Динаміка та етапи розвитку колективу. Закони розвитку колективу.

Виховне значення колективу, його впливу на особистість учня досить суттєве. Оскільки кожен учень щодня перебуває в класі, то й клас (свідомо чи несвідомо) впливає на нього.

Колектив — не застигла структура, він постійно розвивається, проходячи певні стадії. Стадійність розвитку колективу є вираженням внутрішньої діалектики його становлення, в основі якої — рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу. Шкільний колектив у своєму розвитку проходить чотири стадії:

1. Створення колективу учнів. Спочатку колектив лише формується, члени його недостатньо знають один одного, не виявляють ініціативи в діяльності. Ще не сформований його актив.

Педагог повинен допомогти учням сформулювати систему єдиних вимог — рішучих за формою, зрозумілих за змістом, організувати його діяльність на засадах єдиноначальності керівництва, педагогічного авторитаризму. Він вивчає особисті якості членів колективу, знайомить їх, сприяє обиранню органів самоврядування, інструктує щодо їх функції, контролює їх роботу, а в разі необхідності –допомагає. Взаємини між педагогом і вихованцями будуються на засадах безпосереднього впливу на колектив та на кожного його учасника.

2. Поширення впливу активу на весь колектив. На цій стадії відбувається залучення активістів до керівництва колективом, акцентуючи їх увагу на відповідальності, ініціативі та самостійності. Водночас відбувається залучення пасивних учнів до громадського життя. За правильно організованої роботи актив швидко починає виявляти ініціативу у визначенні завдань та організації колективної діяльності.

Педагог окреслює подальші перспективи діяльності колективу (в навчанні, праці, спорті, іграх, позакласних заходах), дбає про посилення довіри до активістів, частково передає їм свої функції (контролю за чергуванням по школі або класу, прибирання класної кімнати, харчування в їдальні, підготовки до свят). Взаємини між ним та учнями розвиваються на засадах демократизму, паралельних впливів (поєднання безпосереднього й опосередкованого впливу).

Стадія триває один – півтора року, залежно від стосунків усередині колективу. На її початку колектив нібито поділений на три соціально-психологічні мікрогрупи: активістів (опору класного керівника), пасивних учнів (які поступово долають байдужість), «ядро опору» (педагогічне занедбані діти). Наприкінці її клас стає психологічно та педагогічне однорідним.

3. Вирішальний вплив громадської думки більшості.
Більшість дітей з перших днів діє свідомо, активно, а колектив усвідомлює завдання, поставлені перед ним. Педагог допомагає активові здобути авторитет серед учнів, контролює його діяльність. Керівництво колективом відбувається на засадах демократизму, визнанні права колективу самостійно вирішувати питання про заохочення чи покарання своїх учасників, планування роботи, оцінювання поведінки учнів, запровадження системи доручень мікрогрупам учнів, окремим членам колективу.

На цій стадії посилюється вплив громадської думки колективу, боротьба за його честь, орієнтація та самоконтроль поведінки і навчальної діяльності.

4. Самовиховання як вищий тип виховання в колективі. Кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. У них розвивається інтерес до самовиховання, що переходить у внутрішнє прагнення до вдосконалення особистих якостей, рис характеру.

Педагог інструктує, консультує, надає методичну допомогу щодо прийомів самовиховання (самоаналізу, самонавіювання, н.ргово о, н.ргово об від негативного), поступово привчаючи до нього весь колектив. Допомагає учням визначити потрібні для самовдосконалення якості, скласти індивідуальні плани самопізнання, саморозвитку. Беручи до уваги вимоги колективу до кожного його учасника, досягнутий рівень розвитку колективу, вікові та індивідуальні особливості дітей, педагог коригує самовиховання, створює загальну мажорну атмосферу.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу необхідна системність — послідовно сформульовані перед колективом завдання, виконання яких забезпечуватиме перехід від простого задоволення результатами до глибокого почуття обов’язку.

За Фіцулою. Більшість дослідників виділяють (як і А.С.Макаренко) три стадії (етапи) розвитку дитячого колективу, відповідно до характеру вимог, які ставляться до вихованців.

На першій стадії важлива постановка до вихованців педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання.

На цій стадії слід інтенсивно впливати на учнів, навчати і виховувати ядро активу, До ядра активу підбирають учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правил для учнів, вимогливі до себе і до інших, мають організаторські здібності.

Досвід переконує, що цю стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго перебувають тільки в залежності від педагогічного колективу, вони звикають до такого становища, і тоді їх важко ввести в рамки підкорення органам учнівського самоврядування.

Цілком зрозуміло, що перша стадія розвитку колективу має місце тоді, коли його тільки організаційно оформили: сформували четвертий, десятий класи з учнів, які прибули з інших початкових чи дев’ятирічних шкіл; комплектують всі класи нової школи і т.п.

На другій стадії вимоги педагога підтримуються частиною вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і самих себе.

Друга стадія розвитку колективу починається з появою органів його самоврядування. В колективі проходить подальше взаємне вивчення учнями один одного, виявлення життєвих позицій, пошуки товаришів і друзів.

Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги продовжують ставити учням категоричні вимоги, але опираються при цьому на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму слід тепер розглядати як свідому протидію, обговорювати на засіданнях активу і вживати певних заходів впливу.

На даній стадії особливу увагу приділяють вивченню членами органів самоврядування своїх прав і обов’язків, навчанню їх методам роботи. Здійснюється також робота по розширенню активу, залученню до нього учнів, які зарекомендували себе з позитивного боку. Виконання ними доручень учителів сприяє формуванню у них почуття відповідальності, самостійності і ініціативи.

Іноді на цій стадії може виникнути і негативна неофіційна група, яка протиставить себе активу. Але наявність здорової громадської думки допомагає вчителю справлятися з нею.

На третій стадії розвитку вимоги ставить колектив. Це досягається при згуртуванні вихованців в єдиній діяльності.

На цій стадії педагог працює з активом, створює йому авторитет серед учнів, здійснює контроль за його діяльністю. Разом з цим проводиться робота по залученню якомога більше учнів до активу. Чим більше вихованців складають актив колективу, тим краще, тим здоровіший колектив, сильніша його громадська думка, її виховні можливості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття про дитячий колектив. Сутність, ознаки, функції, структура і типи колективу .	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.