• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Визнання боржника банкрутом.

За відсутності пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з її умовами, а також коли не досягнено до­мовленості про укладення мирової угоди, арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти міся­ців. У деяких випадках арбітражний суд може продовжити цей строк на шість місяців. Постановою про визнання боржника бан­крутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквіда­ційну комісію).

З моменту визнання боржника банкрутом:

-припиняється підприємницька діяльність боржника;

-до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

- вважаються такими, що настали, строки всіх боргових зо­бов'язань банкрута;

-припиняється нарахування пені та відсотків на всі види забо­ргованості банкрута;

-відомості про фінансове становище банкрута втрачають конфіденційність і не становлять комерційної таємниці.

Після визнання боржника банкрутом, за рішенням арбітраж ного суду, власників або в інших передбачених законодавством випадках відкривається ліквідаційна процедура. Ліквідаційна процедура —це сукупність заходів щодо підприємства, відносно якого прийнято рішення про банкрутство чи ліквідацію, спрямо­ваних на задоволення вимог кредиторів продажем майна борж­ника та ліквідацією його як юридичної особи.

Питання №4.

Суб'єкт підприємницької діяльності вважається ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного державного реєстру під­приємств та організацій України. Згідно з вітчизняним законо­давством рішення про ліквідацію юридичної особи можуть бути прийняті:

а) вищим органом управління чи власником суб'єкта підпри­ємницької діяльності;

б) арбітражним судом.

Структурно-логічна схема ліквідації підприємства наведена на рис. 8.1 Умовно можна вирізнити сім основних етапів ліквідації юридичної особи.

Ліквідаційна комісія — це робочий орган, який здійснює лі­квідацію суб'єкта підприємницької діяльності і призначається інстанціями, котрі прийняли рішення про ліквідацію підприєм­ства. У разі банкрутства ліквідаційна комісія призначається ар­бітражним судом. Якщо рішення про ліквідацію прийнято збо­рами засновників підприємства, то ними ж призначається і ліквідаційна комісія. До комісії переходять повноваження з управління справами підприємства, право розпоряджатися май­ном, а також усі майнові права та обов'язки суб'єкта господа­рювання, що ліквідується.

Рисунок 8.1 Структурно-логічна схема ліквідації підприємства

До основних функцій ліквідаційної комісії (ліквідаторів) нале­жать такі:

-управління майном підприємства, що ліквідується;

-опублікування інформації про ліквідацію суб'єкта підприєм­ницької діяльності в офіційних друкованих органах;

-інвентаризація та оцінювання наявного майна підприємства, що ліквідується;

-визначення ліквідаційної маси та розпоряджання нею;
-реалізація майна та інші заходи, спрямовані на задоволений вимог кредиторів

-складання ліквідаційного балансу та подання його на затверд­ження власникові або органу, який призначив ліквідаційну комісію;

-прийняття рішення про звільнення персоналу, у тому числі директора;

-виконання дій, що мають на меті повну ліквідацію юридичної особи, тобто вилучення її з Державного реєстру підприємств та ор­ганізацій.

Найважливішою функцією ліквідаційної комісії є робота з майном підприємства: інвентаризація, оцінювання, визначення лі­квідаційної маси та її реалізація.

Ліквідаційна маса — це сукупність усіх видів майнових акти­вів банкрута, що належать йому на правах власності або повно-го господарського відання.

Питання №5.

Головна мета санації підприємства під час провадження спра­ви про банкрутство — якомога повніше задовольнити претензії кредиторів завдяки поліпшенню фінансового стану боржника.

Згідно з вітчизняним законодавством ухвалу про здійснення санації боржника приймає арбітражний суд за клопотанням комі­тету кредиторів. Підставою для прийняття рішення арбітражним судом про санацію боржника після порушення справи про банк­рутство може бути:

1) санаційна спроможність боржника, тобто наявність реаліс­тичної санаційної концепції;

2) реальна можливість виконати план санації, відновити пла­тоспроможність підприємства-боржника та його успішну вироб­ничо-господарську діяльність;

3) наявність санатора, який має достатньо фінансових ресур­сів для здійснення зазначеного заходу.

Фізичні та юридичні особи, які побажали стати санаторами, мають подати до арбітражного суду заяву з письмовою гарантією погашення боргів особи, проти якої розпочато справу про банк­рутство. До заяви мають додаватися:

а) план фінансової санації (реорганізації) боржника;

б) відомості про фінансовий стан та платоспроможність сана­тора;

в) дані про характер майнових відносин між боржником та по­тенційним санатором.

Для санатора мотиваційними стимулами до участі в санації можуть бути:

-здобуття контролю над підприємством-боржником;

-ефект синергізму, що виникає завдяки новим можливостям внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збу­ту товарів;

-збереження надійного постачальника сировини та матеріалів чи споживача своєї продукції;

-приватизація підприємства, якщо воно належить до держав­ної форми власності.

Арбітражний суд, ухвалюючи рішення про санацію, призначає керуючого санацією. Це може бути особа, котра мала повнова­ження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів і (або) інвесторів.

Керуючий санацією має право:

-самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень;

-укладати від імені боржника мирову та інші цивільно-правові угоди;

-відмовлятися від виконання договорів боржника у випадках, передбачених відповідним законом.

Керуючий санацією зобов'язаний:

-прийняти в господарське відання майно боржника та органі­зувати його інвентаризацію;

-відкрити спеціальний рахунок для здійснення санації та роз­рахунків із кредиторами;

-розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника, погоджений з боржником, органом, упов­новаженим управляти майном боржника;

-організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності;

-вжити заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником;

-розглянути вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство у процеду­рі розпорядження майном боржника та санації

-заявити в установленому порядку заперечення щодо заявле­них до боржника вимог кредиторів;

-звітувати перед комітетом кредиторів щодо реалізації плану санації.

Протягом трьох місяців від дня, коли винесено ухвалу про са­націю боржника, керуючий санацією зобов'язаний подати на схвалення до комітету кредиторів план санації (реорганізації). Якщо протягом шести місяців від зазначеного дня до арбітраж­ного суду не буде подано плану санації боржника, суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Арбітражний суд спеціальною постановою затверджує умови санаціїпідприємства-боржника, які можуть набрати форми:

а) плану реорганізації (як правило, без збереження юридичної особи боржника);

б) плану фінансової санації (зі збереженням юридичної особи боржника).

План реорганізації.Як правило, план реорганізації розробля­ється в тому разі, якщо санація фінансується зовнішнім санатором. Обов'язкові складові плану реорганізації такі:

1)умови участі санатора в задоволенні вимог кредиторів;

2)умови та порядок реорганізації юридичної особи боржника;

3)механізм виплати санатором боргу кредиторам (строки, по­слідовність, форми тощо).

План санації неодмінно має містити таку інформацію:

1.Аналіз причин фінансової кризи.

2.Оцінку фінансового стану боржника до початку санації.

3.Заходи щодо нормалізації фінансового стану боржника (спрямовані на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості).

4.Узгоджений з кредиторами порядок відстрочення виконан­ня платіжних зобов'язань.

5.Обгрунтування щодо того, наскільки реалізація плану сана­ції підвищує шанси задовольнити претензії кредиторів порівняно вихідною ситуацією.

6.Порівняльні розрахунки, що стосуються задоволення пре­тензій кредиторів у разі реалізації плану санації та в разі задово­лення вимог здійсненням ліквідаційних процедур.

7.Прогнозні показники фінансово-майнового стану боржника у процесі та після реалізації плану санації із зазначенням строків від­новлення платоспроможності та погашення претензій кредиторів.

8.Механізми контролю за ходом реалізації плану.

Зауважимо, що процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні належного поширення й застосовується досить рідко.

Питання 6.

Поряд із можливістю участі кредиторів у санації боржника поза провадженням справи про банкрутство законодавства багатьох країн передбачають можливість участі кредиторів у фінансовому оздоровленні неспроможного підприємства під час провадження зазначеної справи укладенням мирової угоди. Можливість укла­дання мирової угоди передбачена статтею 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Мирова угода — це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.

Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли бор­жник, якому загрожує неплатоспроможність, звертається із заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про своє банкрутство. У такому разі боржник розраховує укласти мирову угоду в ході про-надження справи про банкрутство, щоб виграти час для здійснення санації підприємства.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів кредиторів — членів комітету.

Угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню арбітражним судом. З цією метою арбітражний керуючий протя­гом п'яти днів від дня укладення мирової угоди має подати до арбітражного суду заяву про затвердження мирової угоди.

Розрізняють дві основні форми поступок кредиторів, які можуть передбачатися мировою угодою:

-мораторій;

-списання частини заборгованості.

Мирова угода може бути розірвана за згодою сторін або за рішенням арбітражного суду, якщо:

-вона не виконується;

-спостерігається тривале погіршення фінансового стану борж­ника;

-певні дії боржника завдають збитків правам та законним інтере­сам кредиторів;

-вона містить умови, що передбачають переваги для окремих кредиторів або ущемлення прав і законних інтересів інших.

Підкреслимо,що затвердження мирової угоди є підставою для зупинення справи про банкрутство, а визнання мирової угоди не­дійсною є підставою для відновлення провадження у справі про банкрутство.

Питання для самоконтролю

1. Визначити поняття «мирова угода»

2. Охарактеризувати необхідність, функції, завдання інституту банкрутства підприємств в Україні

3. Охарактеризувати порядок проведення ліквідаційних процедур

Читайте також:

1. XV. Фінансові результати від первісного визнання та реалізації сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів
2. Арешт майна боржника.
3. В основу визначення витрат певного періоду покладено можливість одночасного визнання доходу, для отримання якого вони здійснені, і навпаки.
4. Визнання витрат
5. Визнання витрат
6. Визнання господарських договорів недійсними і неукладеними
7. Визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим
8. Визнання громадянина безвісно відсутнім і оголошення громадянина померлим.
9. Визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним
10. Визнання держав і урядів
11. Визнання держав.

Переглядів: 3005