Стан культури України в сучасних умовах.

Авангардизм. Після завоювання незалежності в літературі та мистецтві України стверджується плюралізм, сама думка про можливість існування якого у тоталітарному суспільстві була ірреальною. Пануючим стилем у творчому житті стає авангардизм, який імперативно насаджується творчими угрупуваннями, як свого часу партія насаджувала соцреалізм. Високий рівень політизації суспільства привів до того, що в галузі літератури найбільшого поширення набула публіцистика.

Література. З'явилися нові молоді літератори, які намагаються по- новому вирішити літературні проблеми, йти в ногу зі світовим літературним процесом. Це - дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, К.Москалець, Є.Пашковський та ін. Жанр історичної романістики розвивають, Юрій Мушкетик, Роман Федорів. Роман Р.Іваничука "Орда" продовжує традиції П.Куліша, А.Кащенка, Б.Лепкого. Поет М.Вінграновський написав яскравий роман "Наливайко". Повертаються в Україну твори українських емігрантів - Є.Маланюка, У.Самчука (Волинь), В.Барки, І.Багряного("Сад Гетсиманський", "Тигролови"), Юрія Тарнавського та ін.

Історія. Заповнюються "білі та чорні плями" в історії, розкрита правда про штучний голодомор 1932-33 рр., який був геноцидом проти українського народу, переоцінена роль національних героїв України

П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, П.Дорошенка, І.Мазепи та ін. У широкий вжиток увійшли твори П.Куліша, М.Грушевського, Д.Яворницького, Д.Дорошенка, М.Хвильового та ін.

Музика. Великого авторитету набуває в світі міжнародний конкурс піаністів ім Горовіца, який засновано в Києві.

Живопис. Отримала визнання творчість одного з засновників нового напрямку в монументальному живописі Г.Синиці, ("українська національна колористична школа"), яка протягом кількох десятиліть замовчувалась.

Театр. Розвиток театрального мистецтва пов'язаний з новаторськими пошуками режисерів Романа Віктюка, Бориса Шарварка, які отримали світове визнання. Р.Віктюк починав у Львові, згодом створив власний театр у Москві (спектаклі "Мадам Батерфляй" за п'єсою американського драматурга Хуанга та "Лоліта" за романом Володимира Набокова).

Хореографія. Україна перетворилася у визнаний центр хореографічного мистецтва, тоді як за радянської влади це була прерогатива Москви, Ленінграда та хіба що Пермі. З 1994 р. в України провадиться міжнародний

фестиваль імені уславленого французького танцюриста українського походження Сержа Лифаря (художній керівник паризької Гранд Опера). Далеко за межами України стали відомі імена Інни Дорофєєвої та Вадима Писарєва.

Естрада. Невиданих успіхів за роки незалежності досягла українська естрада, яка заснована на національних музичних та пісенних традиціях та широко користується українською мовою, про що не можна було мріяти в роки формування "єдиного радянського народу з російською мовою міжнаціонального спілкування". Великою популяністю користуються у молоді і людей старшого покоління Софія Ротару, Таісія Повалій, Ірина Білик, Василь Зінкевич, Алла Кудлай, Попович, Зібров, Сандулеса, Іво Бобул і молоді виконавці: Руслана та ін.

Реституція. Великого значення набуває проблема реституції - повернення в Україну з Росії, Німеччини, Польщі, Румунії та інших країн, вивезених свого часу культурних цінностей. За допомогою українських дипломатів повернуто в Україну особисті речі В.Винниченка, архів О.Ольжича. Згідно Гаагської конвенції 1954 р. підлягають поверненню законним власникам всі художньо-історичні цінності, вивезені під час другої світової війни.

Релігія. Відновлюється в Україні діяльність УГКЦ та УАПЦ. В 1991 р. в Україну з Рима повертається патріарх Іван, кардинал Мирослав Любачівський. Греко-католикам повернуто Собор св. Юра, яки знову став резиденцією УГКЦ. В 1990 р. в Києві відбувся Всеукраїнський собор відновленої УАПЦ, який обрав патріархом УАПЦ митрополита Мстислава (Скрипника) з титулом "Патріарх Київський та всієї України." Того ж року у Софійському соборі відбулася його урочиста інтронізація.

В 1990 р. архієрейський собор Руської православної церкви надав статус екзархату українській православній церкві з назвою "Українська православна церква" (УПЦ). Екзарх України отримав титул митрополита Київського і всія України. Того ж року грамоту про незалежність УПЦ вручено митрополиту Філарету. Але весною 1992 р. останній розірвав з Москвою і проголосив себе головою Київського патріархату УПЦ. Того ж року на Всеукраїнському Православному Соборі відбулося об'єднання УПЦ та УАПЦ в єдину УПЦ-Київський Патріархат на чолі з Мстиславом. Собор скасував акт 1686 р. про переведення Київської митрополії до Москви. Після смерті у 1993 р. Мстислава церкву очолив патріарх Володимир (колишній дисидент Василь

Романюк), а після його раптової і загадкової смерті у 1995 р. - Філарет.

Похорон Володимира відбувся в умовах протистояння нового керівництва церкви і влади і супроводжувався порушеннями громадського порядку на Софійському майдані. УАПЦ знову відкололася від УПЦ-Київського Патріархату. Таким чином, в Україні діє 3 православні церкви: УПЦ Московського Патріархату, УПЦ Київського Патріархату, УАПЦ та католицька УГКЦ (або УКЦ). Протиріччя між ними призводять до міжконфесійних конфліктів.

Негативні тенденції. Стара тенденція фінансування культури за залишковим принципом набула всеохоплюючих розмірів. В декілька разів скоротилися тиражі періодичних видань. Випуск українських книжок знизився до рівня, якого він не досягав у найгірші часи сталінізму. Брак коштів веде до перепрофілювання або закриття багатьох культосвітніх установ. Під загрозою повного знищення опинився український кінематограф. Загрозливих форм для української духовності набуло поширення західної, особливо американської поп-культури (зокрема через телебачення) з її розгулом насильства, сексу, аморальності, бездуховності, саме те, проти чого вже багато років ведуть боротьбу громадськість та уряди багатьох європейських країн. Для молодої української держави, яка фактично заново створює власну політичну та економічну систему, національні моральні цінності та пріоритети, зрештою державну українську націю, таке неконтрольоване поширення низькопробної іноземної (сучасної американської та російської) культурної продукції становить серйозну загрозу для національної безпеки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форсований наступ на українську культуру за часів стагнації.	\|	Висновки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.