Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема: Цивільне та сімейне право.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

Діяння, пов'язане з ризиком

1. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

2. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

3. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

2. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над

потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

План:

1. Цивільне право як окрема галузь (предмет, метод, функції, принципи та система цивільного права).

2. Поняття цивільних правовідносин. Підстави виникнення та припинення.

3. Суб’єкти та об’єкти цивільного права.

4. Поняття цивільно-правового договору. Різновиди цивільно-правового договору.

5. Строки та позовна давність в цивільному праві.

6. Загальні положення цивільного зобов’язального права. Способи забезпечення виконання зобов’язань.

7. Шлюбно-сімейне право України: поняття і предмет правового регулювання.

8. Порядок укладання та розірвання шлюбу.

9. Особисті майнові й немайнові права подружжя, батьків та дітей.

10. Усиновлення, опіка й піклування.

11. Шлюбний контракт в системі сімейних правовідносин.

Самостійне опрацювання:

1. Основні правові положення договору купівлі-продажу.

2. Суть та зміст договору дарування.

3. Зміст, суть та порядок укладання цивільно-правових договорів: лізингу, консигнації, факторингу.

4. Особливості укладання договору довічного утримання.

5. Установчі договори в системі цивільних договорів.

6. Позадоговірні зобов’язання в системі цивільних правовідносин.

7. Спадкове право за цивільним законодавством України. Спадковий договір.

Короткий зміст лекційного матеріалу:

1. Цивільне право України є однією з профілюючих галузей права, яка регулює на засадах рівності, суспільні відносини майнового та немайнового характеру за участю фізичних, юридичних осіб та держави. Отже, предметом цивільного права виступають майнові та немайнові відносини.

Майновими відносинами є конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ.

За змістом майнові відносини поділяються на дві групи:

а) відносини власності. Власність – це відношення особи до належної їй речі як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею, а також в усуненні втручання всіх третіх осіб у ту сферу господарського панування, на яку поширюється влада власника.

Володіння – можливість власнику мати майно у своєму віданні, у сфері свого фактичного господарського впливу. Володіння може бути законним і незаконним. Незаконне володіння поділяють на добросовісне, коли власник не знав і не міг знати, що володіє чужим майном; недобросовісне – особа знала або повинна була знати, що вона володіє майном незаконно. Право користування – можливість господарського використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами. Право розпорядження – право власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану та призначення.

Відносини власності в залежності від її форми поділяються на: відносини приватної власності громадян; колективної власності, державної власності, комунальної власності, народної власності.

б) відносини у галузі товарообігу. Ці відносини пов’язані з переходом матеріальних благ від одного суб’єкта до іншого. Майнові відносини у галузі товарообігу інакше називаються товарно-грошовими, для яких є характерним наявності еквівалентно-платного характеру(діям продавця повинні відповідати певні дії покупця); майнової відокремленості учасників відносин(в юридичних осіб майно є відокремленим).

Немайновими відносинами є відносини, які виникають у зв’язку із здійсненням особистих прав(життя, честь, гідність, здоров’я, ім’я, авторство. Ці відносини поділяють на:

- особисті пов’язані з майновими(авторство);

- особисті, які можуть існувати без майнових(право на ім’я, честь, гідність, на листи, щоденники, записки тощо)

Ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридичному становищі суб’єктів сучасного цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних началах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій(діалектичний, історичний, порівняльний, статистичний, примусу, заохочення – як науки, тощо).

Функції – це певні напрями впливу цивільно-правових норм, зумовлені змістом суспільних відносин, що їх включено до предмета цивільно-правового регулювання(регулятивна, охоронна, попереджувально-виховна, попереджувально-стимулююча).

Принципи цивільного права: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя, неприпустимість позбавлення права власності, свобода договору, свобода підприємництва, судовий захист порушеного права.

Під сучасною системою цивільного права розуміють структуру, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені в певній послідовності. Складається з Загальної частини(інститут загальних положень, суб’єктів та об’єктів цивільного права, угоди, представництва і довіреності, позовної давності), Особливої частини(інститути власності, зобов’язального права, авторського права, спадкового права, цивільних прав іноземних осіб).

2. Цивільно-правові відносини - врегульовані нормами цивільного права на рівній основі однойменних суб’єктів.

Склад цивільно-правових відносин: суб’єкти – фізичні та юридичні особи; об’єкти – речі, дії, матеріальні блага та нематеріальні; зміст – права та обов’язки суб’єктів.

Ознаки цивільно-правових відносин:

- майновий та немайновий характер;

- майнова відокремленість учасників та їх юридична рівність;

- виникають та припиняються на підставі юридичних фактів.

Юридичні факти поділяються на:

- юридичні дії – залежать від волі людини та породжують певні правові наслідки;

- юридичні події – настають незалежно від волі людини(стихійні лиха).

Цивільно-правові відносини поділяють на такі види:

- за змістом – майнові та немайнові;

- за зв’язком учасників відносин – абсолютні(учаснику може протистояти невизначне коло учасників), відносні(протистоїть один учасник);

- залежно від об’єкта правових відносин – речові та зобов’язальні;

- залежно від структури – прості(одній стороні належить тільки право, а іншій тільки обов’язок - позика), складні(дві сторони мають як права так і обов’язки – купівля-продаж);

- за характером нормативного спрямування – регулятивні та охоронні.

3. Суб’єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових прав, В окремих випадках може бути держава.

Для визнання осіб суб’єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб’єктності, тобто їхньої право - та дієздатності. Цивільна правоздатність(здатність особи мати права та нести обов’язки) фізичної особи виникає з моменту її народження і припиняється лише з моментом смерті. Людина не може бути позбавленою цивільної правоздатності, а лише може бути частково обмеженою.

Цивільна дієздатність – це здатність громадянина своїми набувати цивільних права і створювати для себе цивільні обов’язки. Вона буває: повною – з 18 років; частковою – з 15 до 18 років; мінімальною – до 15 років. Виділяють обмежену дієздатність – лише на підставі рішення суду(психічно хворі, наркотично та алкогольно залежні тощо).

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.

Ознаки юридичної особи:

- організаційна єдність;

- наявність відокремленого майна;

- виступає в цивільному обороті від власного імені;

- здатність самостійно нести майнову відповідальність.

Правосуб’єктність юридичної особи виникає: з моменту реєстрації та затвердження статуту та видання компетентним органом постанови про утворення організації.

Залежно від характеру власності вони бувають: державні, приватні, колективні, орендні, сімейні, релігійні, з іноземним капіталом ін.

До основних способів утворення юридичної особи належать: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.

4. Договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом договору має бути завжди правомірна дія. Договір вважається дійсним за таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання форми договору; право – та дієздатність осіб.

Головним елементом кожного договору є воля сторін. Зміст будь-якого договору є права та обов’язки сторін, установлені ним, Зміст договору характеризується його умовами. Розрізняють істотні, звичайні та випадкові умови.

Класифікація договорів:

- односторонні - виражають волю однієї сторони (договір дарування, спадкування);

- двосторонні - виражають волю двох сторін (купівля-продаж);

- багатосторонні – виражають волю більше двох сторін( будівництво житла, шкіл тощо).

Крім того виділяють:

- реальні договори – набувають юридичного значення з моменту здійснення певних дій(договір позики);

- консенсуальні – вважають укладеними з моменту досягнення угоди з основних умов договору(купівля-продаж, найом, підряд тощо).

За формою договори можуть бути усними та письмовими.

У процесі укладання договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір(оферту) і прийняття пропозиції(акцепт). В разі розбіжностей складають в 20 – денний період протокол розбіжності.

Функції цивільно-правового договору: ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна та захисна.

Концесійний договір. Укладається на спеціалізоване використання надр Найбільший термін дії – 99 років. Об’єкт – надра, суб’єкт фізична чи юридична особа у тому числі і іноземці та держава яка приймає інвестиції. Договір є платним і оплачується як концесія, так і орендна плата.

Лізинг. Передача майна в користування. Вказується форс-мажор. Розрізняють фінансовий та оперативний лізинг.

Франчайзинг. Іноземна фірма чи фізична особа надає іншому суб’єктові право на використання її технологій, торгової марки, фірмового найменування тощо.

Договір консалтингу. Предметом договору є надання специфічних оціночних послуг суб’єктам підприємницької діяльності. Однією із сторін завжди виступає консалтингова фірма. Двосторонній, консенсуальний, оплатний.

За договором консигнації одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням другої сторони(консигнанта) протягом певного строку і на певній території за обумовлену винагороду продавати від свого імені і за рахунок консигнанта поставлені на склад консигнатора товари.

Факторинг - це здійснювана на договірній основі купівля банком(фактором) вимог, що випливають з товарних поставок, або надання послуг клієнтом іншим особам. Фактором виступає банк або інша особа, яка має право здійснювати банківські операції. Клієнт – це особа, яка продає факторові свої майнові вимоги до третіх осіб(боржників).

5. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність – 3 роки.

Позовна давність в один рік застосовується:

- при стягненні неустойки(штрафу, пені);

- при спростуванні недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації;

- у зв’язку з недоліком проданого товару;

- при розірванні договору дарування;

- у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти;

- оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним право чину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у 10 років встановлюється до вимог про застосування наслідків нікчемного право чину.

Позовна давність за домовленістю сторін може бути подовженою, але не скороченою.

Позовна давність не поширюється:

- на вимогу, що випливає з порушення особистих немайнових прав;

- на вимогу вкладника до банку;

- на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або смертю;

- на вимогу власника про визнання незаконним правового акту органу державної влади або місцевого самоврядування. Яким порушено його право власності;

- на вимогу застрахованої особи до страхувальника.

6.Зобов’язання являє собою таке право відношення, згідно з яким одна сторона(боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони(кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право на вимогу до боржника.

Зобов’язання складається з суб’єктів(боржник та кредитор), об’єктів(вчинення відповідних дій), зміст(права та обов’язки сторін).

Зобов’язання припиняються: виконанням, зарахуванням, якщо боржник і кредитор - одна особа; за угодою сторін; унаслідок зміни плану; за неможливістю виконання; зі смертю або ліквідацією юридичної особи.

В цивільному праві діє принцип презумпції винуватості, тобто свою невинність треба доказувати, в кримінальному праві – ні.

Виконання зобов’язання забезпечується:

- неустойкою(штрафом) – обчислюється відсотками від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання;

- неустойкою(пенею) – виконується у відсотках від суми невиконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Сплата неустойки не звільняє боржника від сплати в повному обсязі боргу;

- порука – поручитель зобов’язується перед за боржника перед кредитором. В разі сплати боргу поручитель має право вимоги до боржника;

- гарантія – банк чи інша фінансова установа(гарант) гарантує перед кредитором(бенефіціаром) виконання боржником(принципалом) свого обов’язку;

- завдаток – надається боржником кредитору;

- застава –є два види: іпотека(передається нерухоме майно), заклад(рухоме майно);

- при тримання – кредитор притримує річ боржника до повного виконання зобов’язання останнім.

7. Шлюбно-сімейне право - сукупність правових норм, які регулюють особисті і пов’язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї. Регулює порядок укладання та припинення шлюбу, майнові та особисті відносини між подружжям, дітьми. Порядок усиновлення, опіки, піклування.

Отже, предметом шлюбно-сімейного права є відносини, які випливають із шлюбу та сімейних відносин.

Принципами шлюбно-сімейного права є:

- вільна згода жінки і чоловіка при вступі у шлюбні відносини;

- рівні права і обов’язки подружжя;

- батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття;

- діти зобов’язані утримувати батьків при їх старості;

- діти рівні у своїх правах незалежно від їх походження;

- будь-яке насильство над дитиною карається законом.

8. Шлюб реєструється в державних органах запису актів громадянського стану. Шлюбний вік в Україні: дівчата – 17 років; хлопці – 18 років. В окремих випадках з дозволу опікунів чи батьків в шлюб дозволяється вступити раніше, але слід пам’ятати, що саме з часу вступу у шлюб особи стають повністю дієздатними в цивільному відношенні.

Шлюб не можливий:

- між особами, з яких хоча б одна особа перебуває в іншому шлюбі;

- між родичами по прямій і висхідній лінії;

- між повно рідними і неповно рідними братами і сестрами;

- між усиновителями і усиновленими;

- між особами серед яких визнано судом хоча б одну особу душевно хворою;

- в разі приховання факту хвороби, яка впливає на дітородні функції.

Припинення шлюбу:

- внаслідок смерті одного з подружжя;

- внаслідок розірвання(за заявою однієї сторони або обох членів подружжя; визнання безвісно відсутнім; визнання недієздатним; в разі засудження більше 3-х років.

Шлюб визнається недійсним:

- недосягнення шлюбного віку;

- примушування до вступу у шлюб;

- порушена одношлюбність;

- між родичами;

- у разі фіктивності.

8. Шлюбний договір може бути укладеним як до шлюбу, так і під час шлюбу. Укладається договір лише на добровільній згоді обох членів подружжя. Регулює лише майнові права подружжя. Форма письмова. Обов’язкове посвідчення нотаріусом. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, то він набирає чинності у момент реєстрації шлюбу. Якщо ж після шлюбу, то з моменту нотаріального посвідчення. Може бути строковим. Може бути визначено право на утримання. Одностороння зміна умов договору не допускається. Розірвуться шлюбний договір:

- судом - коли є діти або матеріальний спір;

- нотаріусом – коли немає дітей та матеріальних претензій.

Опіка до 14 років, піклування - від 14 до 18 років.

9. Немайнові права:

Дружина має право на материнство.

2. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

3. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди.

4. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини.

5. Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.

Чоловік має право на батьківство.

2. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

3. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.

Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї.

Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї.

2. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї.

3. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя.

Дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.

( Частина перша статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом N 524-V від 22.12.2006 ) 2. Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин.

3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

4. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

1. Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

2. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері.

Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька.

3. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.

4. Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Майнові права

1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

4. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

( Частина п'ята статті 57 в редакції Закону N 524-V від 22.12.2006 ) 6. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

7. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).

Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.

При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом.

Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини.

Сумісна власність

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

10. Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків.

У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виконання наказу або розпорядження	\|	Усиновлення, опіка і піклування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.