Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Засоби державного регулювання господарської діяльності

1. Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. 2. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів госпо­дарювання є: державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. 3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодав­чими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів госпо­дарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів. 4. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією Ук­раїни та законом.

 

1. Правова регламентація господарської діяльності в наш час - у період переходу до со­ціально орієнтованої ринкової економіки - повинна спрямовуватись на закріплення в зако­нодавстві економічно і морально обґрунтованих принципів її функціонування в умовах кон­куренції.

Світовий досвід показує, що на саморегульований механізм ринку не можна повністю по­кладатися. Він сам по собі не може забезпечити здорових суспільних відносин і не гарантує довгострокової економічної стабільності. Держава повинна всіляко підтримувати малий і се­редній бізнес, забезпечувати громадське взаємопорозуміння у

 

справах справедливого розпо­ділу прибутків, використовуючи такі засоби, під впливом яких посилюється мотиваційне значення тих чи інших цілей господарської діяльності.

2. У процесі виробництва проявляються приватні інтереси, інтереси товаровиробників, суспільства і держави, трудових колективів, споживачів. Виникає потреба в їх узгодженні. Для цього необхідно використовувати правові регулятори таким чином, щоб, з одного боку, не допустити зниження підприємницької активності, надмірних податків, що регламентують якість вироблюваної продукції, а з іншого - досягти додержання норм, що регламентують якість виробленої продукції, природокористування тощо. Виходячи з цього правовими регу­ляторами виробничого процесу виступають інститут державного замовлення, системи стан­дартизації, сертифікації, забезпечення єдності вимірювань, правові норми захисту навко­лишнього середовища, ліцензування і квотування господарської діяльності, регулювання цін і тарифів, надання дотацій, цільових інновацій та субсидій.

Визначають основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів госпо­дарювання такі законодавчі акти, як закони України «Про поставки продукції для державних потреб» [408], «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141], «Про ліцен­зування певних видів господарської діяльності» [318], «Про стандартизацію» [454], «Про па­тентування деяких видів підприємницької діяльності» [372], «Про зовнішньоекономічну діяльність» [293]. Чималу роль виконують й Декрет Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. «Про квотування і ліцензування експорту товарів» [303], і постанова Кабінету Мі­ністрів від 23 грудня 1992 р. «Про регулювання цін» (є чинним об'явлене нею Тимчасове по­ложення про державне регулювання цін і тарифів) [437].

3. Коментована стаття встановлює, що умови, обсяги, сфера та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються Ко­дексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального роз­витку, які розробляються у відповідності з Законом від 23 березня 2000 р. «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [98].

Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до Кодексу та інших законів. Зокрема, тут йдеться про Закон України «Про інноваційну діяльність» [296]. Цей закон визначає пра­вові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки інноваційним шляхом. Згідно з ним державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в Україні іннова­ційні проекти.

Державою підтримується і мале та середнє підприємництво, яке не набуло ще достатньо­го розвитку в нашій державі порівняно з країнами з розвинутою ринковою економікою, де воно має значну питому вагу, сприяє підвищенню зайнятості населення та його життєвого рівня. Правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності визначає Закон України «Про державну підтримку малого підприємницт­ва» [111]. Він прийнятий з метою сприяння позитивним зрушенням в економіці та створення умов для більш успішного впровадження ринкових реформ в Україні.

4. Здійснення підприємницької діяльності суб'єктами такої діяльності не повинно завда­вати шкоди іншим громадянам та навколишньому природному середовищу. За Конститу­цією України використання будь-ким своєї власності не може завдавати шкоди правам гро­мадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41). Конкретизовано ці конституційні засади у згаданому вище Законі «Про ліцензу­вання певних видів господарської діяльності», який, як уже зазначалося, по-перше, визначає певні види господарської діяльності, на здійснення яких потрібно мати дозвіл-ліцензію, а по-друге, встановлює обмеження у здійсненні підприємницької діяльності.

Так, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, проведенням криміналістичних, су­дово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватись тільки державними підприємствами та організаціями. Виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку, наприклад, здійснюється діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та екс­плуатацією первинних мереж (крім місцевих) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками).

7. Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господа­рювання
1. Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що за­тверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
2. Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в гос­подарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобро­совісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та орга­нами місцевого самоврядування.
3. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або не обгрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи за­проваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.
4. Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються цим Кодексом та іншими законами.
1. Антимонопольно-конкурентна політика входить до числа основних напрямів економіч­ної політики держави (абз. 7 ч. 1 ст. 10 ГК). У коментованій статті визначені лише головні форми та прояви антимонопольно-конкурентноїполітики. Детально розкриває зміст законо­давчого забезпечення останньої наступна глава ГК «Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції».
Комплекс державних заходів, що складають антимонопольно-конкурентну політику, спря­мовується на обмеження монополізму, підтримання конкуренції та розвиток конкурентних ринків. У цьому аспекті значну роль відігравала і продовжує відігравати Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції, яку схвалила Верховна Рада ще у 1993 р. (Закон від 21 грудня 1993 p. № 3757-ХІІ).
З метою реалізації даної програми органами державної виконавчої влади, органами місце­вого самоврядування всіх типів, територіальними відділеннями Антимонопольного коміте­ту України (далі — АМК) впроваджуються конкретні механізми з демонополізації товарних ринків, запобігання монополізації цих ринків у процесі реформування власності. Реалізація заходів із демонополізації економіки дозволяє створити конкурентні засади на основних ре­гіональних товарних ринках та зняти бар'єри щодо вступу на них для суб'єктів малого та се­реднього підприємництва.
2. Конкуренція обумовлена прагненням підприємців досягти переваг на споживчому ринку. Якщо така конкуренція є добросовісною, то вона вельми корисна для споживачів. Тому антимонопольно-конкурентне законодавство спрямовано на захист інтересів не тільки підпри­ємців (конкурентів) — учасників ринкових відносин, а й споживачів і суспільства в цілому.
Державна політика в галузі обмеження монополізму в господарській діяльності і захисту суб'єктів господарювання і споживачів формується і здійснюється органами державної вла­ди та місцевого самоврядування.
Верховною Радою України приймаються основні законодавчі акти з питань демонопо­лізації економіки і розвитку конкуренції.
КМУ зобов'язаний виконувати вимоги, встановлені в антимонопольно-конкурентному законодавстві, при здійсненні і розробці загальнодержавних програм економічного, науко­во-технічного, соціального і культурного розвитку, реалізації внутрішньої політики держа­ви, фінансової, інвестиційної, податкової політики, політики економічної безпеки і природо­користування.
Антимонопольний комітет України згідно із Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. є спеціальним державним органом, створеним для забезпечення державного контролю за додержанням антимонопольно-конкурентного зако­нодавства, а також законодавства про захист інтересів споживачів. АМК здійснює держав­ний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства; запобігає, виявляє та припиняє порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, здійснює контроль за економічною концентрацією; сприяє розвитку добросовісної конкуренції.
Міністерства і відомства беруть участь у здійсненні конкурентної політики в межах наданим їм повноважень у відповідних секторах економіки.
Суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи беруть участь у реалізації конкурентноїполітики, виконуючи функції управління або контролю в межах повноважень, делегованих їм органами влади або органами місцевого самоврядування.
Слід враховувати, що міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Верховній Раді Автономної Республіки Крим та органам виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державним органам, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів при­родних монополій, ринку цінних паперів, державним органам приватизації, Національній Раді України з питань телебачення та радіомовлення, місцевим органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування заборонено делегування окремих владних повноважень об’єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до обмеження конкуренції (ст. 16 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
3. Центральні та місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що реалізують конкурентну політику, не можуть приймати акти та здійснювати дії, які необгрунтовано усувають чи обмежують конкуренцію.
З метою забезпечення національної безпеки, оборони або забезпечення суспільних інтересів органам державної влади та органам місцевого самоврядування може бути дозволено прийняття рішень або здійснення дій, які можуть мати наслідком обмеження конкуренції.
4. Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються Конституцією України, ГК, законами України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист з з недобросовісної конкуренції», «Про природні монополії», «Про Антимонопольний комітет України» та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цих законів.
Слід підкреслити визначну роль Конституції України у законодавчому забезпеченні антимонопольно-конкурентного регулювання. Так, нею передбачено, що види і межі монополії (частина третя ст. 42), а також правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання (п. 8 частини першої ст. 92) визначаються виключно законом.
У ст. 42 Конституції України закріплено гарантії державного захисту конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

 


Читайте також:

  1. II. Мотивація навчальної діяльності
  2. II. Мотивація навчальної діяльності
  3. II. Мотивація навчальної діяльності
  4. II. Мотивація навчальної діяльності
  5. II. Мотивація навчальної діяльності
  6. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  7. II. Основні засоби
  8. III. Медико-відновлювальні засоби
  9. III. Мотивація навчальної діяльності
  10. III. Мотивація навчальної діяльності
  11. III. Ризики виробничого травмування та професійних захворювань механізаторів, допоміжного персоналу та сторонніх осіб при експлуатації сільськогосподарської техніки
  12. IV. Загальна оцінка діяльності вчителя




Переглядів: 811

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Методи господарського права. | Природні монополії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.031 сек.