Злочини проти здоров’я

Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, -
карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого, -
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.121, є здоров’я будь-якої людини. Об’єктивну сторону злочину утворюють: діяння (дія чи бездіяльність); злочинний наслідок у вигляді тяжких тілесних ушкоджень та наявність причинового зв’язку між діянням та наслідками.
2. Тілесні ушкодження - найбільш розповсюджені злочини проти здоров’я.
Під тілесним ушкодженням розуміють протиправне і винне заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи, коли порушена анатомічна цілість та фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого під час посягання на його здоров’я.
Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою на підставі “Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень”, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6.
3. Небезпечними для життя визнаються ушкодження життєво важливих органів, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя при таких ушкодженнях.
Вичерпний перелік ушкоджень, небезпечних для життя, дається у п.2.1.2 названих Правил, зокрема ті, що проникають у черепну порожнину, у тому числі й без ушкодження мозку; відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток скелету обличчя та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа; забій головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без нього; забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки та ін.
4. Втратою будь-якого органу чи втратою органом його функцій вважаються: втрата зору, слуху, мовлення, руки, ноги і репродуктивної здатності.
Під втратою зору треба розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до можливості підрахунку пальців лише на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). При цьому ушкодження сліпого ока, що привело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров’я.
Під втратою слуху треба розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три - п’ять сантиметрів від вушної раковини.
Під втратою мовлення треба розуміти втрату можливості висловлювати свої думки виразними звуками, зрозумілими для оточуючих (заїкання не слід розуміти як втрату мовлення).
Під втратою руки, ноги треба розуміти відокремлення їх від тулуба чи втрату ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність). Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів. Всі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності.
Під втратою репродуктивної функції треба розуміти втрату здатності до злягання чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).
При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров’я.
5. Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До психічних захворювань не можна відносити пов’язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози).
Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалого розладу здоров’я.
Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв’язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюються судово-психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків експертизи.
6. Ознакою тяжкого тілесного ушкодження визначається розлад здоров’я, пов’язаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину (тобто не менше 33%).
Під таким розладом здоров’я належить розуміти безпосередньо пов’язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Стійкою (постійною) втратою загальної працездатності є така необоротна втрата функції, котра повністю не відновлюється.
Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після настання наслідку ушкодження, що визначився на підставі об’єктивних даних з урахуванням документів, якими керуються у своїй роботі медико-соціальні експертні комісії (Положення про медико-соціальну експертну експертизу, затверджене постановою КМУ від 22 лютого 1992 р. № 83; Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, затверджений постановою КМУ від 4 квітня 1994 р. № 221).
7. Ушкодження, що призвело до переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умов, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причиновий зв’язок.
Кримінальна відповідальність за переривання вагітності настає лише в тих випадках, коли винний знав, що потерпіла була вагітною, та коли воно спричинилося внаслідок дій винного, а не патологічних властивостей організму потерпілої.
8. Тілесне ушкодження визнається тяжким, якщо воно спричинило потерпілому непоправне знівечення обличчя.
Знівеченим обличчя вважається тоді, коли воно має неприємний, огидний зовнішній вигляд, не властивий нормальному людському обличчю (наприклад, відсутність носа, губ, вуха, наявність глибоких численних шрамів).
Під виправністю ушкодження вважається значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних заходів (застосування ліків, масажу тощо). Коли ж для усунення необхідне оперативне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним.
Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження обличчя як знівечення, оскільки це поняття юридичне, а не медичне. Він визначає вид ушкодження, його особливості і механізм утворення, встановлює, чи є це ушкодження виправним або непоправним.
Знівеченими при тілесних ушкодженнях можуть бути тільки обличчя (передня частина голови і верхня частина шиї), а не інші частини тіла.
9. За наявності хоча б однієї із вказаних ознак тілесні ушкодження визнаються тяжкими і кваліфікується за ч.1 ст.121. Наявність у скоєному винним кількох із цих ознак на кваліфікацію його дій не впливає (але враховується при визначенні міри покарання).
10. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.121, характеризується умисною формою вини. Умисел може бути як прямим, так і непрямим.
11. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень в стані сильного душевного хвилювання кваліфікується за ст.123, а при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, - за ст.124.
12. Частина 2 ст.121 передбачає п’ять кваліфікуючих ознак тяжкого тілесного ушкодження, які є обтяжуючими обставинами:
- вчинене способом, що має характер особливого мучення;
- вчинене групою осіб;
- вчинене на замовлення;
- вчинене з метою залякування потерпілого та інших осіб;
- якщо воно спричинило смерть потерпілого.
13. За частиною 2 ст.121 кваліфікуються дії винного, якщо тяжкі тілесні ушкодження (перелічені у ч.1 ст.121) вчинені способом, що має характер особливого мучення.
Заподіяння особливого мучення передбачає, що потерпілому спричиняють тяжкі страждання, для чого спеціально діють таким чином, щоб заподіяти, причинити нестерпну фізичну біль. Це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення його в шкідливих для здоров’я умовах та інші подібні дії; дії, що полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, діяння термічних факторів та інші аналогічні дії.
Під час судово-медичної експертизи експерт не кваліфікує ушкодження як заподіяння особливого мучення, тому що це не входить до його компетенції. Він лише встановлює наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність утворення, особливості ушкоджуючих предметів, механізм їх дії та ступінь тяжкості.
Питання про те, чи були певні дії мученням, вирішують слідство і суд. Для цього треба довести, що винний умисно діяв таким чином, маючи на меті заподіяти потерпілому особливі страждання, спричинити особливу фізичну біль.
14. За частиною 2 ст.121 діяння кваліфікується як вчинене групою осіб (тобто двома і більше), коли всі учасники групи, в тому числі і без попередньої змови між собою, мали намір заподіяти потерпілому тяжкі тілесні ушкодження (див. коментар до ч.1 ст.28). При цьому нанесення тяжкого тілесного ушкодження групою осіб можливо як з прямим, так і з непрямим умислом.
15. Під заподіянням тяжких тілесних ушкоджень на замовлення треба розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовником). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження або угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується заподіяти потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, а замовник - вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального (сплата винагороди та ін.) чи нематеріального характеру: допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем та ін. або ж не вчиняти їх (див. коментар до ст.115).
16. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб.
Йдеться про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілим або іншим учасникам кримінального судочинства (наприклад, особам, які заявили до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брали участь чи сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів) з метою їх залякування.
Під залякуванням розуміється спричинення потерпілому, свідку або іншим особам тяжких тілесних ушкоджень з метою створення перешкод для виконання громадянського обов’язку давати свідчення (вчинення таким способом тиску з метою примушення потерпілого до відмови від дачі показань або до дачі неправдивих показань).
17. Тяжке тілесне ушкодження кваліфікується за ч.2 ст.121, якщо внаслідок нього була спричинена смерть потерпілого.
З суб’єктивної сторони заподіяння тяжких тілесних ушкоджень характеризується умисною формою вини, а спричинення смерті потерпілого - необережністю. Якщо смерть потерпілого сталася внаслідок необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, діяння кваліфікуються як вбивство через необережність (ст.119).
18. Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, за деякими ознаками схоже на умисне вбивство. Розмежування цих злочинів проходить за суб’єктивними ознаками: за спрямованістю умислу і за змістом його інтелектуального моменту.
Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкодження до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має (див. п.22 постанови ПВСУ “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 7 лютого 2003 р. № 2).
19. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень під час вимагання кваліфікується за ч.4 ст.189 і додаткової кваліфікації за ст.121 не потребує.
Не потребують додаткової кваліфікації і дії, передбачені ч.3 ст.345, - умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам у зв’язку із виконанням цим працівником службових обов’язків, а також ч.3 ст.346, ч.3 ст.350 та ін.
Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю злочинів - за ст.121 і ч.3 ст.365 (див. п.11 постанови ПВСУ “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” від 26 грудня 2003 р. № 15).
Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів утворює сукупність злочинів, передбачених ст.121 і 296.
20. Суб’єктом заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень є особи, яким до вчинення злочину виповнилося 14 років.

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, -
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій, -
караються позбавленням волі від трьох до п’яти років.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я людини. Об’єктивну сторону злочину утворюють: діяння (дія чи бездіяльність); злочинний наслідок у вигляді тілесних ушкоджень середньої тяжкості та наявність причинового зв’язку між діянням та наслідками.
Умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження характеризуються такими ознаками: по-перше, в момент заподіяння вони не є небезпечними для життя потерпілого і не мають наслідків, передбачених ст.121, а по-друге, спричиняють тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.
2. Про ушкодження, які не є небезпечними для життя, та про наслідки, передбачені ст.121, див. у пп.3-8 коментаря до вказаної статті.
До ушкоджень, які спричиняють тривалий розлад здоров’я, у відповідності із Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженими наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6, відносять розлад здоров’я строком понад три тижні (більш як 21 день). При цьому під розладом здоров’я розуміють безпосередньо пов’язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес.
Під ушкодженнями, які спричиняють значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, треба розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33% (див. п.6 коментаря до ст.121).
3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Умисел може бути як прямий, так і непрямий.
4. Умисне заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень з метою залякування потерпілого або його родичів чи з метою примусу їх до певних дій кваліфікується за ч.2 ст.122 (див. п.16 коментаря до ст.121).
5. Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 14 років.

Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, -
карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, визнається як заподіяне при пом’якшуючих обставинах (п.7 ст.66), оскільки винний знаходився у такому емоційному стані, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
2. Про ознаки тяжких тілесних ушкоджень див. пп.3-8 коментаря до ст.121.
3. Про сильне душевне хвилювання див. коментар до ст.66 і 116.
4. Протизаконне насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). Таке насильство має бути реальним, тобто спроможним викликати сильне душевне хвилювання.
При цьому для застосування ст.123 треба довести, що насильство було протизаконним. Насильство з боку працівників правоохоронних органів стосовно злочинця, який чинить опір, не визнається таким, що може викликати сильне душевне хвилювання незалежно від психічного стану правопорушника.
5. Тяжка образа - це будь-яка явно непристойна поведінка потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб (приниження національної гідності, образа релігійного почуття та ін.).
6. Для злочину, передбаченого ст.123, характерною ознакою є раптове виникнення наміру заподіяти шкоду потерпілому, оскільки стан сильного душевного хвилювання триває короткий час. Тільки в цей час заподіяння тяжких тілесних ушкоджень може бути визнане як заподіяне в стані сильного душевного хвилювання.
Якщо тяжкі тілесні ушкодження заподіяно після того, як стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного потрібно кваліфікувати за ст.121, як вчинені без пом’якшуючих обставин.
Для з’ясування, чи вчинено діяння в стані сильного душевного хвилювання, призначається психолого-психіатрична експертиза.
7. Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, але вчинене в стані сильного душевного хвилювання, підпадає під ознаки ст.123, а не ч.2 ст.121.
8. Якщо тяжкі тілесні ушкодження були заподіяні в стані сильного душевного хвилювання, але з метою захисту від небезпечного нападу і з перевищенням меж необхідної оборони, то вони кваліфікуються не за ст.123, а за ст.124, оскільки остання має більш пом’якшуючу відповідальність обставину. Необережне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у зазначеному стані, кваліфікується за ст.128.
9. Суб’єктивна сторона заподіяння тяжких тілесних ушкоджень характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
10. Суб’єктом злочину є особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, -
карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Про ознаки тяжких тілесних ушкоджень див. пп.3-8 коментаря до ст.121.
2. Про перевищення меж необхідної оборони див. коментар до ч.3 ст.36.
3. Про перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, див. коментар до ч.2 ст.38.
4. Об’єктивна сторона злочину передбачає заподіяння тяжких тілесних ушкоджень лише у випадках, коли винний здійснює свій захист або захист інших громадян від нападу, а також під час затримання злочинця. При цьому передбачається, що дії супроводжувалися перевищенням меж необхідної оборони або перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця.
Для вирішення питання про наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони повинні враховуватися не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищався, їх фізичні дані (вік, стать, інвалідність, стан здоров’я), раптовість нападу, неготовність до його відбиття та інші фактори.
Вирішуючи питання про правомірність заподіяної шкоди, належить встановити, чи захищалася особа від реального, вже розпочатого і ще не закінченого суспільно небезпечного посягання.
Аналогічно вирішується питання, чи недопущена явна невідповідність заходів затримання характерові і ступеню суспільної небезпечності вчиненого та обставинам затримання злочинця.
Відповідальність за ст.124 настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася.
5. Заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони або перевищенні меж заходів, необхідних для затримання злочинця, кваліфікується за ст.124 і в тих випадках, коли сталася смерть нападаючого.
Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене службовою особою при перевищенні меж необхідної оборони, кваліфікується за ст.124.
6. Якщо тяжкі тілесні ушкодження були заподіяні за таких обставин і винний одночасно перебував у стані сильного душевного хвилювання, то його дії належить кваліфікувати за ст.124, а не за ст.123.
7. Суб’єктом злочину є особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження

1. Умисне легке тілесне ушкодження -
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, -
карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
1. Безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я людини.
Легкими тілесними ушкодженнями вважаються тілесні ушкодження, які:
- не містять ознак тяжких ушкоджень (ст.121) чи ушкоджень середньої тяжкості (ст.122);
- викликають короткочасний розлад здоров’я потерпілого чи незначну стійку втрату працездатності (ч.2 ст.125) або не спричинюють зазначених наслідків (ч.1 ст.125).
2. Про тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження див. пп.3-8 коментаря до ст.121 та п.2 коментаря до ст.122.
3. Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності, - це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки тривалістю не більш як шість днів.
Спричинення цих тілесних ушкоджень кваліфікується як вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.125.
4. Короткочасним належить вважати розлад здоров’я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день).
Під незначною стійкою втратою працездатності розуміють втрату загальної працездатності до 10%.
Спричинення тілесних ушкоджень, що викликали такий стан здоров’я, кваліфікується як вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.125.
5. Суб’єктом злочину є особа, якій виповнилося 16 років.
6. Заподіяння легких тілесних ушкоджень під час вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена іншими статтями чинного Кодексу, - наприклад, розбою (ст.187), хуліганства (ст.296), - з урахуванням того, що для цих злочинів здоров’я потерпілих є додатковим об’єктом посягання, кваліфікується тільки за статтями, які передбачають відповідальність за посягання на головний об’єкт (відповідно за ст.187, 296).

Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження -
карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я людини.
2. Об’єктивна сторона злочину - діяння (дія або бездіяльність), які призвели до заподіяння потерпілому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень (про тяжкі тілесні ушкодження див. пп.3-8 коментаря до ст.121; про середньої тяжкості тілесні ушкодження див. п.2 коментаря до ст.122).
3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини. Особа, яка заподіяла потерпілому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити.
Особа, яка заподіяла тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, але яка не повинна була чи не могла передбачити їх настання, не може бути відповідальною за них, бо відсутня її вина.
4. Відповідальність за спричинення з необережності тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень настає з 16 років.
5. Необережне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, кваліфікується за ст.119 як необережне заподіяння смерті.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини проти життя	\|	Завдання фізичних або моральних страждань

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.