Розвиток політичної думки Середньовіччя

Етап - політичного вчення середньовіччя припадає на V-ХVІ ст. характеризуєтьсярозвитком соціально-політичної думки переважно зусиллями релігійних діячів; обґрунтуванням теологічної теорії походження політичної влади; визначенням ролі релігії і держави в політиці. Включає в себе три великі етапи:

1. ранньофеодальний (кінець V- середина XI ст.) На цьому етапі держави спочатку організовуються у великі, але слабо інтегровані монархії, але потім розпадаються на окремі політичні утворення;

2. розвитку феодального ладу(середина ХІ – кінець ХVст.) Для нього характерні централізовані станово-представницькі монархії;

3. пізнього Середньовіччя (кінець ХVст. початок XVII ст. Державність характеризується переважно абсолютними монархіями.

Глибокий відбиток на розвиток політичної думки накладає християнство та римо-католицька церква. Упродовж всієї епохи йшла жорстока боротьба між папством і світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві.

Центральною проблемою політичної думки були питання про те, яка влада повинна бути пріоритетною, духовна (церква) чи світська (держава). За домінування духовної влади виступали Фома Аквінський, Аврелій Августин, за світську - М.Падуанський, В.Оккам, А. Данте.

Аврелій Августин (354-430) прозваний Блаженним свої погляди виклав у праці „Про град Божий”: опираючись на біблію, усю історію людства подає як наслідок гріховності людини. Людський рід поділяє на два розряди: тих, хто живе за плотськими людськими настановами, і тих, хто живе за Божими настановами (град земний і град божий). Гріховність вбачав у пануванні людини над людиною. Гріховний порядок існує тимчасово до другого пришестя Христа. Вважає прийнятними всі форми правління, якщо у державі зберігається повага до релігії.

Фома Аквінський (1225-1274) - домініканський монах, вчений богослов. Намагався пристосувати вчення Аристотеля до католицьких догматів. Державу вважав необхідною; на її чолі стоїть світська влада, але вона є вторинною, бо всі види влади на землі є від Бога. Головним завданням держави є збереження миру і справедливості у суспільстві. Народ може скинути владу, якщо вона посягає на права церкви. Найкращою формою влади вважав монархію.

Марсилій Падуанський (1270-1342) - ректор Паризького університету, італійський мислитель, політичний діяч, сформулював свою доктрину у праці „Захисник миру". Він заперечував претензії Папи на владу. Всі біди і нещастя у світі покладав на церкву. Церква повинна за Святим Писанням бути відокремлена від держави і підпорядкована світській політичній владі.

Відстоював тезу, що джерелом будь якої влади є народ. Народ є носієм суверенітету та верховним законодавцем. Але народ, це не усе населення, а лише його найдостойніша частина. Усе суспільство ділив на вищу категорію (військові, священики, чиновники), яка дбає про загальне благо, та нищу категорію (торгівці, землероби, ремісники), яка дбає лише про свої власні інтереси. Один із перших почав чітко розмежовувати законодавчу та виконавчу влади. Законодавча визначає компетенцію й організацію виконавчої влади. Виступав за виборність монархів та державних посадових осіб.

Держава для М.Падуанського виросла з сім'ї і є світським інтересом. Держава є досконалою, якщо вона добре управляється, має хороші закони і забезпечує мир. Практикував мир як громадянське щастя. Мир досягається тоді, коли в державі кожен займається своєю справою. Був проти підпорядкування політики засадам релігії та моралі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політичне вчення Давньої Греції і Давнього Риму.	\|	Політичні вчення епохи Відродження

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.