МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Господарські правовідносини та господарське законодавство і право.
1. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин. 2. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин. 3. Методи правового регулювання господарських відносин. 4. Конституційні засади правопорядку у сфері господарювання. 5. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства. 6. Система господарського законодавства. 7. Господарсько-правові норми: поняття та види. 8. Питання вдосконалення господарського законодавства. 9. Господарське право як галузь права. 10. Господарське право як галузь правової науки. 11. Господарське право як навчальна дисципліна. 1. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин Сфера господарювання є надзвичайно складною з огляду на різноманітність відносин, що виникають між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя. Відносини, що складаються при цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскільки їм притаманні спільні специфічні ознаки: • сфера - економіка (господарювання) різного рівня (державного, територіального, локального); • зміст — безпосереднє здійснення господарської діяльності(виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та/або організація/керівництво такою діяльністю; • особливий суб'єктний склад (обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкт господарювання - індивідуальний підприємець або господарська організація; крім того, участь у цих відносинах також беруть (можуть брати) споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ч. 1 ст. 2 ГК України); • поєднання майнових та організаційних елементів; так, створення господарської організації вимагає: • сукупності організаційних дій засновників у формі укладення засновницького договору (якщо засновників двоє і більше), скликання та проведення установчих зборів (у передбачених законом випадках), здійснення державної реєстрації новостворюваної організації, отримання необхідних ліцензій та інших дозволів; • наділення новостворюваної організації необхідною для започаткування та здійснення відповідної (окресленої установчими документами з врахуванням вимог закону) господарської діяльності майновою базою з визначенням правового титулу майна (право власності, право господарського відання чи право оперативного управління, а щодо відокремлених підрозділів - право господарського використання із зазначенням конкретних майнових повноважень суб'єкта цього права); • значний ступінь правового регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено суспільним значенням сфери господарювання, складністю господарських та пов'язаних з ними зв'язків. На підставі узагальнення вказаних ознак можна дати таке доктринальне визначення: Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації/керівництва такою діяльністю, характеризуються особливим суб'єктним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів. У Господарському кодексі України знаходимо більш лаконічне визначення, оскільки йдеться про предмет правового регулювання цього кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 1 ГК господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Різноманітність господарських відносин зумовлює необхідність їх класифікації (поділу на види за різними критеріями) з різних міркувань: нормотворчості(врахування в процесі правового регулювання специфіки певних видів господарських відносин), з навчальною метою(вивчення характерних ознак певних видів господарських відносин та пов'язаних з цим особливостей їх правового регулювання), для наукових цілей(дослідження певних видів господарських відносин, віднайдення найбільш оптимальних шляхів їх правового регулювання та подання відповідних рекомендацій законодавцеві та практичним працівникам). Розрізняють доктринальну та легальну класифікації, що здійснюються за різними ознаками. Так, відповідно до ч. 4 ст. З ГК господарські відносини можуть бути господарсько-виробничими, організаційно-господарськими та внутрішньогосподарськими. Поділ господарських відносин на господарсько-виробничіта організаційно-виробничіздійснюється за критерієм характеру правовідносин. При цьому господарсько-виробничі відносини ч. 5 ст. З ГК визначаються як майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, робіт, послуг), а організаційно-господарськими є відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. З ГК), в т. ч. щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування їхньої діяльності, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання та ін. Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських відносин (ч. 7 ст. З ГК) здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії — всередині господарської організації (між її структурними підрозділами, органами, між організацією в особі органів управління та їх посадових осіб та її учасниками, між організацією та її структурними підрозділами). Наука господарського права за цією ознакою розрізняє ще один вид господарських відносин - міжгосподарські або зовнішньогосподарські (виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання). За взаємним становищем сторін розрізняють такі види господарських відносин: • горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні); • вертикальні (одним із учасників правовідносин виступає орган господарського керівництва, в т. ч. власник майна іншого учасника). За галузями економіки і сферами управління,в яких вони виникають, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, у сфері приватизації державного та комунального майна, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.
2. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин У сфері господарювання можуть виникати й інші відносини, що не мають усіх ознак господарських відносин, а відтак не регулюються Господарським кодексом та нормами інших нормативно-правових актів господарського законодавства. До таких відносин ст. 4 ГК, зокрема, відносить: • майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України; • земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря (регулювання таких відносин здійснюється відповідними кодексами та законами: • земельні — Земельним кодексом від 25.10.2001 p., • гірничі— Кодексом «Про надра» від 27.07.1994 p., лісові - Лісовим кодексом від 21.01.1994 p., • водні- Водним кодексом від 06.06.1995 p., • відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу(законами: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ», від 09.04.1999 р.«Про рослинний світ»), • територій і об'єктів природно-заповідного фонду - Законом від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України», атмосферного повітря - Законом від 16.10.1992 р. «Про • трудові відносини - Кодексом законів про працю та іншими актами трудового законодавства; • фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів (їх регулювання здійснюється Бюджетним кодексом від • адміністративні та інші відносини управління за участю суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання (регулювання таких від носин здійснюється Кодексом законів про адміністративні правопорушення, низкою законів: «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про міліцію» та ін.). ; Елементи господарських відносин мають місце (або можуть мати місце) в діяльності особистих селянських господарств: останні виробляють сільськогосподарську продукцію переважно для задоволення особистих потреб членів такого господарства (членів сім'ї), проте у разі реалізації надлишків такої продукції та надання послуг зеленого туризму селянське господарство виступає як суб'єкт господарювання зі специфічним правовим статусом, що визначається спеціальним Законом - «Про особисте селянське господарство», від 15.05.2003 р. Суміжними з господарюванням є народні промисли, яким також притаманні риси цієї діяльності - виробництво (зазвичай на професійних засадах) з метою реалізації за плату третім особам предметів художніх промислів, хоча і з відмінними рисами: творчим характером такої діяльності; додатковою метою {збереження народних художніх промислів і спадкоємного розвитку традицій народного мистецтва у певній місцевості), особливістю матеріальних благ, що виробляються при цьому, - художні вироби декоративно-вжиткового призначення. Особливість господарської діяльності, пов'язаної з народними промислами, визначається Законом України від 21.06.2001 р. «Про народні художні промисли». 3. Методи правового регулювання господарських відносин Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них організаційних та майнових елементів) породжує численні методи правового регулювання, що є особливістю господарського права як галузі права. Методи правового регулювання господарських відносин - це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення і способи юридичного захисту прав та законних інтересів сторін. Розрізняють чотири основних методи правового регулювання господарських відносин. До них належать: Метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного фонду/капіталу окремих видів господарських товариств, комерційних банків, корпоративних інвестиційних фондів та ін.). джерел формування їх майна, обов'язковості певних фондів чи резервів (або навпаки - забороні їх створювати, як це передбачено ст. 12 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Метод владних приписів передбачає насамперед врахування публічних інтересів (якщо застосовується державою чи територіальною громадою в особі уповноважених органів) власника майна щодо створеного ним підприємства (у формі статуту, що визначає межі використання підприємством майна власника та обов'язки щодо власника). Метод автономних рішеньдозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення, і обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік). Метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (укладення господарського договору). Метод рекомендаційпередбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це - примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у т. ч. відкритих акціонерних товариств. Деякі автори (насамперед, член-кореспондент Академії правових наук України Г. Л. Знаменський) вважають, що господарські відносини регулююються за допомогою одного комплексного методу, що інтегрує усі вищеназвані. Це - метод рівного підпорядкування усіх учасників господарських відносин суспільному господарському порядку, що забезпечує оптимальне поєднання приватних та публічних інтересів та створює партнерські та добропорядні відносини у сфері господарювання (Хозяйственное право: Учебник / Под ред. В. К. Мамутова.- К.: Юринком Интер, 2002.-С. 37). Подібна точка зору є спірною. Позиція її опонентів ґрунтується на тому, що держава в особі уповноважених органів має особливий статус, зокрема визначає ті правила суспільного господарського порядку, яким згодом сама має підпорядковуватися нарівні з іншими учасниками господарського життя. Проте держава (в особі уповноважених органів) не лише встановлює, а й може змінювати ці правила, що свідчить про її особливе становище серед учасників господарських правовідносин - як організатора господарського життя в країні. Читайте також:
|
||||||||
|