• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Принципи кримінально-правової кваліфікації

Кримінально-правова кваліфікація, як і будь-яка цілеспрямова­на свідома діяльність людини, базується на певних загальних по­ложеннях - принципах.

Принципи кримінально-правової кваліфікації- це система науково обґрунтованих, стабільних, таких, що застосовуються свідомо, найбільш загальних положень, на підставі яких здійсню­ється вибір кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння, доводиться необхідність застосування саме цієї норми і процесуально закріплюється висновок, що діяння охоплюється са­ме обраною нормою.

Принципи кримінально-правової кваліфікації не закріплені у законі, тому їх види, систему та зміст розкриває лише теорія кри­мінального права. Визначити, які положення є принципами кримі­нально-правової кваліфікації можна, базуючись на аналізі норм Конституції України, положень Загальної та Особливої частин КК, міжнародно-правових актів, схвалених нашою державою, ви­ходячи з загальновизнаних теоретичних постулатів та позицій, яких дотримується правозастосовна практика. Видається, що ква­ліфікація повинна здійснюватися з дотриманням таких принципів, як: законність; офіційність; об'єктивність; точність; індивідуаль­ність; повнота; вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються; недопустимість подвійного інкримінування; стабільність.

Враховуючи, що у загальному курсі Особливої частини кримі­нального права України вивчаються лише основи кримінально-правової кваліфікації, зупинимося на розкритті змісту лише окре­мих із вказаних принципів.

Принцип законностіробить визначальний вплив на зміст усіх інших принципів кваліфікації, тому є головним серед них. Най­більш зримо його дія проявляється в таких положеннях:

- питання кваліфікації мають однаково вирішуватися на всій території держави;

- має забезпечуватися однакова правова оцінка діянь усіх од­нойменних суб'єктів, незалежно від їх соціальних, демографічних та інших ознак;

- законність кваліфікації має забезпечуватися в діяльності всіх правоохоронних та судових органів, незалежно від їх рівня;

- фактичною підставою кваліфікації можуть виступати лише дані, отримані відповідно до вимог кримінально-процесуального закону;

- при кваліфікації має місце пріоритет диспозиції над санкцією кримінально-правової норми. Це означає, що кваліфікуючи пося­гання, слід виходити з ознак, закріплених у диспозиції статті Особ­ливої частини КК, а не із санкції - можливого покарання;

- не допускається кваліфікація за аналогією, тобто за нормою, яка прямо не передбачає відповідальність за скоєне посягання.

Закріплення в законі про кримінальну відповідальність правил кваліфікації злочинів (аналогічно тому, як в КК регламентовані правила призначення покарання) сприяло б утвердженню принци­пу законності.

Принцип індивідуальності кваліфікаціїпередбачає, що діян­ня кожної особи кваліфікується окремо - індивідуально. З ураху­ванням цього навіть співучасники одного й того ж злочину можуть нести відповідальність за різними статтями КК. Так, при кваліфі­кації дій виконавців та співвиконавців злочину не потрібно поси­латися в формулі кваліфікації на відповідну частину ст. 27 КК, дії ж організатора, підбурювача, пособника злочину кваліфікуються з посиланням на відповідну частину цієї статті. Якщо кримінальний закон встановлює відповідальність в окремій нормі з врахуванням обставин, які характеризують лише особу певного учасника зло­чину (повторність, рецидив), то за цією нормою кваліфікуються посягання лише суб'єкта, який наділений відповідними ознаками.

Принцип повноти кваліфікаціїозначає, що вона має бути за­кінченою та вичерпною. Повнота кваліфікації має поєднуватися з іншими принципами кримінально-правової кваліфікації. Зокрема, прагнення повноти кваліфікації не повинно вести до того, що одні й ті ж діяння враховуються при кваліфікації неодноразово.

Кваліфікація буде повною, якщо кримінально-правову оцінку отримали всі діяння, вчинені особою. Недопустимо зосереджувати увагу лише на частині скоєного й давати оцінку лише найбільш небезпечним чи яскраво вираженим діянням.

Стосовно співучасті проблема забезпечення повноти кваліфі­кації виникає при виконанні однією особою одночасно кількох функцій - коли окремі співучасники (підбурювач, організатор, по­собник), крім своєї ролі, виступають ще й як співвиконавці злочину чи має місце інше поєднання в одній особі кількох видів співучас­ників. Правильною видається позиція науковців щодо кваліфікації дій співучасника, який поєднує кілька функцій, згідно з якою не треба акцентувати увагу на якійсь одній з них, а посилатися на кож­ну з частин ст. 27 КК, що передбачає діяльність певних видів співучасників та відповідну норму Особливої частини КК.

Стосовно множинності злочинів проблема забезпечення пов­ноти кваліфікації виникає у зв'язку із вирішенням питання про необхідність кримінально-правової оцінки окремих злочинів, які утворюють таку множинність. Для кваліфікації рецидиву та сукуп­ності злочинів вона не становить гостроти. Адже злочин, за який особа була засуджена, вже отримав кримінально-правову оцінку, новий же злочин кваліфікується окремо. При сукупності злочинів скоєне завжди кваліфікується за всіма статтями Особливої частини КК, які передбачають окремі злочини, що утворюють сукупність.

Відносно ж повторності злочинів суть проблеми забезпечення повноти кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні того, чи треба окремо кваліфікувати (точніше, відображати у фор­мулі кваліфікації, у формулюванні звинувачення) ті злочини, з яких складається повторність.

Видається, що необхідність забезпечити повноту кваліфікації (а тим самим - і її законність, точність, невідворотність відпові­дальності за кожний злочин) веде до визнання правильною таку ¹ кримінально-правову оцінку повторності злочинів, коли кожне по­сягання, яке утворює повторність, отримує окрему кваліфікацію.

Нарешті, забезпечення повноти кваліфікації кожного діяння стосується оцінки злочинів, вчинених за наявності одночасно кількох кваліфікуючих ознак. Такі ознаки можуть бути передбачені як однією й тією ж частиною статті, так і різними її частинами, або ж окремими пунктами статті. За практикою, яка склалася, й відпо­відно до роз'яснень, що викладені у постановах Пленуму Верхов­ного Суду України, скоєне кваліфікується:

- за наявності кваліфікуючих ознак, передбачених різними пунк­тами статті Особливої частини КК,- за всіма пунктами цієї статті;

- за наявності кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами тієї чи іншої статті Особливої частини КК,- за частиною тієї статті, яка передбачає більш суворе покарання. При цьому всі кваліфікуючі ознаки мають бути вказані постанові про притягнення як обвинуваченого в обвинувальному висновку та в мотивувальній частині вироку.

Повнота кваліфікації передбачає, що при її здійсненні викори­стані всі чинні правові норми. Кваліфікація з врахуванням усіх кримінально-правових норм означає, що вибір тих, які мають бути застосовані в даному випадку, проводиться з врахуванням правил про конкуренцію норм, колізію між ними, дію кримінального за­кону в часі.

Нарешті, повнота кваліфікації передбачає, що вона досягла того ступеня досконалості, коли вже не може бути доповнена, уточнена, змінена. Це досягається при проведенні її з викорис­танням усіх існуючих і таких, що віднесені до даного випадку, правил кримінально-правової оцінки діяння, - як писаних, так і неписаних, як загальних, так і тих, що стосуються окремих видів злочинної діяльності чи окремих злочинів. При цьому нерідко виникає проблема конкуренції між такими правилами та колізії між ними.

Оскільки у вітчизняному праві правила кваліфікації не закріп­лені, вибір «потрібних» (тих, що підходять для даного випадку) положень часто викликає труднощі. Зокрема, це стосується випад­ків, коли окремі правила кваліфікації суперечать одне одному. Ви­дається, що тоді слід керуватися таким:

- приписи з питань кваліфікації, які закріплені в чинних поста­новах Пленуму Верховного Суду, мають перевагу над неписаними положеннями;

- роз'яснення й вказівки, викладені в інших документах, які виходять від Верховного Суду (оглядах, аналізах й узагальненнях судової практики, листах, відповідях на звернення тощо), мають таке ж значення, як і будь-які інші теоретичні положення. Вони повинні застосовуватися тоді, коли не суперечать обов'язковим положенням щодо кваліфікації, є теоретично обґрунтованими, від­повідають всій системі правил кваліфікації;

- загальні положення - виведені як принципи кримінально-пра­вової кваліфікації (чи принципи більш високого рівня узагальнен­ня), сформульовані як правила кваліфікації окремих видів злочин­ної діяльності чи такі, що поширюються на певні види застосуван­ня кримінально-правових норм (кваліфікації попередньої злочин­ної діяльності, кваліфікації при конкуренції кримінально-правових норм тощо), мають перевагу над правилами кваліфікації окремих злочинів.

Принцип недопустимості подвійного інкримінування при кваліфікаціїозначає, що посягання не може кваліфікуватися за статтею Особливої частини КК, якщо інша стаття (частина статті), з числа інкримінованих винній особі, повністю охоплює скоєне. На вказаному принципі базується ряд правил кваліфікації злочи­нів. Одне з них передбачає, що при конкуренції загальної й спеці­альної норм скоєне кваліфікується за спеціальною нормою. З цього випливає, що стосовно одного й того ж посягання не можуть бути застосовані одночасно і загальна, і спеціальна норми.

Ще одне правило, яке випливає із вказаного принципу кваліфі­кації злочинів, полягає в тому, що при конкуренції частини і цілого скоєне кваліфікується за нормою, яка встановлює відповідаль­ність за «ціле». При кваліфікації скоєного не може мати місце сукупність норм, які передбачають частину і ціле. Наприклад, за­подіяння в ході розбійного нападу тілесних ушкоджень повністю охоплюється відповідними частинами ст. 186 КК і кваліфікації за ч. 2 ст. 125, статтями 122, 121 КК не потребує.

Нарешті, розглядуваний принцип кваліфікації покладено в осно­ву правила, згідно з яким посягання, яке передбачене самостійною кримінально-правовою нормою і яке виступає способом вчинення іншого злочину (основного), повністю охоплюється нормою про цей злочин, якщо спосіб менш небезпечний, ніж «основний» злочин.

У цілому можна стверджувати, що при кримінально-правовій оцінці діяння мають застосовуватися всі правила кваліфікації, які є формально обов'язковими, логічно несуперечливими, становлять собою елемент системи відповідних положень і не «випадають» з неї, базуються на системі принципів кримінально-правової квалі­фікації.

Читайте також:

1. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
2. Антикорупційні принципи
3. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
4. Б/. Принципи виборчого права.
5. Базові принципи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції
6. Базові принципи психології спорту.
7. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
8. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
9. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
10. Біржові товари і основні види товарних бірж. Принципи товарних бірж.
11. Бюджетна система України: поняття та принципи побудови
12. Бюджетна система України: поняття та принципи побудови.

Переглядів: 2235