• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Інфляція: сутність, причини та види

Iнфляцiя— це тривале i швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так i відносним. Наприклад, збільшення маси грошей за місяць на 15% протягом двох-трьох років неминуче викличе iнфляцiйне знецінення грошей, оскільки економіка жодної країни не в змозі забезпечити вiдповiдне збільшення фізичних обсягів пропозицiї на товарних ринках. Таким же буде результат, коли грошова маса залишається незмінною чи зростає незначно, наприклад на 5% на рік, зате фiзичнi обсяги виробництва товарів i послуг скорочуються щорічно на 10 - 15% протягом кількох років, тобто постійно грошова маса буде швидко зростати відносно спадаючих обсягів виробництва у натуральному виразі.

Iнфляцiя не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій. Вiдрiзняються ці стадії спiввiдношенням темпів зростання пропозиції грошей i темпів їх знецінення.

Інфляція є одним з основних індикаторів макроекономічної нестабільності. Вона, з одного боку, сигналізує про виникнення в економіці певних диспропорцій між попитом і пропозицією, з іншого — її високий рівень справляє негативний вплив на економічний розвиток.

За своїм визначенням інфляція — це зростання загального рівня цін в економіці, яке показує наскільки зросли ціни в даному періоді порівняно з попереднім. При цьому інфляційний період може мати різну часову визначеність: місяць, квартал, півріччя, рік. Оберненою стороною інфляції є зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін. За їх допомогою визначаються темп зростання цін і темп приросту цін. Показником темпу зростання цін є самі індекси цін. Якщо індекс цін дорівнює 120 %, то ще означає, що ціни в економіці зросли в 1,2 раза. Тому індекс цін ще називають індексом інфляції. Показником темпу приросту цін є темп інфляції, який можна обчислити за двома методами.

За першим методом темп інфляції розраховується на основі індексу цін базового періоду. За цим методом індекс цін базового періоду приймається за 100 %, а темп інфляції в даному періоді обчислюється як різниця між індексом цін поточного періоду та індексом цін базового періоду:

, (9.1)

де π_t — темп інфляції даного періоду; P_t — індекс цін даного періоду.

За другим методом темп інфляції визначається на основі індексів цін попереднього періоду, який не є базовим. За цим методом інфляція показує процент приросту цін у даному періоді порівняно з попереднім періодом. Звідси темп інфляції визначається за формулою:

, (9.2)

де — індекс цін попереднього періоду порівняно з поточним періодом.

Для сучасної економіки типовим явищем є постійне зростання цін, тобто інфляція є супутником економіки. Проте економіка не завжди є інфляційною. В окремих випадках ціни знижуються. Цей процес називається дефляцією, рівень її визначається за такими самими методами, що й рівень інфляції. Рівень інфляції може зростати або зменшуватися. Перше явище називається прискоренням інфляції, друге - сповільненням інфляції, або дезінфляцією.

Інфляція є складним економічним явищем. Тому її можна класифікувати за різними ознаками.

Залежно від рівня інфляції розрізняють такі її види: помірна інфляція, галопуюча інфляція та гіперінфляція.

Помірна (повзуча) інфляція відображує відносно невисокі темпи приросту цін, щорічні темпи інфляції вимірюються однозначним числом, тобто знаходяться в межах до 10 %. За помірної інфляції зростання цін сприймається економічними суб’єктами нормальним явищем, яке не справляє істотного впливу на їх поведінку. Тому домогосподарства охоче заощаджують, а інвестори вкладають гроші в капітал, що сприяє економічному зростанню. Такий рівень інфляції притаманний країнам із стабільною економікою, в яких інфляція знаходиться під ефективним контролем з боку держави.

Галопуюча інфляція це інфляція, що вимірюється двозначними або тризначними числами, тобто десятками або сотнями процентів за рік. Переростання помірної інфляції в галопуючу суттєво впливає на поведінку економічних суб’єктів. У разі галопуючої інфляції гроші помітно втрачають купівельну спроможність. Тому домогосподарства замість заощаджень намагаються скуповувати товари довготривалого використання, нерухомість, тверду іноземну валюту та інше майно, яке зростає в ціні. Такий рівень інфляції є ознакою економічної нестабільності і свідчить про те, що державний контроль за інфляцією є неефективним.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами, мільйонами або навіть більшою кількістю процентів. Формальний критерій гіперінфляції був висунутий американським економістом Філіпом Кеганом. Він запропонував уважати початком гіперінфляції місяць, в якому зростання цін вперше перевищило 50 %, а її закінченням — місяць, який передує тому, в якому приріст цін падає нижче 50 % і не досягає цієї критичної точки, як мінімум, протягом року. За щомісячного зростання цін на 50 % протягом 12 місяців річний індекс інфляції сягає майже 13 000 %.

Гіперінфляція виникає, переважно, під впливом надзвичайних подій, зокрема таких як війна, політичний переворот, революційна зміна економічної системи тощо. Гіперінфляція є ознакою того, що держава втратила контроль за фінансовими процесами в країні. Гроші фактично втрачають вартість і припиняють виконувати функції міри вартості і засобу обміну. Тому люди намагаються якнайшвидше позбавитися грошей і перейти до бартерного обміну, нагромаджування товарно-матеріальних запасів і закупівлі непродуктивних активів. За цих умов інвестиційна та виробнича діяльність згортається, а самою вигідною формою бізнесу стають спекулятивні операції. Якщо гіперінфляцію своєчасно не зупинити, то країну очікує фінансовий крах і соціально-політичний вибух.

Залежно від основних причин, які викликають інфляцію, розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту - це таке зростання цін, яке спричинюється надмірним попитом, тобто виникає внаслідок випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Інфляція попиту Рис. 9.2. Інфляція витрат

Як видно з рис. 9.1, за незмінної сукупної пропозиції, яку відображує крива AS, збільшення сукупного попиту від AD₁ до AD₃ викликає зростання цін від P₁ до P₃. Але слід звернути увагу на те, що в умовах різного рівня зайнятості реакція цін на однаковий приріст сукупного попиту є різною.

Припустимо дві протилежні ситуації. Перша ситуація: економіка знаходиться в умовах неповної зайнятості і тому має значні резерви виробничих потужностей. У такій ситуації випереджальне зростання сукупного попиту може викликати негайне збільшення сукупної пропозиції без підвищення цін або з незначним їх зростанням за рахунок тих галузей, які працюють в умовах, близьких до повної зайнятості. На рис. 6.1. цій ситуації може відповідати переміщення кривої сукупного попиту від положення AD₁ в положення AD₂ і зростання цін від P₁ до P₂. Друга ситуація: економіка перебуває в умовах повної (або близьких до неї) зайнятості, а тому її виробничі потужності повністю чи майже повністю завантажені. В такій ситуації надлишок сукупного попиту цілком або переважно трансформується в зростання цін, наприк­лад, від P₂ до P₃. Це пояснюється тим, що економіка не здатна збільшувати свої виробничі потужності, тобто нарощувати основний капітал, із такою самою швидкістю, як зростає сукупний попит.

Інфляція витрат - це таке зростання цін, яке виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції (середніх витрат), що супроводжується зменшенням сукупної пропозиції. Двома основними джерелами збільшення середніх витрат є підвищення цін на проміжну продукцію, тобто на матеріальні ресурси (сировину, паливо, електроенергію тощо) і збільшення номінальної заробітної плати, яке не супроводжується адекватним підвищенням продуктивності праці.

Якщо витрати на одиницю продукції збільшуються, то за заданих цін на цю продукцію прибутки підприємств-виробників зменшуються. Це примусить їх зменшити виробництво продукції, тобто скоротити пропозицію, що за незмінного попиту викликає зростання цін. Рисунок 6.2 унаочнює умови, в яких виникає інфляція витрат. Збільшення витрат на одиницю продукції переміщує криву сукупної пропозиції вліво вздовж нерухомої кривої сукупного попиту. Внаслідок цього ціни зростають від P₁ до P₂. При цьому, як правило, інфляція витрат супроводжується скороченням обсягів виробництва. Це означає, що інфляція витрат відбувається водночас із падінням виробництва, тобто відбувається у формі стагфляції(інфляція, яка супроводжується скороченням виробництва і високим рівнем безробіття в країні (одночасне підвищення рівня цін і рівня безробіття)).

Інфляція попиту та інфляція витрат відбуваються не лише автономно. За певних умов вони можуть знаходитися між собою у причинно-наслідковій залежності та викликати інфляційну спіраль «ціни - заробітна плата». Здебільшого вона започатковується зростанням цін у формі інфляції попиту. Реагуючи на підвищення цін, робітники примушують роботодавців підвищувати номінальну заробітну плату. Це викликає зростання середніх витрат на виробництво продукції, скорочення обсягів виробництва та зменшення сукуп­ної пропозиції і, як наслідок, нове зростання цін у формі інфляції витрат. Така інфляційна спіраль продовжуватиметься, допоки номінальна заробітна плата буде адекватно реагувати на зростання цін.

Залежно від можливостей економічних суб’єктів передбачати (прогнозувати) майбутнє зростання цін розрізняють очікувану (прогнозовану) і неочікувану (непрогнозовану) інфляцію. Очікуваноює така інфляція, яку економічні суб’єкти передбачали на основі доступної їм інформації, неочікуваною - інфляція, яку економічні суб’єкти не передбачали. Фактична інфляція може збігатися з очікуваною, а може й відхилятися від очікуваної.

Відхилення фактичної інфляції від очікуваної зменшує ефективність рішень, які приймаються в економіці. Очікувану інфляцію можна заздалегідь врахувати і звести втрати від неї до мінімуму. Неочікувану інфляцію врахувати неможливо, а це завдає шкоди економічним суб’єктам, оскільки в обґрунтуванні своїх рішень вони враховували інфляцію очікувану.

Для того щоб управляти інфляцією, потрібно знати чинники (причини), що її викликають. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо інфляційних чинників. Прихильники кейнсіанської теорії розглядають це питання у форматі інфляції попиту. Вони виходять із того, що в умовах неповної зайнятості інфляція, як правило, відсутня, оскільки за даних умов зростання сукупного попиту не викликає зростання цін, а втілюється лише в збільшення обсягів виробництва. В умовах повної зайнятості, коли економіка виробляє потенційний ВВП, збільшення сукупного попиту означає виникнення надмірного попиту, який спричинює інфляцію попиту.

Якщо за повної зайнятості в економіці спостерігається рівновага (Y^AD = Y_p), то ціни стабільні і тому Р = 1,0. Але якщо сукупний попит перевищує потенційний ВВП, то виникає надмірний попит, тобто рівновага в економіці порушується. Для усунення нерівноваги ціни мають зрости (Р > 1,0). Отже, згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірний сукупний попит (або надмірні сукупні витрати), що виникає в умовах повної зайнятості та відсутності безробіття (циклічного).

Кейнсіанська теорія щодо причин інфляції не повною мірою відповідає дійсності. Сучасна економічна практика показує, що інфляція спостерігається не лише в умовах повної зайнятості, а й за умов неповної зайнятості і наявності безробіття. Крім того, інфляція не обмежується лише інфляцією попиту. Важливим елементом загальної інфляції є інфляція витрат. Певний вплив на інф­ляцію можуть справляти також інфляційні очікування.

Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна, порівняно з вартістю товарів і послуг за даних цін, кількість грошей в обігу. Іншими словами, інфляція виникає тоді, коли «надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». Позицію монетаристів щодо ролі грошей в інфляційному процесі виявляє широковідоме висловлювання М. Фрідмана, згідно з яким «інфляція завжди і всюди є монетарним явищем». Теоретичною базою монетаристськой позиції слугує рівняння кількісної теорії грошей:

Y × P = M × V, (9.3)

де Y — реальний ВВП; Р — рівень цін; M — грошова маса; V — швидкість обігу грошей.

Використовуючи кількісне рівняння, можна визначати рівень цін в економіці за такою формулою:

. (9.4)

Оцінюючи формулу (9.4), слід зазначити, що монетаристи виходять із двох передумов, які, на їх думку, притаманні довгостроковому періоду:

1) швидкість обігу грошей є стабільною величиною;

2) обсяг реального ВВП визначається не монетарними, а лише реальними чинниками, тобто факторами виробництва.

За цих передумов, згідно з формулою (9.4), збільшення грошової маси викликає прямо пропорційне зростання сукупного попиту і цін. Тому у прихильників монетаристської теорії надмірне збіль­шення грошової маси є причиною зростання сукупного попиту та інфляції.

Прихильники кейнсіанської теорії по-іншому бачать зв’язок між грошовою масою і сукупним попитом. Із кейнсіанської теорії випливає, що джерелом сукупного попиту є не гроші, а дохід, який отримують суб’єкти економіки внаслідок розподілу виробленого ВВП. Якщо сукупний дохід зростає, то, з одного боку, збільшується сукупний попит і попит на гроші як платіжний засіб, а з іншого — центральний банк збільшує пропозицію грошей.

Отже, у кейнсіанців грошова маса є не джерелом сукупного попиту, а засобом його реалізації. В тій мірі, в якій надмірним є сукупний попит, у такій самій мірі надмірною є і грошова маса, що забезпечує цей попит платіжними засобами. Завдяки цьому залежність інфляції від надмірного сукупного попиту може опосередковано репрезентуватися через залежність інфляції від надмірної грошової маси.

Сучасна макроекономіка та економічна практика переконують, що інфляцію не можна пояснити лише надмірним сукупним попитом в умовах повної зайнятості або надмірною грошовою масою. Вона є наслідком великої кількості різноманітних чинників, які можуть бути поділені на такі види.

Чинники інфляції попиту. Сукупний попит є агрегатною величиною, яку можна розкласти на три елемен­ти: урядовий попит, попит приватної економіки, іноземний попит. Це дає підстави віднести до чинників інфляції попиту такі чинники, які викликають надмірність цих складових сукупного попиту.

1) Чинники, що викликають надмірний урядовий попит. Такий попит проявляється через бюджетний дефіцит. Але інфляція спричиняється лише в тому випадку, коли бюджетний дефіцит фінансується за рахунок грошово-кредитної емісії. За цих умов зростання урядового попиту не забезпечується адекватним зростанням реального ВВП, тобто сукупної пропозиції. Коли ж бюджетний дефіцит фінансується за рахунок позик, то надмірний урядовий попит нейтралізується відповідним скороченням попиту позикодавців. Отже, чинником інфляції є емісійне фінансування бюджетного дефіциту.

2) Чинники, що викликають надмірний приватний попит. До таких чинників можна віднести надмірне емісійне фінансування приватної економіки, випереджальне зростання доходів населення порівняно із обсягами виробництва, ажіотажний інвестиційний та споживчий попит, інші чинники, що забезпечують випереджальне зростання приватного попиту порівняно із сукупною пропозицією.

3) Чинники, що викликають надмірний іноземний попит на вітчизняні товари та послуги. Такий попит виникає у зв’язку з випереджальним зростанням експорту порівняно з імпортом. Унаслідок цього на внутрішньому ринку сукупний попит зростає на різницю між експортом (доходи) та імпортом (витрати), а сукупна пропозиція скорочується на різницю між імпортом (увезенням товарів і послуг) та експортом (вивезенням товарів і послуг).

Чинники інфляції витрат. До чинників інфляції витрат належать такі, що збільшують середні витрати в економіці. Їх можна поділити на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх чинників інфляції витрат слід віднести:

1) зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо). Коли такі ціни зростають, то у підсумку зростають ціни і на кінцеві товари та послуги;

2) зменшення продуктивності ресурсів (переважно це стосується природних ресурсів);

3) випереджальне зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктивністю праці;

4) підвищення податків на продукти.

Окремо слід виділити чинники, що відображують вплив на ціни монопольної влади. Передусім таким чинником є підвищення цін підприємствами-монополістами з метою отримання наднормального (монопольного) прибутку. Монопольне зростання цін, як правило, має нетривалий період, оскільки в довгостроковому періоді воно усувається через появу конкурентів. Іншим чинником, що реалізує вплив монопольної влади на інфляцію витрат, є зростання цін, які адмініструються державою. В Україні адміністративне регулювання застосовується відносно цін на хліб, квартирної плати, тарифів на електричну і теплову енергію тощо. Використовуючи монопольне право регулювати ціни, держава підвищує їх не тоді, коли зростають середні витрати, а згідно з цілями економічної та соціальної політики.

Зовнішні чинники реалізуються через імпорт товарів і послуг. Якщо зростають ціни на імпортну продукцію, то одночасно з продукцією країна імпортує інфляцію витрат. Складовим цієї інфляції є зростання митної вартості продукції, зниження курсу національної валюти, підвищення податків на імпорт. Типовим прикладом імпортованої інфляції є зростання цін на імпортні енергоносії.

Інфляційні очікування. Роль інфляційних очікувань полягає в тому, що економічні суб’єкти, фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або передбачаючи несприятливу економічну кон’юнктуру в майбутньому періоді, впливають на динаміку цін. Реагуючи на несприятливі очікування, наймані працівники наперед вимагають підвищення заробітної плати, підприємства заздалегідь підвищують ціни на свою продукцію, комерційні банки упе­реджувально піднімають проценти за кредит тощо. В умовах високих інфляційних очікувань гроші стають «гарячими», від них намагаються якнайшвидше звільнитися. Це підвищує швидкість обігу грошей, що у свою чергу прискорює інфляцію. Отже, інфляційні очікування вносять окремий вклад у загальну інфляцію незалежно від співвідношення між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Інфляція є наслідком як сталих, постійних чинників, так і чинників мінливих, тимчасових. Постійний компонент загальної інфляції називається базовою інфляцією. В практиці макроекономічного аналізу та прогнозування для визначення індексу базової інфляції загальний індекс інфляції коригується на такі зміни цін, які викликаються впливом сезонних чинників або регулюються державою.

Читайте також:

1. ISO 15504. Причини та історія створення
2. T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи
3. Альтерація. Суть, причини ушкоджень.
4. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду
5. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
6. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
7. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
8. Банкрутство підприємства: причини, наслідки, процедура.
9. Банкрутство підприємства: причини, оцінка ймовірності настання та наслідки
10. Безвілля, його причини і переборення
11. Безпосередньо збутові ризики та причини їх виникнення
12. Безробіття і зайнятість населення: причини, види та наслідки

Переглядів: 1286