного впливу, що багаторазово підсилив військові успіхи і забезпечив практично повну втрату іракцями здатності до опору.

Таким чином, МПЗ бойових дій у регіональних конфліктах і війнах є важливою умовою перемоги. Розглянутий досвід значною мірою може бути використаний при здійсненні інформаційно-психологічної протидії у ході виконання СБЗ.

Читайте також:

1. Взаємостосунків, взаємовідносин, регіональних та соціальних відмінностей між Україною та Великобританією)
2. Землі національних природних і регіональних ландшафтних парків
3. КОНФЛІКТАХ НЕМІЖНАРОДНОГО ХАРАКТЕРУ
4. Лекція 12. СПЕЦИФІКА РОБОТИ ТЕЛЕЖУРНАЛІСТА НА РЕГІОНАЛЬНИХ КАНАЛАХ: МОВНІ РЕАЛІЇ.
5. Питання. Ефекти регіональних торговельних угод. Динамічні та статичні ефекти економічної інтеграції
6. Питання. Участь України у регіональних інтеграційних угрупуваннях
7. Розвиток регіональних і субрегіональних інтеграційних формувань у Латинській Америці.
8. Семінар по темі 9 Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем
9. Структура комплексних регіональних програм економічного та соціального розвитку.
10. СФЕРИ ПОВНОВАЖЕНЬ РЕГІОНАЛЬНИХ ТА МІСЦЕВИХ РАД
11. Фактори трансформації РГК та їх взаємодія в системі регіональних ринків

Переглядів: 534