Варіанти валютної політики

Кожна країна вибирає і здійснює певну валютну політику: управління курсом своєї валюти, операціями з іншими країнами. Знання основних можливостей регулювання валютних проблем особливо необхідне фінансовим менеджерам при проведенні валютних операцій в тій чи іншій ситуації.

Теоретично можна виділити п'ять основних варіантів валютної політики:

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу.

2. Жорсткий валютний контроль.

3. Плаваючі валютні курси.

4. Постійно фіксовані валютні курси.

5. Компроміс валютних курсів (3 і 4).

Кожний варіант являє собою спосіб вирішення валютних проблем як реакцію на дефіцит платіжного балансу і падіння курсу національної валюти. Перший варіант передбачає умови, за яких країна має можливість фінансувати дефіцит свого платіжного балансу, залишаючи валютний курс незмінним, за рахунок валютних резервів і грошових зобов'язань по відношенню до інших країн. Такими умовами є: а) дефіцит платіжного балансу має тимчасовий характер; б) країна має достатні валютні резерви; в) стійкість валютного курсу в довгостроковому плані, без істотних корекцій загальноекономічної політики для його підтримки. Якщо ці умови відсутні, то підтримка валютного курсу за допомогою тимчасових фінансових заходів малоефективна і дорого коштує.

Другий варіант — жорсткий валютний контроль — передбачає обмеження імпорту товарів і послуг, вивозу капіталу за кордон, закордонного туризму і т. ін.

Вважається, що застосування першого варіанту валютної політики обмежене, другого — практично неприйнятне, оскільки економічні і соціальні витрати жорсткого валютного контролю надто великі. Відтак в якості реальних звичайно розглядаються три варіанти: фіксовані валютні курси, гнучкі або плаваючі валютні курси та компромісні валютні курси.

Отже, можливі три варіанта валютної політики:

· в країні може діяти механізм постійно фіксованих (твердих) валютних курсів;

· можна допустити вільне плавання валютних курсів, без втручання держави;

· можна прийняти компромісне рішення: а) при політиці фіксованих курсів час від часу проводити значні девальвації або ревальвації чи б) проводити політику керованого плавання.

Кожна з названих систем валютних курсів має свої як позитивні, так і негативні якості. Але ці достоїнства і недоліки не можна напрямки прив'язати до будь-яких умов і будь-якої країни. Не можна назвати валютну політику, яка була б найкращою одночасно для всіх країн і для всіх часів. Відтак проблема вибору оптимального варіанту валютної політики може розглядатися лише в контексті історичної практики в галузі валютних відносин, яка розкриває залежність змін валютної політики від конкретного стану світової економіки і соціально-економічної ситуації в даній країні. Історичний досвід розкриває конкретні умови і передумови проведення тієї чи іншої валютної політики. Такий підхід дозволяє зрозуміти сучасні проблеми валютних відносин, конкретно-історично оцінити позитивні і негативні якості, доцільність і можливість тієї чи іншої валютної політики в даній країні і в конкретній ситуації. В історії системи фіксованих валютних курсів (ФВК) можна виділити три періоди:

1) ера "золотого стандарту" (1870-1914 р. р. та 1925-1931 p. p.);

2) система "золотовалютного стандарту" між І і II світовими війнами;

3) так звана Бреттон-Вудьска валютна система (1944-1971 p. p.). Перша і друга системи — це системи реально фіксованих курсів.

Третя — система договірно фіксованих валютних курсів.

12.2. Система "золотого стандарту". Бреттон-Вудська валютна система.

За системи " золотого стандарту" всі національні валюти мали фіксований золотий зміст. Наприклад, 1 англійський фунт стерлінгів з 1821 року мав золотий зміст, який дорівнював 7,322385 грама золота. 1 німецька марка — 0,385422 гр. золота (з 1873 р.).

Валютний курс визначався відношенням золотого змісту валют. В даному випадку 1:20,3. Золотий стандарт" був системою твердих валютних курсів за визначенням, оскільки він базувався на безпосередньому зв'язку із золотом. За цією системою:

1) всі країни підтримували жорстке співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу;

2) всі національні валюти мали фіксований зміст золота;

3) існували вільні купівля-продаж золота.

Конвертованість валют в золото та вільний рух золота з країни в країну автоматично призводили до встановлення фіксованих валютних курсів для будь-яких операцій, забезпечували вирівнювання дефіцитів і активів платіжних балансів. Цей самий механізм не дозволяв державі фінансувати свої витрати шляхом інфляції. Таке становище забезпечувало стабільність економіки. Однак "золотий стандарт" мав і недоліки. По-перше, за системи ФВК країни повинні відмовитись від проведення незалежної грошової політики. По-друге, вимоги про фіксовані валютні курси можуть виконуватись країною лише за наявності золота в якості офіційних резервів.

Валютна політика в епоху "золотого стандарту" була успішною. Успіх політики застосування фіксованих валютних курсів був зумовлений станом світової економіки в той період. Це були роки швидкого зростання суспільного продукту в усіх країнах, більшість країн мали позитивне сальдо платіжного балансу і порівняно низький рівень інфляції. Зростали обсяги міжнародної торгівлі, гроші (золото), ресурси та робоча сила могли вільно, без істотних обмежень пересуватись з однієї країни в іншу. В цілому світова економіка розвивалась спокійно, без серйозних потрясінь.

Перша світова війна докорінно змінила ситуацію. Відносно спокійний, безконфліктний розвиток валютних відносин відійшов у минуле. Світова обстановка між першою і другою світовими війнами характеризувалась економічною і політичною нестабільністю. Повоєнне бурхливе зростання інфляції і припинення конвертованості валют на золото, а потім економічна криза і "велика депресія" 30-х років призвели до неминучого і остаточного краху "золотого стандарту". Після невдалої спроби Англії в 1925 р. повернутися до "золотого стандарту" стала очевидною марність зусиль підтримувати фіксований валютний курс за умов, коли вводяться обмеження в міжнародній торгівлі і вільному просуванні капіталу, зростає інфляція, відбуваються потрясіння на валютному ринку. Досвід наочно продемонстрував, що одне лише золото не здатне задовольнити внутрішні грошові потреби економіки і зовнішні потреби, породжені збільшенням міжнародної торгівлі і вивозу капіталу. Окрім того, після другої світової війни стихійно-ринковий вплив "золотого стандарту" на рівень економічної активності і заробітну плату став неприпустимим з того моменту, як соціально-економічний прогрес перетворився на основну мету Західних країн. Всі ці обставини підводили до прийняття компромісної валютної політики, суть якої полягає в тому, щоб об'єднати систему в основному фіксованих курсів з великими девальваціями і ревальваціями у випадках реального знецінення або підвищення інтернаціональної вартості тієї чи іншої валюти. Така система договірно-фіксованих курсів і паритетів валют, що періодично переглядаються, була прийнята в 1944 p., внаслідок Бреттон-Вудської угоди і отримала назву "Бреттон-Вудської системи".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Бреттон-Вудська валютна система

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.