• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Злочини у сфері охорони державної таємниці та конфіденційної інформації, яка с власністю держави

Предметом злочинів у сфері охорони державної таємниці та конфіденційної інформації, яка є власністю держави, є відомості, що становлять державну таємницю (ст. 328), документи, інші ма­теріальні носії секретної інформації, що містять державну таємницю, предмети, відомості про які становлять державну таємницю (ст. 329), та відомості, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330).

Документ — це передбачена законом матеріальна форма одер­жання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, фотоплівці, магнітному чи іншому носієві. Це можуть бути книги, рукописи (наприклад, дисертації), окремі лис­ти паперу (скажімо, видані для нотаток під час проведення нарад), карти, відеострічки, магнітні диски тощо.

До інших матеріальних носіїв секретної інформації можуть бути віднесені не передбачені законом форми зберігання таємної інформації (незареєстровані блокноти тощо, в яких зроблено ви­писки із секретних документів).

Предмети, відомості про які становлять державну таємни­цю, - це окремі агрегати, прилади, матеріали, апаратура та інші ма­теріальні носії інформації, що становить державну таємницю, які не є документами (зразки зброї, військової техніки, обладнання, палива тощо).

Конфіденційною інформацією, що є власністю держави, ви­знається інформація, для якої є характерною сукупність таких ознак: а) закріплена, як правило, на матеріальному носієві інфор­мації; б) не є інформацією, яка становить державну, комерційну або іншу таємницю, що охороняється КК (таємницю усиновлення тощо); в) не є відкритою інформацією, загальнодоступність якої охороняється законодавством України; г) є інформацією, порядок обігу та захисту якої визначено відповідними державними органа­ми, в яких вона утворюється або у володінні, користуванні чи роз­порядженні яких перебуває відповідно до Закону України «Про інформацію».

Режим конфіденційної інформації, що є власністю держави, її ознаки встановлено законодавством України. Зовнішньою ознакою того, що документ містить вказану інформацію, є наявність грифа «Для службового користування» і номера примірника.

Схожими у розглядуваних трьох злочинах є їх спеціальний суб'єкт, а також те, що усі вони передбачають тяжкі наслідки як обов'язкову ознаку кваліфікованих складів.

Стаття 328. Розголошення державної таємниці

1. Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства -
карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок зберігання державної таємниці.
Предметом злочину розголошення державної таємниці є інформація, віднесена до державної таємниці (див. коментар до ст.114). Згідно з ч.4 ст.8 Закону не відноситься до державної таємниці інформація: про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх службових осіб; інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, не може бути засекречена.
Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування її у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю, або у змінах до нього (ч.3 ст.10 Закону).
Засекречування інформації, що віднесена до державної таємниці, здійснюється шляхом надання відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носієві інформації в залежності від обмеження доступу до неї та рівня її охорони державою, грифу секретності - “особливої важливості”, “цілком таємно”, “таємно” (ч.2 ст.8 Закону). Гриф секретності є обов’язковим реквізитом будь-якого матеріального носія інформації, що віднесена до державної таємниці.
Інформація, що становить державну таємницю, може міститися тільки в матеріальних носіях такої інформації, тобто в матеріальних об’єктах, в яких відомості, що становлять державну таємницю, відображені у вигляді текстів, знаків, символів, образів, сигналів тощо.
Об’єктивна сторона розголошення державної таємниці - це діяння (дія або бездіяльність) особи, внаслідок якого секретна інформація, що була їй довірена або стала відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків, була сприйнята хоча б однією сторонньою особою. Форми і способи розголошення на кваліфікацію злочину не впливають і можуть бути різноманітні. Так, розголошення державної таємниці може бути вчинене шляхом дій в усній формі (у відкритому публічному виступі) - на лекції, у доповіді, у довірчій бесіді, під час розмови на вулиці, в громадському транспорті, в іншому місці у присутності сторонніх осіб тощо; у письмовій формі - при листуванні, у відкритих публікаціях, у записах на необлікованих аркушах і наступній їх втраті і таке інше; у наочно-демонстраційній формі - при передачі стороннім особам для друку, ознайомлення чи іншого використання матеріальних носіїв секретної інформації: предметів, виробів, документів чи матеріалів, що містять державну таємницю. Розголошення державної таємниці можливе із застосуванням технічних засобів передачі і обробки інформації (незахищених каналів зв’язку) - радіо, телеграфу, телефону, факсимільних пристроїв, комп’ютерних терміналів і мереж, копіювально-множильної техніки, телебачення тощо.
Такі відомості можуть бути розголошені і шляхом бездіяльності особи, тобто невжиття належних заходів щодо збереження секретної інформації, внаслідок чого стороння особа сприймає таку інформацію. При цьому секретоносій нехтує правилами поводження із секретними документами чи виробами, створюючи умови, за яких стороння особа ознайомилась з державною таємницею. Наприклад, внаслідок недбалого зберігання документів сторонні особи ознайомились з їх змістом.
Під сторонньою особою слід розуміти громадян, що не належать до кола осіб, яким державна таємниця довірена або стала відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків і яким винний не мав права довіряти відомості, що становлять державну таємницю. До них належать усі громадяни, які не мають допуску до даного роду відомостей, а також ті, кому і за наявності загального допуску дані відомості не були доступні у зв’язку з виконанням певних службових обов’язків. Факт спільної роботи на одному підприємстві, в установі або служби в одній військовій частині навіть за наявності відповідного допуску не виключає визнання особи сторонньою, якщо вона за характером своїх службових обов’язків не має доступу до розголошених відомостей.
Суб’єктом розголошення державної таємниці може бути фізична осудна або обмежено осудна особа, якій до вчинення даного злочину виповнилося 16 років і якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків.
Це може бути службова особа (див. пп.1 та 2 примітки до ст.364), а також інша особа, пов’язана по службі з такими відомостями (водій, що приїздить на секретний об’єкт, секретар, перекладач тощо).
З суб’єктивної сторони розголошення державної таємниці може бути вчинене як умисно, так і з необережності.
Обов’язкова ознака суб’єктивної сторони злочину - усвідомлення особою, що відомості, які розголошуються, є держаною таємницею і що вони доводяться до відома сторонніх осіб.
З прямим умислом розголошення може бути вчинене, якщо секретоносій бажав похвастатись перед будь-ким.
Недбалість має місце при розмовах у транспорті та в інших місцях або у випадку коли особа, приймаючи відвідувачів, не прибирає зі столу документів, що містять державну таємницю, і сторонні особи їх читають.
До тяжких наслідків (ч.2 ст.328) відноситься розголошення відомостей, що містять державну таємницю, внаслідок якого вони стали надбанням іноземної розвідки, спричинили значну шкоду обороноздатності чи іншим державним інтересам.

Стаття 329. Втрата документів, що містять державну таємницю

1. Втрата документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а також предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановленого законом порядку поводження із зазначеними документами та іншими матеріальними носіями секретної інформації або предметами, -
карається позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Безпосередній об’єкт злочину той же, що і за ст.328. Предмет злочину - документи або інші матеріальні носії секретної інформації, предмети, відомості про які становлять державну таємницю. Про поняття державної таємниці див. коментар до ст.114.
Матеріальні носії секретної інформації - це матеріальні об’єкти, в яких відомості, що становлять державну таємницю, відображені у вигляді текстів, знаків, символів, образів, сигналів, технічних рішень, процесів тощо. Матеріальний носій секретної інформації повинен бути відповідним чином засекречений і мати певні реквізити.
Відповідно до Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ документ - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві, який може бути як первинним, так і вторинним (ст.27). Документ, який містить у собі державну таємницю, повинен відповідати встановленій формі, тобто мати реєстраційний номер, найменування, гриф секретності та інші реквізити матеріального носія секретної інформації, а також особливий порядок його зберігання та видачі. За відсутності хоча б однієї з цих ознак матеріальний носій не може бути визнаний таким документом і його втрату слід кваліфікувати як розголошення державної таємниці в письмовій формі, якщо стороння особа ознайомиться з його змістом.
Предметами (виробами), відомості про які становлять державну таємницю, є будь-які матеріальні об’єкти, відомості про які становлять державну таємницю (зразки озброєння і військової техніки, апаратури, приладів, військово-технічне майно та їх складові частини, вузли і агрегати, матеріали, речовини, сировина, устаткування, вироби та ін.).
Об’єктивна сторона злочину характеризується:
- порушенням встановленого законом порядку поводження з документами, матеріальними носіями секретної інформації або предметами, відомості про які становлять державну таємницю;
- втратою документа або предмета;
- причиновим зв’язком між порушенням правил і втратою.
Вихід документів, інших матеріальних носіїв секретної інформації або предметів із володіння - це втрата можливості розпоряджатися, контролювати їх місцезнаходження і перешкоджати ознайомленню з ними сторонніх осіб.
Спосіб, в який документ (матеріальний носій, предмет) вийшов із правомірного володіння особи, якщо це сталося внаслідок порушення нею порядку поводження з ним, для кваліфікації злочину значення не має. Документ може бути загублений через недбале поводження, помилково відісланий разом з нетаємною кореспонденцією, переданий без належного оформлення та не повернутий, викрадений із незамкненого сейфа або непристосованого для зберігання таємних документів місця тощо.
Особа, якій були довірені документи, що містять державну таємницю, або предмети, відомості про які становлять державну таємницю, не підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона не допустила порушення правил користування ними або зберігання їх, але документи виявилися втраченими (наприклад, викраденими шляхом злому сейфа).
Злочин вважається закінченим з моменту виходу із правомірного володіння особи вказаних документів чи предметів, незалежно від того, хтось ознайомився з їх змістом чи ні.
Суб’єктом даного злочину є фізична осудна або обмежено осудна особа, якій документи або інші матеріальні носії секретної інформації, що містять державну таємницю, а також предмети, відомості про які становлять державну таємницю, були у встановленому порядку довірені і яка відповідає за їх схоронність.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережністю в будь-якій формі.
Щодо порушення правил зберігання документів, матеріальних носіїв або предметів може мати місце як навмисна форма вини, так і необережність. Але ж самі порушення правил кримінальної відповідальності не породжують.
Частина друга ст.329 передбачає відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
Про поняття тяжких наслідків див. коментар до ст.328.

Читайте також:

1. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
2. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
3. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
5. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
6. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
7. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
8. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
9. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
10. Акти з охорони праці в організації.
11. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
12. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони

Переглядів: 810