T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи

духовий аналізатор — це нейрофізіологічна система, ійснює аналіз і синтез сигналів, що виникають в органах ^людини та тварин. Руховий аналізатор складається з пе-ршних відділів, специфічних нервових волокон (чутливі І, що несуть нервові імпульси до головного мозку), відпо-підкіркових структур і кіркового відділу, розташованих долях кори головного мозку. Руховий аналізатор бере % у підтримці постійного тонусу (напруги) м'язів тіла та .цї рухів. У вищих тварин і людини руховий аналіза-оделює рух, створює ніби образ руху, який потрібно здій-I, і постійно зіставляє реальний потік аферентних імпуль-руху м'язів з попередньо створеним образом — планом. ення, які відбуваються у руховому аналізаторі, призво-певного, атипового розвитку особистості дитини.

тема дитячого церебрального паралічу (надалі -Щ є однією з найбільш актуальних на даному етапі розвитку ва і організації системи інтегрованого (інклюзивного) і. Це обумовлюється, з одного боку, значною пошире-(даної патології серед населення і відсутністю її своєчасної ш, з іншого - недостатністю наявних механізмів на-адекватної допомоги таким дітям на ранніх етапах роз-— лікарями і спеціалістами з корекційної педагогіки та

Модуль II. Психапяю-педагатна характеристика допей з порушеннями пааюфізиююго

спеціальної психології. Саме це і обумовлює високу ступінь ін-валідизації цієї категорії дітей.

Поширення ДЦП, за даними різних авторів, варіюється в межах від 2 до 5-9 випадків на 1000 новонароджених. В останній час кількість новонароджених з церебральними паралічами помітно збільшилась. За даними Державного комітету статистики в Україні у 2006 році налічувалось 168128 дітей-інвалідів віком до 18 років. У структурі дитячої інвалідності відповідно даних МОЗ України органічні порушення центральної нервової системи посідають перше місце (47,9%), причому більшу частину з них займають різні форми дитячого паралічу.

Параліч(від гр. paralio — розслаблюю) — повне випадіння рухових функцій, яке залежить від ураження рухового апарату центральної або периферійної нервової системи. Паралічі поділяються на функціональні і органічні. Функціональні паралічі не супроводжуються анатомічними змінами в нервовій системі, частіше всього є істеричними і виникають внаслідок розвитку стійкого осередку гальмування в ділянці рухового аналізатора кори головного мозку. Вони виникають раптово, так само раптово зникають і не залишають зовні видимих наслідків. Неповний ступінь паралічу, або параліч у стадії зворотного розвитку, називається парезом. Органічні паралічізалежно від місця ураження нервової системи поділяються на периферійні і центральні. При периферійних паралічах уражуються рухові клітини передніх рогів спинного мозку або ж периферійні нервові стволи; випадають всі рухи і падає тонус м'язів (в'ялий параліч), м'язи атрофуються, сухожильні рефлекси і рефлекси шкіри затухають. При центральних паралічах спостерігається ураження пірамідної системи і порушення можуть виникати у різних відділах головного і спинного мозку. При ньому окремі м'язи кінцівок ушкоджуються неоднаково; м'язовий тонус підвищується (спастичний параліч); рухові функції випадають не повністю: довільні рухи стають неможливими, а сухожильні рефлекси різко зростають; з'являються патологічні рефлекси.

Проблемою дитячих церебральних паралічів почали займатись досить давно. Перший клінічний опис дитячого церебрального паралічу зроблений В. Д. Літтлем (1810-1894), який сам страждав на лівосторонню клишоногість. У 1853 році ним опублікована робота, яка називалась "Про природу і лікування людського каркасу". Він доповів про це на засіданні Королівського медичного клубу, а потім опублікував свої спостереження над дітьми, у яких після перенесених під час пологів травм розви

^паралічі кінцівок. Майже 100 років це захворювання на-г хворобою Літтля.

"дитячий церебральний параліч" належить 3. Фрой-І893 році він запропонував об'єднати всі форми спастич-їічів внутрішньочеревного походження з подібними клі-F ознаками в групу церебральних паралічів. У 1958 році інні ВООЗ в Оксфорді відповідно до 8 перегляду кла-хвороб цей термін було затверджено і запропоноване і: дитячий церебральний параліч — непрогресуючє чня головного мозку, яке вражає ті його відділи, що гіоть за рухливість і положення тіла, і виникає на max розвитку головного мозку.

виникає внаслідок патологічних процесів, які відбува-_снервовій системі матері і дитини до, під час і після по-ці порушення мають непрогредієнтний характер, але «Они стають все більш помітними. Рухові розлади можуть іьними, помітними лише при інтенсивних фізичних {еннях (біг, точність, сила, координація рухів тощо) або і, які призводять до інвалідності. Часто паралічі поєдну-іими відхиленнями, наприклад з епілептичними напа-ушеннями мовлення або інтелектуальними розладами, є різними. У деяких випадках правильне лікування Ійя' адекватної медичної та реабілітаційної допомоги на шах протікання патології може допомогти дитині вести

нормальне життя у соціальному середовищі, аналізі причин розвитку ДЦП вчені визначають зв'я-з тим чи іншим періодом розвитку з використанням под ризику. Порушення формування мозкової діяль-їніх етапах онтогенезу, які призводять до ДЦП, є ре-гцілого ряду факторів. За часом впливу на мозок хво-чинника їх поділяють на: пренатальні, натальні та Ьні. За даними ряду дослідників вирішальна роль у ДЦП належить пренатальним факторам — від 37% атальним — від 27% до 40%, постнатальних — від 5% цночас окремі автори не надають такого значення факторам. Так, на думку Дешесни лише у 30% [причини ДЦП лежать у пренатальному періоді, 60% >му, і лише 10% — після народження у ранньому цьому переваги того чи іншого періоду, напевно, є і, а головне значення мають окремі етіологічні фак-! яких проявляється в певні періоди розвитку плоду еного.

Модуль П Псіахміхо-пакхгигічна характеристика дтжй з порушеннями психофізичного

До пренатальних факторів відносять: конституцію матері; її соматичні, інфекційні, ендокринні захворювання у період вагітності; інтоксикацію її організму (вживання алкоголю, нікотину, наркотичних речовин, отруєння продуктами харчування, медикаментозними препаратами, хімічними речовинами тощо); ускладнення попередньої вагітності; діабет; неправильне кріплення плаценти; несумісність крові матері і плоду; негативний вплив факторів навколишнього середовища (проживання або праця на екологічно забруднених територіях, підприємствах, радіоактивних зонах, біля підприємств хімічної, видобувної, металургійної галузей тощо). До цих факторів можна віднести і несприятливі попередні пологи; лікування тироідними гормонами під час вагітності; кровотеча в пізні періоди вагітності; вживання матір'ю екстрогенних гормонів, внутрішньоматоч-ні ушкодження. Також до цих факторів відносять і маленьку вагу новонародженої дитини (до 1500 г. — відсоток ДЦП серед таких дітей в межах 43-50%, що в б разів більше, ніж у дітей з нормальною вагою тіла); ненормальну позицію плоду; малу вагу плаценти; вагітність терміном менше 37 тижнів; виражений дефект пологів; аномалії кінцівок; мікроцефалію; генетичні фактори (приблизно у 2%).

До натальних факторів відносяться: недоношеність; асфіксія під час пологів (частота випадків ДЦП серед дітей, які народились з асфіксією в межах від 3 до 20%, при цьому чіткий зв'язок прослідковується порівняно з дітьми, які народились передчасно); механічні порушення під час пологів; неправильне попереднє положення плоду; швидкоплинні пологи; тривалі пологи; слабкість пологової діяльності; стимулювання пологів тощо.

До постнатальних факторів відносяться: травми черепа, кісток, субдуральні гематоми, травми шиї; інфекційні захворювання: менінгіт, енцефаліт, абсцес мозку тощо; інтоксикації: медикаментозними препаратами, хімічними речовинами, продуктами харчування, наркотиками, алкоголем, свинцем, миш'яком тощо; киснева недостатність; при новоутвореннях та інших набутих відхиленнях в мозку: кіста, гідроцефалія, пухлина тощо.

У світовій літературі запропоновано понад 20 класифікацій ДЦП. В своїй основі вони містять етіологічні ознаки, клінічні прояви, патогенетичні особливості. У дітей з ураженням рухо вих систем головного мозку можуть розвиватись: параліч чотирьох кінцівок - тетраплегія (відсутність або послаблення рухів всіх кінцівок з переважанням проблем у руках); диплегія (при переважання паралічу ніг), геміплегія (параліч однієї половини

I та ахй/шеостга роботи з ними в умовах карекираюі та тк/возивноі освіти

»); нижня параплегія (ураження ніг). У вітчизняній практиці ги використовується класифікація К. А. Семенової (1979)' ііна геміплегія; спастична диплегія; геміпаратична форма; гі-ркінетична форма; атонічно-астатична форма.

Спастична форма церебрального паралічу зустрічається у випадків. Для неї характерні підвищення сухожильних реф-сів, рефлексу розтягування м'язів, судоми, які швидко змі-ся, м'язова слабкість, недорозвиток ушкоджених кінцівок, дія м'язів у відповідь на подразнення, тенденція до контрак-I. Дитина з церебральним паралічем в основному пересуваєть-носочках, ставлячи одну ногу навперехрест з іншою.

Атетоїдна форма церебрального паралічу зустрічається при- у 20% випадків і проявляється у довільних рухах - крив-і, повільних, вичурних рухах пальців рук, тіла, швидких по-аннях. В основному більше виражені порушення у рухах їх кінцівок; довільні рухів м'язів обличчя здатні ускладнити їя. Стрес посилюється довільними рухами, під час релак-Щ вони послаблюються і повністю зникають під час сну.

паксична форма церебрального паралічу зустрічається зно у 20% випадків. Вона характеризується порушенням їнації рухів, особливо рухів рук, зростанням рефлексів, ими рухами очних яблук, м'язовою слабкістю, тремором. В эму дитинстві рухи ніг дитини обмежені. Коли вона починає — широко розставляє ноги. Неузгодженість роботи м'язів . до неможливості виконувати точні і спонтанні рухи.

Сарактеризуючи ДЦП як основну патологію необхідно зу-ясь і на інших патологічних станах або захворюваннях, зводять до порушень опорно-рухового апарату.

мресуючі м'язові атрофії — це велика група спадко-кворювань, що характеризуються постійним збільшенням м слабкості і атрофії. їх умовно розділяють на первинні і їі форми. Вторинні, або нейрогенні атрофії залежать від периферійного рухового нейрону, їх також називають [>іями. При первинних м'язових атрофіях спинний мозок і ^залишаються інтактивними, спостерігається первинне ушко-м'язів внаслідок порушення в них обміну речовин Ці ще називають прогресуючими м'язовими дистрофіями. огресуюча м'язова дистрофія (або міопатія) - це клініч-їетично гетерогенна група спадкових захворювань м'язів, 4И ознаками яких є: зниження м'язового тонусу; зни-(або відсутність сухожильних рефлексів; зміни в біоелект

Модуль П. Псизхиюео-ъедагогсчна хирактерисгпихп дітей з порушеннями rmuxxfiuwouKo

ричній активності м'язів Поширеність прогресуючої м'язової дистрофії складає близько 200 випадків на 1 млн. населення, що дозволяє віднести їх до групи найбільш поширених спадкових захворювань.

До теперішнього часу немає засобів, які виліковують м'язову дистрофію. Розрізняють чотири основних види цієї патології Найбільш часто зустрічається дистрофія Дюшена (50% випад ків). Захворювання починається у ранньому віці і хворий помирає приблизно у 20-річному віці. М'язова дистрофія Беккера розвивається повільніше — хворі помирають приблизно у 40-річ-ному віці. Плече-лопаточно-лицьова і кінцівочно-пояснична не впливають на тривалість життя.

До порушень опорно-рухового апарату призводить таке захворювання, як поліомієліт(від гр. polios - сірий, mielos мозок) — гостре інфекційне захворювання, що вражає головним чином сіру речовину спинного мозку. У 50-60-ті роки XX століття це захворювання було досить поширеним, на теперішній час за наявності вакцинації воно практично не зустрічається. Хворіють діти віком від 2-х до 7-ми років. Зараження відбувається через травний апарат, рідше - через дихальні шляхи. Процес починається з симптомами гострого респіраторного захворювання, потім уражає передні роги спинного мозку. Тому в дітей розвиваються в'ялі паралічі кінцівок з атрофіями і відсутністю рефлексів.

Ще однією патологією, яка призводить до виникнення порушень опорно-рухового апарату є сколіоз- бокове викривлення хребта, яке може проявлятись у його різних відділах. Хребет може бути викривлений вправо (частіше в плечовому відділі) або вліво (частіше в поясничному відділі). Хребет може скручуватись навколо вертикальної осі, що призводить до деформації грудної клітини. Сколіоз часто поєднується з такими деформаціями, як "кругла спина" і горб.

Деформація хребта при сколіозі може бути стійко фіксованою або функціональною, коли хребет тимчасово викривляється внаслідок неправильної осанки або різної довжини ніг.

Фіксований сколіоз може бути наслідком вродженого дефекту, наприклад клиноподібного хребта, зрощених ребер або хребців. Паралітичний або м'язово-скелетний сколіоз може розвиватись через декілька місяців після одностороннього паралічу в результаті поліомієліту. Найбільш поширена форма сколіозу - ідіоматична, походження якої ще недостатньо зрозуміле. Ця форма поділяється на інфантильну частіше спостерігається

к дао особливості роботи з ними в умовах кореюрйноі та гнклюменоі освгти

сів віком до 3-х років; ювенільна - у хлопчиків і дів-і.Вікомвід 4-х до 10-ти років; підліткова - в основному у у віцівід 10 років і до настання зрілості.

постерігаються й такі порушення опорно-рухового апара-?«стеоартрит, остеомієліт, артрогрипоз, хондродистро-іопатія, патологічний кіфозта інші. Ллє оскільки вони гься значно рідше порівняно з попередніми описувати еризувати їх ми не будемо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Література	\|	Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями опорно-рухової системи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.