• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Консульські привілеї та імунітети

Згідно зі статтею 28 Віденської конвенції про консульські зноси­ни 1963 року держава перебування повинна надавати всі можливо­сті для виконання консульською установою своїх функцій. Тому держава перебування на підставі норм міжнародного і внутріш­ньодержавного права надає консульській установі та її персоналу певні привілеї та імунітети для ефективного виконання ними

своїх функцій.

Розрізняють два види консульських привілеїв та імунітетів:

1) привілеї та імунітети консульської установи як закордонного

органу зовнішніх зносин держави;

2) привілеї та імунітети персоналу консульської установи (осо­
бисті привілеї та імунітети).

Відповідно до розділу II Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року до привілеїв та імунітетів консульської уста­нови належать такі:

— недоторканність помешкань консульських установ. Власті держави перебування не можуть вступати в консульські по­мешкання інакше як за згодою глави консульської установи. Проте згода глави консульської установи може передбачатися у випадку пожежі або іншого стихійного лиха, що потребує невідкладних заходів захисту. Такий режим недоторканності зберігається навіть у випадку розірвання консульських зносин між двома державами:

а) держава перебування повинна навіть у випадку збройного
конфлікту шанувати й охороняти консульські помешкання,
а також майно консульства, його архіви;

б) держава, що представляється, може довірити охорону кон­
сульських помешкань, а також архіви та майно, що є в них,
будь-якій третій державі, прийнятній для держави, що акре­
дитується;

в) держава, що представляється, може довірити охорону своїх
інтересів та інтересів своїх громадян будь-якій третій державі,
прийнятній для держави перебування.

У разі закриття консульства тимчасово або назавжди зазначені положення застосовуються також у тому випадку, якщо в держави, що представляється, в державі перебування немає ні дипломатич­ного представництва, ні іншого консульства. Якщо держава, що представляється, не має вдержаві перебування дипломатичного представництва, але має на ЇЇ території інше консульство, цьому кон­сульству може бути ввірена охорона архіву закритого консульства і за згодою влади держави перебування виконання консульських функцій в окрузі закритого консульства;

— фіскальний імунітет, що передбачає звільнення консуль­ських помешкань від усіх державних, районних і муніципаль­них податків, зборів і мит, за винятком тих, що є платою за конкретні види обслуговування;

— недоторканність консульського архіву і документів. Вони недоторканні в будь-який час незалежно від їхнього місце­знаходження;

— свобода пересувань — держава перебування повинна забез­печити всім працівникам консульської установи свободу пересувань і подорожей її територією;

— свобода зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. Суб'єктами таких зносин є уряд, дипломатичні пред­ставництва й інші консульські установи держави, що пред­ставляється, де б вони не знаходилися. При цьому консуль­ська установа може використовувати всі відповідні засоби, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, дипло­матичні і консульські валізи(поштова торба) і закодовані або шифровані депеші.

Консульська валіза подібно до дипломатичної не підлягає ні роз-печатуваанню, ні затримці. Проте в тих випадках, коли компетентні влади держави перебування мають серйозні підстави вважати, що у валізі міститься щось інше, крім передбачених Віденською конвен­цією 1963 року предметів, вони можуть вимагати, щоб валіза була розкрита в їх присутності уповноваженим представником держави, що представляється. У тому випадку, якщо власті держави, що пред­ставляється, відмовляться виконати цю вимогу, валіза повертається в місце відправлення. Місця, що утворюють консульську валізу, повинні мати необхідні зовнішні ознаки, що вказують на характер вантажу, і можуть містити в собі тільки офіційну кореспонден­цію, документи і предмети, призначені виключно для офіційного користування. Валіза доставляється частіше за все консульським кур'єром, який наділяється спеціальним документом, що визна­чає його статус і кількість місць для валізи. При виконанні своїх функцій цей кур'єр перебуває під захистом держави перебування. Він користується недоторканністю і не підлягає арешту або за­тримці в будь-якій формі. Перевезення консульської валізи може бути доручене командиру судна або цивільного літака, що повинні пришвартуватися в порту або приземлитися в аеропорті держави перебування. Він також наділяється офіційним документом, у яко­му зазначається кількість місць, що складають консульську валізу. Але при цьому він не є консульським кур'єром. Консульство може направити осіб зі своїх працівників для одержання валізи безпо­середньо і безперешкодно в командира судна або літака;

— свобода зносин і контактів із громадянами держави, що

представляється:

а) такі громадяни можуть вільно спілкуватися з компетентним
консульством, і їм відкритий вільний доступ у таке консуль­
ство; консульські посадові особи цього консульства можуть
вільно спілкуватися з зазначеними громадянами і мають
вільний доступ до них;

б) компетентні органи держави перебування повинні без зайвого
зволікання повідомляти консульство держави, що представля­
ється, якщо в межах її консульського округу якийсь громадя­
нин держави, що представляється, ув'язнюється або береться
під варту в очікуванні судового розгляду, або затримується в
якому-небудь іншому порядку, якщо цей громадянин цього
буде вимагати. Усі повідомлення, що адресуються своєму
консульству цією особою, також передаються цими органами

без зволікання;

в) консульські посадові особи мають право відвідувати громадя­нина своєї держави, який знаходиться в ув'язненні, з метою співбесіди з ним, а також вживати належних заходів з метою забезпечення йому представництва.

Крім того, власті держави перебування стосовно консульства

зобов'язані:

а) у разі смерті громадянина держави, що представляється, по­
відомити консульство, в окрузі якого сталася смерть;

б) повідомити компетентне консульство без зволікання про будь-
який випадок, коли призначення опікуна або піклувальника
відповідає інтересам неповнолітньої або недієздатної особи —
громадянина держави, що представляється;

в) якщо судно, яке має національність держави, що представля­
ється, зазнало аварії або сіло на мілину в територіальному морі
або внутрішніх водах держави перебування, або з літальним
апаратом, зареєстрованим у державі, що представляється,
стався нещасний випадок на території держави перебування,
то власті зобов'язані повідомити найближче до місця події

консульство; — користування своїм державними прапором і гербом у дер­жаві перебування. Консульству належить право користуван­ня державними прапором і гербом: на будинку консульства; на вхідних дверях цього будинку; на резиденції глави консуль­ської установи; на засобах пересування глави цієї установи, коли це пов'язано з виконанням службових обов'язків. Слід зазначити, що згода, яка мається на увазі, глави консуль­ської установи на вторгнення влади держави перебування в консуль-

ські помешкання при пожежі або стихійному лиху була розцінена СРСР як порушення принципу поваги державного суверенітету, що перешкодило підписанню даної Конвенції Радянським Союзом у 1963 році. Водночас практика консульських зносин держав піш­ла все ж шляхом отримання дозволу глави консульської установи властями держави перебування в усіх випадках, коли останні мають намір вступити в консульські помешкання.

На відміну від співробітників дипломатичних представництв, співробітники консульських установ користуються дещо меншими привілеями та імунітетами. До особистих привілеїв та імунітетів відповідно до даної Конвенції належать:

— особиста недоторканність консульських посадових осіб, яка означає, що особа не підлягає ні арешту, ні попередньому ув'язненню інакше як на підставі постанов судової влади у разі вчинення тяжких злочинів. При цьому поняття «тяжкий злочин» визначається за законодавством держави перебуван­ня. В окремих двосторонніх конвенціях як тяжкі злочини визначені діяння, за вчинення яких може бути призначене покарання понад п'ять років позбавлення волі;

— імунітет від су довоїй адміністративної юрисдикції держа­ви перебування щодо дій, вчинених консульськими посадови­ми особами і службовцями при виконанні ними консульських функцій. До дій, що чиняться ними як приватними особами, застосовна юрисдикція держави перебування. Працівники консульської установи можуть викликатися як свідки при провадженні судових і адміністративних справ, але вони не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із вико­нанням їхніх функцій, або надавати офіційну кореспонден­цію і документи. Вилучення з імунітету у сферах цивільної й адміністративної юрисдикції в консульських агентів такі ж, як і в дипломатичних агентів;

— фіскальний імунітет — консульські працівники, а також члени їхніх родин, за винятком обслуговуючого персоналу, звільняються від усіх видів податків, мит і зборів, крім не­прямих податків, а також зборів, стягнутих за конкретні види обслуговування. Обслуговуючий персонал звільняється від податків на заробітну плату;

— митні привілеї, що надаються державою перебування для
консульських посадових осіб і службовців, а також членів
їхніх родин, практично еквівалентні аналогічним диплома­
тичним привілеям.

Слід мати на увазі, що обсяг консульських привілеїв та імуні­тетів, що закріплюються в двосторонніх консульських конвенціях

і національному законодавстві держав, залежить від характеру взаємозносин між конкретними державами. Так, якщо держави підтримують дружні та різнобічні зносини, вони можуть надати консульські привілеї та імунітети одна одній в обсязі, що відповідає дипломатичним привілеям та імунітетам Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Відповідно до ч. 2 статті 46 Конвенції 1963 року штатні консуль­ські посадові особи не повинні займатися в державі перебування якоюсь фаховою або комерційною діяльністю з метою одержання особистих прибутків. Якщо ж консульські посадові особи займають­ся такою діяльністю, то на них і членів їхніх родин не поширюються консульські привілеї та імунітети.

Усі консульські працівники, що користуються привілеями та імунітетами, зобов'язані шанувати закони і правила держави пере­бування і не втручатися у внутрішні справи цієї держави.

Читайте також:

1. Визнаються також шлюби зареєстровані українською державою за кордоном – консульські шлюби.
2. Дипломатичні привілеї та імунітети.
3. Загально-земські привілеї
4. Імунітети держав.
5. Консульські представництва
6. Консульські установи
7. Парншад як політичний орган складався із військової і жрецької знаті, яка намагалась зберегти свої привілеї та обмежити абсолютну владу правителя.
8. Питання 3. Неформальні гендерні привілеї при проходженні служби в райвідділі.
9. Права та привілеї православної церкви
10. Тема 4. Дипломатичні привілеї та імунітети. (9 год.)

Переглядів: 913