Розпад колоніальної системи і поява великої групи незалежних держав утворили нову ситуацію на світовому валютно-кредитному ринку. Практично кожна країна, що розвивається, поставила собі за найважливішу мету проведести індустріалізацію, причому в якомога короткі строки. Ідея прискорення індустріалізації захопила й ті держави, які вже були незалежними до середини XX ст., але затримались на аграрній стадії розвитку, наприклад, латиноамериканські країни.
Для проведення індустріалізації і створення необхідної інфраструктури необхідні були кошти, які навіть МВФ і МБРР надати не могли в достатньому обсязі. Для вирішення проблеми були створені регіональні банки, які охоплюють велику кількість країн, розташованих на одному з континентів. Най-численніші за складом учасників і найбільші за розмірами операцій: Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Ісламський банк розвитку. Є й інші банки розвитку, які вирішують більш локальні цілі.
Характерною рисою регіональних банків розвитку є участь у них не тільки країн, що розвиваються, а й розвинутих країн; остання група країн виконує функції фондів.
Для сприяння соціально-економічним перебудовам у постсоціалістичних країнах, що розташовані на великому регіональному просторі колишнього СРСР, і Центральноєвропейських держав, було утворено Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР).