• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття, види та підстави кримінально-правової кваліфікації

Застосування кримінального закону зводиться до двох голов­них дій -визначення того, якими статтями (статтею, частиною статті) передбачене вчинене діяння, та визначення його правових наслідків. Першу з названих дій прийнято називати кваліфікацією. Друга стосується призначення покарання, звільнення від кримі­нальної відповідальності тощо.

Слово кваліфікація походить від двох латинських слів - qualis (якість, який за якістю) та fасіо (роблю). У буквальному перекладі кваліфікація означає визначення якості, оцінка. Як правове понят­тя - означає оцінку скоєного з точки зору існуючих правових норм.

Зміст кримінально-правової кваліфікаціїполягає в тому, що:

1. Вона становить собою частину процесу застосування кри­мінального закону. А, отже:

а) це офіційна діяльність, яка здійснюється уповноваженими на те органами держави - дізнання, досудового слідства, прокуратури , та суду;

б) проводиться у відповідній процесуальній формі, її результати закріплюються в актах вказаних вище органів;

в) тягне за собою правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються, так і для самих державних органів.

2. У її ході оцінці підлягає суспільно небезпечна поведінка, якою:

а) заподіяна або створена загроза заподіяння істотної шкоди і

б) яка є кримінально протиправною.

3. Визначається кримінально-правова норма, яка передбачає відповідальність за скоєне діяння, включаючи:

а) оцінку фактичних обставин, виділення з них тих, які мають кримінально-правове значення;

б) «вибір» статті (статей, їх частин або пунктів) КК, яка містить відповідну кримінально-правову норму;

в) обгрунтування необхідності застосування саме цієї статті (статей, їх частин або пунктів) КК шляхом доведення того, що фак­тичні ознаки діяння, яке кваліфікується, повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;

г) процесуальне закріплення висновку про те, що вчинене діян­ня передбачене певною статтею КК, та про те, що воно є чи не є злочином, чи іншим незлочинним діянням, передбаченим КК.

На підставі викладеного можна сформулювати гранично стис­лу дефініцію кримінально-правової кваліфікації:

Кримінально-правова кваліфікація- це визначення статті (статей, їх частини або пунктів) КК, яка передбачає відповідаль­ність за скоєне діяння.

Провівши найпростіший і найбільш точний поділ - дихотоміч­ний - поняття кримінально-правової кваліфікації, отримаємо дваїї види:

1) кваліфікація злочинів (закінчених і перерваних на попередніх стадіях, вчинених у співучасті, одиничних і сукупності тощо);

2) кваліфікація суспільно небезпечних діянь, які не є злочинами (кваліфікація суспільно небезпечних діянь неосудних," кваліфікація суспільно небезпечних діянь осіб, які не досягли віку, з якого мо­же наставати кримінальна відповідальність; кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усувають їх злочинність, тощо).

З названих видів кримінально-правової кваліфікації центральне місце займає кваліфікація злочинів. Головною метою будь-якої процесуальної діяльності в цій сфері є визначення того, чи стано­вить собою вчинене злочин і якщо так, то який саме і якою нор­мою він передбачений. Не випадково, до останнього часу в теорії та на практиці поняття кримінально-правової кваліфікації, по суті, підмінялося поняттям кваліфікації злочину. Разом із тим, ототож­нювати поняття «кримінально-правова кваліфікація» та «кваліфі­кація злочинів» принаймні неправильно хоча б тому, що «кваліфі­кація злочинів» - це видове поняття, яке входить в родове «кримі­нально-правова кваліфікація» і становить лише його частину; про те, що має місце кваліфікація злочину, можна стверджувати лише тоді, коли закінчився весь процес кримінально-правової кваліфіка­ції. На початку й у ході кримінально-правової кваліфікації не можна стверджувати, що відбувається кваліфікація злочину. Адже вона може привести до різноманітних результатів (висновків):

а) має місце злочин;

б) діяння передбачене кримінальним законом, але вчинене за обставин, що виключають злочинність діяння;

в) наявна добровільна відмова від доведення злочину до кінця;

ґ) діяння через малозначність не становить суспільної небез­пеки;

д) у скоєному немає ознак будь-якого злочину, передбаченого КК.

Таким чином, кваліфікація злочину є одним із можливих ре­зультатів кримінально-правової кваліфікації.

Враховуючи все вищевикладене, можна запропонувати дефіні­цію поняття кваліфікації злочинів, побудовану шляхом конкрети­зації ознак відповідного родового поняття:

Кваліфікація злочинів- це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, досудового слідства, прокурату­ри й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, ви­значена стаття (і) КК, яка (і) передбачає (ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність між юридично-значущими .ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплений висновок про наявність такої відпо­відності.

Для того, щоб кваліфікувати (оцінити) скоєне, потрібні дві умови: 1) знати фактичні обставини справи, мати доказову інфор­мацію про ті події, які мали місце в дійсності, та 2) мати кримі­нально-правову норму, яка передбачає скоєне в якості злочину. Встановлення відповідності між тим, що було в житті, й тим, що передбачене законом, здійснюється за допомогою використання специфічної юридичної конструкції - складу злочину, тобто сукупності ознак, які характеризують об'єктивні та суб'єктивні озна­ки вчиненого посягання. Отже, можна виділити такі підстави кримінально-правової кваліфікації:

1) фактичну - обставини справи, які мали місце в реальній дійсності, стали відомими правоохоронним органам та були процесу­ально закріпленими,- де, коли, ким, в якій обстановці, з викорис­танням яких знарядь (засобів), яким способом вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно потягло, ким вчинено, в чому знайшло вираз суб'єктивне ставлення особи до скоєного тощо;

2) нормативну - норми КК, в яких закріплені ознаки злочинів.

З урахуванням прийомів законодавчої техніки, які використо­вуються при формулюванні кримінально-правових норм, можна сказати, що вони викладені:

- у статтях Особливої частини КК;

- у статтях Загальної частини КК;- у нормативних актах інших галузей права (якщо статті Особ­ливої частини КК є бланкетними чи містять окремі бланкетні ознаки).

До початку кваліфікації, поза її межами, має бути проведена перевірка достовірності тексту юридичного джерела (джерел), що містить потрібну норму, й встановлена його чинність. Для цього необхідно використати офіційні видання - Відомості Верховної Ради України, Офіційний вісник України.

Передумовою кваліфікації є також визначення меж дії обраної кримінально-правової норми в часі, просторі та щодо кола осіб.

При кваліфікації конкретного діяння використовуються, як правило, не всі ознаки злочину, вказані у кримінально-правовій нормі. Статті Особливої частини КК у ряді випадків містять альтер­нативні ознаки й при кваліфікації береться до уваги лише одна з таких ознак.

Зміна кримінального закону звичайно не тягне за собою зміни кваліфікації, оскільки, за загальним правилом, скоєне кваліфікує­ться за законом, який діяв на час вчинення діяння (ч. 2 ст. 4). Од­нак, коли новий закон скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, то він має зворотну дію у часі (ч. 1 ст. 5). У такому випадку скоєне підлягає перекваліфікації на більш «м'яку» статтю або ж справа взагалі має бути закрита. Зміна ква­ліфікації при зміні кримінального закону не свідчить про те, що раніше було допущено помилку.

4. Юридичне закріплення результатів кримінально-правової кваліфікації

Кримінально-правова кваліфікація становить собою юридичну діяльність, яка отримує свій зовнішній вираз у відповідній формі, закріплюється у процесуальних документах і включає в себе: ви­клад фактичних обставин справи; складання формули кваліфікації; викладення формулювання звинувачення.

Виклад фактичних обставин справи полягає у формулюванні фактичного складу діяння. Тобто, з усіх наявних у кримінальній справі матеріалів відбираються ті, які орган дізнання, слідчий, прокурор, суд вважають встановленими (процесуально доведени­ми) та такими, що мають кримінально-правове значення.

Формула кваліфікації - це вказівка на статті Особливої, а в пев­них випадках - і Загальної частини КК, якими передбачене вчине­не діяння, шляхом використання скорочених, умовних позначень.

Формула кваліфікації- це сукупність цифрових та буквених позначень, які вказують на статті (а також їх частини та пунк­ти) Загальної та Особливої частин закону про кримінальну відпо­відальність, за якими кваліфікується діяння.

Значення формули кваліфікації полягає в тому, що з її допомо­гою можна здійснити стисле й точне посилання на закон про кри­мінальну відповідальність, скоротити обсяг процесуальних доку­ментів. Загальні вимоги до формули кваліфікації такі:

1) в ній має бути названа стаття (і) закону про кримінальну відповідальність (КК), за якою (йми) кваліфікується діяння;

2) якщо стаття поділена законодавцем на кілька частин або пунктів, слід вказати відповідну структурну частину цієї статті;

3) за необхідності потрібно зробити посилання на статті За­гальної частини КК:

- якщо має місце готування до злочину, то при кваліфікації по­трібно послатися на ч. 1 ст. 14 та на статтю Особливої частини КК, яка передбачає відповідний закінчений злочин (наприклад, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 185 КК України - готування до крадіжки, поєднаної з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище);

- якщо має місце замах на злочин, то залежно від його виду (закінчений чи незакінчений) потрібно послатися на ч. 2 або ч. 3 ст. 15 КК України та на відповідну статтю Особливої частини КК (наприклад, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України - замах на вчинення крадіжки, поєднаної з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище);

- якщо злочин вчинений у співучасті (і це не «співучасть особли­вого роду», яка прямо передбачена статтею Особливої частини КК), то при кваліфікації слід вказати частину ст. 27 КК, яка передбачає діяльність співучасника того виду, діяння якого кваліфікуються (на­приклад, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст.185 КК України - пособництво у вчиненні крадіжки, поєднаної з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, або крадіжки, що завдала значної шкоди потерпілому);

4) у формулі кваліфікації належить правильно розставити розділові знаки, записати її так, щоб уникнути неясності чи дво­значності.

Формулювання звинувачення становить собою словесне поси­лання на ті кримінально-правові норми, які відображені у формулі кваліфікації; юридичні формулювання, що відображають норми закону, якими встановлена відповідальність за вчинене посягання. У цьому формулюванні словами відображається сутність звинува­чення, пред'явленого особі, - тобто вказується, у вчиненні якого злочину (яких злочинів) обвинувачується особа.

Формулювання звинувачення дозволяє усунути певну неконкретність, яка може мати місце у формулі кваліфікації. Адже у формулюванні звинувачення формула кваліфікації не лише роз­шифровується (тобто в ній називаються норми, які формулою ква­ліфікації лише позначені), а й конкретизується, оскільки в ній вка­зуються лише ті ознаки діяння, які мають місце в даному випадку, а також вказуються кваліфікуючі ознаки, передбачені «попередні­ми» частинами цієї ж статті.

Формулювання звинувачення не замінює формулу кваліфікації, а використовується разом із нею в найбільш об'ємних і важливих процесуальних документах - постанові про пред'явлення обвину­вачення, обвинувальному висновку, постанові про віддання до суду, вироку.

Читайте також:

1. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
2. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
3. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
4. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
5. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
6. Бібліографія, поняття, види, методи
7. Будівельні роботи. Поняття. Підготовчі роботи. Поняття, особливості виконання.
8. Бюджет – загальне поняття, що об’єднує різноманітні фінансові документи, які включають заплановані доходи і державні видатки на відповідний період.
9. Бюджетний процес: поняття, роль, та значення у проведенні бюджетної політики.
10. Бюджетування (основні поняття, механізм).
11. Валютні системи : поняття, структура, призначення.
12. Витрати виробництва: поняття, склад

Переглядів: 4870