Закономірності та механізми дії органів чуття

Наші відчуття дають змогу нам не тільки сприймати навколишній світ у всьому його розмаїтті та красі, але водночас інформують нас про різні види та рівні небезпек, що є особливо важливим з погляду безпеки життєдіяльності. Сучасна наука про

2. Людина, як елемент системи "Людина-життєве середовище" 41

відчуття використовує кілька майже рівнозначних термінів, таких як: 'органи чуття", "аферентні системи", "сенсорні системи", "аналізатори".

Наука про закономірності і механізми функціонування аналізаторів має довгу історію свого становлення і ґрунтується на законах фундаментальних наук (фізика, хімія, математика) та інтегральних знаннях з анатомії, фізіології, психології, біофізики, біохімії.

Сучасні уявлення про фізіологію органів чуття сформовані такими відомими вченими, як І.М. Сеченов (1829-1905) і І.П. Павлов (1849-1936). Логічним продовженням праць Сеченова про рефлекси головного мозку стало вчення Павлова про аналізатори як сукупність нервово-рецепторних структур, що сприймають енергію зовнішніх подразників і трансформують її в нервовий імпульс.

Аналізатори - це сукупність взаємодіючих утворень периферійної і центральної нервової системи, які сприймають та аналізують інформацію про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.

У сучасній фізіології розрізняють вісім видів аналізаторів, враховуючи їх анатомічну єдність і спільність функцій:

руховий; зоровий; слуховий; смаковий;

нюховий; шкірний; вестибулярний; вісцеральний.

З них зоровий, слуховий, шкірний та вісцеральний аналізатори є головними (домінуючими) при виявленні небезпек в системі "людина-довкілля", інші виконують допоміжну функцію.

Важливо усвідомлювати, що в сьогоденні існує низка дуже небезпечних для здоров'я людини чинників, в основному, штучного походження (іонізуючі випромінювання, радіація, електромагнітні поля надвисоких діапазонів частот або НВЧ випромінювання), які людина не спроможна відчути безпосередньо, а лише опосередковано у вигляді погіршення самопочуття, окремих патологій, хронічних захворювань. Чорнобильська катастрофа є надто "дорогою" школою і суворим застереженням як для владних структур, так і пересічних громадян.

Усі аналізатори за структурою та принципом дії однотипні. Вони мають на своїй периферії рецептори (апарати, що сприймають енергію зовнішніх подразників та перетворюють її в нервовий імпульс). Від рецепторів по чутливих (сенсорних) нейронах і контактах між нервовими клітинами (синапсах) імпульси надходять у центральну нервову систему, зокрема, у відповідні ділянки кори головного мозку. Аналізатори - це, по суті, природні потужні "комп'ютери" з прямим та зворотним зв'язком.

Структура та принцип дії аналізаторів:

Рецептори <=> чутливі нейрони <=> ділянки кори головного мозку.

Розрізняють такі основні види рецепторів:

- механорецептори - рецептори слухового, вестибулярного, рухового, частково вісцерального аналізаторів;

- хеморецептори - рецептори нюхового, смакового аналізаторів;

- терморецептори - рецептори шкірного аналізатора;

- фоторецептори - рецептори зорового аналізатора.

Висока чутливість рецепторів зумовлена тим, що кожний рецептор виділяє з множини подразників зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник. Усім аналізаторам притаманні загальні психофізіологічні властивості:

42 2. Людина, як елемент системи "Людина-життєве середовище"

- надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників;

- наявність абсолютної диференційної та оперативної межі чутливості до подразника;

- спроможність до адаптації;

- спроможність тренування;

- спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника;

- перебування у постійній взаємодії.

Чутливість аналізаторів поки що не доступна сучасній техніці та близька до теоретичної межі. Кількісною мірою чутливості є гранична інтенсивність, тобто найменша інтенсивність подразника, за якої виникає відчуття.

Абсолютна межа чутливості обмежена нижнім (мінімальна величина подразника, що викликає відчуття) та верхнім (максимально допустима величина подразника, яка не викликає болю) рівнями.

Диференційна чутливість визначається мінімальною величиною подразника, яка дає можливість відчути його зміну. Дане положення вперше було введене і кількісно описане німецькими вченими А. Вебером (фізіолог) і Г. Фехнером (фізик) та увійшло у фізіологію як основний психофізичний закон Вебера-Фехнера:

S = C*lgI, (20)

де S - інтенсивність відчуття; І - інтенсивність подразника; С - коефіцієнт пропорційності.

Цей закон відображає не тільки диференційну чутливість аналізатора, а і його адаптаційну спроможність (можливість пристосовувати рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника). Чутливість знижується у разі високих інтенсивностей подразників і підвищується - при низьких. Здатність до тренування проявляється у підвищенні чутливості і в прискоренні адаптації (музиканти-віртуози, дегустатори). Спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника - це здатність відновити у своїй свідомості на коротку мить комбінацію кольорів, образів, звуків, запахів. Тривалість послідовного образу значно залежить від інтенсивності подразника і в окремих випадках обмежує можливість аналізатора. Відомо, що навколишній світ багатогранний і лише завдяки властивості аналізаторів взаємодіяти один з одним відбувається повне сприйняття людиною об'єктів і явищ довкілля.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальні психофізіологічні особливості людини	\|	Характеристика основних аналізаторів, що забезпечують безпеку життєдіяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.