Складання уявлень про інших людей

Коли людина сприймає інших людей або думає про них, відбуваються два важливі процеси. По-перше, у неї формується враження про цих людей, а, по-друге, вона приписує їх поведінці певні причини.

1. Формування вражень траляля

Створення образу іншої людини часто відбувається із використанням категорій, якими забезпечує людину культура її суспільства.

· Стереотип – спрощені схематичні уявлення про соціальну групу. ( позитивний та негативний аспект стереотипів: – спрощення,негативна упереджена попередня реакція;+ дає нам певне уявлення про людину чи певну ситуацію,дозволяє почуватися комфортніше,чогось очікувати)

2. Приписування поведінки

Процес складення уявлення про інших людей не зупиняється лише на формуванні вражень про них. Для того, щоб зрозуміти їх поведінку, ми часто намагаємося з’ясувати, чому саме вони діють певним чином. Цей процес дістав у психології і соціології назву каузальної атрибуції (causal attrіbutіon), тобто приписування причин, або просто атрибуції.

Розрізняють два основні види атрибуції - диспозиційну і ситуаційну.

Атрибуцію називаютьдиспозиційною, якщо причини певної поведінки людини пов’язують з внутрішніми факторами, такими як особисті риси і якості людини.

Атрибуцію називають ситуаційною, якщо причини певної поведінки людини пов’язують із зовнішніми обставинами, такими як умови та обставини поведінки.

В сучасній соціології є кілька підходів до вивчення соціальної взаємодії, й кожен з них дає додаткове, відмінне від інших, розуміння цього поняття. Ми розглянемо чотири основні підходи: ( те що жирне і нахилене вивчити,інше – просто прочитати для розуміння)

1.інтеракціоністський;

інтеракціоністи звертають увагу на те, що люди живуть водночас у двох середовищах - фізичному та знаковому. Те, що відбувається навколо людини, вона відбиває у думці та витлумачує.

Людина не реагує безпосередньо на те, що бачить, чує або відчуває іншим чином - вона спочатку намагається оцінити, що отримані відчуття означають, що стоїть за ними.

Взагалі можна сказати, що ми спрямовуємо свою поведінку саме тими значеннями, які ми надаємо подіям, людям та речам, взагалі всьому, що відбувається навколо нас.

ТЕОРЕМА ТОМАСА ( в лекції давав)

: “Якщо люди визначають ситуації як реальні, ці ситуації стають реальними за своїми наслідками”.

Теорема Томаса (точніше аксіома, постулат Томаса) звертає увагу на той факт, що ми реагуємо не тільки на об’єктивні особливості ситуації, але також й на те значення, яке ця ситуація має для нас. Коли ми надаємо чому-небудь певного значення, це впливає не тільки на те, що ми робимо або не робимо, але також й на наслідки нашої поведінки

2. драматургічний; Ервін Гофман

Вихідне положення цього підходу є таким. Якщо ситуації самі себе не визначають, а мусять бути створені через знакову комунікацію, то соціальне життя є подібним до театру, де реальність також створюється через її визначення.

Цей підхід, при якому соціальний світ змальовується як природний театр, вперше запропонував наприкінці 1950-х років американський соціолог Ервін Гофман (Ervіng Goffman). Він назвав цей підхід драматургічним. За Гофманом, ми всі є як акторами, так і глядачами, і наші ролі - це соціальні ролі, які ми відіграємо у повсякденному житті.

Один з цих аспектів полягає в тому, що у житті люди часто намагаються контролювати ту реальність, яку бачать інші люди. Гофман вказував, що тільки тоді, коли ми можемо впливати на формування уявлень інших людей про нас, тоді ми маємо надію передбачати або контролювати те, що буде відбуватися з нами самими. Ми кровно зацікавлені подати себе іншим людям таким чином, щоб вони бачили нас у привабливому світлі. Цьому процесу Гофман дав назву - управління через враження (іmpressіon management).

В соціальній взаємодії він виділив передній план (front regіon), як місце, аналогічне сцені, яку бачать глядачі, а також задній план (back regіon) - як місце поза сценою, де актори готуються до вступу у сценічну дію.

3. етнометодологічний Альфреда Шютца (Alfred Schutz).

Етно” (Ethno) походить від грецького слова, що означає “народ”, а слово методологія тут означає теоретизування про процедури, якими щось робиться. Таким чином, буквально, етнометодологія позначає теоретичний підхід до тих процедур, правил та дій, які ми фактично використовуємо, щоб зробити соціальне життя та суспільство зрозумілими нам самим та іншим людям.

Кажуть, що етнометодологія - це вивчення того, як люди у своєму повсякденному житті створюють та поділяють їх визначення реальності.

Вихідною основою для побудови етнометодології стали ідеї німецького соціального філософа Альфреда Шютца (Alfred Schutz).

Шютц зауважує, що у нашому повсякденному досвіді ми припускаємо, що дійсний світ існує навколо нас незалежно від нашого досвіду. Він стверджує, що це бачення відображає певну розумову установку. Інші розумові установки припускають існування світу із зовсім іншими характеристиками. Вони включають в себе як “реальності” сни, гіпнотичні стани, галюцинації або театральні видовища.

При різних припущеннях та типах логіки люди створюють різні світи. Етнометодологи досліджують, як ми приходимо до створення припущення про те, що існує зовнішня соціальна реальність та порядок, і як ми приходимо до ствердження один в одному цього припущення, як ми переконуємо один одного у тому, що існує упорядкована зовнішня соціальна реальність.

Є певні непомітні розуміння,які ми приймаємо за логіку повсякденного існування.

Ми особливо глибоко відчуваємо важливість загальноприйнятих, узвичаєних значень, які є основою наших взаємодій, коли ці значення раптово змінюються.

Етнометодологічні дослідження показали, що соціальні структури багато в чому існують лише завдяки тому, що достатня кількість людей погоджується діяти за тими правилами, що склалися.

4.соціального обміну.Джордж Хоманс (George Homans)

З точки зору теорії соціального обміну, запропонованої американським соціологом Джорджем Хомансом (George Homans)на початку 1970-х років,

спілкування між людьми завжди відбувається на основі їх намагань збалансувати свої витрати на цей процес та винагороди, які вони в ньому одержують.

Це здійснюється, за Хомансом, на основі таких чотирьох принципів ( не думаю.що треба завчати,але можна просто зрозуміти і своїми словами написати,якщо він скаже)

1. Чим більше певний тип поведінки винагороджується, тим частіше він буде повторюватися.

2. Якщо винагорода за певні типи поведінки залежать від якихось умов, то людини буде намагатися дотримуватись цих умов.

3. Якщо більші витрати набагато збільшують винагороду, то заради великої винагороди люди готові йти на більші витрати.

4. Якщо певна потреба людини майже повністю задовольняється, то людина менше готова прикладати додаткових зусиль, щоб задовольнити цю потребу ще повніше.

В теорії обміну винагорода не мається на увазі тільки у матеріальній формі. В цій теорії винагорода визначається як будь-що, заради чого людина готова йти на якісь витрати, що потребує від неї вступ у певну взаємодію з іншою людиною або людьми.

Теорія обміну стверджує, що в цих обмінах люди притримуються так званої стратегії “мінімаксу” - мінімізації витрат та максимізації винагород.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Прикладне програмне забезпечення	\|	Закон № 1587 – Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» від 23.03.2000 р. № 1587-III.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.