Головна закономірність розвитку геосинклінальних областей полягає у тому, що упродовж геотектонічного циклу відбувається перетворення області інтенсивного опускання земної кори і накопичення спокійно залягаючих потужних, в основному морських осадів, у свою протилежність - в область підняття з формуванням гірської складчастої споруди. Таким чином, у процесі формування континентальної геосинкліналі можна виділити два етапи, що супроводжуються різнонаправленими рухами земної кори.
У першу стадію відбуваються переважно низхідні рухи; внаслідок цього утворюється обширна акваторія, на дні якої відбувається накопичення теригенно-осадових і глибоководних хемогенних відкладів. Цей процес супроводжується інтрузивним і підводним ефузивним магматизмом. Підводне виверження вулканів сприяє формуванню потужних товщ вулканогенно-осадових порід і пластоподібних тіл лавових покривів. Поступово суто низхідні рухи змінюються частими коливаннями земної кори змінного напрямку з відносно невеликими амплітудами ( так звана "пульсація дна"), що призводить до формування потужних товщ ритмічно перешарованих порід однотипного складу - флішу. Поступово висхідні рухи починають переважати над низхідними і у центральній ділянці геосинкліналі починає формуватися геоантикліналь. Це відповідає утворенню островів і острівних дуг в морях і на границях морів і океанів (наприклад острів Сахалін, Японські острови, архіпелаги дрібних островів Тихого океану тощо).
Коли висхідні рухи земної кори починають переважати над низхідними і на місці геосинкліналі починає формуватися геоантикліналь, одночасно з цим на територію починають впливати стискуючі горизонтальні рухи. Внаслідок цього утворюється гірська територія (ороген), де розвинуті складчасті структури, розривні порушення і глибинні розломи, вулканізм і висока сейсмічна активність.