• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ 8 Права людини і міжнародне право

Однією з найважливіших галузей міжнародного публічно­го права є така галузь, як «Права людини». Англійською мо­вою ця галузь називається Іпіегпаііопаі Нитап Кі^Ьїз Ьа\у -міжнародне право з прав людини, що через тавталогію не за­кріпилось в українській мові. З усіх галузей міжнародного права ця галузь має чи не найкращий механізм імплементації як через низку міжнародних договорів універсального та ре­гіонального характеру, ратифікованих переважною більшістю держав, так і через низку контрольних та правозахисних ор­ганів.

В українській правничій науці права най­частіше визначаються як «певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'­єктивно визначаються досягнутим рівнем роз­витку людства (економічним, духовним, соці­альним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей» ¹. Зарубіжні вчені тлумачать це поняття ширше.

Перше систематичне тлумачення мови «прав» було здійснене В. Н. Хохфельдом (1879-1918). Він стверджував, що слово гі^Ьі; (право) використовується як родове поняття і означає будь-який вид юридичної переваги, а саме - сіаіт (вимога, претензія), ргіуі1е§е (привілей), (здатність, можливість) чи іттипі1;у (пільга)². У найвужчому смислі, за Хохфельдом, термін гІ£М (право) співвідноситься

¹ Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний
посібник.- К.: Атіка, 2001.- С. 9.

² НоН/еШ \¥. N. ГишіатеїгЬаі Ье^аі СопсерШпз аз Аррііей іп «Тшіісіаі

е.- УУезїрогї: Сгеегтоосі Ргезз, 1978.- Р. 71.

103_____

А

з терміном сіігіу (обов'язок) і найближчим синонімом його є сіаіпі (вимога, претензія) ¹.

У подальшому було багато спроб інтерпретацій поняття «пра­во» ², котрі засвідчили складність даної проблеми, а очевидно, і неможливість однозначного тлумачення природи прав, оскі­льки вони можуть використовуватися в найрізноманітніших контекстах і аналізуватись з різних точок зору. Тлумачення аналізованого поняття в Віаск'з Ьаду Оіс1;іопагу підтверджує зазначене нами вище. Термін «гі£пі;» (право) визначається тут таким чином: «...в абстрактному смислі означає справедли­вість, етичність або узгодження з нормами закону чи мораль­ними принципами. В цьому значенні він відповідає одному із значень латинського терміна "іиз" і означає право абстрактно, як основу всіх прав чи комплекс моральних принципів, що надають характеру справедливості всьому позитивному праву... В конкретному смислі - можливість, привілей, здібність чи вимога однієї особи до іншої. Як правило, права визначаються як "можливості вільно діяти". Основні права належать людям від природи, як особистостям, і існують до їх визнання пози­тивним правом. ...В юридичному смислі "право" справедливо визначають як "здатність однієї людини контролювати з дозво­лу і за допомогою держави дії інших"» ³. У цій же статті слов­ника X. К. Блека подаються ще декілька значень терміна «гі£п!;» (право).

Отже, термін «право» у тому значенні, яке він має в слово­сполученні «права людини», виходить за межі тільки певних можливостей людини, необхідних для її існування та розвит­ку в конкретно-історичних умовах, як він тлумачиться у віт­чизняній юридичній науці. Цей термін може означати також вимогу, претензію, привілей тощо⁴.

Попередниками слова «права» (англ. гі^піз) були слова «вольності» (англ. ІЇЬегііев) та «привілеї» (англ. ігапспізез). Деякі філософи навіть ототожнювали ці терміни. На думку Дж. Холта, гі£піз (права) є, можливо, ширшим терміном, ніж ііЬегііез (вольності), оскільки «правами» можна користуватись за звичаєм, в той час як «вольності» більше схожі на привілеї,

ча.

² Див.: Шеіітап С. А ТЬеогу о£ ШйНіз. Регзопз ишіег Ьа^з, ІпзіНиїіопз
апсі Могаїз.- Кодатап апсі АПапЬеісі РиЬіізЬегз, 1985.- Р. 57; Нагі Н. Ь. А.
БеїтНіоп апсі ТЬеогу іп <Іигізргис1епсе // Ь. О.. Кеу.- 1954.- V. 70.- Р. 12-13;
Ииіогкіп Я. Таїкіпй Шепїз Зегіоизіу.- СатЬгісІ£е, Мазз.: Нагуапі ііпіу. Ргезз,
1977.- Р. 82-85; Рабінович П. М. Основні права людини: поняття, класифікації,
тенденції // Укр. часопис прав людини- 1995.- № 1.- С. 15-18; та ін.

³ Віаск'з Ьа\у ОісШіпагу.- 81;. Раиі, Міпп.: ДУез* РиЬ1ізпіп£ Со., 1991.- Р. 919.

⁴ Антонович М. Юридична термінологія з прав людини: походження, тлума­
чення, функціонування // Укр. часопис прав людини.- 1997.- № 3-4.- С. 20.

котрі надаються ¹. Томас Гоббс вказував на часте змішування латинських термінів «<Іиз» і «Ьех», англ. «Ні^пі» і «Ьаш» (укр. «право» і «закон»), хоч їх слід розрізняти, оскільки КІ£пі; (пра­во) полягає в свободі щось робити чи утримуватися від чогось, _в той час як Ьачу (закон) обмежує і зобов'язує; отже, Ь і Кі£М (закон і право) відрізняються так само, як И ЬіЬегіу (обов'язок і воля) ².

Поняття прав людини, як правило, прослідковують почина­ючи з Давньої Греції та Риму. П. Рабінович, однак, вважає, що деякі права людини зафіксовані вже в обох частинах Біблії ³. Латинський термін «іиз» (право) в аналізованому значенні зна­ходимо в працях римського філософа Ціцерона, як, наприклад, ихогез еосіет іиге зипі; ^ио уігі «мати ті ж самі права» тощо ⁴. В кінці XII - на початку XIII ст. в англійських хартіях викори­стовувався латинський термін іига согопае, що передавав понят­тя «гі^Ьіз о£ іпе Сго\уп» (права корони), яке через ідею «гі§Мз оі ІЇіе кіпріот» (права королівства) набуло значення «права вільних людей королівства». Так, у «Великій хартії» вольності надаються не королівству, а вільним людям королівства ⁵.

Природне право в греко-римський та середньовічний пері­оди вивчало в основному обов'язки, а не права людини і ви­ключало центральну ідею прав людини - ідею свободи і рівно­сті. Перехід від природного права як обов'язків до природного права як прав відбувся в період від XIII ст. до Вестфальського миру 1648 р. Вчення Томи Аквінського (1224/25-1274 рр.) та Гуго Гроція (1583-1645 рр.), Магна Карта (1215 р.) підтвер­джують цей перехід.

Ідею природних прав знаходимо в працях Дж. Локка. Зок­рема, у «Другому трактаті про державне правління» термін «право» використовується досить часто в таких словосполу­ченнях, як «а Кі£п1; іо рипізЬ іЬе О£іепйег» (право покарати злочинця), «а КІ£М оі Ргорегіу» (право власності) та ін.⁶. Дж. Локк стверджував, що певні права очевидно належать індивідам як Ьитап Ьеіп£з, оскільки ці права існували в «ста­ні природи» до того, як людство вступило в громадянське су­спільство; основними серед цих прав є право на життя, свободу (свободу від свавільних законів) та власність; вступивши в грома­дянське суспільство внаслідок соціального контракту, людство віддало державі тільки право впроваджувати ці природні права,

¹ Ноіі ^. С. Ма§па Сагіа апсі Месііеуаі Соуегптепі.- Ілкі., Копсеуегке:
НатЬіесіоп Ргезз, 1985.- Р. 205.

² Тпе ЕпеіізЬ ЛУогкз о£ ТЬотаз НоЬЬез.- 1839.- V. 3.- Р. 117.

³ Рабінович П. Основні права людини...— Вказ. праця,— С. 14.

⁴ Зітрзоп В. Р. СаззеН'з Ие\у Ьа*іп ОісИопагу.- 1968.- Р. 331.

⁵ Ноіі ^. С.~ Ор. сі*.- Р. 210.

⁶ Ьоске 3. Ттоо Тгеизез о£ Соуеттепі.- 1963.- Р. 312, 341.

105_

а не самі права '. В той же час Дж. Локк приймав інститут рабства, не заперечував проти надання політичних прав тіль­ки тим, хто мав власність, і не заперечував, що права жінок і чоловіків не є рівними ².

Наступним важливим етапом у розвитку прав людини ста­ли XVII—XVIII ст., коли були прийняті англійська Петиція про права (1628 р.), англійський Білль про права (1689 р.), амери­канська Декларація про незалежність (1776 р.), вірджинська Декларація про права (1776 р.) тощо. В цьому переліку можемо назвати українську Конституцію Пилипа Орлика (1710 р.), пер­шу демократичну конституцію в світі, котра гарантувала бага­то прав і свобод. Водночас розуміння прав людини було досить обмеженим. Навіть Томас Джефферсон не закликав до визнан­ня рівності жінок, чорних та корінних американців ³.

Ідея природних прав в кінці XVIII та протягом XIX ст. піддається філософським та політичним атакам як справа, так і зліва. Так, ліберал Джеремі Бентам, один із засновників ути­літаризму, писав, що права є дитиною права; реальне право породжує реальні права, а уявне право, яким є природне пра­во, породжує уявні права. Природні права - це нонсенс ⁴.

Наступною хвилею в розвитку прав людини стало XX ст., і, як вважає Г. Бургерс, цей розвиток ще не досяг кульміна­ції ⁵. Термін «права людини» (англ. питап гі£п£з) був вперше вжитий не так давно - у 1942 р., коли 26 держав-союзниць у Декларації ООН висловили своє тверде переконання в тому, «що повна перемога над ворогами є дуже важливою для захи­сту життя, свободи, незалежності та релігійної свободи, а та­кож для забезпечення прав людини і справедливості як на власній території, так і на інших територіях» ⁶. Цей термін замінив термін «природні права» (англ. паіигаі гі^Ьїз) і пізні­ший термін «права чоловіка» (англ. Іпе гі§Мз оі тап), який не завжди сприймався як такий, що включав права жінок. Поняття прав людини значно збагатилось і було детально роз­роблене з прийняттям Загальної декларації прав людини 1948 р. (надалі - ЗДПЛ), Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. (надалі — Європейська конвенція), Міжнародних пактів 1966 р., інших міжнародних актів з прав людини. Процес уніфікації цієї термінології все ще триває.

¹ 8ее ЧГезіоп В. Н. Ншпап Кі^Ш // Ншп. ЕІ8 О..- 1984.- V. 6.- Р. 259.

²8ее РіеШв А. В. & Магг Уґ.-В. Нитап Кігпіз аз а Ноіізііс Сопсер* // Нит. Кіз ^.- 1992.- V. 14.- Р. 3.

³И.

іЦГезіоп В. Н- Ор. сіі.- Р. 261.

⁵ Виг§егз Н. ТЬе Коасі їо Зап-Кгапсізсо: ТЬе Кеупгаі о? Іііе Нитап Ісіеа іп *Ье ТдуепїїеіЬ Сепіигу // Нит. КІ8 О..- 1992.- V. 14.- Р. 447.

⁶Ьаиівоп Е. Епсусіорейіа оі Нитап ШеЬіз.- Г^.У., \УазЬ., Ілк).: Тауіог & Ргапсіз Іпс, 1991.- Р. IX.

Родове поняття «права людини» поділя­ться на видові поняття за різними критерія­ми, і Д^ля специфікації цього поняття вико­ристовуються різні терміни. Зустрічаємо тер­міни «права людини» і «права громадянина». Природно, викликає подив, коли ці поняття використовуються у сполученні «права люди­ни і громадянина»,- нібито громадянин не є людиною. З іншого боку, очевидно, що понят­тя «права людини» та «права громадянина» не є синонімами, оскільки не кожна людина має громадянство за внутрішньодержавним правом, а отже, не користується деякими пра­вами, які надаються тільки громадянам пев­ної держави.

За характером потреб людини, які забез­печуються правами, П. М. Рабінович пропо­нує поділяти права людини на фізичні (жит­тєві), особистісні, культурні (гуманітарні), економічні та полі­тичні Ч Не виділяються як окрема група соціальні права, що традиційно включались в ряд «соціальних, економічних та культурних прав» згідно з відповідним Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (надалі -МПЕСКП) 1966 р. Як зазначає П. М. Рабінович, «всі права людини є соціальними як за змістом, так і за способами їх здійснення, оскільки вони зумовлені соціумом, суспільством. З цієї точки зору несоціальних прав людини (особи) взагалі існувати не може ². Окрім зазначених прав людини, доціль­ним видається виділяти в окрему групу процесуальні (юридич­ні) права людини, як це робиться, зокрема, в канадській Хар­тії прав та свобод ³.

Суттєвим для класифікації прав людини є введення понят­тя «трьох поколінь» прав людини, яке запропонував францу­зький правник Карел Васак. Це перше покоління громадян­ських та політичних прав (ііЬегіе); друге покоління економіч­них, соціальних та культурних прав (е^аігЬе) і третє покоління колективних (солідарних) прав (іхаіегпііе)⁴. Перше покоління Цивільних і політичних прав бере початок від XVII-XVIII ст., а саме періоду після англійської, американської та французької революцій. Це в основному негативні права (свобода від), а не позитивні (право на). Вони гарантуються ст. 2-21 ЗДПЛ прав

¹ Рабінович ТІ. Основні права людини...- Вказ. праця.— С. 19.

² Там само.

³ ТЬе СопзШиїіоп Асіз 1867 іо 1982.- Берагітеп* ої Лизисе, Сапасіа,
1996.- Р. 60-61.

*Уґеаіоп В. Н- Ор. сі*.- Р. 264.

РОЗДІЛ 8

права людини і С\7 і міжнародне право \ \} / _

людини і об'єднує їх ідея свободи індивіда, одного чи в об'єд­нанні з іншими, від зловживань політичної влади. Це такі права, як, наприклад, право на життя, свободу та особисту недоторканність, свобода від рабства, катувань або жорстоко­го, нелюдського чи такого, що принижує гідність людини, поводження та покарання тощо.

Друге покоління економічних, соціальних та культурних прав, ідея яких з'являється на початку XIX ст. (Сен-Сімон, Франція), виникло після соціалістичних революцій. Це швид­ше позитивні, ніж негативні права, що вимагають для їх реа­лізації участі держави. Ілюстраціями таких прав є ст. 22-27 ЗДПЛ; це, наприклад, право на соціальне забезпечення, пра­цю, відпочинок, достатній життєвий рівень тощо. Деякі з них не можуть бути однозначно віднесені до позитивних прав (як, наприклад, право на вільний вибір роботи, право створювати і входити до професійних спілок тощо).

Третє покоління прав розглядається як продукт розвитку національної держави кінця XIX ст. Натяки на ці права знахо­димо в ст. 28 ЗДПЛ: «кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені» К Нині виді­ляють шість солідарних прав. Три з них відображають появу держав третього світу та боротьбу народів за незалежність, а також їх вимогу змінити розподіл влади, багатства та інших цінностей. Це такі права, як право на політичне, економічне, соціальне та культурне самовизначення; право на економічний та соціальний розвиток та право на користування спільним спад­ком людства. Інші три права третього покоління - право на мир, право на здоров'я та безпечне довкілля і право на гумані­тарну допомогу передбачає безсилля національної держави у певних сферах. Всі шість зазначених прав належать до колек­тивних прав, оскільки вимагають зусилля всіх соціальних сил. Водночас вони виражають і індивідуальні потреби людей.

Проблема пріоритету прав людини, тобто чи є всі зазначені покоління прав однаково важливими та необхідними для лю­дей, неодноразово обговорювалась науковцями та практика­ми. Багато вчених поділяють права людини на основні (£ипйатеп1;а1) та неосновні (гліпог). Так, Д. Клейн вважає, що основні права людини слід відрізняти від прав, які гаранту­ються конституціями чи законами окремих держав. Перші належать до норм, які є настільки основоположними, що ви­знані в цілому світі, як це видно з міжнародних конвенцій та

¹ Загальна декларація прав людини // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко.- 2-ге вид.- К.: Юрінформ, 1992.- С. 23.

практики. Всі права, які отримали загальне визнання, можна вважати нормами іиз со§епз '.

Згідно з іншою точкою зору, під основними правами люди­ни слід розуміти права, які включені до конституцій держав _та міжнародно-правових документів з прав людини, зокрема до Міжнародного Білля про права, а також до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., Європейської соціальної хартії 1961 р. Будь-яке основне право людини має бути визнане кожною державою-учасницею незалежно від його конституційного закріплення ². Професор Б. Вестон зазначає, що, оскільки люди проживають в різних частинах світу, вису­вають різні вимоги до прав людини відповідно до різної прак­тики їхніх держав, пріоритет прав людини залежить від часу, місця, ступеня кризи та інших обставин ³.

Отже, основні права людини - це універсально визнані цін­ності, закріплені міжнародними конвенціями та практикою держав. Це ті норми, які в науці міжнародного права назива­ють іиз со£епв. Разом з тим ГА ООН постійно підкреслює, що всі права людини утворюють єдине ціле.

Під всесвітньою системою захисту прав лю­дини ми розуміємо засоби забезпечення прав людини, які створені й використовуються все­світнім співтовариством в особі Організації Об'­єднаних Націй та її органів. П. М. Рабінович виділяє серед них а) міжнародно-правові акти, які вміщують правила діяльності, формулю­ють права і обов'язки відповідних суб'єктів (конвенції, пакти, угоди, договори тощо), а також міжнародні документи, які норм, пра­вил поведінки звичайно не вміщують, прав і обов'язків безпосередньо не формулюють (зо­крема декларації, заяви, меморандуми), і б) міжнародні органи спостереження, контролю за дотриман­ням основних прав людини (комісії, комітети) та захисту цих прав (суди, трибунали)⁴.

Сучасна система захисту прав людини бере початок з кон­ференції 1945 року в Сан-Франциско, котра хоч і не створила

¹ Кіеіп И. А ТЬеогу іог іЬе Арріісаііоп ої Іпе Сизїотагу Іпіетаїіопаі Ьач/
°ї Нитап КіеЬіз Ьу Ботезис СоигЧз // Уаіе ^. ІпП Ь.- 1988.- V. 13.- Р. 354.

² Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е. А. Лукашева.- М.:
Изд. группа НОРМА-ИНФРА М, 1999.- С. 135-136.

^а'\¥езіоп В. Н- Ор. сіі.- Р. 269.

⁴ Рабінович П. М. Основи загальної теорії.- Вказ. праця.- С. 9.

РОЗДІЛ 8

Читайте також:

1. D (правая) S (левая)
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. I. ТЕОРИЯ И ИСТОРИЯ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА
4. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
5. II. Права та обов'язки адміністрації організації, що проводить туристську подорож
6. II. ТЕОРИЯ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА
7. III. ГРАЖДАНСКОЕ ПРАВО
8. IV розділ. Сегментація ринку та вибір цільового сегменту
9. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
10. IV. НС у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини
11. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
12. IV. Правова держава, як засіб реалізації і забезпечення прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні

Переглядів: 998