• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Макроекономіка та її показники

Поняття макроекономіки, значення її вивчення на сучасному етапі. Макроекономіка–одна з наук, що вивчає закономірності функціонування економіки. Але економіка є складною системою. Тому крім макроекономіки її вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін. Разом із тим макроекономіка як наука насамперед спирається на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, що відбуваються в економіці. Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні «рецепти», методи активного впливу на об'єкт свого дослідження, тобто на процес розширеного відтворення.

Щоб зрозуміти місце макроекономіки в системі економічних наук, треба насамперед з'ясувати її функції. А вона виконує:

1) теоретико-пізнавальну функцію, коли пояснює закономірності розвитку національної економіки, процеси та явища економічного життя суспільства.

2) практичну функцію, суть якої полягає в тому, що макроекономіка виробляє рекомендації для проведення економічної політики.

3) світоглядно-виховну функцію, змістом якої є формування економічного мислення, економічної психології та економічної культури людей.

4) методологічну функцію, адже сформульовані нею наукові уявлення про механізм функціонування національної економіки та поняттєво-категоріальний апарат використовують інші економічні науки.

Вивчення макроекономіки сьогодні надзвичайно важливо з багатьох причин. Макроекономічні явища відіграють центральну роль в успіхах або невдачах будь-якої країни. Держава може впливати на своє економічне становище через економічну політику, зокрема видатки, податки, зміну грошово-кредитних відносин. Дискусії навколо макроекономічних проблем формують окремі розділи в платформах політичних партій та їхніх кандидатів.

Особливе місце в макроекономічному аналізі займає визначення основних цілей та засобів їхньої реалізації. Якщо до основних цілей належать високі темпи економічного зростання, стабільність рівня цін на вільному ринку, рівновага експорту та імпорту і стабілізація валютного курсу, то до вказаних засобів — фіскальна політика, грошова політика, політика регулювання доходів і зовнішньоекономічна політика.

Важливе місце в економічній діяльності будь-якої країни посідає фіскальна політика. Один із головних макроекономічних інструментів — урядові видатки і податки, які складають елементи фіскальної політики. Урядові видатки — ключ, що визначає сукупні видатки, за допомогою яких досягається короткочасне коливання реального ВНП. Податкова система відіграє в макроекономіці подвійну роль. По-перше, податки скорочують доходи населення. Високі податки знижують споживчі видатки, що, у свою чергу, веде до зменшення сукупного попиту і виробленого ВНП. По-друге, податки можуть впливати на рівень потенційного обсягу виробництва, оскільки зниження податків на доходи від інвестицій в нові галузі спонукає підприємців до збільшення вкладів у виробництво, що зумовлює підвищення продуктивності праці і зростання потенційного ВНП.

Другим важливим інструментом макроекономіки є грошова політика. Прискорення або уповільнення зростання маси грошей підвищує або знижує ставку відсотка, заохочує або стримує інвестиції.

Третім напрямком макроекономічної політики можна вважати політику регулювання доходів. Коли контроль над інфляцією стає головною метою політики, уряди вишукують шляхи гарантування стабільних цін. Традиційним засобом уповільнення інфляції є стримання зростання грошової пропозиції та урядових видатків. Такі кроки скорочують реальний ВНП, знижують рівень безробіття та інфляцію.

Важливим напрямком макроекономічного аналізу є зовнішні зв'язки, які включають в себе широкий набір інструментів — таких, як управління обмінним курсом, контроль над зовнішньою торгівлею, тарифи або субсидії, навіть стимулювання безробіття з метою стабілізації зовнішньої торгівлі.

На практиці уряд будь-якої економічно розвинутої країни повинен володіти інструментами макроекономіки, чітко уявляти її цілі.

Основні макроекономічні показники національних рахунків, їх роль у розвитку і функціонуванні національної економіки.На відміну від мікроекономіки, макроекономіка використовує у своєму аналізі агреговані величини:валовий внутрішній продукт (а не випуск окремої фірми), середній рівень цін (а не ціни на конкретні товари), ринкову процентну ставку (а не ставку процента окремого банку), рівень інфляції, зайнятості, безробіття тощо.

З травня 1992 року за Указом Президента в Україні також впроваджується Система національних рахунків (СНР), тобто наші статистика і облік переходять на так звані міжнародні стандарти. Це стало актуальним у зв'язку з проведенням ринкових реформ, внаслідок яких централізовано-планова економіка має бути трансформована у ринкову. Зрозуміло, що для описування та аналізу ринкової економіки потрібно мати систему статистичних показників, яка адекватно моделює економічні процеси. Такою системою показників є СНР.

Отже, система національних рахунків— це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та Інститутів.

Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

- всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домогосподарства;

- всі економічні операції, пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;

- всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі корисних копалин тощо).

Головним показником при розробці СНР, основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт(ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни.

Термін "внутрішній" протистоїть термінові "національний". Він означає, що при вимірюванні ВВП враховуються результати виробництва підприємств, організацій, установ незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є дочірніми відділеннями іноземних корпорацій. В той же час при розрахунку валового національного продукту (ВНП) враховуються результати вітчизняних виробництва підприємств, організацій, установ незалежно від того, в якій державі вони розміщені.

Таким чином, валовий національний продукт(ВНП) характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених вітчизняними підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді.

Під "економічною територією" країни розуміють територію, яка адміністративно керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території, вона не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на території інших країн.

Особливість розрахунку ВВП та ВНП полягає в тому, що при вимірюванні випуску важливо уникнути подвійного рахунку - ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі. З цією метою в СНР вирізняють такі поняття:

- проміжна продукція- це товари і послуги, що купуються з метою подальшої переробки, обробки або для перепродажу;

- кінцева продукція – товари і послуги, що купуються з метою кінцевого споживання, не для подальшої переробки чи перепродажу;

- додана вартістьфірми – вартість виробленої фірмою продукції без вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і використані в процесі виробництва.

Найбільш поширеними методами розрахунку ВВП є:

- виробничий метод (за виробленою продукцією);

- метод кінцевого використання (за витратами).

- розподільчий метод (за доходами).

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки: від величини сумарного валового випуску віднімається величина сумарного проміжного споживання і отримується величина сумарної доданої вартості.

Згідно з методом кінцевого використання (за витратами)ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують таку формулу:

ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ, (4.1)

де СВ — споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;

ВІ — валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;

ДЗ — державні закупки товарів і послуг з метою задоволення загальносуспільних потреб;

ЧЕ — чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг (ЧЕ = Е - Ім).

Споживчі витрати домашніх господарств і державні закупки товарів та послуг складають кінцеве споживання товарів і послуг у країні. Воно охоплює витрати домогосподарств-резидентів на споживчі товари і послуги, а також витрати органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, на товари і послуги для індивідуального і колективного (загальносуспільного) споживання.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств (СВ) включають:

1) витрати на купівлю споживчих товарів і послуг;

2) споживання товарів і послуг, отриманих у натуральній формі як оплату праці, подарунків тощо;

3) споживання товарів і послуг, що вироблені домашніми господарствами для особистого кінцевого споживання;

4) споживання товарів і послуг, що куплені резидентами даної країни за кордоном під час відряджень, туристичних поїздок тощо, за виключенням аналогічних закупок нерезидентів на території даної країни.

Державні закупки (ДЗ) — це витрати уряду на кінцеве споживання органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства. До них відносяться витрати на заробітну плату державних працівників і службовців, а також витрати, пов'язані із закупівлею товарів і послуг колективного (суспільного) споживання у приватного сектора економіки. До державних закупок не входять видатки на трансфертні платежі. Урядові трансфертні платежі — це державні виплати окремим особам, які не надаються в обмін на товари або послуги. Це допомога по безробіттю, пенсії, допомога престарілим і хворим. Вони призначені задовольняти певний вид потреб.

Валові інвестиції (ВІ) складаються із двох елементів:

ВІ = ЧІ + А, (4.2)

де ЧІ —чисті інвестиції, тобто такі, які спрямовуються на приріст капіталу та запасів;

А — амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення зношеного капіталу.

Валові інвестиції —це не що інше, як валове нагромадження,яке включає чисте придбання (придбання за відрахуванням вибуття) одиницями-резидентами інвестиційних товарів і послуг, що вироблені в поточному році, але не спожиті в цьому році, тобто накопичені. До складу валового нагромадження включають нагромадження основного капіталу, зміну запасів матеріальних оборотних фондів та чисте придбання цінностей.

Експорт і імпорт товарів та послугохоплює експортно-імпортні операції нашої країни з іншими країнами світу. Це насамперед вартість вивезених із країни або завезених у країну (перетинаючих державний кордон) товарів різного призначення, включаючи також товари, що надаються у порядку гуманітарної допомоги і як дари, товари неорганізованої торгівлі, посилки, майно мігрантів та ін. Експорт і імпорт послуг охоплює всю сукупність матеріальних і нематеріальних послуг.

При розрахунку ВВП розподільчим методомпідсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати й непрямі податки на бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

• амортизаційні витрати;

• чисті непрямі податки на бізнес— непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм;

• винагорода за працю(цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

• рентні платежі — це прибуток, який отримують власники нерухомості, включаючи ренту за проживання у власних будинках;

• чисті проценти — це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу;

• доход від власності — це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності;

• прибуток корпорацій — цей компонент, у свою чергу, містить три складові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій.

У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Власне кажучи, вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази.

За темпами росту ВВП роблять висновок про динаміку економіки. Якщо, наприклад, ВВП виріс на 10% то, значить, на 10% збільшилась і маса вироблюваної в суспільстві продукції. Чим більше товарів і послуг, тим більше і ВВП. Разом з тим зростання ВВП не завжди свідчить про збільшення фізичного обсягу продукції. Нерідко бувають такі ситуації, коли вартісна величина ВВП зростає при зменшенні фізичного обсягу продукції. Справа в тому, що ВВП розраховується в вартісній формі, яка безпосередньо залежить від рівня цін, що склалися. Варіант, при якому зростання ВВП відбувається не дивлячись на зниження фізичного обсягу виробництва може мати місце в тому випадку, якщо ціни ростуть швидше ніж виробництво товарів.

Якщо ВВП розраховувати в поточних цінах, то в суспільстві складається не зовсім правильна уява про стан економіки і життєвий рівень населення. Виходить, ніби ВВП зростає, і, отже, життєвий рівень повинен підвищуватися, а він фактично може знижується. Щоб отримати реальну картину динаміки виробництва, необхідно при розрахунку ВНП виключити вплив на нього інфляції, тобто коректувати вартісну величину ВНП.

Тому в економічній теорії і практиці розраховують "номінальний" і "реальний" ВВП. Номінальний ВВП- це ВВП, розрахований в цінах, які склалися в хвилину його розрахунку (в даний момент). Реальний ВВП- це ВВП в незмінних цінах, тобто скоректований номінальний ВВП. Визначення реального ВВП відбувається шляхом ділення номінального ВВП на індекс цін.

З реальним ВНП тісно пов’язані і такі поняття, як інфлювання й дефлювання, тобто приведення показників ВНП за різні роки до єдиної цінової бази, що дає можливість визначити його реальну динаміку.

Інфлювання – це збільшення показників ВНП для років, що передують року, прийнятому за базу.

Дефлювання– це зменшення показників ВНП для років, що слідують за роком, прийнятим за базовий (якщо ціни в ці роки зростали) тому, що показники номінального ВНП завищують реальний обсяг продукції цих років.

Реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як найобгрунтованіша характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має значні недоліки.

По-перше, від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативних факторів (забруднення повітря і води, шум, перенаселення тощо), які пов'язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на її очищення, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не вираховується.

По-друге, до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домогосподарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного будинку; праця вченого, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки. проте, у відповідності із загальноприйнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП.

По-третє, у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не відображається повною мірою покращення (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту.

Недоліком показника ВНП є те, що він враховує доходи окремих категорій працездатного населення, які не створюють національного багатства країни, а отримують їх внаслідок перерозподілу створених у суспільстві благ (військовослужбовці, домашня прислуга та ін.), що штучно завищує економічну могутність країни.

Істотними недоліками цього показника є те, що він не враховує доходи тіньового бізнесу, бартерний обмін та ін. Якщо взяти до уваги, що тіньова економіка України у 1998 р. становила 60%, а бартер — до 40%, то стає зрозуміло, наскільки викривлені макроекономічні показники. Крім того, він завищує обсяги виробництва на суму річних амортизаційних відрахувань і на суму непрямих податків.

Важливим завданням є максимально "покращити" показник ВВП, з тим щоб він міг бути дійсно адекватною характеристикою економічного добробуту.

Важливим завданням є максимально "покращити" показник ВВП, з тим щоб він міг бути дійсно адекватною характеристикою економічного добробуту. Тому із офіційного обсягу ВВП потрібно:

• відрахувати вартість впливу на економіку негативних факторів;

• додати вартісну оцінку неринкових операцій;

• додати обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки;

• додати вартісну оцінку дозвілля та покращення якості товарів. Ці перетворення дають показникчистого економічного добробуту (ЧЕД). Його вивели в 1972 році професори Вільям Нордгауз і Джеймс Тобін з Єльського університету.

ЧЕД не підраховується на підставі тієї методики і тієї інформації, що наявна в нашому розпорядженні. Він головним чином нагадує про те, що показник ВВП не є досконалим мірилом економічного добробуту. Проте, як би там не було, але це найкращий макроекономічний показник, який ми маємо на сьогодні і яким користується весь світ.

Окрім названих основних (ВВП та ВНП), існує цілий ряд інших взаємопов'язаних показників національного рахівництва. Всі вони розраховуються на підставі ВВП і використовуються з тією чи іншою метою макроекономічного аналізу.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП)можна отримати із ВВП, коли його зменшити на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП - Амортизаційні відрахування (4.3)

Національний доход (НД) — сукупний доход в економіці, який отримують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) — можна отримати, коли показник ЧВП зменшити на величину чистих непрямих податків на бізнес:

НД = ЧВП - Чисті непрямі податки на бізнес (4.4)

З точки зору результативності суспільного виробництва, його динаміки, головне значення має величина чистого продукту (ЧП) або національного доходу, тому що саме він, як реальний результат функціонування суспільного виробництва, визначає рівень матеріального добробуту населення країни на даному етапі й можливості його зростання в майбутньому. Така важлива роль ЧП передбачає поділ його на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт.

Необхідний продукт (НП)-це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників. За рахунок НП повинні покриватися витратинахарчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи.

Мінімальна величина НП визначається життєвим мінімумом, потрібним виробникові для відтворення своєї робочої сили й нормального її функціонування.

Максимальна - розмірамиЧП. Останній варіант може існувати лише як епізод. Бо якщо НП буде постійно поглинати весь ЧП, то це, з одного боку, при незмінній кількості населення породжуватиме застій життєвого рівня населення, а з іншого - при зростанні населення - його зниження. Тому суспільство завжди повинно виробляти значно більше, ніж воно споживає, тобто воно повинно виробляти й додатковий продукт.

Додатковий продукт (ДП) - це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП.

ДП=ЧП-НП (4.5)

ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського суспільства, при досягненні ним певного рівня розвитку продуктивних сил. Тобто, лише тоді, коли виробник здобув можливість своєю працею створювати більше продукту, ніж йому необхідно для життя. Отже, поява ДП стала результатом і в той же час могутнім рушійним мотивом технічного прогресу.

Відношення ДП доНП називається нормою ДП. Норма ДП визначається за формулою:

Н=ДП/НП * 100, (4.6)

де Н - норма ДП; ДП - додатковий продукт; НП – необхідний продукт.

Показник особистого доходу (ОД) можна отримати, коли від національного доходу відняти внески на соціальне страхування, нерозподілений прибуток корпорацій, податки на прибуток корпорацій і додати суму трансфертних платежів. Необхідно також відняти чистий процент і додати особисті доходи, отримані у вигляді процента.

Використовуваний доход (ВД) розраховується шляхом зменшення показника особистого доходу на суму прибуткового податку з громадян та деяких неподаткових платежів державі:

ВД = ОД - Прибутковий податок - Неподаткові платежі державі (4.7)

Це доход, який залишається у розпорядженні домогосподарств. Він використовується на споживання і заощадження.

Національне багатство, його суть та структура. Національне багатство— сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення і досягнення головної мети суспільства.

Для такого відтворення не можуть бути використані наднормативні запаси, які лежать без руху, неякісні товари, застаріле устаткування, хоча вони входять до статистики національного багатства.

Найважливішими складовими частинами національного багатства в усій сукупності матеріальних благ, споживчих вартостей є:

1) створені й накопичені в країні виробничі фонди, які, у свою чергу, поділяють на основні й оборотні. До основних належать засоби праці (машини, верстати, устаткування, будівлі, споруди тощо), що використовуються в декількох виробничих циклах. До оборотних — предмети праці (сировина, матеріали, паливо та ін.), що витрачаються повністю впродовж одного виробничого циклу;

2) основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функціонують у соціальній сфері, — школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні та спортивні заклади тощо;

3) домашнє майно населення: житлові будинки, товари тривалого користування, одяг тощо;

4) товарні запаси народного господарства (запаси готової продукції на складах, резервні страхові запаси).

Надзвичайно важливим компонентом національного багатства є залучені у процес виробництва природні ресурси, земля, ліси, води, розвідані корисні копалини, повітря.

Нематеріальне багатство включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід, уміння і навички; освітній, культурний і морально-етичний потенціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління, науково-управлінський потенціал; сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностей. Інтелектуальні здібності особистості набувають особливого значення в зв'язку з розвитком недержавних форм власності та переходом до ринкової економіки.

Ефективність виробництва: система показників та фактори її підвищення.Важливим макроекономічним показником с ефективність суспільного виробництва. Розділяють соціальну й економічну ефективність. Соціальна ефективністьвиражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства. Вона показує наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам і інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то дане суспільне виробництво є соціальне ефективним, інтегруючим показником соціальної ефективності є виробництво товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період, як правило - за один рік. У розвинутих країнах світу частка товарів народного споживання у валовому національному продукті становить близько 70%, а виробництво засобів виробництва - близько 30%.

Чим раціональніше функціонує процес відтворення, тим вище економічна ефективність суспільного виробництва. Ефективність вимірюється динамікою таких макроекономічних вартісних показників як ВНП, ВВП, НД до загальних витрат, тобто економічна ефективність суспільного виробництвана рівні країни — це співвідношення результатів виробництва (Р) та сукупних витрат (В): :

Е = Р / В (4.8)

Воно показує, з якими витратами отримано той чи інший обсяг відповідного макроекономічного показника. Як правило, у масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва вимірюється відношенням розмірів створеного за певний період часу національного доходу до затрат суспільної праці.

Одним з найважливіших показників ефективності суспільного виробництва, прогресивності технологічного способу виробництва та відносин власності є продуктивність праці.Показник продуктивності праці (ПП) показує обсяг виробництва продукції (П), що припадає на одного працівника (Р):

ПП= П/Р (4.9)

Зворотний показник — трудомісткість(ТР) — показує, скільки праці затрачається на одиницю продукції і визначається за формулою:

ТР = Р/П (4.10)

Показниками, що характеризують ефективність використання засобів праці є фондовіддача та фондомісткість.

Фондовіддача(ФВ) — це відношення вартості продукту (П) до засобів праці (основних виробничих фондів) (Ф):

ФВ=П/Ф (4.11)

Вона показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів у вартісному вираженні. Зворотним показником до фондовіддачі с фондомісткістьпродукції (ФМ), що показує, яка величина основних фондів припадає на одиницю виготовленої продукції:

Фм = Ф/П (4.12)

Показниками, що характеризують ефективність використання предметів праці с матеріаловіддача та матеріаломісткість.

Матеріаловіддача(MB)— відношення вартості продукту (П) до вартості предметів праці (матеріальних затрат) (М).

МВ=П/М (4.13)

Зворотним показником до матеріаловіддачі є матеріаломісткість(MM) продукції, що показує, яка величина матеріальних затрат припадає на одиницю виготовленої продукції:

ММ=М/П (4.14)

Економічну ефективність не можна розглядати як раціональне і ефективне використання лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад робочої сили). Це поєднання всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу.

Питання для самоконтролю

1. Що є предметом вивчення макроекономіки? Яке значення її вивчення на сучасному етапі?

2. Що являє собою макроекономічна модель та яка свера її застосування?

3. Опишіть модель кругообігу продуктів і доходів.

4. Що являє собою система національних рахунків?

5. Назвіть основні макроекономічні показники національних рахунків.

6. Розкрийте роль основних макроекономічних показників національних рахунків у розвитку та функціонуванні національної економіки.

7. Як розраховується валовий національний продукт?

8. Як розраховується валовий внутрішній продукт?

9. Яка різниця між номінальним та реальним ВВП (ВНП)?

10. Дайте характеристику проміжному та кінцевому продукту.

11. Як розраховується чистий внутрішній продукт?

12. Що являє собою національний доход?

13. Що таке національне багатство, яка його структура?

14. Що являє собою соціальна ефективність?

15. Як розраховується економічна ефективність?

16. Як розраховується продуктивність праці та які шляхи її підвищення?

17. Як розраховується фондовіддача та фондомісткість?

18. Як розраховується матеріаловіддача та матеріаломісткість?

Читайте також:

1. IV група- показники надійності підприємства
2. Абсолютні показники фінансової стійкості
3. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Аналітичні показники динаміки та прийоми їх обчислення
6. Аналітичні показники ряду динаміки.
7. Аналітичні показники ряду динаміки.
8. Базисні показники
9. Вартісні показники обсягу виробництва.
10. Вартісні показники продукції сільського господарства
11. Види і показники зношення основних фондів
12. Види і показники собівартості.

Переглядів: 5953