Форми влади, які можуть застосовувати керівники різних рівнів
Влада
примусу
Влада
винагороди
Виконавець вірить у те, що влада може заважати задоволенню певної потреби або зробити інші неприємності
Виконавець вірить у те, що може отримати цінну винагороду в обмін на виконані дії, поведінку
Законна
(традиційна влада)
Експертна
влада
ФОРМИ
ВЛАДИ
Виконавець вірить у те, що керівник має право віддавати накази, а його обов’язок – виконувати їх
Виконавець вірить, що влада володіє спеціальними знаннями, які можуть задовольнити певні потреби
Еталонна влада
Інформаційна
влада
Дисциплінарна влада
Влада власного прикладу керівника, що впливає
Виконавець перебуває під впливом інформації, якою володіє керівник і впевнений, що вона забезпечує прийняття необхідних управлінських рішень
Виконавець перебуває під впливом установлених положень та інструкцій щодо виконання своїх обов’язків тощо
ПІДХОДИ ДО КЕРІВНИЦТВА
З позицій
особистих якостей
З позицій
поведінки
Ситуаційний
підхід
згідно так званої “теорії великих людей” (особистісна теорія лідерства) найкращі керівники володіють певним переліком особистих якостей, які є загальними для всіх (чесність, рівень інтелекту, знання, вражаюча зовнішність, ініціативність, дисциплінованість, освіта, особливо економічна і соціальна, великий ступінь впевненості в собі, здоровий глузд, мудрість тощо). Проте чіткого переліку якостей, характерних для кращих керівників, не існує, адже в різних ситуаціях вимагаються різні здібності та якості. При цьому підході структура особистих якостей керівника повинна співставлятись з особистими якостями, діяльністю і завданнями його підлеглих. Тому цей підхід широкого розповсюдження не набув.
визначає те, що ефективність керівництва залежить не від особистих якостей, а від манери поведінки керівника з підлеглими. В основі підходу лежить класифікація стилів керівництва (поведінки) на автократичний, демократичний, орієнтований на роботу, орієнтований на людину (працівника). Розробники підходу (група американських вчених-біхевіористів) шукали найбільш оптимальний стиль керівництва (довго вважали таким стилем демократичний). Але виявилось, що такого стилю не існує – стиль керівництва міняється в залежності від ситуації.
базується на установленні того, які стилі поведінки і особисті якості найбільш відповідають конкретним ситуаціям. Слід вибирати різні способи керівництва у залежності від характеру певної ситуації. Ситуаційні фактори включають: потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги і вплив середовища, інформацію, якою володіє керівник тощо.
Стиль керівництва – це індивідуальний спосіб діяльності керівника, який визначається значною мірою його інтелектуально-психологічними особливостями, здатністю організувати ініціативне, творче виконання покладених на колектив завдань, контролювати наслідки діяльності підлеглих, створювати та підтримувати морально-психологічний клімат у колективі.
Два Стилі керівництва
авторитарний (директивний)
ліберальний
характеризується особливо жорсткою постановкою цілі та небажанням відступити від думки, що склалася, неподатливістю, нетерпимістю, що доходить до грубості, строгістю, прямолінійністю.
характеризується особливою поступливістю керівника (аж до втрати самої цілі у процесі комунікації), наданням підлеглому ініціативи у формулюванні цілі та готовністю прийняти її без заперечень
патріархальний
всі “члени сім'ї” зобов'язані підкорятися керівнику, а він вважає підлеглих такими, що “не доросли” до прийняття рішень. Це його “діти”, про які, він проте, повинен турбуватися
харизматичний
(харизм – милість Бога)
за лідером признаються видатні, свого роду єдині якості, а тому він може побажати будь-якої жертви від підлеглих і не зобов'язаний при них турбуватися
автократичний
більш притаманний інститутам (держава, підприємство), ніж окремим особам. Керівництво здійснюється апаратом через підпорядковані ланки, які непрямо (опосередковано) проводять рішення автократа, але залишаються підлеглими йому
бюрократичний
домінує деперсоніфікація, керівники усіх рівнів займають своє місце в структурі інстанцій та мають право на дотримання наданих їм повноважень. Системі регулювання підпорядковується і керівництво, і підлеглі (предметна компетентність)
комбінований (колегіальний)
стиль керівництва
базується на поєднанні авторитарного та демократичного, тобто керівник у певних умовах проявляє себе більше автократом, а у інших – більше демократом. Це залежить від дисциплінованості працівників, налагодженості їхньої взаємодії, рівня конфліктності у групі, інформаційних обмежень тощо
Стиль керівництва через структуру та увагу до підлеглих
Система стилів керівництва Лайкерта
Стилі керівництва на засадах управлінської гратки Блейка і Моутон
Ситуаційна модель стилів керівництва Фідлера
Ситуаційні стилі керівництва “Шлях — ціль” Мітчела і Хауса
Ситуаційні стилі керівництва
на засадах життєвого циклу Херсі та Бланшара
Ситуаційна модель використання стилів керівництва
для прийняття рішень Врума та Йєттона
Підхід до керівництва на засадах вертикальних попарних зв’язків Гріна
Трансформаційне керівництво
Узгоджене керівництво
Підходи до керівництва українського економіста Валерія Терещенка
Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення, незгода) — це відсутність згоди між двома чи більше суб'єктами, зіткнення протилежних сторін, сил, які можуть бути конкретними особами або групами працівників, а також внутрішній дискомфорт однієї особи. У процесі конфлікту кожен суб'єкт нав'язує свою точку зору, цілі, думки, гостру суперечку, та перешкоджає іншому суб'єкту чинити так само.