Правила вчинення окремих нотаріальних дій

Підстави та порядок відкладення вчинення нотаріальної дії

Відкладання нотаріальної дії можливе з ініціативи нотаріуса чи іншої уповноваженої особи, а також з ініціативи заінтересованих осіб.

Підставами для відкладеннявчинення нотаріальної дії з ініціативи нотаріуса є:

1)необхідність витребувати додаткові відомості або документи від фізичних та юридичних осіб. У такий спосіб нотаріуси сприяють додержанню принципів законності та об'єктивності вчинення нотаріальної дії, допомагають фізичним та юридичним особам у здійсненні їхніх прав та законних інтересів. У деяких випадках подання необхідних документів вимагається нотаріусом від особи, що звертається за вчиненням нотаріальної дії, що іноді ускладнюється рядом обставин;

2) направлення документів на експертизу, якщо у нотаріуса виникають сумніви щодо достовірності документів;

3) необхідність упевнитись у відсутності в заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії (наприклад, коли відповідно до закону нотаріус повинен отримати згоду інших співвласників на відчуження одним зі співвласників своєї частки майна).

В цих випадках строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії, не може перевищувати одного місяця.

За обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду та на підставі одержання від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Вказані переліки підстав відкладення і зупинення нотаріальної дії не є вичерпними, тому законодавством можуть бути встановлені й іншіпідстави для відкладання і зупинення нотаріальних дій.

Загальними вимогами щодо вчинення нотаріальних дій є визначення цивільної дієздатності фізичної особи і перевірка цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, а також перевірка повноважень представників фізичних і юридичних осіб.

Під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

Щоб правоздатна фізична особа могла своїми власними діями використати, реалізувати свої права та виконати обов'язки, вона повинна розуміти значення своїх дій та керувати ними. Це можливо лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавляють людину можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює таку категорію, як дієздатність.

Цивільну дієздатністьмає фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ч. 1 ст. 30 Цивільного кодексу України).

Набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, а у випадках коли законом допускається вступ до шлюбу до досягнення повноліття, – з моменту одруження такої особи.

Малолітні особи (до 14 років – ст. 31 ЦК України) мають часткову дієздатність. Вони можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. В усіх інших випадках за малолітніх правочини укладають від їхнього імені батьки (усиновителі) або опікуни. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Неповнолітні (від 14 до 18 років – ст. 32 ЦК України) мають неповну цивільну дієздатність. Вони можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, розпоряджатись заробітною платою та стипендією (але можуть бути обмежені в користуванні ними), вносити і розпоряджатися вкладами до кредитних установ, авторськими та винахідницькими правами; володіти, користуватись і розпоряджатись майном трудового чи селянського господарства як члени цих господарств; засновувати молодіжні, громадські організації тощо. Вони несуть цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам. Інші угоди укладаються неповнолітніми лише за згоди їхніх батьків (усиновителів) або піклувальників.

За ст. 39 нового ЦК України, фізична особа є недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Визнання громадянина недієздатним можливе лише в судовому порядку. Якщо громадянина визнано недієздатним, над ним встановлюється опіка і призначається опікун. Опікун укладає угоди від імені фізичної особи, визнаної недієздатною і стає учасником цивільно-правових відносин. При цьому набуті опікуном цивільні права та обов'язки належать фізичній особі, яка визнана недієздатною (ст. 39 нового ЦК України). Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення, не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків. Зокрема у ч. 2 ст. 41 ЦК встановлюється, що недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. За шкоду, заподіяну цією особою, відповідають його опікун або організація, яка зобов'язана здійснювати за ним нагляд (ст. 1184 ЦК), за виключенням певних випадків. За певних умов (одужання, значне поліпшення здоров'я) особа може бути поновлена у дієздатності рішенням суду.

Обмеження у дієздатності можливе лише у випадках і в порядку, передбачених законом. Воно полягає в тому, що особа позбавляється здатності своїми діями набувати певні цивільні права і створювати певні цивільні обов'язки, які вона могла набувати і створювати. Таким чином, йдеться про зменшення обсягу дієздатності, який мала фізична особа. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад і це істотно впливає на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, а також у випадку зловживання нею спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичним речовинами тощо, чим вона ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Стаття 37 ЦК України передбачає, що над фізичною особою цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування в інтересах забезпечення матеріального становища самої обмежено дієздатної особи і членів її сім'ї. Така особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини ж щодо розпорядження майном чи іншими доходами та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, лише за згодою піклувальника.

Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими законом, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення члена екіпажу, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює), крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи).

Тобто нотаріус, перевіряючи дієздатність фізичної особи, повинен перевірити вік осіб, що звернулись за посвідченням угоди, шляхом перевірки документів, в яких вказано вік цих осіб.

У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов'язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою.

У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Під правоздатністю юридичної особи розуміють її здатність мати цивільні права та обов'язки. Юридична особа набуває цивільних прав і обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ст. 91-92 ЦК України). Тому, при перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріус зобов'язаний ознайомитися з установчими документами, інформацією про неї, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців цієї юридичної особи і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності.

У разі наявності у нотаріуса сумнівів щодо поданих документів він може витребувати від цієї юридичної особи, державного реєстратора, органів державної податкової служби, інших органів, установ та фізичних осіб додаткові відомості або документи.

Нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу за правилами встановлення фізичних осіб, а також перевіряє обсяг його повноважень. Для перевірки обсягу повноважень представника нотаріусу подається довіреність або інший документ, що надає повноваження представникові. Дійсність довіреності перевіряється нотаріусом за допомогою Єдиного реєстру довіреностей. Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, нотаріусу подається документ, в якому закріплено повноваження даного органу та розподіл обов'язків між його членами.

У разі наявності сумнівів щодо уповноваженого представника, а також його цивільної дієздатності та правоздатності нотаріус має право зробити запит до відповідної фізичної чи юридичної особи.

Нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення.

Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Ще однією загальною вимогою щодо вчинення нотаріальних дій є перевірка справжності підписів учасників правочину та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

При посвідченні правочинів та вчиненні інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством, нотаріусом перевіряється справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії.

За загальним правилом нотаріально посвідчувані правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо заява чи інший документ підписані за відсутності нотаріуса, особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, повинна особисто підтвердити, що документ підписаний нею.

Якщо фізична особа унаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса правочин цей документ може підписати інша особа. При цьому нотаріус встановлює особу громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, і особу громадянина, який за нього підписується. Про причини, з яких даний громадянин не міг підписати документ власноруч, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за такого громадянина не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.

Якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, нотаріус зачитує йому текст необхідного документа (про що робиться відповідна помітка). Якщо сліпий громадянин письменний, він сам підписує документ.

Якщо глухий, німий або глухонімий громадянин, який звернувся до нотаріуса, письменний, він сам читає і підписує документ. Якщо неписьменний – при вчиненні нотаріальної дії повинна бути присутня письменна особа, яка може порозумітися з ним, пояснити зміст і наслідки вчинюваної нотаріальної дії, а також засвідчити своїм підписом, що зміст правочину відповідає волі такого громадянина.

Згідно з чинним законодавством, нотаріус може не вимагати з'явлення кожного разу відомих йому посадових осіб юридичних осіб, якщо він має зразки підписів цих осіб, одержані при особистому зверненні, і справжність їхнього підпису не викликає сумніву.

Не дозволяється застосування зразків підписів при посвідченні правочинів, тексти яких викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів.

Застосування електронного цифрового підпису (Закон України «Про електронний цифровий підпис») на правочинах здійснюється нотаріусом при наявності технічних можливостей роботи з електронними документами на підставі попередньої письмової згоди підписувача на застосування електронного цифрового підпису. Заява повинна містити перелік правочинів, на яких застосовуватиметься електронний цифровий підпис. У разі застосування електронного цифрового підпису нотаріус повинен встановити особу підписувача та перевірити його дієздатність, а також обсяг правоздатності юридичної особи та повноважень її представника.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вимоги щодо місця та строків вчинення нотаріальних дій	\|	Поняття нотаріального діловодства та загальні правила його ведення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.