• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 1. Елементи та структура світової валютно-фінансової системи

1. Валютна система як економічна категорія.

2. Фінансова система як економічна категорія.

Світова валютно-фінансова система — це історично сформований на базі розвитку товарного виробництва, грошового обігу і міжнародних економічних відносин порядок розрахунків між учасниками платіжного обороту з притаманною йому системою валютно-фінансових міжнародних установ (інституцій), регламентований міжурядовими угодами та статутами міжнародних фінансових організацій.

Суб’єктами міжнародних розрахунків виступають держави (уряди), підприємства, фізичні особи, банківські рахунки яких перебувають на території різних країн, і які здійснюють міжнародну діяльність.

1. Кожна країна має свою грошову одиницю (валюту). У міжнародних розрахунках у розрізі світогосподарського товарообороту і кредиту, прямих зарубіжних інвестицій та інших міжнародних зв’язків постає необхідність в обміні грошей однієї країни на гроші іншої країни. На цьому підґрунті і виникають валютні відносини, які є важливим елементом системи зовнішньоекономічних зв'язків держав.

Валютні відносини — це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств. Вони пов’язані з функціонуванням грошей у міжнародному обороті. Валютні відносини впливають на напрям, темпи зростання суспільного відтворення, економічний розвиток окремих країн та їх міжнародні відносини.

Основною формою валютних відносин є міжнародні розрахунки, які здійснюються під час міжнародних операцій і відображаються в загальному вигляді в платіжних балансах усіх країн світу. Характерними рисами міжнародних валютних розрахунків є те, що їх об’єктом стає грошовий (валютний) еквівалент вартості тих товарів, послуг, робіт, капіталів, платіжних засобів, які здійснюють обіг між державами. Валютні відносини обслуговують різні види господарських зв'язків (зовнішня торгівля, вивіз капіталу, надання позик , науковий обмін, туризм та ін.).

Державно-правова організація валютних відносин називається валютною системою. Основне завдання валютної системи - опосередкування міжнародних платежів.

Розрізняються національна, світова та регіональна валютні системи.

Національна валютна система - це частина грошової системи країни, у рамках якої здійснюється міжнародний платіжний оборот, також це інституційно-правова форма організації валютних відносин у країні, яка визначається національним законодавством. В основі національної валютної системи лежить грошова одиниця країни.

Структура національної валютної системи:

- національна валютна одиниця;

- паритет валюти та механізм формування валютного курсу;

- умови конвертованості валюти;

- існування чи відсутність валютних обмежень;

- склад офіційних золотовалютних резервів;

- порядок міжнародних розрахунків;

- організація валютного ринку країни та ринку золота;

- державні установи, що здійснюють валютне регулювання.

Можливість і форми застосування національної валюти в міжнародних розрахунках, порядок її обміну на іноземні грошові одиниці регулюються валютним законодавством країн з урахуванням норм міжнародного права. На базі національних валютних систем діє світова валютна система.

Світова валютна система є формою організації міжнародних грошових відносин, закріпленої міждержавними домовленостями. Вона являє собою сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства. Її виникнення і подальша еволюція відображають об'єктивний розвиток процесів інтернаціоналізації капіталу, що вимагають адекватних умов у міжнародній грошовій сфері. Міжнародна валютна система виконує функцію світових грошей. Світові гроші виступають як норма вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження багатства.

Елементи світової валютної системи:

- система валют і валютних цінностей;

- механізм валютних паритетів та курсів;

- умови взаємної конвертованості валют;

- обсяги валютних обмежень;

- форми міжнародних розрахунків;

- режим міжнародних валютних ринків та ринків золота;

- міждержавні валютно-кредитні організації та відповідні системи норм та регламентацій у сфері міжнародних розрахунків [1].

Регіональна валютна система являє собою договірно-правову форму організації валютних відносин групи країн.

Елементи регіональної валютної системи:

- регіональна міжнародна розрахункова одиниця;

- спеціальний режим регулювання валютних курсів;

- загальні валютні фонди і регіональні кредитно-розрахункові установи.

Слід зауважити, що поняття «валюта» тотожне поняттю «гроші», але в Україні перше вживається здебільшого тоді, коли мова йде про гроші, що перебувають у міжнародному обігу [2].

Валютні відносини підпорядковуються міжнародному правовому полю (Угода Міжнародного валютного фонду підтримана 188 країнами, у тому числі і Україною), в рамках якого діє державне правове поле.

Українське законодавство до валютних цінностей відносить валюту України, іноземну валюту та монетарні метали. Під терміном «валюта України» розуміються як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені в ній. Під терміном «іноземна валюта» маються на увазі як власне іноземна валюта, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті. До монетарних металів належать золото, срібло, платина та метали іридієво-платинової групи у будь-якому вигляді та стані за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

В умовах глобалізації в кожній країні на державному рівні затверджений класифікатор іноземних валют, який розподіляє всі іноземні валюти на групи, відповідно до який застосовуються певні режими конвертованості на території держави. В Україні такі режими затверджені Постановою Правління НБУ «Про затвердження Класифікатора іноземних валют» № 34 від 04.02.98р. з відповідними доповненнями [3]. Відповідно до нього визначається три групи іноземних валют:

1. Вільно конвертовані валюти (12 одиниць), які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу і дозволяються для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (4 одиниці) (1 група). Перелік вільно конвертованих валют гупи 1 наданий у таблиці 1.2.

Таблиця 1.1.

Вільно конвертовані валюти та банківські метали (1 група)

Джерело: [3].

2. Вільно конвертовані валюти (30), які широко не використовуються
для здійснення платежів за міжнародними операціями та не
продаються на головних валютних ринках світу (2 група). Перелік вільно конвертованих валют групи 2 наданий у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Вільно конвертовані валюти (2 група)

Джерело: [3].

3. Неконвертовані валюти (3 група). Перелік неконвертованих валют групи 3 наданий у таблиці 1.3.

Конвертованість - це гарантована можливість грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. При повній конвертованості національної валюти кожна юридична і фізична особа може вільно брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну за певними курсами без будь-яких обмежень або прямого втручання держави. Чим нижче рівень конвертації національної валюти, тим більше валютний ринок підвласний державному регулюванню (перш за все, встановленню фіксованого курсу національної валюти щодо інших валют).

Таблиця 1.3.

Неконвертовані валюти (3 група)

Джерело: [3].

Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. Вільна конвертованість у першу чергу свідчить про стійкість економіки країни, можливості її економічного зростання, довіру до національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами. Резервна валюта - це вільно конвертована валюта, яка використовується для міжнародних розрахунків і зберігається Центральними банками інших країн. Центральні банки нагромаджують валюту країн, які є лідерами у світовій торгівлі. Практично всі зовнішньоторговельні та фінансові операції здійснюються в доларах США, швейцарських франках, йєнах, євро, фунтах стерлінгах. Саме ці валюти і є резервними. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, даючи змогу протягом тривалого терміну мати від'ємне сальдо в торговому і платіжному балансах без загрози національної економіки, бо така валюта не пред'являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається в інших країнах у вигляді резервів.

Частково конвертована валюта - це національна валюта країн, що обмінюється на обмежену кількість іноземних валют і у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. В країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження. Валютні обмеження - це законодавча або адміністративна заборона, лімітування та регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження проводять з метою підтримки валютного курсу, вирівнювання платіжного балансу, концентрації валютних цінностей державою тощо. Основними причинами впровадження валютних обмежень є нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, диспропорції в платіжних балансах. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, має частково конвертовану валюту.

Неконвертована (замкнена) валюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання, в тому числі валютні коефіцієнти з метою обмеження розрахунків в іноземній валюті.

Клірингова валюта - розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та надання послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків. Клірингові угоди укладаються, як правило, в таких випадках:

- для вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів;

- у випадку необхідності отримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний платіжний баланс;

- як відповідь на дискримінаційні дії іншої держави;

- для фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом.

Вперше в міжнародних розрахунках валютний кліринг було введено в 1931 році, у період світової економічної кризи. Валютний кліринг у міжнародних розрахунках мас обов'язковий характер. Суть його полягає у взаємному заліку зустрічних вимог і зобов'язань, що випливають з рівності товарних поставок і надання послуг.

Міждержавними угодами визначаються: - банки, уповноважені вести клірингові рахунки; - обсяг клірингу (всі платежі за товарооборотом чи їх частина); - валюта клірингу; - технічний кредит - граничне сальдо заборгованості за кліринговим рахунком; - порядок погашення сальдо за клірингом.

Із кліринговою валютою пов'язана валютна блокада - заморожування в банках валютних цінностей іноземних держав та громадян. Валюта, яка знаходиться на блокованих рахунках, може бути використана тільки у даній країні. Інші країни у відповідь також здійснюють валютну блокаду. У результаті це призводить до такої форми валютних обмежень, як двосторонні валютні кліринги. Ця форма може використовуватися і без попереднього блокування рахунків.

З 1950-1958 рр. уперше в історії функціонував багатосторонній валютний кліринг - Європейський платіжний союз (ЄПС). У ньому брали участь 17 країн Західної Європи. Він був створений з ініціативи США, які намагалися ліквідувати бар'єри, що перешкоджали експансії американського капіталу.

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не змогли б перетворити одержану валюту в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань [4].

Валютний ринок можна визначити як:

- інституційний механізм (сукупність установ і організацій – банків, валютних бірж, інших фінансових інститутів), що забезпечують розвиток валютних ринкових механізмів;

- система економічних і правових відносин між споживачами, продавцями валюти та державою з приводу купівлі-продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних документів і цінних паперів в іноземних валютах, а також здійснення кредитно-депозитних та інших операцій з валютою;

- механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами та продавцями валют.

До валютного ринку як системи входить дві основні підсистеми:

- валютний механізм - представлений правовими нормами й інститутами, що репрезентують ці норми на національному та міжнародному ринках;

- валютні відносини - щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти.

Значення валютного ринку для економіки в цілому визначається його функціями, основними серед яких є:

- реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв'язків;

- створення суб'єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних розрахунків і сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

- визначення і формування попиту та пропозиції на валюту;

- регулювання валютних курсів;

- диверсифікація валютних резервів;

- хеджування валютних ризиків;

- отримання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо.

У таблиці 1.4 представлена класифікація валютного ринку за основними критеріями.

Міжбанківський валютний ринок (прямий та брокерський) - це сегмент валютного ринку, на якому за терміновістю валютних операцій виділяють три основні складові:

- спот-ринок - ринок торгівлі з негайним постачанням валюти, на який припадає 65 % від всього обороту валюти;

- форвардний - строковий ринок, на якому здійснюється до 10 % валютних операцій;

- своп-ринок - на якому поєднуються операції з купівлі-продажу валюти на умовах "спот" та "форвард"; на ньому реалізується до 25 % всіх валютних операцій.

Більшість валютних угод (до 80 % від загального обсягу валютних операцій) здійснюється на міжбанківському сегменті валютного ринку і на поточному (спот) ринку. Міжбанківський валютний ринок є результатом взаємодії валютних рахунків комерційних банків. Ресурси цього ринку поділяються на комерційні (належать комерційним банкам) та регуляційні (належать центральним емісійним банкам). Саме на міжбанківському валютному ринку сконцентровано до 30 % офіційних валютних ресурсів, за допомогою яких держава реалізує сприятливу для себе валютну політику;

Таблиця 1.4.

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
4. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
5. II. Елементи операційних витрат
6. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
7. ISO 15504. Призначення і структура стандарту
8. ISO 15504.Структура еталонної моделі
9. IV. Розподіл нервової системи
10. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
11. IV. Філогенез кровоносної системи
12. IY.3. Общество и его структура.

Переглядів: 1603