• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Виникнення Київської держави

Заснування і розвиток Києва

Величезну роль в об'єднанні східнослов'янських племінних союзів відіграло місто Київ, яке завдяки вдалому географічному розташуванню набуло значення політичного центра східних слов'ян.

Відповідно до легенди, засновником Києва був князь Кий зі своїми братами Щеком, Хоривом і сестрою Либіддю. На Старо-київській горі виявлені залишки т.зв. «граду Кия» - поселення V—VI ст., укріпленого ровом і земляним валом з частоколом. Всередині укріплень розміщались храм і житла - напівзем­лянки, господарські будівлі.

У VIII - середині IX ст. у Середньому Подніпровці сфор­мувалося державне об'єднання з центром у Києві. Родо­племінна знать, котра швидко збагачувалася, мала потребу в підтримці свого панування над народом і заміні общинного самоуправління державною політичною організацією. Процес формування державності, який йшов відповідно до розвитку класових відносин від союзів племен до племінних князювань і інших політичних об'єднань більш високого рівня, завершив­ся утворенням Київської держави в IX ст. Принаймні вже за часів правління Олега ця держава мала самоназву Руська земля, а її слов'янське населення називало себе руськими людьми (в Україні ця самоназва протрималась аж до початку XIX ст.) У XIX ст. східнослов'янська держава з центром у Києві була названа істориками Київською Руссю.

Київська Русь, яка існувала в ІХ-ХШ ст., у політичному плані була постійно змінюючим свої політичні форми (унітарну, конфедеративну, федеративну) конгломератом державних утворень. Ранньофеодальний характер цієї держави зумовле­ний тим, що князівська влада накладалась в ній на тради­ційне вічове самоуправління слов'янських племен. Апарат управління державою на той час ще не склався, територією держави могли вважатися ті землі, які в даний час контролю­валися княжою дружиною (тобто фактично це були лише сфе­ри впливу без визначених кордонів). Після реформ Ольги, в ході яких було встановлено постійне оподаткування населення підконтрольних Києву земель і введений інститут намісництва, виникли зачатки апарату управління і фінансової системи.

Компетенція і влада князя були необмеженими і залежали від його авторитету та реальної сили, на яку він спирався. Перш за все, князь був воєначальником, йому належала ініціатива військових походів і їх організація. Князь очолював адмініст­рацію й суд, призначаючи у підкорені землі своїх намісників -військових (воєводи) та цивільних (посадники, тіуни, воло-стелі). За військову службу князь міг наділяти старших дру­жинників - бояр землею. Крім того, він мав право приймати нові закони, змінювати старі. Так, Ярославичі вирішили скасувати кровну помсту, замінивши її штрафом. Князь збирав податки з населення, судові збори і кримінальні штрафи. Князь Київський мав вплив на церковні справи. З літописів відомо, що Ярослав і Ізяслав II наказували скликати собор єпископів і обирати митрополита.

Необхідно відзначити, що сама правляча еліта розглядала Русь не як державу в сучасному розумінні, а як колективне володіння всього княжого роду Рюріковичів. Старший над кня­зями одержував титул великого князя. Влада, таким чином, була прерогативою не сім'ї монарха, а всього роду і передавалася не сину великого князя, а старшому в роді. У свою чергу, великий князь автоматично ставав главою роду. З родового принципу походив і звичай розподілу власності великого князя між його синами-спадкоємцями (уділи), а також боротьба між синами і їх сім'ями за старшинство в роду.

Боярська рада, початково - рада дружини князя - була невід'ємною частиною механізму влади. Радитися з дружиною, а пізніше - з боярами було моральним обов'язком князя. У своєму «Повчанні...» Володимир Мономах указував на нара­ди з боярами як на постійні, щоденні. Не дивлячись на це, боярські ради не стали державним органом з чітко окресленим складом, компетенцією та функціями.

Віче було органом влади, який зберігся з часів родоплемін­ного ладу. Із зростанням влади князя віче втрачає своє значення,

і з'являється на історичній арені лише в ті періоди, коли влада київських князів з якихось причин різко йде на спад. У Києві першу звістку про віче літопис надає під 1024 р., коли кияни на віче не дали переможцю Ярослава Володимировича, Мстиславу Чернігівському, зайняти київський престол.

Віче мало право обирати князя або відмовляти йому в кня­жінні. Обраний населенням князь повинен був укласти з віче договір - «ряд». Зміст таких «рядів» до нас не дійшов. Швидше за все, в цьому договорі указувалися обов'язки князя перед населенням.

Віче в Київській землі не прийняло такі форми, як у Новго­роді або Пскові. Воно не мало окресленої компетенції, порядку скликання. Іноді віче скликав князь, частіше воно збиралося без його волі. Не ясно, як проходили вічові збори, хто на них головував. На віче голосів не підраховували, перемагала та ідея, яку підтримувала явна більшість. Участь у віче брали глави сімей вільних людей. Ні боярська рада, ні віче в Київській Русі не еволюціонували до парламентської форми і не перетворилися на постійні державні органи.

Чітко визначених органів управління в Київській Русі не було. Тривалий час існувала десятинна система (тисятські, сотські, десятники), яка збереглася від військової демократії і виконувала адміністративні, фінансові та інші функції. З ча­сом її витіснила палацово-вотчинна система управління.

Розділення князівств на адміністративні одиниці не було чітким. Літописи згадують про волость та погост. Місцеве управління в містах князі здійснювали через посадників, які були представниками князя. Адміністративні і судові функції в містах виконували також княжі тіуни, вірники, мечники і отроки. Вони не отримували платні від князя, натомість їм надавалось право «кормління», тобто повного утримання за рахунок підлеглого населення. Органом місцевого самоуправ­ління була верв - сільська територіальна громада.

Влада князя і його адміністрації розповсюджувалася на міста і населення земель, які не були власністю бояр. Боярська вот­чина поступово отримувала імунітет і звільнялася від княжої юрисдикції. Населення цієї вотчини стало повністю підвлад­ним боярам-власникам.

Прибуток ранньофеодальної держави тоді ще багато в чому складала данина з підлеглих племен (полюддя). Перед моло­доюдержавою стояли великі зовнішньополітичні задачі, пов'язані з захистом її меж. Серед них - відбиття набігів кочів­ників - печенігів, боротьба з експансією Візантії, Хазарського каганату, Волзької Болгарії. Саме з цих позицій варто роз­глядати внутрішню і зовнішню політику перших київських великих князів.

За даними «Повісті минулих років», першим князем Київ­ської Русі був легендарний Кий.

Норманська теорія. Руські літописці початку XII ст., нама­гаючись пояснити появу давньоруської держави, включили в літопис новгородську легенду про закликання на новго­родське князівство трьох варягів - братів Рюріка, Синеуса і Трувора, котрі дали, нібито, початок князівської династії.

Після смерті Рюріка інший варязький князь Олег, що захо­пив владу в Новгороді, об'єднав у 882 р. Новгородську і Київ­ську землі. Так склалася, на думку літописця, держава Русь

Літописна розповідь про закликання варягів послужила підставою для появи так званої норманської теорії виникнення давньоруської держави. Вперше вона була сформульована німецькими вченими Байєром, Шльоцером і Міллером, за­прошеними для роботи в Росію в XVIII ст. Сам факт пере­бування варязьких дружин на службі в слов'янських князів не викликає сумніву, як і постійні взаємні зв'язки між варя­гами і Руссю. Однак не виявлено свідчень скільки-небудь помітного впливу варягів на соціально-економічні і полі­тичні інститути східних слов'ян, а також на їх мову і культуру. Не виявлено яких-небудь даних і про колонізацію Русі варягами. Усе вищесказане дозволяє сучасним україн­ським історикам стверджувати, що легенда про закликання варягів була поміщена в літопис по політичних мотивах. Зараз цілком доведена наукова неспроможність норманської теорії. Утворення Київської Русі - закономірне завершення тривалого процесу формування класового суспільства у Стародавній Русі, підготовлене всім ходом соціально-економічного розвитку півтора десятка східнослов'янських племінних союзів.

Читайте також:

1. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
2. XVII ст.). Виникнення козацтва.
3. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
6. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
7. Антиінфляційна політика держави
8. Антимонопольна діяльність держави
9. Антимонопольна діяльність держави.
10. Антимонопольна політика держави.
11. Античні міста-держави на півдні України, їх культурні традиції.
12. Античні міста-держави Північного Причорномор'я

Переглядів: 775