Деякі технологічні схеми видалення та утилізація гною

При утриманні тварин застосовують різні технологічні схеми видалення та утилізації гною. Вони залежать від способу утримання тварин у приміщенні, від кількості та варіанту використання підстилкового матеріалу і його волого- поглинання, також від початкової вологості гною.

При утриманні великої рогатої худоби на прив’язі в стійлах гній прибирають 2 - 5 разів на добу. Його видаляють за межі приміщення гноєприбиральними транспортерами в тракторний причеп і транспортують у гноєсховище або на площадку для приготування компосту.

На фермах при безприв’язному утриманні великої рогатої худоби на глибокому шару підстилки гній видаляють двічі-тричі на рік, а з вигульних майданчиків – щоденно або на потязі двох-трьох днів залежно від пори року.

Також застосовують технологічні схеми накопичення гною у тваринницькому приміщені з застосуванням щілинної підлоги, який нагромаджується в каналах або сховищах. Звідти гній видаляють періодично (з каналів у міру їх заповнення, зі сховища – у міжсезоння).

Технологічний процес прибирання гною із тваринницьких приміщень та подальше використання його включає комплекс операцій: доставка і розподіл підстилки в місця утримання тварин; прибирання й видалення гною з приміщень; транспортування до місця метанового зародження або в гноєсховище; знешкодження і переробка гною або приготування компосту; доставка органічних добрив на поле та внесення їх в грунт.

В залежності від зони розташування тваринницьких підприємств, конкретних умов утримання тварин та консистенції гною набули поширення різні технологічні схеми його видалення, переробки і використання.

На малих фермах при прив’язному утриманні тварин (рисунок 4.8.1) підстилковий гній із стійл прибирають вручну в гноєві канали транспортерів колової дії або канали скреперних установок, які видаляють його за межі приміщення. Потім гній завантажують у мобільні транспортні засоби за допомогою похилих транспортерів і складують у траншеї чи бурти. Після зберігання та самознезараження його використовують як органічне добриво.

Рисунок 4.8.1 – Технологічна схема видалення та утилізація підстилкового гною: 1 – склад підстилки; 2 – навантажувач; 3 – розкидач підстилки; 4 – тваринницьке приміщення; 5 – транспортер для видалення гною; 6 – похилий транспортер навантажувач; 7 – транспортний засіб; 8 – карантинно-компостний майданчик; 9 – гноєсховище; 10 – розкидач гною.

Напіврідкий гній (рисунок 4.8.2) транспортером завантажується в прий мальник насоса, який по трубопроводу подає його в гноєзбірник. Після карантинної витримки гній використовують для приготування компосту як органічне добрива.

Рисунок 4.8.2 – Технологічна схема видалення та утилізації напіврідкого гною:
1 – тваринницьке приміщення; 2 – транспортер для видалення гною; 3 – насосна установка; 4 – приямок; 5 – гноєпровід; 6 – гноєзбірник; 7 – рухомий кран; 8 – склад для зберігання торфу; 9 – карантинна секція гноєсховища; 10 – секція приготування суміші; 11 – майданчик компостування; 12 – транспортний засіб; 13 – навантажувач; 14 – сховище для компостування; 15 – розкидач органічних добрив.

Рідкий гній (рисунок 4.8.3) крізь щілинну підлогу потрапляє в канали гід равлічної системи і надходить у гноєзбірник. Далі проходить переробку за однією із схем, яка полягає у відокремленні грубодисперсних включень, розділенні на тверду та рідку фракції, гомогенізації, знезараженні, роздільному використанні фракції як добрива чи для приготування компосту. Також необхідно відмітити, що на теперішній час набувають розповсюдження енергогенеруючі установки інтегрального типу з біогазовим виробництвом (рисунок 4.8.4), одна з яких споруджена в Золотоніському районі Черкаської області.

Рисунок 4.8.3 – Структурна схема переробки і використання рідкого гною:
1 – тваринницьке підприємство; 2 – станція перекачування гною; 3 – метантенк; 4 – цех компостування; 5 – майданчик для складування твердої фракції; 6 – цех розділення гною на фракції; 7 – секція сховища; 8 – станція перекачування рідкої фракції на зрошування; 9 – станція перекачування освітленої фракції;
10 – біоставок; 11 – аеротенк; 12 – знезараження гною у випадок епізоотії.

В енергоустановку інтегрального типу входять сонячно-вітрові електростанції і системи пристроїв для використання біогазу в процесі анаеробного зародження гноївки свинарського комплексу на 24 тисячі голів. Електростанція сонячно-вітрової дії являє собою систему з плоских теплоприймальних пристроїв, двох вітроелектричних агрегатів потужністю 2 кВт кожний, які працюють паралельно з дизель-генератором АДС-60, переведеним на біогаз.

На рисунку 4.8.4 представлена спрощена схема інтегральної установки, але на ній не позначені трансформаторна підстанція, резервуари для дренажних і дощових вод та утилізатор технологічних відходів. За рахунок сумісного функціонування з дизель-генератором здійснюється синхронізація роботи вітроелектричних агрегатів за частотою і напругою. Обладнання компонується таким чином, що дозволяє нарощувати встановлену потужність електричних генераторів за рахунок додаткових агрегатів. Наприклад, вода в циркуляційному контурі між баками-акумуляторами місткістю 16м³ і поверхнею нагрівання в 240м² нагрівається до температури 60-65⁰С, а потім використовується для підігріву біосировини (гноївки), що спрямовується на зародження, до температури 35⁰С. Для здійснення циркуляції теплоносія в замкнутому контурі застосовують два вітромеханічні агрегати УВМ-2М. На випадок безвітряної погоди встановлені резервні насоси з приводом від електричної мережі.

Вироблений біогаз застосовують в котлах КВ-300 з газомазутним пальником, у газодизельних генераторах, що працюють в режимі газодизеля, з додаванням дизельного палива у кількості від 5 до 30%.

Рисунок 4.8.4 – Структурна схема енергоустановки інтегрального типу:1 – резервуар для гноївки; 2 – цех фільтрації; 3А, 3Б і 5А, 5Б – первинні та вторинні відстійники; 4, 6 – аеротенки; 7 – резервні відстійники; 8 – ставок; 9А, 9Б – резервуари для осадів; 10 – помпова станція осадів; 11А, 11Б – метантенки; 12А, 12Б – згущувачі зброджених осадів; 13 – котельня; 14 – площадка твердої фракції; 15 – гноєсховище; 16 – газгольдер; 20 – газозбиральний пункт метантенків; 22 – геліоустановки.

Застосування транспортерних установок для видалення гною полегшує ручну працю тваринників, але не усуває її повністю, оскільки робітникам вручну доводиться очищати стійла від гною і скидати його у гноєві канали (транспортерів колової дії або зворотно поступальної дії). Значно знижує затрати ручної праці утримання тварин на щілинній підлозі, яке в поєднанні з механічними засобами, гідравлічними або гідропневматичними системами дає змогу практично механізувати роботи, пов’язані з очищенням приміщень від гною, видаленням його й транспортуванням у гноєсховища.

У свинарниках щілинну підлогу обладнують тільки на певній площі підлоги приміщення (в зоні годівлі-напування), де найбільше накопичення гною. Зони відпочинку тварин (лігва) мають суцільну підлогу.

Недоліками гідравлічної системи видалення і транспортування гною є значні витрати води, випаровування, яке збільшує відносну вологість повітря у тваринницькому приміщенні, що, в свою чергу, вимагає застосування інтенсивної вентиляції, транспортування, утруднює зберігання і подальше використання.

Вимоги до спорудження гноєсховищ

Майданчик для спорудження гноєсховища необхідно розміщувати по відношенню до житлової зони і тваринницьких підприємств із підвітреної
сторони домінуючого напрямку вітру, нижче водозабірних споруд та інших
виробничих підприємств.

Ділянка повинна бути, по можливості, не сільськогосподарського призначення. Вибрана площа гноєсховища повинна підтверджуватися техніко-економічним обґрунтовуванням. На вибрану ділянку необхідно мати погодження державного нагляду і міністерства охорони здоров’я. Дане господарство
повинно мати землі для використання гною як органічного добрива.
Рельєф місцевості і гідрогеологічні вимоги повинні сприяти охороні
навколишнього середовища.

Ділянка вибирається у відповідності до вимог земельного і водного законодавств України з урахуванням проектів районного планування, наявності комунікацій та інженерних мереж, залізничних і автомобільних доріг, газопроводів тощо. Спеціальна комісія складає акт на будівництво гноєсховища і оформляє необхідні документи за підписом усіх членів комісії.

Типи гноєсховищ

Сховища для гною повинні зберігати поживні речовини і підвищувати якість гною як добрива. Вони поділяються:

за призначенням - на прифермські та польові;

за типом - на горизонтальні та вертикальні;

за формою - на прямокутні та круглі;

за конструктивним вирішенням - спрощені (ґрунтові) і капітальні (бетонні, залізобетонні, цегляні тощо).

Вибираючи тип гноєсховища, слід враховувати тип отриманого гною (твердий, рідкий) та кліматичні умови будівництва. Розміри будови визначають, виходячи із кількості поголів’я на фермі, норм виходу гною і терміну його зберігання (не менше стійлового зимового періоду утримання тварин).

Твердий гній можна зберігати у відкритих наземних або заглиблених (у вигляді котловану або траншеї) сховищах. Наземні сховища будують у разі високого рівня стояння ґрунтових вод. Їхнє дно підносять до 20 см, роблять з нахилом у бік гноївкозбірників, бетонують, а вертикальні бокові стінки виконують зі збірного залізобетону. Гноєсховища котлованного (вертикального) типу доцільно будувати в південних і південно-східних посушливих районах, де в штабелях гній швидко висихає.

Для збирання рідкого гною будують відкриті або закриті прифермські і польові гноєсховища. У залежності від природнокліматичних умов вони можуть бути відкритого або закритого типу. Відкриті гноєсховища виконують у вигляді котлованів із відлогими стінками, облицьованими або без облицювання. Закрите сховище є заглибленою в землю спорудою, стіни, підлогу і перекриття якого виконують із монолітного бетону або залізобетону. Як відкриті, так і закриті гноєсховища можуть бути як прямокутної, так і круглої форми.

Згідно із санітарними нормами, крім основних гноєсховищ для постійного зберігання гною, на фермах передбачають також карантинні секції резервуари чи карантинні майданчики. Таких секцій повинно бути не більше двох.

Видалена з ферми в карантинне гноєсховище добова порція гною витримується в ньому не менше 6 діб, якщо на фермі за цей час не виявлено інфекційних хвороб, перевантажується до основного гноєсховища.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Добовий вихід гною і витрата підстилкового матеріалу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.045 сек.