Межвертлюгові і черезвертлюгові переломи стегнової кістки
Вертлюгова ділянка – метафiзарна зона стегнової кістки – має добре кровопостачання, що обумовлює, з одного боку, об'ємну крововтрату при пошкодженнях цієї локалізації, з іншого боку – є добрі умови для консолiдації уламків.
Розрізняють черезвертлюгові, міжвертлюгові та ізольовані переломи великого та малого вертлюгів.
Механізм травми. Здебільшого прямий - падіння на великий вертлюг, рідше - внаслідок форсованих ротаційних рухів.
Клініка, діагностика. Клінічна картина аналогічна медiальним переломам шийки стегнової кістки, з тією різницею, що локальна болючість при них визначається над великим вертлюгом і позначається гематомою по переднєлатеральній поверхні кульшового суглоба. Обов'язкова рентгенографiя суглоба в 2-х проекціях уточнює характер перелому і зміщення уламків.
Лікування. Iммобiлiзаційний метод як самостійний через масивність кульшової пов'язки та імовірність повторного зміщення уламків в цей час практично не застосовується.
Основним способом лікування переломів цієї локалізації є екстензiйний, що полягає в скелетному витягненні за виростки стегна вантажем 4-6 кг в положенні відведення кінцівки протягом 6 тижнів з наступним накладанням кокситної гіпсової пов'язки. Дозоване навантаження дозволяється через 2,5-3 місяці, повне – через 4-5 місяців.
В останні роки перевага надається оперативному лікуванню, що полягає в проведенні відкритої репозиції і стабільно-функціонального остеосинтезу кутоподібною пластиною, або стержневим апаратом зовнішньої фіксації. Такий засіб дозволяє розпочати ходьбу за допомогою милиць на 2-3 добу після операції, дозоване навантаження - через 1-1,5 місяці і повне - через 2,5-3 місяці.
У хворих із важкою супутньою терапевтичною патологiєю показана тимчасова фіксація кінцівки деротаційним чобітком протягом 3-4 тижнів, що полегшує догляд за хворим, з наступною мобілізацією хворого і ходьбою за допомогою милиць протягом 3-4 місяців.