Види, рівні і механізми учіння і научіння

Існують різні види учіння та научіння, що здійснюються на різних рівнях (сенсорному, сенсомоторному, когнітивному) та реалізуються через різні навчально-інтелектуальні та соціальні механізми.

Людині притаманні такі види учіння та научіння. Як і всі, вона здатна до:

1)учіння та научіння за механізмом імпринтингу – швидкого, автоматичного, майже миттєвого пристосування організму до умов його життя з використанням готових від народження форм поведінки. Властиве воно всім істотам, що мають розвинуту центральну нервову систему. Так, достатньо каченяті, яке щойно вилупилося з яйця, побачити матір-качку, що рухається у певному напрямку, воно починає іти за нею. Це відбулося б і тоді, коли каченя побачило б інший предмет, який рухається. Або якщо торкнутися твердим предметом до внутрішньої поверхні долоні новонародженого, у нього автоматично стискаються пальчики руки. Як тільки немовля торкається губами грудей матері, у нього відразу спрацьовує ссальний рефлекс. Завдяки цьому механізму формуються численні вроджені інстинкти (рухові, сенсорні та ін.). Такі форми поведінки генетично запрограмовані і мало піддаються змінам. Однак Для включення інстинктів потрібне елементарне зовнішнє научіння, яке б виконувало функцію «пускового» сигналу. Крім того, як свідчать дослідження, багато інстинктивних Форм поведінки самі по собі достатньо пластичні;

2)умовно-рефлекторне научіння – виникнення нових Форм поведінки як умовних реакцій на нейтральний стимул, який раніше специфічної реакції не викликав. Щоб спричинити умовно-рефлекторну реакцію організму, стимул повинен бути сприйнятий організмом, в якому запрограмовані основні елементи майбутньої реакції. Завдяки умовнорефлекторному научінню реакції поєднуються у нову систему, що забезпечує реалізацію складнішої форми поведінки, ніж елементарні вроджені реакції. Засвоюючись, вони стають основою для становлення нових форм поведінки;

3) метод проб і помилок (оперантне научіння). Ситуації, в яких опиняється людина, породжують у неї інстинктивні, безумовні, умовні реакції. Організм послідовно випробовує кожну з них й автоматично оцінює досягнутий результат. Реакція чи їх поєднання, що забезпечує найкращий результат (оптимальне пристосування організму до ситуації), виокремлюється серед інших і закріплюється у досвіді. Таким шляхом людина часто виробляє досить складні вміння та навички.

Описані вище види учіння та научіння є основними способами набуття життєвого досвіду живими істотами. Людині доступні й особливі, вищі способи научіння. Такими є:

а)вікарне учіння – учіння через пряме спостереження за поведінкою і діяльністю інших людей, в результаті чого людина переймає і засвоює форми поведінки тих, за ким спостерігає. За способом функціонування та його результатами воно нагадує імпринтінг у сфері вироблення людиною соціальних умінь і навичок;

б)вербальне учіння та научіння – набування людиною нового досвіду через засвоєння мови та спілкування. Зав дяки йому людина має змогу передати знання, навички іншим людям, одержати необхідні знання, оволодіти уміннями і навичками на основі їх словесного представлення. Таке научіння здійснюється у символічній формі через різноманітні знакові системи, однією з яких є мова (научіння через засоби масової інформації, телебачення, з використанням комп’ютера).

Логічні, функціональні відношення людина виявляє у діях між предметами, уявленнями та поняттями. Перехід від предметних до розумових (мисленнєвих) дій відбувається через мислення. Кінцева мета інтелектуальної діяльності полягає в успішному розв’язанні актуальних для людини завдань. Для цього у процесі учіння та научіння формуються уміння та навички, необхідні при застосуванні знань для розв’язання практичних, інтелектуальних завдань, успішного здійснення певних дій.

Учіння людини відбувається на сенсорному (формується здатність до розрізнення і розпізнавання образів сприймання, наприклад кольорів, звуків); моторному (вибір і об’єднання рухів у певні програми, а також їх диференціація, генералізація і систематизація, наприклад складних пухів з ракеткою у грі в теніс); сенсомоторному (синтез сенсорного і моторного рівнів), на якому під контролем образів сприймання формуються рухові програми); когнітивному (виявлення, аналіз, відбір, узагальнення та закріплення суттєвих властивостей і зв’язків предметів, доцільні дії з виявлення цих властивостей і зв’язків); метакогнітивному (осягнення знань про свій інтелект та інтелектуальну діяльність, пам’ять, мислення) рівнях. Усі вони взаємопов’язані, однак кожен з них має свої особливості. Попередні рівні не зникають і не втрачають свого значення, а перебудовуються, підпорядковуються учінню наступного рівня, поступово вплітаючись у його структуру.

Учіння та научіння можуть бути і стихійними, тобто відбуватися у результаті спілкування, взаємодії людини з іншими людьми і навколишнім світом внаслідок включення в різні види діяльності, накопичення досвіду дій з різними предметами тощо. Водночас із спонтанним учінням і научінням освоєння знань і вмінь може відбуватися і в спеціально організованих умовах як цілеспрямований процес. Це научіння є навчанням – передаванням суспільно-виробленого досвіду підростаючому поколінню, груповою діяльністю, що охоплює викладання та учіння; діяльністю з відтворення культури, управлінням процесом засвоєння знань.

Процеси учіння та научіння реалізуються через такі навчально-інтелектуальні та соціальні механізми:

—формування асоціацій (встановлення тимчасових зв’язків між окремими фрагментами знання чи досвіду);

—наслідування (відтворення рухів, вчинків інших людей);

—розрізнення і узагальнення (об’єднання предметів і явищ за їх спільними істотними ознаками), що пов’язані переважно з формуванням понять;

—здогад (безпосереднє сприймання нової інформації, чогось невідомого в уже відомому, знайомому з минулого досвіду). Він (інсайт) є раціональною основою для розвитку інтелекту дитини;

—творчість (створення нових знань, нових предметів, вироблення умінь і навичок, не представлених у готовому вигляді для засвоєння через наслідування);

— зворотний зв’язок (зворотна інформація про уміння і навченість: діагностика і самодіагностика);

—підкріплення (фіксування індивідом своїх успіхів і невдач, створення різних видів мотивацій учіння);

—закріплення (фіксація досвіду).

Для ефективного учіння та научіння важливо задіяти всі механізми. їх успіх залежить від багатьох факторів, передусім від психологічних. Ними є: мотивація учіння, довільність пізнавальних процесів, сприймання, пам’яті, мислення, уяви, довільність уваги і мовлення, володіння необхідними вольовими та іншими якостями особистості (наполегливість, цілеспрямованість, відповідальність, дисциплінованість, свідомість, акуратність та ін.), вміння взаємодіяти з людьми у спільній діяльності.

Учіння розвивається разом зі зміною типу, форми та інших характеристик діяльності. Перетворення учіння на навчальну діяльність, а научіння – на навчання зумовлене необхідністю підготовки людини до висококваліфікованої праці. Адже способи використання нею знарядь не фіксуються і не передаються механізмами біологічної спадковості. Тому учіння є і цілеспрямованим засвоєнням індивідом історично сформованих способів діяльності, суспільного досвіду.

Учіння, що відбуваються в умовах організованого навчання, набуває характеру навчальної діяльності – цілеспрямованого навчання, в результаті якого розвивається особистість, її інтелект, відбувається засвоєння знань, опанування вміннями і навичками. Поза навчанням (спільною діяльністю вчителя та учня) учіння та научіння є стихійними. Однак стихійне учіння та научіння також можуть здійснюватися успішно, про це свідчать трудові династії різьбярів, вишивальниць, столярів, автослюсарів, художників, музикантів та ін. В окремих сім’ях створюється сприятливий емоційний фон для учіння (підтримка успіхів, надання самостійності, створення умов для самореалізації, творчого самовираження).

Позитивними чинниками научіння є відкритість досвіду, володіння педагогічними задатками, доступні пояснення, вдале демонстрування способів роботи, постійне позитивне підкріплення, створення сприятливого емоційного фону. Наслідком несприятливого для особистості учіння є неоптимальне підкріплення, перевага негативного, невротичні стосунки між дорослим і дитиною, акцентування уваги на одній зі сторін учіння (наприклад, на виробленні практичних умінь та навичок без засвоєння відповідних знань); несистематичність знань дорослого; неоптимальність стилю його діяльності, закритість досвіду тощо.

Учіння може відбуватися у процесі діяльності, яка мас іншу мету, (наприклад, ігрової чи трудової). Його результатами, як правило, є розрізнені, безсистемні знання, неоптимальні емпіричні уміння і навички, оскільки за цих умов людина засвоює лише те, що стосується її актуальних потреб, інтересів і прагнень.

Учіння регулюється школярем, який складає програму оволодіння знаннями і способами пізнання. Але воно хаотичне, непослідовне і непостійне, бо до нього учень звертається несистематично, а тому не може визначати процес навчання. Безперечно, учіння збагачує досвід дитини, є елементом навчальної діяльності, підсилює її зміст і полегшує її.

Отже, учіння та научіння не завжди мають соціально організовану форму, на відміну від навчальної діяльності, яка організовується у суспільних інститутах (дитячому садку, школі, вищому навчальному закладі та ін.). Наприклад, научіння матір’ю дівчинки шиттю, в’язанню, приготуванню їжі, оформленню помешкання не є навчанням, а учіння дочки не може вважатися навчальною діяльністю. Попри те що воно здійснюється під керівництвом дорослого, таке научіння не має конкретної програми, яка офіційно схвалена відповідними державними інститутами і підконтрольна їм.

Учіння с стійкою, доцільною зміною фізичної і психічної діяльності (поведінки), що виникає завдяки попередній діяльності і не залежить від вроджених фізіологічних реакцій організму. У ранньому віці дитина навчається розрізняти кольори, звуки, форму предметів, здійснюючи сенсорне учіння, під час якого формується розрізнення почуттєвих сигналів – процесів сприйняття, спостереження, отримання інформації (маля навчається переходити вулицю на зелене світло світлофора). Рано проявляється і моторне учіння: дитина вчиться ходити, вимовляти звуки. Сенсомоторне учіння (синтез сенсорного і моторного) забезпечує виконання складних дій під контролем сприймань і уявлень (наприклад, читання вголос). Ці види учіння не зникають протягом усього життя людини. Найвищий його рівень – інтелектуальне учіння (розуміння та засвоєння понять, мислення).

Учіння може відбуватися і в інших видах діяльності. Його результатом можуть бути використані як засіб полегшення цілеспрямованої діяльності, наприклад навчальної.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічні особливості учіння	\|	Психологія навчальної діяльності школяра

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.032 сек.