Еволюція підходів до дослідження ефективності школи.

Проблеми підвищення ефективності сучасних освітніх систем постійно знаходяться в центрі уваги дослідницьких центрів, обговорюються на міжнародних освітніх конференціях, у педагогічній пресі. Існує багато підходів до розгляду цих проблем. Провідними з них є педагогічний, психологічний, соціологічний та економічний підходи. Педагогічний передбачає розгляд освітнього процесу як складної функції багатьох змінних: цілей, принципів, форм, методів, засобів, структури. змісту навчання і виховання, взаємодії школи з іншими соціальними інституціями тощо. Психологічний досліджує результати індивідуального розвитку учня: пізнавальних процесів, психічних потреб тощо. Соціологічний передбачає визначення суспільної ефективності школи, тобто оцінювання готовності учнів до виконання суспільно-соціальних ролей. І, нарешті, економічний підхід означає вимір співвідношення витрачених на всі освітні ланки коштів і суспільно-економічного зиску від навчання населення. Ставлення до пріоритетності того чи іншого підходу змінювалось з розвитком шкільництва, удосконалювалось їх змістове наповнення. В еволюції підходів до визначення ефективності школи український дослідник К.Корсак визначає такі етапи [8, 19].

Перший етап - 60-ті роки. Визначається домінуванням економічних та статистико-педагогічних підходів (виміри тривалості навчання, середніх оцінок знань, вибору та співвідношення навчальних предметів тощо).

Другий етап - 70-ті роки - початок переходу від кількісних до кількісно-якісних показників (ускладнені тестування, застосування складного математичного апарату для обчислення кореляцій, відхилень, коефіцієнтів тощо). Аналіз причин, тенденцій розвитку освітніх явищ.

Третій етап — з 1985 року до наших днів — перехід до якісного комплексного аналізу характеристик роботи школи, що включає як внутрішні так і зовнішні її аспекти (аналіз нових освітніх парадигм, рівня задоволення школою потреб глобального ринку, суспільних вимог, адаптованості шкільних систем до політичних реалій).

В рамках названих підходів - економічного, соціального, психолого-педагогічного, але дещо в іншій логічній площині аналізує розвиток досліджень ефективності школи відомий англійський педагог Пітер Мортимор. Він вичленовує такі їх етапи:

Перший - до 60-х рр. XX ст. — етап нереалістичних очікувань. Характерним для нього було ставлення до школи як до інституту, який у змозі розв'язати соціальні проблеми, пов'язані з бідністю та неграмотністю.

Другий - 60-ті роки - усвідомлення переоцінки ролі школи у розв'язанні соціальних проблем, етап ''демотивації", доведення рядом науковців (наприклад, американським дослідником Е.Ханушеком) неефективності збільшення фінансування освіти, неспроможності школи суттєво впливати на формування дитини як майбутнього громадянина.

Третій етап — до середини 80-х рр. - перехід від макроаналізу (соціально-економічного) шкільної практики до мікроаналізу (аналізу педагогічної ситуації в конкретній школі з пошуком конкретних педагогічних шляхів її покращання), заснування руху підвищення шкільної ефективності.

Сьогодення трактується як перехід до четвертого етапу, сутність якого визначатимуть результати дискусії навколо питання: чи є сучасна школа в цілому достатньо ефективною організацією, чи в змозі вона змінитися, досягти вищого рівня результативності? Якщо у цій дискусії переможе загальне розчарування, це може привести, як вважає англійський дослідник, до зменшення державного фінансування шкільної системи [12].

Важливі ознаки ефективної школи дозволяє визначити / соціально-педагогічний підхід, що є особливо актуальним у 90-тих рр. XX століття, коли провідним напрямом освітньої політики стало забезпечення можливості отримання якісної освіти для кожної людини. Отже, такими ознаками, за наслідками міжнародних порівняльно-педагогічних досліджень, стали:

а) забезпечення належного розвитку дитини у дошкільному віці, що передбачає існування системи:

• дошкільних закладів;

• психолого-педагогічного, медичного, соціального консультування майбутніх та молодих батьків через засоби масової інформації, разові та періодичні зустрічі, систематичні форми навчання (у Китаї за результатами такого навчання батьки навіть отримують спеціальні сертифікати). Консультування повинно, зокрема, надати батькам інформацію про майбутні вимоги школи до них та їх дітей, що є особливо необхідним у регіонах, де шкільництво не має тривалих традицій;

• залучення до розвитку системи дошкільного виховання, турбот про харчування, здоров'я, психічний та фізичний розвиток дітей дошкільного віку як державних Залучення до розвитку систем дошкільного виховання, турбот про харчування, здоров’я, психічний та фізичний розвиток дітей дошкільного віку як державних органів, так і широкого кола громадських сил;

б) наявність активних зв'язків школи та сім'ї, у таких формах та з такими

цілями:

• систематичні контакти вчителів та шкільної адміністрації з батьками в школі та сім'ях з метою надання останнім психолого-педагогічної та методичної допомоги щодо виховання та навчання їх дітей;

• створення асоціацій батьків з метою розвитку їх взаємодопомоги, урізноманітнення участі в житті школи (участь в організації шкільного харчування, спортивних заходів, відпочинку дітей, шкільних кооперативів, бібліотеки; у викладанні предметів практичного та мистецького циклів тощо);

• залучення батьків через органи шкільного самоврядування до практики прийняття рішень щодо діяльності та перспектив розвитку школи;

в) активна участь місцевої громади (органів місцевого самоврядування, громадських організацій, бізнесових структур) у розв'язанні проблем, що виникають у житті школи, а саме:

• у підтримці культурної та спортивно-оздоровчої діяльності школярів у канікулярний час;

• у підтримці сімейних та молодіжних клубів, організацій;

• у залученні людей пенсійного віку до роботи з молоддю;

• у створенні інфраструктури школи.

Механізмом залучення представників місцевої громади до розв'язання проблем роботи школи слугують створювані при школах громадські та попечительські ради, члени яких приймають участь у виробці відповідних рішень та відповідають і за їх реалізацію;

г) створення громадських асоціацій сприяння розвитку школи на місцевому, регіональному та національному рівнях, які інтегрують зусилля всіх учасників процесу побудови ефективної школи, надають конкретному закладу допомогу у здійсненні щодо цього реальних кроків [20, 37-40].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
РОЗДІЛ V: ПРОВІДНІ ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ЗАВДАНЬ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ	\|	Основні проблеми сучасних систем освіти та шляхи їх розв'язання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.