Формування меж землекористування приміських зон як чинника впливу на проектування меж населених пунктів

Приміська зона — це сукупність прилеглих до міста землекорис-тувань адміністративних районів, сільських і селищних рад, які утворюють з ним єдине ціле у функціонально-планувальному, соціально-економічному і територіальному землеустрої. Місто та приміська зона становлять єдиний соціально-господарський і містобудівний організм.

Землекористування приміських зон міст з проектною кількістю населення 100 тис. чоловік і більше, а також міст-курортів організовують у єдиному проектному комплексі зі схемою землеустрою області або прилеглих районів.

Формування землекористування приміських зон здійснюють з метою:

а) регулювання земельних відносин і формування системи землекористування у процесі розміщення всіх видів будівництва на прилеглій до міста території з урахуванням найбільш повного задоволення соціальних потреб та відпочинку міського й сільського населення;

б) економічно доцільного (в ринкових умовах) використання вільних від забудови земель з урахуванням: форм власності на землю та створення системи сталого землекористування у сільській місцевості; організації нових населених пунктів, а також розвитку міст і поселень; лісопаркових зон, які існують, а також організації нових зон, інших зелених насаджень й водойм; усіх видів заміського відпочинку та спорту; розміщення пов'язаних з містом промислових підприємств, підприємств будіндустрії, транспортних споруд і складського господарства; розміщення водогосподарських та каналізаційних споруд, ліній електропередач, споруд і пристроїв газопостачання, теплопостачання та зв'язку для обслуговування міста і приміської зони; розвитку земель запасу сільськогосподарського виробництва.

У зв'язку з цим основними завданнями формування землекористування приміської зони міст є:

♦ розміщення на її території типів землекористування різних об'єктів будівництва, безпосередньо пов'язаних з містом (об'єкти міс-тоутворювального значення включно), відповідно до перспективного розвитку міста і поселень приміської зони;

♦ формування розселення у приміській зоні її жителів і котедж-ного та садового землекористування частини населення міста;

♦ створення зеленого поясу (зеленої зони) навколо міст, який має оздоровче значення, з урахуванням його основних обмежувальних функцій як частини всієї системи зелених насаджень міста та його приміської зони;

♦ організація позаміських зон короткочасного та тривалого масового відпочинку населення міста та приміської зони;

♦ формування системи міжселищних центрів культурно-побутового обслуговування населення, в якій місто — це головний центр зосередження різних установ та закладів;

♦ раціональне використання сільськогосподарських земель приміської зони з урахуванням перспектив розвитку всіх розташованих в її межах населених місць і задоволенням їхніх потреб у сільськогосподарській продукції.

Межі приміської зони встановлюють залежно від розміру міста, місцевих умов (рельєфу, розташування лісів, водойм тощо).

До складу приміської зони водять: земельні ділянки, які визначені як резервні території міста для житлової забудови, будівництва наукових, громадських, лікувальних, профілактичних та інших закладів; лісопарковий пояс, місця та зони масового відпочинку й спорту, захисні зелені насадження, ділянки існуючих і нових підприємств будівельної промисловості, складського господарства, приміських сільськогосподарських підприємств та організацій, які займаються виробництвом і переробкою овоче-молочних продуктів; споруди водопроводу, каналізації, енергопостачання, транспорту та зв'язку міста.

Використання земель приміської зони регулюється земельним і містобудівним законодавством. Проект формування землекористування приміської зони міста розв'язує питання планування, забудови, благоустрою та впорядкування землекористування на проектний період і на першу чергу. Його розробленню передує схема землеустрою приміської зони.

Схема землеустрою приміської зони є основою для розроблення проектів лісопарків, зон відпочинку, планування існуючих та нових міст, виробничих поселень, землеустрою фермерських і сільськогосподарських підприємств, а також усіх інженерних споруд і комунікацій, які обслуговують місто та приміську зону. Проекти розробляють, узгоджуючи їх з генеральним планом міста та схемами землеустрою території області або районів, напрямками зовнішніх транспортних зв'язків, розміщенням місць масового відпочинку, адміністративно-територіальним розподілом України тощо. У містах з чисельністю понад 1 млн жителів радіус приміської зони становить понад 50 — 60 км, від 500 тис. жителів до 1 млн — 40, від 250 до 500 тис. чол. — 30, від 100 до 250 — 20 км.

Межі землекористування приміської та зеленої зон визначають у кожному окремому випадку залежно від розміру, народногосподарського значення й перспектив розвитку міста, природних умов, трудових зв'язків населення міста з іншими поселеннями, загальної потреби в територіях різного функціонального використання. При цьому рекомендується враховувати межі адміністративних районів, лісогосподарських підприємств тощо.

Межі землекористувань приміських зон, як правило, не повинні перетинати існуючі межі інших землекористувань, зокрема сільськогосподарських підприємств різних форм власності. їх необхідно встановлювати, зважаючи на адміністративні межі міст, для встановлення обмежень будівельного та екологічного напрямів у використанні земель.

В умовах існування агломераційних форм розселення межі землекористування приміської зони мають сполучатися з межами аг-

ломерацій, що забезпечить їх регульований територіальний розвиток, функціонально-планувальну цілісність та єдиний підхід у використанні всіх видів ресурсів.

У схемі землеустрою планування приміської зони слід передбачити заходи щодо інженерної підготовки, поліпшення санітарного стану, озеленення та благоустрою всієї території зони, у тому числі розчищення русел, регулювання малих річок і водойм, упорядкування ставків, осушення заболочених територій тощо.

Функції землекористування приміської зони у сільських поселеннях виконує зовнішня межа сільських рад, яка складається з прилеглих до них територій сільгоспугідь, лісових масивів, водойм, ділянок сільськогосподарських та інших підприємств, інженерних споруд, ландшафтно-рекреаційних земель та об'єктів історико-культурної спадщини. До неї належать також території, характер використання яких має контролюватися місцевими радами та регулюватися за інтересами певного поселення.

Зовнішня межа сільських рад має тісніші зв'язки з їх основними функціональними зонами (на відміну від приміської зони міст) і займає порівняно невелику територію. Залежно від розміру населеного пункту, а також місцевих умов зовнішня зона може складатися з окремих локальних ділянок або формуватися у вигляді суцільного поясу навколо поселення.

До складу зовнішньої зони сільських населених пунктів належать території різного функціонального призначення:

♦ сільськогосподарські угіддя;

♦ ділянки сільськогосподарських, промислових та інших підприємств;

♦ розсадники, плодові сади, індивідуальні селянські та фермерські господарства, випаси та сіножаті для селянських господарств;

♦ лісові фонди та водойми;

♦ ландшафтно-рекреаційні зони (місця відпочинку населення, літні табори, спортивно-туристичні бази, природно-заповідні об'єкти);

♦ санітарно-захисні та охоронні зони;

♦ зовнішні та міжселищні шляхи, системи транспорту і транспортних споруд;

♦ інженерно-технічні споруди (інженерні комунікації та будови);

♦ інші поселення, які тяжіють до центрального села;

♦ резервні землі для розвитку центрального сільського поселення, а також ті, які тяжіють до нього.

Основні питання землеустрою меж сіл і селищ вирішуються у проекті встановлення (зміни) меж населених пунктів. їх межі встановлюють на підставах чинного земельного законодавства з урахуванням прийнятого територіально-адміністративного поділу, існую-

чих меж сусідніх землекористувань і землеволодінь сільськогосподарських та інших підприємств, природно-ландшафтних обмежень тощо. В окремих випадках зовнішні межі приміської зони рекомендується встановлювати на відстані 1 — 5 км від проектної межі поселення.

Планувальну організацію зовнішньої зони сільських поселень, як і приміської зони, здійснюють на основі даних натурного обстеження зони, їх аналізу та виконання схеми комплексного землевпорядного і містобудівного оцінювання територій. Таке оцінювання дає можливість обґрунтувати та сирогнозувати основні напрями розвитку поселень та їхніх зовнішніх меж, а отже, і зони. Обґрунтування складаються з таких завдань:

♦ виявлення раціонального використання земель і поліпшення навколишнього природного середовища;

♦ установлення обмежень у використанні земель та землевпорядне зонування території;

♦ забезпечення раціонального використання земельного, лісового і водного фондів;

♦ виявлення захисних та охоронних зон, розроблення комплексу інженерних, технологічних і землевпорядних заходів з охорони і відновлення природних ресурсів;

♦ визначення напрямів раціонального функціонального зонування земель і побудова основних структурних елементів типів землекористування в умовах нових форм власності на землю та господарювання;

♦ розроблення заходів з охорони та раціонального використання природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини;

♦ формування архітектурно-просторової організації території, вибір земельних ділянок для всіх видів перспективного будівництва.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Умови проектування міського землекористування як основа формування меж міста	\|	Структуризація землекористування міст для обґрунтування їхніх меж

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.