У післявоєнний період Іт. мала одні з найнижчих у Є. макроек-і показники, а р-нь безробіття в ній, зсобливо на Пд. був рекордним серед розвинутих держав світу. Застосування інструментів та механізмів кейнсіанської моделі розвитку упродовж перших повоєнних років дало значний макроек-й ефект - швидко зростало нац.-е вир-во.; в країну надійшли значні євро-і та амер-і інвест-ї. Разом з тим, суттєвою проблемою періоду відбудови був доволі високий рівень безробіття та інфляції, що повністю відповідало кейнсіанській моделі розвитку. Упродовж 1970-1971 рр. в Іт. розпочалася досить серйозна криза, Початок 90-х років виявився найбільш сприятливим для ек-ки країни, коли вона не тільки досягла середнього рівня ВВП на душу населення по ЄС, але й перевищила його.
Перехід від неокейнсіанства до неолібералізму проходив в Іт. у декілька ет-в і мав таку специфіку: провідні іта-кі економісти були переконані, що «книжкове реформування» нац.-ї ек-ки через впровадж-я осн-х монетаристських концепцій за амер-ми рецептами є неможливим, а абсолютизація теорії ринку може швидше за все завдати шкоди реальному сектору нац.-ї ек-ки. Наприкінці XX ст. швидкими темпами у різних провінціях Іт. зростали нові інноваційно-інвестиційні моделі підпр-ва. Наразі Економіка Італії є 4 за величиною у Європейському Союзі після Німеччини, Франції, Великобританії і займає 8-му позицію у світовому рейтингу за номінальним ВВП. За часткою експорту всередині ЄС Італія займає у 2011 році 4 позицію. За часткою країни в імпорті ЄС Італія займає також 4 місце.