Гідрографічна мережа.

Являє собою розгалужену систему знижень, по яких відбувається стік поверхневих вод. У плані вона має вигляд розгалуженої крони дерева (рис. 3).

Формування гідрографічної мережі на рівнинній території України відбулося в льодовиковий період під дією величезних мас води, що утворилися при таненні льоду. Внаслідок змиву і розмиву земної поверхні, процесів вивітрювання і тектонічних явищ виникли річкові долини, сформувались схили і вододіли. З часом всі ці елементи рельєфу згладилися, вкрились рослинністю, під якою сформувались грунти.

Рис. 3. Гідрографічна мережа в плані (за Г. П. Сурмачем, 1976):

уг — улоговина; о — відвершок (коротка лошина); л — лощина; лс — лощино-суходіл; с — суходіл; д — долина

Верхня частина гідрографічної мережі, що, як правило, не має постійних водостоків, називається суходільною мережею. Нижня частина — річкова долина — містить річкове русло. В суходільній частині гідрографічної мережі виділяють такі ланки: западинну, лощинну і суходільну, а також проміжну — лощин-но-суходільну (рис. 12).

Западина — верхня ланка гідрографічної мережі, що прилягає до найвищих частин водозборів. Вона має невелику глибину (0,5—2 м), пологі симетричні схили (крутістю до 2°), в ній відсутні розмиви, а розмір водозбору змінюється від 0,2 до 5 га. Такі западини не мають брівки, а також русла. В них починається концентрування води. Найбільші із западин є улоговинами (див. рис. 5, о). Западини переходять у лощини, а лощини — в балки. Територія западин звичайно розорюється.

Лощина — є відрог балки, більш помітний у порівнянні з запа-динним зниженням гідрографічної мережі, що має більші глибину і крутість схилів (8—15°). Для лошини характерні форма корита та деяка асиметрія поперечного профілю: сонячний бік її більш стрімкий, ніж тіньовий. Чітких ознак брівки вона не має, але дно її добре виражене.

Ширина лощини, як правило, не перевищує 40—60 м. Лощини доцільно відводити під залуження.

Балка (суходіл) — це глибоке зниження місцевості з крутими (9—35°) асиметричними схилами, найчастіше задернованими і покритими рослинністю. Глибина балки 6—30 м, площа водозбору 50—2500 га. Найбільша ширина балки — від 70 до 300 м. Від примережного схилу балку, звичайно, відділяє брівка. У балці виділяють такі категорії земель: вершину, берег, дно і гирло.

Вершиною балки називається та її частина, в якій лощина переходить у балку.

Береги балок — це ділянки землі, що розташовані між брівкою та дном. Це схилові землі крутістю до 30—35°. Ґрунти берегів — дуже змиті або намиті і, як правило, порізані водориї-нами чи ярами.

Дно балки — найбільш знижена її частина, посередині якої проходить водотік. Донні частини балок, звичайно порослі травою, мають багаті намиті ґрунти.

Гирло балки — це її найнижча ділянка у тому місці, де балка впадає у річкову долину. Тут формується конус виносу. Вершина цього конуса завжди звернена до гирла балки, основа — до річкової долини.

Лощино-суходіл — проміжна між лощиною та балкою ланка гідрографічної мережі. Являє собою відгалуження балки.

Долина ріки— найдавніша ланка гідрографічної мережі. Це увігнута, лінійно витягнута форма рельєфу, утворена роботою ріки, з нахилом у напрямку течії. Річкова долина найчастіше обмежується з одного боку пологим, з другого — крутим берегом.

Суходільна ланка гідрографічної мережі за площею і участю в утворенні форм рельєфу має перевагу над річковою долиною. Це підтверджується дослідженнями А. С. Козьменко (1954), який встановив співвідношення ланок гідрографічної мережі для водозборів двох рік центрального району лісостепової зони — Зуші і Красивої Мечі. Виявляється, що суходільна ланка разом з дрібними ланками, які залягають вище неї, становить 92 % усієї гідрографічної мережі, а на річкову мережу припадає всього 8 %.

Переважна частина території водозбору зайнята схиловими землями. Схил — це територія між лінією вододілу і брівкою тієї чи іншої ланки гідрографічної мережі. Схили відрізняються один від одного за формою, довжиною, крутістю та експозицією.

Форма поверхні визначається поперечним і поздовжнім профілями схилу. Розрізняють такі форми поперечного та поздовжнього профілю: прямий, опуклий, увігнутий (рис. 13). Поєднання цих форм створює схили складної форми — опукло-увігнуті, увігнуто-опуклі й східчасті.

Процесам ерозії найбільшою мірою сприяють поперечно-увігнуті та поздовжньо-опуклі схили.

Поперечно- і поздовжньо-опуклі (розсіювальні) схили не сприяють розвиткові інтенсивних ерозійних процесів. Акумулятивна (поперечно-увігнута) форма схилів, навпаки, є однією з причин змиву й розмиву грунтів.

Схили з прямим поздовжнім профілем займають проміжне місце і називаються нейтральними.

Найбільш вираженою опуклістю профілю відзначаються схили південної та південно-західної експозицій, а також схили, що прилягають до крутих берегів річкових долин.

Форма схилу залежить від властивостей ґрунту, ґрунтотворної та підстеляючої породи. На породах, що легко розмиваються, найчастіше формуються схили прямої та опуклої форм, а на породах, що важко розмиваються, — увігнутої. У разі чергування виходу на поверхню пухких і щільних порід утворюються схили східчастої форми.

Довжина схилу — це відстань між вододілом і брівкою постійного чи тимчасового водотоку. Збільшення довжини схилу з опуклим профілем сприяє накопиченню великої маси води (під час сніготанення чи зливи) та концентруванню її в нижній частині схилу, у зв'язку з чим підсилюється руйнівна енергія потоку (табл. 3). В той же час у разі увігнутого профілю змив по довжині схилу нерідко не лише не зростає, а й послаблюється, тому що продукти ерозії в нижній частині схилу починають випадати із водного потоку, що зносить їх, відкладаючись на поверхні схилу

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Водна ерозія.	\|	Група: ДУ-618, ЗУ-617, ЗГ-617

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.