• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Визнання боржника банкрутом.

За відсутності пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з її умовами, а також коли не досягнено до­мовленості про укладення мирової угоди, арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти міся­ців. У деяких випадках арбітражний суд може продовжити цей строк на шість місяців. Постановою про визнання боржника бан­крутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквіда­ційну комісію).

З моменту визнання боржника банкрутом:

-припиняється підприємницька діяльність боржника;

-до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

- вважаються такими, що настали, строки всіх боргових зо­бов'язань банкрута;

-припиняється нарахування пені та відсотків на всі види забо­ргованості банкрута;

-відомості про фінансове становище банкрута втрачають конфіденційність і не становлять комерційної таємниці.

Після визнання боржника банкрутом, за рішенням арбітраж ного суду, власників або в інших передбачених законодавством випадках відкривається ліквідаційна процедура. Ліквідаційна процедура —це сукупність заходів щодо підприємства, відносно якого прийнято рішення про банкрутство чи ліквідацію, спрямо­ваних на задоволення вимог кредиторів продажем майна борж­ника та ліквідацією його як юридичної особи.

Питання №4.

Суб'єкт підприємницької діяльності вважається ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного державного реєстру під­приємств та організацій України. Згідно з вітчизняним законо­давством рішення про ліквідацію юридичної особи можуть бути прийняті:

а) вищим органом управління чи власником суб'єкта підпри­ємницької діяльності;

б) арбітражним судом.

Структурно-логічна схема ліквідації підприємства наведена на рис. 8.1 Умовно можна вирізнити сім основних етапів ліквідації юридичної особи.

Ліквідаційна комісія — це робочий орган, який здійснює лі­квідацію суб'єкта підприємницької діяльності і призначається інстанціями, котрі прийняли рішення про ліквідацію підприєм­ства. У разі банкрутства ліквідаційна комісія призначається ар­бітражним судом. Якщо рішення про ліквідацію прийнято збо­рами засновників підприємства, то ними ж призначається і ліквідаційна комісія. До комісії переходять повноваження з управління справами підприємства, право розпоряджатися май­ном, а також усі майнові права та обов'язки суб'єкта господа­рювання, що ліквідується.

Рисунок 8.1 Структурно-логічна схема ліквідації підприємства

До основних функцій ліквідаційної комісії (ліквідаторів) нале­жать такі:

-управління майном підприємства, що ліквідується;

-опублікування інформації про ліквідацію суб'єкта підприєм­ницької діяльності в офіційних друкованих органах;

-інвентаризація та оцінювання наявного майна підприємства, що ліквідується;

-визначення ліквідаційної маси та розпоряджання нею;
-реалізація майна та інші заходи, спрямовані на задоволений вимог кредиторів

-складання ліквідаційного балансу та подання його на затверд­ження власникові або органу, який призначив ліквідаційну комісію;

-прийняття рішення про звільнення персоналу, у тому числі директора;

-виконання дій, що мають на меті повну ліквідацію юридичної особи, тобто вилучення її з Державного реєстру підприємств та ор­ганізацій.

Найважливішою функцією ліквідаційної комісії є робота з майном підприємства: інвентаризація, оцінювання, визначення лі­квідаційної маси та її реалізація.

Ліквідаційна маса — це сукупність усіх видів майнових акти­вів банкрута, що належать йому на правах власності або повно-го господарського відання.

Питання №5.

Головна мета санації підприємства під час провадження спра­ви про банкрутство — якомога повніше задовольнити претензії кредиторів завдяки поліпшенню фінансового стану боржника.

Згідно з вітчизняним законодавством ухвалу про здійснення санації боржника приймає арбітражний суд за клопотанням комі­тету кредиторів. Підставою для прийняття рішення арбітражним судом про санацію боржника після порушення справи про банк­рутство може бути:

1) санаційна спроможність боржника, тобто наявність реаліс­тичної санаційної концепції;

2) реальна можливість виконати план санації, відновити пла­тоспроможність підприємства-боржника та його успішну вироб­ничо-господарську діяльність;

3) наявність санатора, який має достатньо фінансових ресур­сів для здійснення зазначеного заходу.

Фізичні та юридичні особи, які побажали стати санаторами, мають подати до арбітражного суду заяву з письмовою гарантією погашення боргів особи, проти якої розпочато справу про банк­рутство. До заяви мають додаватися:

а) план фінансової санації (реорганізації) боржника;

б) відомості про фінансовий стан та платоспроможність сана­тора;

в) дані про характер майнових відносин між боржником та по­тенційним санатором.

Для санатора мотиваційними стимулами до участі в санації можуть бути:

-здобуття контролю над підприємством-боржником;

-ефект синергізму, що виникає завдяки новим можливостям внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збу­ту товарів;

-збереження надійного постачальника сировини та матеріалів чи споживача своєї продукції;

-приватизація підприємства, якщо воно належить до держав­ної форми власності.

Арбітражний суд, ухвалюючи рішення про санацію, призначає керуючого санацією. Це може бути особа, котра мала повнова­ження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів і (або) інвесторів.

Керуючий санацією має право:

-самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень;

-укладати від імені боржника мирову та інші цивільно-правові угоди;

-відмовлятися від виконання договорів боржника у випадках, передбачених відповідним законом.

Керуючий санацією зобов'язаний:

-прийняти в господарське відання майно боржника та органі­зувати його інвентаризацію;

-відкрити спеціальний рахунок для здійснення санації та роз­рахунків із кредиторами;

-розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника, погоджений з боржником, органом, упов­новаженим управляти майном боржника;

-організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності;

-вжити заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником;

-розглянути вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство у процеду­рі розпорядження майном боржника та санації

-заявити в установленому порядку заперечення щодо заявле­них до боржника вимог кредиторів;

-звітувати перед комітетом кредиторів щодо реалізації плану санації.

Протягом трьох місяців від дня, коли винесено ухвалу про са­націю боржника, керуючий санацією зобов'язаний подати на схвалення до комітету кредиторів план санації (реорганізації). Якщо протягом шести місяців від зазначеного дня до арбітраж­ного суду не буде подано плану санації боржника, суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Арбітражний суд спеціальною постановою затверджує умови санаціїпідприємства-боржника, які можуть набрати форми:

а) плану реорганізації (як правило, без збереження юридичної особи боржника);

б) плану фінансової санації (зі збереженням юридичної особи боржника).

План реорганізації.Як правило, план реорганізації розробля­ється в тому разі, якщо санація фінансується зовнішнім санатором. Обов'язкові складові плану реорганізації такі:

1)умови участі санатора в задоволенні вимог кредиторів;

2)умови та порядок реорганізації юридичної особи боржника;

3)механізм виплати санатором боргу кредиторам (строки, по­слідовність, форми тощо).

План санації неодмінно має містити таку інформацію:

1.Аналіз причин фінансової кризи.

2.Оцінку фінансового стану боржника до початку санації.

3.Заходи щодо нормалізації фінансового стану боржника (спрямовані на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості).

4.Узгоджений з кредиторами порядок відстрочення виконан­ня платіжних зобов'язань.

5.Обгрунтування щодо того, наскільки реалізація плану сана­ції підвищує шанси задовольнити претензії кредиторів порівняно вихідною ситуацією.

6.Порівняльні розрахунки, що стосуються задоволення пре­тензій кредиторів у разі реалізації плану санації та в разі задово­лення вимог здійсненням ліквідаційних процедур.

7.Прогнозні показники фінансово-майнового стану боржника у процесі та після реалізації плану санації із зазначенням строків від­новлення платоспроможності та погашення претензій кредиторів.

8.Механізми контролю за ходом реалізації плану.

Зауважимо, що процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні належного поширення й застосовується досить рідко.

Питання 6.

Поряд із можливістю участі кредиторів у санації боржника поза провадженням справи про банкрутство законодавства багатьох країн передбачають можливість участі кредиторів у фінансовому оздоровленні неспроможного підприємства під час провадження зазначеної справи укладенням мирової угоди. Можливість укла­дання мирової угоди передбачена статтею 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Мирова угода — це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.

Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли бор­жник, якому загрожує неплатоспроможність, звертається із заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про своє банкрутство. У такому разі боржник розраховує укласти мирову угоду в ході про-надження справи про банкрутство, щоб виграти час для здійснення санації підприємства.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів кредиторів — членів комітету.

Угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню арбітражним судом. З цією метою арбітражний керуючий протя­гом п'яти днів від дня укладення мирової угоди має подати до арбітражного суду заяву про затвердження мирової угоди.

Розрізняють дві основні форми поступок кредиторів, які можуть передбачатися мировою угодою:

-мораторій;

-списання частини заборгованості.

Мирова угода може бути розірвана за згодою сторін або за рішенням арбітражного суду, якщо:

-вона не виконується;

-спостерігається тривале погіршення фінансового стану борж­ника;

-певні дії боржника завдають збитків правам та законним інтере­сам кредиторів;

-вона містить умови, що передбачають переваги для окремих кредиторів або ущемлення прав і законних інтересів інших.

Підкреслимо,що затвердження мирової угоди є підставою для зупинення справи про банкрутство, а визнання мирової угоди не­дійсною є підставою для відновлення провадження у справі про банкрутство.

Питання для самоконтролю

1. Визначити поняття «мирова угода»

2. Охарактеризувати необхідність, функції, завдання інституту банкрутства підприємств в Україні

3. Охарактеризувати порядок проведення ліквідаційних процедур

Читайте також:

1. XV. Фінансові результати від первісного визнання та реалізації сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів
2. Арешт майна боржника.
3. В основу визначення витрат певного періоду покладено можливість одночасного визнання доходу, для отримання якого вони здійснені, і навпаки.
4. Визнання витрат
5. Визнання витрат
6. Визнання господарських договорів недійсними і неукладеними
7. Визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим
8. Визнання громадянина безвісно відсутнім і оголошення громадянина померлим.
9. Визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним
10. Визнання держав і урядів
11. Визнання держав.

Переглядів: 2906