• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Форми реструктуризації підприємств: оперативна і стратегічна.

За оперативної реструктуризації підприємства вирішуються такі основні проблемиякзабезпечення ліквідності та суттєве покращення результатів його діяльності. Період оперативної реструктуризації триває приблизно 3 – 4 місяці.

Оперативні зміни на підприємстві потребують проведення комплексу заходів, що з них, як правило, спеціально виділяють такі: зміна окремих складових організаційної структури підприємства; створення й відокремлення нових структурних підрозділів; оперативне зниження дебіторської заборгованості; зменшення величини оборотного капіталу через виявлення та реалізацію (ліквідацію) зайвих запасів (у тому числі запасів допоміжних матеріалів); відмова (продаж паю) від пайової участі в інших підприємствах та організаціях, якщо результати попереднього аналізу підтвердили недостатню економічну ефективність останніх; скорочення обсягів основного капіталу через реалізацію (ліквідацію) зайвого обладнання, транспортних засобів тощо; аналітична оцінка та припинення вкладання неефективних інвестицій, крім життєво необхідних для підприємства й обґрунтованих з позицій розвитку ринку.

Так, комплекс заходів з оперативної реструктуризаціїпередбачає зниження усіх видів витрат (без одержання будь-яких суттєвих інвестицій), швидке збільшення обсягу реалізованої продукції та обороту капіталу. Проте, якщо процес перетворення буде зупинено після завершення оперативної реструктуризації, то підприємство знову буде у кризовому стані.

Метою стратегічної реструктуризації підприємства є забезпечення його довготермінової конкурентоспроможності. Для цього необхідна розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів та інструментів її реалізації. Стратегічна реструктуризація може передбачати такі дії: диверсифікацію виробництва та вихід на нові ринки збуту; технічне переозброєння та впровадження нових технологій; сертифікацію виробництва і продукції; реструктуризацію організаційної структури підприємства; підвищення кваліфікації персоналу.

2. В залежності від мети здійснюваної реструктуризації виділяють такі її види:санаційна, адаптаційна, випереджувальна.

Санаційна (відновна), реструктуризація застосовується, коли підприємство знаходиться у передкризовому або кризовому стані, основними ознаками якого є: погіршення ринкових позицій; наявність значних запасів готової продукції; зростання кредиторської заборгованості. Основні напрямки реструктуризаційних дій у цій ситуації такі: скорочення ресурсів, які використовуються підприємством; вихід із нерентабельних ринків; відмова від нерентабельної продукції, сфер діяльності, організаційних одиниць; зменшення фізичних обсягів/розмірів.

Адаптаційна (прогресивна), реструктуризація здійснюється за відсутності кризових явищ, але у разі виникнення негативних тенденцій з метою їх подолання та адаптації підприємства до нових ринкових умов. Ознаки необхідності проведення цього виду реструктуризації такі: зниження загальної ефективності господарювання; зниження ринкового потенціалу; відсталість порівняно із світовими стандартами; наявність перспектив для роботи на інших ринках; недостатня ефективність управління.

Випереджувальна реструктуризація здійснюється на підприємствах, які передбачають можливість зміни умов функціонування (виникнення нових або підсилення наявних конкурентів, впровадження сучасних технологій, виникнення нових або втрата існуючих ринків) і прагнуть покращити свої конкурентні позиції. Характерними рисами такої реструктуризації є створення стратегічних альянсів, купівля-продаж окремих видів діяльності, структурних одиниць, тощо.

Залежно від застосовуваних заходівформи реструктуризаціїє такі:

1. Реструктуризація виробництва передбачає зміни в організаційній та виробничо-господарській сфері підприємства за рахунок таких заходів: зміна керівництва підприємства; введення нових, прогресивних, форм управління; диверсифікація асортименту продукції; підвищення ефективності маркетингу; зменшення витрат на виробництво; скорочення чисельності робітників.

2. Реструктуризація активів включає заходи, результатом яких є зміни у структурі та складі активної сторони балансу: продаж частини основного капіталу, зайвого обладнання, запасів сировини, меблів тощо; продаж окремих підрозділів підприємства; зворотний лізинг; рефінансування дебіторської заборгованості, тобто переведення дебіторської заборгованості в інші, ліквідні, форми оборотних активів (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо).

3. Фінансова реструктуризація пов’язана зі зміною структури та розмірів власного і позиченого капіталів, а також із змінами в інвестиційній діяльності підприємства. При цьому використовуються такі заходи: реструктуризація кредиторської заборгованості; одержання додаткових кредитів; збільшення статутного капіталу; заморожування інвестиційних вкладень.

4. Корпоративна реструктуризаціяпов’язана з реорганізацією підприємства. До заходів, які вживаються в рамках корпоративної реструктуризації належать: застава, або нова приватизація; поділ великих підприємств на частини; виокремлення об’єктів; приєднання, злиття з більш потужними підприємствами.

В залежності від об’єкта на який спрямовано зміни видами реструктуризації підприємств є такі:техніко-технологічна, організаційно-правова, управлінська, фінансова.

Організаційно-правовий вид реструктуризації передбачає зміни у організаційній структурі та власника підприємства.

Техніко-технологічну реструктуризацію пов'язано із забезпеченням такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того, що дає підприємству змогу виходити на ринок з конкурентоспроможною продукцією. Тобто, техніко-технологічне реструктурування передбачає модернізацію або заміну застарілого основного капіталу, впровадження нових технологічних процесів, інвестування заходів, спрямованих на краще використання виробничих потужностей та інших ресурсів підприємства.

Закриття (ліквідація) підрозділів і навіть підприємств може розглядатися як складова частина такого виду реструктуризації. Більш широке визначення техніко-технологічної реструктуризації може включати регіональне переміщення виробничих потужностей для використання певних стратегічних переваг, які проявляються у нижчому рівні оплати праці, вищій кваліфікації персоналу, перспективному ринку, кращій інфраструктурі та інших чинниках, які можливо використати при зміні місця розташування бізнесу. Цей вид реструктуризації суттєво не збільшує ефективність господарювання, якщо він не супроводжується додатковими змінами в організації, менеджменті, розробкою маркетингової і товарної політики, а також без впровадження політики стимулювання конкурентоспроможності виробництва.

Управлінську реструктуризацію пов’язано з підготовкою та перепідготовкою персоналу, з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики.

У процесі обґрунтовування видів, форм та ступеня реструктуризації необхідно перш за все проаналізувати техніко-економічну й фінансову ситуацію. Доцільно визначити вид продукції, що його вироблятиме підприємство після реструктуризації для відновлення свого потенціалу та нормального функціонування. Цьому передує аналіз усіх напрямів діяльності підприємства за критерієм конкурентоспроможності продукції (ціна, якість), ринкової частки, структури витрат і прибутковості. Аналізують такі альтернативи:

1. якщо прибутковість виробництва певної продукції не можна відновити з причин її низької якості, застарілої технології, високої собівартості, низького рівня використання виробничої потужності, яка унеможливлює економію на масштабах тощо, то виробництво треба припинити;

2. для ресурсів, які вивільняються (виробничі потужності, “ноу-хау”, управлінський і трудовий потенціал), визначаються нові перспективні види продукції, виробництво котрих забезпечить необхідну рентабельність вкладеного капіталу з урахуванням вартості реструктуризації;

3. якщо виробництво не може бути відновлене навіть із реструктуризованими технічними умовами і перепрофільованим персоналом, тоді підприємство підлягає закриттю, неекономічне й застаріле обладнання та наявні активи треба продати, а виробничі площі здати в оренду.

Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати заходами за трьома основними напрямками:

1. зменшення витрат і підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, посилення контролю за якістю продукції;

2. модернізація або заміна обладнання; здебільшого модернізація є вигіднішою і за критерієм витрат і з погляду стратегії розвитку підприємства;

3. запровадження нової технології, доцільність якої має бути ретельно обґрунтована.

Природа й міра необхідної реструктуризації залежать від характеру проблем підприємства.

Іноді підприємство потребує лише часткової (обмеженої) реструктуризації для відновлення економічної та технічної життєздатності. При цьому підприємство встановлює для себе певні стандарти (орієнтири), які є кінцевою метою реалізації відповідного типу реформування. Такими орієнтирами можуть бути рівень фінансового левериджу (співвідношення позикових і власних коштів), зміни у структурі капіталу підприємства, коефіцієнт покриття боргів.

Коли проблеми підприємства є більш суттєвими, тоді господарююча одиниця потребує “усебічної” реструктуризації, котра передбачає розробку нової організаційної структури, відповідної продуктової, трудової, технічної та технологічної політики, зміни у менеджменті організації тощо. Реструктурування підприємства в такий спосіб триває здебільшого до трьох років. Такий вид реструктуризації включає у себе і фінансову реструктуризацію.

3. у результаті корпоративної реструктуризації створюються умови для залучення капіталу на фінансових ринках та відбувається концентрація виробництва, бізнесу й вартості шляхом створення крупних вертикально інтегрованих структур (ФПК, ТНК, холдингів) є. Корпоративні угоди укладаються унаслідок здійснення реорганізації, що є однією з форм припинення діяльності юридичної особи.

Згідно з положеннями Господарського кодексу України реорганізація підприємства це припинення юридичної особи з переходом усіх прав та обов’язків до правонаступника (правонаступник – юридична особа), до якої переходять усі права та обов’язки реорганізованої юридичної особи. Реорганізація (припинення діяльності)суб’єкта підприємництва здійснюється шляхомзлиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення згідно рішення власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників суб’єкта підприємництва чи їх правонаступників, а у окремих випадках, передбачених Господарським Кодексом, – за рішенням суду.

Метою реорганізація підприємстває створення повноцінних суб’єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати і виробляти конкурентоспроможну продукцію чи надавати відповідної якості послуги.

Нормативно-правове регулювання реорганізаційних процедур здійснюється на основі законодавства про створення та ліквідацію суб’єктів підприємництва, порядку захисту інтересів принципалів суб’єкта підприємництва (кредиторів, працівників, акціонерів), законодавства про обіг цінних паперів, антимонопольного законодавства.

Реорганізація є повною або частковою заміною власників корпоративних прав підприємства, зміною організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідацією окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох, наслідком чого є передача або прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступником.

Необхідною передумовою реорганізації суб’єктів підприємництва є відповідне рішення власників (чи інших уповноважених на це органів), яке приймається після детального економіко-правового обґрунтування менеджментом підприємства доцільності такої операції. Доведення до носіїв рішень переваг реорганізації здійснюється у ході доповіді про реорганізацію, у якій акцентується увага на основних завданнях та мотивах реорганізації, в загальних рисах описується реорганізаційний процес та його фінансово-правові наслідки для власників.

Основними причинами реорганізації є такі:суттєве розширення діяльності підприємства, його розмірів; згортання діяльності; необхідність фінансової санації; необхідність зміни повноти відповідальності власників за зобов’язаннями підприємства; диверсифікація діяльності; оподаткування; необхідність збільшення власного капіталу (з метою покриття потреби в капіталі та підвищення рівня кредитоспроможності).

У разі реорганізації підприємства варто враховувати певні законодавчі передумови і вимоги, а саме: порядок державної реєстрації (перереєстрації) та ліквідації суб’єктів підприємництва; вимоги діючого у країні антимонопольного законодавства; вимоги щодо захисту інтересів кредиторів підприємства, його власників, персоналу тощо; порядок емісії акцій (у разі реорганізації АТ); можливі екологічні, демографічні та інші наслідки локального масштабу.

Необхідні документи для реорганізації:свідоцтво про державну реєстрацію (оригінал); статут (оригінал); установчий договір (оригінал); документи, що підтверджують місцезнаходження; довідка з управління статистики; довідка про взяття на облік як платника податків.

Залежно від напряму реорганізаційних процесів можуть бути виділені такі типи реорганізації:

1. зовнішня реорганізація, яка потребує для свого проведення залучення іншої юридичної особи – учасника реорганізації;

2. внутрішня реорганізація, яка здійснюється у межах однієї юридичної особи.

Залежно від характеру прийняття рішень щодо реорганізації вона може бути:

· добровільною, тобто здійснюватися за рішенням його засновників (учасників, вищого органу товариства);

· примусовою, у разі прийняття відповідних постанов судом (господарським судом) або уповноваженими на це державними органами.

Відповідно до чинного законодавства України здійснення будь-якої форми реорганізації підприємства віднесено до компетенції власника (уповноваженого ним органу), засновників суб'єкта підприємництва або його правонаступників, а у випадках, передбачених Господарським кодексом України – за рішенням суду.

Перед здійсненням реорганізації проводиться поглиблений аналізфінансово-господарського стану суб’єктів підприємництва, що потребують реорганізації, та оцінюється їх ринкова вартість. Як правило, під час реорганізації виявляються приховані резерви підприємств, що реорганізуються. Це зумовлено необхідністю одержати реальну оцінку вартості таких господарюючих одиниць з метою встановлення правильних пропорцій обміну корпоративних прав підприємств, які є правопопередниками на корпоративні права правонаступників.

Основним документом, який визначає права та обов’язки сторін у ході реорганізації і має забезпечувати оперативне її проведення та безперебійну роботу підприємств, є угода про умови проведення реорганізації, тобто план реорганізації, котрий в обов’язковому порядку має регламентувати такі питання:

· призначення комісій (персонально) для проведення реорганізації у складі представників підприємств, що реорганізуються;

· повний перелік та обсяг активів і пасивів підприємств, що реорганізуються, які підлягають прийманню-передачі в обмін на корпоративні права правонаступника, а також строки та порядок оформлення такої передачі;

· документів фінансового та інших видів обліку, незакінчених діловодством справ, бланків суворої звітності, архівів чи описів архівів, що підлягають прийманню-передачі, а також строки передачі;

· пропорції (коефіцієнти) обміну корпоративних прав реорганізованих підприємств на корпоративні права підприємств, які є їх правонаступниками, а також суми можливих доплат (чи компенсацій);

· строки обміну акцій (свідоцтв про внесення вкладу до статутного капіталу) акціонерів (учасників) підприємства, що реорганізується, на акції (свідоцтва про внесення вкладу до статутного капіталу) акціонерів (учасників) підприємства-правонаступника, порядок продажу акцій (часток) акціонерами (учасниками) та інші організаційні питання, пов’язані з формуванням статутного капіталу;

· права, які надаватимуться підприємством-правонаступником власникам корпоративних прав, інших цінних паперів та спеціальних прав, емітованих підприємствами, що припиняють свою діяльність у результаті реорганізації;

· економіко-правові наслідки реорганізаційних заходів для працівників підприємств, що реорганізуються.

Для вибору варіанта реорганізації використовують критерії оцінки підрозділів основного підприємства, з допомогою яких оцінюють можливості реорганізації окремих підрозділів у самостійні підприємства:

а) ступінь освоєння нових ринків характеризує швидкість, з якою підрозділ може змінити структуру реалізації продукції і подолати перешкоди вступу до нових ринків. При цьому враховують, що олігопольні ринки та ринки з високим ступенем вкладення капіталу у продукцію мають повільний ступінь освоєння;

б) рівень специфічних виробничих знань і технологій характеризує, якою мірою застосовують науково-технічні знання для підрозділу, котрий має відмовитися від усього спектру раніше виготовленої продукції. Поняття “специфічні виробничі знання і технології” поєднує науково-технічні знання як у загальновизнаному чистому вигляді (“ноу-хау”, патенти), так і специфічні систематизовані знання, надбані в процесі роботи на даному виробництві (загальний рівень технічної освіти робітників, інноваційні процеси). Чим вищий рівень знань, що можуть бути передані, тим легше підрозділ може освоїти нові технології та види продукції.

Читайте також:

1. III. ФОРМИРОВАНИЕ ЕДИНОГО РОССИЙСКОГО ГОСУДАРСТВА
2. III. ФОРМИРОВАНИЕ ОТРАСЛЕЙ ПИЩЕВОЙ ПРОМЫШЛЕННОСТИ ПРИ КАПИТАЛИЗМЕ (ХIХ – начало ХХ вв.)
3. IV. Особенности государственной службы российского трансформирующегося общества.
4. VII. ФОРМИ КОЛЕКТИВНОГО ОБГОВОРЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПРОБЛЕМ
5. А) Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
6. А) Заробітна плата її форми та системи.
7. А) Заробітна плата, її форми та системи.
8. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
9. Автоматизовані форми та системи обліку.
10. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
11. Акредитив та його форми
12. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС

Переглядів: 784