Діслово – це частина мови, що служить для вираження динамічної ознаки (дії, стану) у процесі її тривання, розгортання або становлення, виражає ознаку предмета, чим наближається до прикметника, але прикметник виражає постійну, статичну ознаку, а дієслова – темпоральну ознаку (тобто таку, яка розгортається у часі).
І. ОСНОВНІ МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ
Дієслово має ряд категорій: спосіб, час, вид, стан, особа, рід, число (як у іменників), а дієприкметникові форми мають ще й відмінок.
Дієслово має дуже різноманітні форми:
· інфінітив (неозначена, або початкова форма дієслова): знати, покласти;
· особові форми: знаємо (І особа множ.), знаю (І особа однини);
· форми на -но, -то: викопано, розлито (головні члени безособового речення).
У всіх цих формах є спільні риси:
1) узагальнене поняття дії;
2) здатність керувати словами;
3) зв’язок із часом;
4) вид.
Водночас кожна дієслівна форма має відмінні ознаки:
1) інфінітив, дієприкметник, дієприслівник, форми на -но, -то, форми умовного способу, минулого часу позбавлені категорії особи;
2) інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то не мають категорії числа.
Усі дієслівні форми можуть бути поділені на:
· відмінювані:
1) форми способу: дійсного, умовного, наказового, що у реченні можуть виконувати роль присудка: Одшуміло море;
2) дієприкметник, що виконує роль означення або іменної частини присудка: Завдання виконане сумлінно; шлях протоптаний;
· невідмінювані:
1) безособова форма на –но, -то: Зал залито світлом;
2) дієприслівник: Сидячи на березі, плавати не навчишся;
3) інфінітив, що виражає дію або стан, може виконувати функцію присудка або головного члена односкладного речення, рідше буває підметом: Козакувати – слави здобувати. Інфінітив позбавлений категорій часу, способу, особи (тобто найголовніших дієслівних категорій), а має вид, перехідність, стан. Він є невідмінюваним і цим схожий на прислівник, але прислівник має обставинне значення, а інфінітив може виконувати різні функції, не тільки обставинні.
ІІ. КАТЕГОРІЯ ОСОБИ
Це одна з основних категорій дієслова, що означає віднесення дії до певного суб’єкта з погляду мовця, напр.: я пишу (суб’єкт – мовець). В українській мові розрізняють 3 особи дієслова (за співвідношенням із відповідним особовим займенником):
І особа – дію виконує сам мовець – Я іду;
ІІ особа – дію виконує співрозмовник – ТИ ідеш;
ІІІ особа – дію виконує той, про кого йде мова – ВІН іде.