Структура комплексних регіональних програм економічного та соціального розвитку.

До основних регіональних прогнозних розробок, які повинні братися до уваги при діяльності в межах певного регіону, належать:

комплексі програми розв’язання великих територіальних загальногосподарських проблем;

довгострокові прогнози комплексного соціально-економічного розвитку областей;

районне планування територіально-виробничих комплексів і промислових вузлів;

комплексні програми соціального розвитку міст і окремих підприємств;

проекти планування і забудови міст та інших населених пунктів;

проекти спеціальних (вільних) економічних зон.

Законодавством України (Конституція України, Закон України „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, прийнятий у 2000 р.) визначено правові, економічні та організаційні засади системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, в яку входять пронози економічного і соціального розвитку на середньостроковий період (5 років) і програми економічного і соціального розвитку на короткостроковий період (1 рік). У прогнозах економічного і соціального розвитку АРК , області, району, міста мають бути відображені:

- аналіз соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці за попередній період та характеристики головних проблем розвитку її економіки та соціальної сфери;

- стан використання природного, виробничого, науково-техногенного та трудового потенціалу, екологічна ситуація у відповідній адміністративно-територіальній одиниці;

- прогноз кон’юнктури на ринках основних видів товарів і послуг;

- можливі шляхи розв’язання головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

- цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку в середньостроковий період і пропозиції щодо заходів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для їх досягнення;

- основні показники соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

- висновки щодо тенденції розвитку економіки відповідної адміністративно-територіальної одиниці протягом середньострокового періоду.

Програми економічного і соціального розвитку на короткостроковий період розробляються щороку взаємоузгоджено із проектом Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік. У програмі мають бути відображені:

- аналіз соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці за попередній і поточний роки та характеристика головних проблем розвитку її економіки та соціальної сфери;

- цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці в наступному році;

- система заходів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації соціально-економічної політики з визначенням термінів виконання і виконавців;

- основні показники соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

- дані про отримання доходів від розпорядження об’єктами права комунальної власності, показники розвитку підприємств та організацій, що є об’єктами права комунальної власності.

Зазначеним вище Законом України визначені основні принципи державного прогнозування і розроблення програм економічного і соціального розвитку України. До них належать: принцип цілісності, принцип об’єктивності, принцип науковості, принцип гласності, принцип самостійності, принцип рівності, принцип загальнодержавних інтересів.

Система показників прогнозів, планів і програм економічного та соціального розвитку регіонів визначається методичними вказівками Міністерства економіки України, яке здійснює організаційно-методичне керівництво Головними управліннями економіки АРК, областей, міст.

Самостійною формою планової роботи є комплексні територіальні програми. Мета програми – забезпечити комплексний соціально-економічний розвиток регіону, призначення – обґрунтування напрями і перспективи розвитку регіону, надати інформаційний матеріал для обґрунтування політики регіонального розвитку і прийняття управлінських рішень. Логіка програми визначається комплексним уявленням про соціально-економічну ситуацію в регіоні на перспективу. Комплексна програма є інструментом розв’язання складених проблем регіону. Комплексна програма – це намічене до здійснення у визначений період та узгоджена за ресурсами, виконавцями і термінами система соціальних, економічних, виробничих і науково-дослідних і організаційно-господарських заходів, виконання яких повинно забезпечити розв’язання значної господарської проблеми. Комплексні програми – найефективніший засіб державного регулювання територіального розвитку, зміцнення тенденцій регіональної цілісності здебільшого у випадках, коли є потреба:

прискорити економічний та соціальний розвиток відсталих, депресивних регіонів;

залучити до господарського обороту нові або підвищити ефективність використання вже залучених природних ресурсів певного регіону;

створити технологічні парки – цілісні територіальні ареали науково-технічної діяльності, апробації та впровадження нових технологій у виробництво;

створити вільну економічну зону, використовуючи сприятливе географічне положення регіону для введення режиму сприяння вітчизняним та іноземним інвестиціям, вільному підприємництву, внутрішній та міжнародній торгівлі, банківській діяльності, функціонуванню ринкових структур тощо;

освоїти рекреаційні ресурси певного регіону, утворити сучасну матеріально0-технічну інфраструктуру рекреації, спеціалізовану рекреаційну зону або ареал, транспортного освоєння регіону чи системи регіонів, прокладання магістралей чи створення вузлів сучасних комунікацій тощо;

здійснити реконверсію галузевої структури старого регіону;

здійснити нову містобудівну програму в певному регіоні, вдосконалити в ньому систему розселення і трудових зв’язків.

На локальному рівні у регіонах (міста, селища міського типу, села) головним організаційно-економічним засобом управління є Генеральні плани, районні планування та програми соціально-економічного розвитку (поділяються на державні, обласні, районні).

Державні програми розвитку міст республіканського підпорядкування, а також найбільших промислових, науково-освітніх, культурних центрів складаються на 10-15 років. основні завдання цих програм ухвалюються постановами Кабінету Міністрів України.

Програми розвитку інших міст формуються у складі програм економічного і соціального розвитку адміністративних областей, районів і затверджуються відповідними радами.

Реалізація цілей і завдань управління містом досягається за допомогою системи підпрограм життєзабезпечення населення та механізму забезпечення функціонування міста. Розраховані на 1 рік, ці підпрограми слугують засобом оперативного управління міським господарством. До підпрограм, які орієнтовані на життєзабезпечення населення належать „Соціальний захист населення, соціальне забезпечення”, „Трудові ресурси та ринок праці”, „Охорона здоров’я населення”, „Охорона навколишнього середовища”, „Забезпечення громадського порядку, боротьба зі злочинністю”, „Житло”, „Комунальне господарство”, „Торгівля, громадське харчування та побутове обслуговування населення”, „Освіта”, „Культура і мистецтво”, „Фізкультура і спорт”, „Імміграційна політика”, „Стабілізація демографічної ситуації”. До підпрограм, спрямованих на систему забезпечення функціонування міста належать „Розвиток виробничого потенціалу міста. Промислова політика.”, „Науково-технічний розвиток та інноваційна діяльність.”, „Енергозабезпечення”, „Енергозбереження”, „Міський транспорт та зв’язок”, „Сприяння розвитку підприємництва та сучасної ринкової інфраструктури. Конкурентна політика.”, „Фінансове забезпечення соціально-економічного розвитку міста. Фінансова політика.”.

Перспектива розвитку міста визначається системою довгострокових прогнозів: Генеральних планів міст, районних планувань, прогнозів населення і трудових ресурсів, галузевої структури, виробничої і соціальної інфраструктури та інших прогнозних розрахунків.

Генеральний план міста – архітектурно-планувальний документ, в якому визначаються перспективи забудови і розвитку міста на 20-30 років. Залежно від рангу міста затверджується Кабінетом Міністрів України або міською радою. У цьому документі оцінюється середовище як комплекс ресурсів життєдіяльності населеного пункту та пропозиції щодо перетворення середовища з метою організації чи розвитку діяльності. У Генеральному плані відображається територіально-планувальна організація міста – виділення виробничих, торговельних, житлових, адміністративних та інших зон території та планувальних елементів міста. Проектну документацію районного планування та містобудування виконують у вигляді пояснювальних записок, графічних матеріалів.

Отже, реалізації регіональної політики великою мірою залежить від якості виконання прогнозів, програм, планів та їх узгодженості на різних територіальних рівнях.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кластерний підхід в управлінні регіональним розвитком.	\|	Тема 6. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку, інтеграція в європейські та інші світові структури.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.