• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ст. 152 КК. Зґвалтування

Це статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погроза його застосування або використанням безпорадного стану.

Безпосередній об’єкт – статева свобода, а якщо потерпіла особа недосягла статевої зрілості – її статева недоторканість. Ні моральне обличчя потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин зі злочинцем (подружні стосунки, попередній статевий зв’язок тощо) не виключають ст. 152. Віктимна поведінка потерпілої особи при жодних умовах не може звільнити від відповідальності за ст.152, але може враховуватись при призначені покарання.

Як випливає з тексту ст. 152, у законі йдеться про потерпілу особу, тобто він визнає зґвалтуванням не лише насильницькі стате­ві зносини чоловіка з жінкою, а й такі самі зносини жінки з чолові­ком. У першому випадку фізичним виконавцем злочину є чоловік, а потерпілою — жінка, у другому, навпаки, виконавець — жінка (жін­ки), а потерпілий — чоловік.

У житті типовими є випадки зґвалтування жінки особами чоло­вічої статі, тому весь подальший аналіз складу злочину проводиться виходячи саме з цього. При цьому слід мати на увазі, що все, що бу­де сказано щодо ознак складу злочину, застосовується І до ситуації, якщо потерпілим буде особа чоловічої статі, а суб'єктом злочину — жінка .

3 об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зноси­нах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосу­вання або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Тобто статеві зносини при зґвалтуванні відбуваються проти волі потерпілої особи. Внаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використан­ні безпорадного стану така воля ігнорується.

Для відповідальності за ст. 152 достатньо, щоб статеві зносини супроводжувалися хоча б однією з цих ознак. Одне лише домагання на вступ у статевий зв'язок, якщо раніше він мав місце без застосу­вання фізичного насильства, погрози ним або використання безпо­радного стану, не утворює складу цього злочину.

Статеві зносини при зґвалтуванні — це лише природні статеві зносини, тобто зносини (сполучення) чоловіка з жінкою шляхом уведення чоловічого статевого члена в статеві органи жінки. Зґвал­тування вважається закінченим від моменту початку статевих зносин. Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його початку з причин, що не залежать від волі винного, утворять собою замах на зґвалтування (наприклад, спроба перебо­роти опір потерпілої особи шляхом застосування фізичного насиль­ства, зв'язування, погроза негайною фізичною розправою, зривання одягу). Придбання, наприклад, наркотиків для приведення потерпілої особи у безпорадний стан, заманювання у зручне місце, створення групи для вчинення зґвалтування та Інше утворюють готуванні до цього злочину. Добровільна відмова від зґвалтування відповіді до ст. 17 виключає кримінальну відповідальність за готування та замах на цей злочин. Фізичне насильство як ознака об'єктивної сторони зґвалтування — це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або очі­куваного опору, який обумовлений небажанням вступити з винним у статевий зв'язок. Фізичне насильство має бути таким, щоб пере­бороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір жінки. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб зламати опір. Він може намагатися зв'язати потерпілу, завдати побої, тілесні ушкодження різної тяжкості, наносити удари, здавлю­вати шию руками або накинутою петлею тощо.

Згідно з практикою Верховного Суду України зґвалтуванняабозамах на нього, що супроводжувалися заподіянням легких або се­редньої тяжкості тілесних ушкоджень, підлягають кваліфікації за частинами 1-3 ст. 152, а якщо при зґвалтуванні заподіяно тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені в ст. 121 (умисні тяжкі) — за ч. 4 ст. 152. Додаткова кваліфікація таких дій за іншими статтями КК про злочини проти здоров'я не потрібна, адже застосування фі­зичного насильства і заподіяння шкоди здоров'ю потерпілої особи цілком охоплюється ознаками об'єктивної сторони цього злочину.

Зґвалтування або замах на нього, пов'язане з вбивством, квалі­фікується за п. 10 ч. 2 ст. 115 , ч. 4 ст. 152.

Застосування погрози фізичним насильством як ознака об'єктив­ної сторони зґвалтування являє собою своєрідне психічне насиль­ство, що застосовується до потерпілої особи для того, щоб зламати її опір. У статті 152 при окресленні зґвалтування застосування по­грози фізичним насильством поставлено в один ряд із застосуван­ням фізичного насильства, і в цьому відношенні ця погроза є рівно­значною фізичному насильству, тобто є безпосередньою і може бути негайно виконана суб'єктом злочину. Цей характер погрози і мож­ливість її негайного виконання ставлять потерпілу особу в безвихід­ний стан, змушують поступитися домаганням насильника.

За своїм змістом погроза при зґвалтуванні полягає в негайному застосуванні тільки фізичного насильства (наприклад погроза вбити, покалічити). Погроза може виражатися в словах («вб'ю», «заріжу,«покалічу» тощо), демонстрації зброї або інших предметів, якими можна заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обста­вин, що створилася, якщо, наприклад, група насильників оточує жінку в безлюдному місці, вимагаючи підкоритися їхнім домаганням.

Погроза може мати невизначений характер (наприклад, «мовчи, ато гірше буде»). Роз'яснюючи поняття погрози при зґвалтуванні, Пленум Верхов­ного Суду України ще в постанові «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. ре­комендував розуміти її як залякування потерпілої особи висловлю­ванням, жестами й іншими діями, які виражають намір негайного застосування фізичного насильства до самої потерпілої особи або її родичів (наприклад, до дитини). Тому погроза, наприклад, вбити або покалічити немовля, якщо його мати негайно не поступається дома­ганням винного, яка відбувалася в такій ситуації, коли мати опини­лася в безвихідному становищі, подібному до стану крайньої необ­хідності, не може знімати відповідальності за зґвалтування або замах на нього.

Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвалтуванні полягає у вчиненні статевого акту, за якого, наприк­лад, жінка не могла розуміти характеру і значення дій, що чиняться над нею, або хоча і розуміла, що відбувається, але не мала можли­вості чинити опір насильникові.

При використанні безпорадного стану немає потреби застосову­вати насильство або погрози, тому що опору жінки тут немає.

Варто розрізняти психічну безпорадність, при якій потерпіла особа не розуміє значення того, що вчинюється статевий акт (пси­хічна хвороба, непритомний стан, малолітній вік) і фізичну безпо­радність, коли потерпіла особа хоч і розуміє характер дій, що відбу­ваються, але не в змозі чинити опір насильникові (хвороба, не пов'язана з психічним захворюванням, фізичні хиби, похилий вік, безпорадність, що сталася внаслідок автоаварії та ін.).

Велике значення має питання щодо наявності безпорадного ста­ну внаслідок алкогольного або наркотичного сп'яніння чи викорис­тання одурманюючих речовин. У судовій практиці визнається, що самі по собі статеві зносини з жінкою, яка перебуває у стані сп'янін­ня, без застосування фізичного насильства і погроз, ще не є підста­вою для розгляду цього діяння як злочинного. Для такої оцінки вчи­неного необхідно, щоб ступінь сп'яніння характеризував стан потер­пілої особи як безпорадний, який позбавляє можливості усвідомлю­вати навколишнє оточення, розуміти значення дій, що вчинюються винним, або чинити йому опір. Саме такий ступінь сп'яніння свідчить, що потерпіла особа перебувала у безпорадному стані.

Для визнання зґвалтування, як вчиненого з використанням без­порадного стану потерпілої особи, причини, що викликали безпорад­ність, значення не мають. Практика Верховного Суду України не виключає відповідальності за цей злочин, як у випадку, коли винний сам довів жінку до такого стану (наприклад, напоїв до безчуттєвого стану ,дав наркотики, снотворне тощо, так і коли потерпіла особа находилася в такому стані незалежно від його дій (наприклад, була малолітньою, знепритомніла внаслідок нещасного випадку та ін.).

З суб'єктивної сторони зґвалтування відбувається лише з пря­мим умислом, зчерез який винний усвідомлює, що застосовує насиль­ство погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи для вступу з нею в статеві зносини і бажає цього. Мотив зґвалту­вання виявляється в прагненні задовольнити статеву пристрасть, тобто це мотив сексуальний. Він може поєднуватися з іншими по­бічними мотивами - хуліганськими спонуканнями, бажанням при­низити потерпілу особу, помстою тощо. Але домінуючими в цьому злочині залишаються сексуальні спонукання.

Суб'єктомзґвалтування — безпосереднім виконавцем злочи­ну — може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку. Співучасником може виступати і жінка. Наприклад, якщо вона за­манює потерпілу в глибину парку для того, щоб, користуючись від­сутністю людей, винний вчинив зґвалтування , — така жінка є посіб­ником у злочині.

Як уже зазначалося, за своєю об'єктивною стороною зґвалту­вання — складний злочин, тобто складається з двох дій, що полягає не тільки у вчиненні стате­вого акту, а й у тому, що цей акт вчинюється шляхом застосування фізичного насильства або погроз. Тому виконавцем злочину визна­ється і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити Її вступити в статеві зносини з насильником. У цих випадках субсидіарним (додатковим) виконавцем може бути жінка, яка бере участь, наприклад, у зв'язуванні потерпілої особи для того, щоб винний здійснив із нею насильницький статевий акт, загрожує потерпілій особі заподіяти каліцтво з цією самою метою.

Крім того, безпосереднім виконавцем злочину закон визнає жінку, яка досягла 14-річного віку, коли потерпілою особою від злочину є особа чоловічої статі.

У ч. 2 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтування вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених ст. 153—155 КК. Повторним воно вважається, якщо йому передувало таке саме діяння, вказане у ч. 1-4 ст. 152. Поняття повторності зґвалтування охоплює як фактичну повторність, так і спеціальний рецидив. Тому для визнання зґвалтування повторним не має значення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочин чи усі ці злочини вчинені до засудження. Для повторності не має також значення, чи були закінченими обидва злочини і чи був винний їх співвиконавцем або іншим співучасником. Повторність може мати місце, коли потерпіли­ми (у кожному випадку зґвалтування) є різні особи чи одна й та са­ма. Але зґвалтування не може бути визнано повторним, якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена або закін­чилися строки давності.

У ч. 3 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтуван­ня, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи непов­нолітнього.

Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає: а) вчинення злочину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли 14-ти років і б) узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи. При цьому попередня змова між учасниками зґвалтування не є обов'язковою.

Виконавцем зґвалтування визнається як особа, що безпосеред­ньо вчинює статевий акт з потерпілою особою, або що робить замах на такі дії, так і та, яка застосовує до потерпілої фізичне насильство або погрози з метою примусити її вступити в статевий акт з будь-яким з учасників групи. У цьому випадку дії співвиконавців кваліфі­куються за ч. 3 ст. 152 без посилання на ст. 27.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвалту­вання, коли винні, вчинюючи узгоджено і застосовуючи фізичне на­сильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них. . Згвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли вони вчинюється щодо потерпілих осіб, які знаходяться у віці від 14 до 18 років. Зґвалтування особи до 14-ти років кваліфікується за ч. 4 ст. 152 як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому для кваліфікації за ч. 3 не має значення настання шлюбного віку або статевої зрілості потерпілої особи. Важливо, що вона не досягла повноліття. Для відповідальності необхідно встановити, що насильник знав або допускав, що здійснює насильницький статевий акт неповнолітньою особою, або міг це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, тобто всіма обставинами справи вважав, що жінка досягла повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підставою для застосування, ч. 3 ст. 152

У ч. 4 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтуван­ня спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

Що стосується зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, то поняття особливо тяжких наслідків зґвалтування за­кон не розкриває. У практиці Верховного Суду України до таких наслідків відносяться: смерть або самогубство потерпілої, розлад психічної діяльності, що настав внаслідок зґвалтування, зараження вірусом Імунодефіциту людини, сифілісом, а також спричинення потерпілій тілесних ушко­джень у процесі зґвалтування або замаху на нього, що призвело до втрати зору, слуху, переривання вагітності або інших наслідків, пе­редбачених ст. 121.

Таким чином, особливо тяжкими наслідками ви­знаються лише ті, які заподіюють потерпілій реальну шкоду. Спри­чинення ж потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, лише небезпеч­них для життя, не відноситься до особливо тяжких наслідків зґвалтування, оскільки під ним розуміється не будь-яке зґвалтування, що відрізняється особливо небезпечним характером, а таке, внаслідок якого настали виняткові за своєю тяжкістю наслідки. Тому такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів за відповідними час­тинами ст. 121 і 152, залежно від наявності чи відсутності інших кваліфікуючих ознак.

Позбавлення невинності (дефлорація) і вагітність потерпілої як можливий (природний) результат зґвалтування не розцінюються як особливо тяжкі наслідки. Зараження венеричною хворобою (крім сифілісу) вважається таким, якщо воно призвело до наслідків, заз­начених у ст. 121 (наприклад до безплідності).

Для відповідальності за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, необхідно встановлення причинного зв'язку між зґвалтуванням і цими наслідками. Відсутність такого причинного зв’язку виключає можливість кваліфікації зґвалтування за ч. 4 ст. 152.

Із суб'єктивної сторони для поставлення у вину особі особливо тяжких наслідків досить встановити наявність до них непрямого умислу або навіть необережної вини.

Зґвалтування малолітньої або малолітнього, про яке йдеться у ч. 4 ст. 152, передбачає, що потерпілій особі не виповнилося 14-ти років Таке зґвалтування підпадає під ознаки ч. 4 ст. 152 лише за умови, що особа усвідомлювала або хоча б могла усвідомлювати, що потерпілому ще немає 14-ти років.

2.2. Ст. 154 КК. Примушування до вступу в статевий зв’язок. Під примушуванням розуміють протиправний вплив на жінку чи чолові­ка для того, щоб примусити їх проти власної волі вступити в при­родний або неприродний статевий зв'язок. Це, наприклад, погроза звільненням, переводом на нижче оплачувану роботу, позбавленням премії, матеріальної підтримки чи можливості користуватися жит­ловою площею тощо. Примушування може бути спрямоване як на те, щоб схилити потерпілу особу вступити в статевий зв'язок із тим, хто примушує, так і з третьою особою.

Злочин вважається закінченим від моменту самого примушування до вступу в статевий зв'язок тобто є формальними потерпілими є жінка чи чоловік, які знаходяться від винного в матеріальній або службовій залежності.

Із суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Суб'єкт злочину спеціальний — це особа, щодо якої потерпіла особа є матеріально або службово залежною. Цим суб'єктом може бути жінка чи чоловік, які примушують до вступу в статевий зв’язок, як з тим, хто примушує, так і з третіми особами.

Ч. 2 ст. 154 передбачає такі кваліфікуючі ознаки цього почину: це примушування, поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошування відомостей, що ганьблять її )його) чи близьких родичів.

3. Юридичний аналіз злочинів проти статевої недоторканості особи

3.1. Ст. 156 КК. Розбещення неповнолітніх: полягає у вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річного віку. Розпусні дії носять сексуальний характер і спрямовані на задоволення статевої пристрасті винного або на збудження статевого інстинкту у потерпілої особи. Вони, проте, не можуть полягати в природних або неприродних статевих зносинах, відповідальність за які встановлена статтях 152, 155 і 154. За своїми зовнішніми ознаками розпуснім можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними (наприклад, проведення цинічних розмов з потерпілим на сексуальні теми, ознайом­лення з порнографічними зображеннями, відеофільмами тощо).

Потерпілими від цього злочину є особи чоловічої або жіночої статі, які не досягли 16-річного віку. Відповідальність за ст. 156 не виключається і при згоді потерпілої особи на вчинення розпусних дій з нею. Не має також значення, чи досягла потерпіла особа ста­тевої зрілості, чи ні. Добровільна згода, проте, може мати значення для оцінки неприродних статевих зносин із дівчиною, яка не досягла 16-ти років. Вчинення таких дій підпадає під ознаки ст. 156 лише за наявності добровільної згоди на це потерпілої – інакше ст. 153. За цією самою стат­тею кваліфікується добровільне мужолозтво з особою, яка не досяг­ла 16-ти років. За відсутності такої згоди винний відповідає за ст. 152 чи 153.

Із суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Суб'єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі, яка до­сягла 16-річного віку.

У ч. 2 ст. 156 встановлена відповідальність за наявності та­ких кваліфікуючих ознак: якщо потерпілий є малолітнім або такі дії вчинені батьком, матір'ю або особою, що їх за­мінює. В останньому випадку в законі вказаний спеціальний суб'єкт злочину за родинною ознакою.

Питання для самостійного контролю:

1. Що є родовим об’єктом злочинів цього розділу? Об’єкт і види статевих злочинів.
2. Загальна характеристика об’єктивної сторони у статевих злочинах.
3. Назвіть види злочинів цього розділу.
4. Хто відноситься до спеціального суб’єкту цих злочинів?
5. Що Ви розумієте під використанням безпорадного стану потерпілої особи при статевих злочинах і яких саме? Чи впливає віктимна поведінка потерпілої особи на кримінальну відповідальність при статевих злочинах?
6. Проаналізуйте склад злочину – Розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК).Чи є склад злочину в добровільному задоволенні статевої пристрасті неприродним способом з особою, яка не досягла 16 років.
7. Проведіть розмежування злочинів (заповніть табличку):

8. За вчинення розпусних дій щодо якої особи встановлена кримінальна відповідальність?

9. Об’єктивна сторона злочину «Розбещення неповнолітніх» в КК полягає в таких діяннях___________

10. Як кваліфікувати статеві зносини з 13-річною особою, яка не досягла статевої зрілості, і не усвідомлювала характеру і наслідків, вчинюваних з нею дій, якщо винна особа не застосувала ні фізичного насильства, ні погрози його застосування?

Тема 6. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

Навчальні питання:

1. Види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина та їх загальна характеристика

2. Злочини проти виборчих прав громадян та юридичний аналіз деяких складів злочину.

3. Злочини проти трудових прав громадян та юридичний аналіз деяких складів злочину.

4. Злочини в сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності та юридичний аналіз деяких складів злочину.

5. Злочини проти інших особистих прав і свобод людини і громадянина та юридичний аналіз деяких складів злочину.

6. Злочини проти сім'ї та юридичний аналіз деяких складів злочину.

7. Злочини проти свободи совісті та юридичний аналіз деяких складів злочину.

Читайте також:

1. Характеристика основного складу зґвалтування
2. Щоб зменшити ризик зґвалтування, слід виконувати?

Переглядів: 3907