• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сучасний стан і тенденції розвитку аграрного виробництва

В економіці України однією з найголовніших галузей є сільське госпо­дарство. Його частка в народному господарстві країни за загальноприйня­тими макроекономічними показниками досить висока. Зокрема тут зосере­джено понад 19 % трудових ресурсів, 71,2 % земельного фонду і 92 % сільськогосподарських угідь і 5,6 % основних засобів. Від рівня економічного розвитку сільського господарства значною мірою залежить економіка країни в ціло­му, оскільки саме в цій сфері матеріального виробництва у 2005 р. створено 11 % валової доданої вартості, разом з харчовою промисловістю – більше 60 % загальнодержавного фонду споживання та 12,4 % додатного сальдо зовнішньоторговельного обороту України (21,7 млрд грн). Україна спроможна цілковито задовольняти внутрішні потреби в сільсько­господарській продукції завдяки власному виробництву. За умов стабіліза­ції і зростання виробництва вона має всі реальні можливості стати експор­тером сільськогосподарської продукції.

Особливу роль і місце сільського господарства в економіці України визначають такі незаперечні факти:

· сільське господарство визначає розвиток переробних галузей, де швидко здійснюється обіг коштів, що прямо впливає на нагромадження та інвестиційний процес;

· агропромислове виробництво належить до найголовніших сфер, що забезпечують обсяги внутрішнього валового продукту (ВВП). Загальновідомо, що за нормальних умов господарювання 1 % росту виробництва сільськогосподарської продукції забезпечує 3 – 4 % зростання ВВП;

· нарощування експортних можливостей агропромислового виробництва є гарантією швидкого і надійного подолання дефіциту торговельного і платіжного балансів країни;

· від усебічного розвитку агропромислового комплексу знач­ною мірою залежить зростання життєвого рівня всього населення;

· забезпечення стабільного розвитку власного агропромислового ви­робництва слід вважати надійною запорукою економічної незалежності держави [70].

У результаті проведення аграрної реформи та реалізації земельної реформи як її найважливішої складової, головний засіб виробництва в сільському господарстві – земля – став об’єктом приватної власності. У результаті розпаювання земель колективних сільськогосподарських підприємств більше 22 млн га передано у власність 6,9 млн громадян, середній розмір паю – 4,1 га. Із числа цих земель 17,3 млн згодом було передано в оренду сільгосппідприємствам, середній розмір річної орендної плати – 132,5 грн за 1 га [76]. Станом на 1.01.2006 р. 22 116,7 тис. га (59,7 %) перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, а у користуванні громадян – 14 922,7 тис. га (40,3 %).

У той же час у сучасному виробництві сільськогосподарської продукції України переважають господарства населення (зазначимо ще раз, що їх частка у користуванні землею істотно менша, ніж сільгосппідприємств). У 2005 р. вони забезпечили 59,3 % виробництва загального обсягу валової продукції сільського господарства, у тому числі 66,7 % продукції тваринництва. Динаміка індексів продукції сільського господарства показує, що найглибше зниження (39 %) обсягів виробництва сільгосппродукції в Україні припало на 1999 р., після чого намітилося зростання цього показника. Винятком став несприятливий за погодними умовами 2003 р. (рівень валової продукції порівняно з 1990 р. становив 63 %), тоді як у 2004 і 2005 рр. вал становив 81 % відносно рівня 1990 р., або 66,3 млрд грн у порівнянних цінах 2000 р.

Скорочення виробництва мало неоднакові тенденції за різними видами продукції сільського господарства. У 2005 р. порівняно з рівнем 1990 р. найбільш тотальним було скорочення виробництва продукції тваринництва: м’яса – на 63,4 %, молока – на 44 %. Серед видів продукції рослинництва найпомітнішим було скорочення виробництва цукрових буряків – на 65 %, плодів і ягід – на 41,8 %, зерна – на 25 %. У той же час зросли обсяги виробництва картоплі – на 16 %, овочів – на 9,4 %, що відбулося за рахунок частки господарств населення, тоді як збільшення виробництва соняшнику (на 83 %) відбулося за рахунок сільськогосподарських підприємств [40, 71].

Зростання ролі особистих господарств населення (ОСГ), особливо у галузі тваринництва, значною мірою обумовлено скороченням обсягів виробництва сільськогосподарськими підприємствами. Свідченням тому є порівняння обсягів виробництва цієї продукції в ОСГ у 1990 і 2005 рр.: в обидва роки обсяг продукції був приблизно однаковим (17 млрд грн). Виробництво сільгосппродукції в підсобному секторі відіграє важливу роль у забезпеченні населення продуктами харчування у такий спосіб, у той же час через це рівень товарності продукції в таких підприємствах є відносно низьким. У перспективі з урахуванням ефективності виробництва сільськогосподарської продукції та необхідності інноваційного розвитку перевага надаватиметься сучасним технологічно оснащеним підприємствам різних форм власності.

Станом на 1.01.06. в Україні функціонувало 57 877 сільськогосподарських підприємств, з них 42 447 фермерських господарств, 7 900 господарських товариств, 4 123 приватні підприємства, 1 521 виробничий кооператив, 386 державних підприємств та 1 500 підприємств інших форм господарювання [71]. Розвиток багатоукладності на селі мав на меті перш за все створення умов для формування найбільш пристосованих до ринкових умов господарських структур, у яких би головним важелем підвищення ефективності господарювання виступав економічний інтерес усіх учасників. Дослідження фінансової результативності функціонування підприємств різних організаційно-правових форм, проведені ученими, показали, що прямої залежності між прибутковістю й обраною формою господарювання немає. Проте, за даними вибіркового обстеження, в якому досліджувалися підприємства України всіх регіонів і районів, у 2005 р. найвищий рівень рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції було досягнуто в господарських товариствах, а найвищий рівень збитковості – у державних підприємствах [67]. Середній рівень рентабельності сільськогосподарських підприємств за результатами діяльності у 2005 р. становив 6 %, що на 6,2 процентного пункту нижче рівня попереднього року. Зниження загального рівня рентабельності сільського господарства відбулося переважно за рахунок зниження її рівня при виробництві зернових культур з 20,1 до 2,0 %, питома вага яких становить близько 35 % усієї продукції сільського господарства. Така значна залежність економіки галузі від одного виду продукції свідчить про необхідність диверсифікації виробництва.

Проблема підвищення прибутковості сільськогосподарського виробництва є багатогранною і вимагає розгляду багатьох аспектів. З одного боку, стратегічним напрямом вважається розвиток земельного ринку, який, забезпечивши активізацію механізму іпотеки, дав би змогу підвищити рівень кредитоспроможності сільгосппідприємств і сприяв надходженню коштів, необхідних для оновлення матеріально-технічної бази (зношеної за різними оцінками на 60 – 90 %), відновлення і розвитку соціальної інфраструктури і стабілізації демографічної ситуації на селі, запровадження прогресивних енергозберігальних і екологобезпечних технологій виробництва тощо.

З другого боку, введення землі в економічний оборот дасть змогу враховувати її вартість при обчисленні середньої норми прибутку на авансований капітал. Аналіз динаміки цього показника протягом різних періодів (1996 – 2005 рр. – 0,1 %, 2001 – 2005 рр. – 0,6 %, 2003 – 2005 рр. – 1,0 % та у 2005 р. – 1,5 %) показує, що у галузі сільського господарства спостерігається тенденція зростання віддачі на вкладені ресурси, проте віддача залишається найнижчою порівняно з іншими галузями економіки. Дається взнаки низька інвестиційна привабливість аграрного виробництва з позицій підвищеного рівня ризику ведення бізнесу, тривалого періоду обороту капіталу, загального занепаду сільських територій, до яких додається політична нестабільність, невизначеність умов торгівлі на аграрних ринках (внутрішньому і зовнішньому) тощо. Складність ситуації вимагає підвищення відповідальності державних органів влади за відпрацювання стратегії розвитку галузі і розробки дієвих механізмів її реалізації. Такі заходи мають відповідати вимогам комплексності, пріоритетності розвитку вітчизняного сільського господарства, узгодженості з інтересами держави щодо її інтеграції у світове товариство, збереження і посилення екологічної безпеки для забезпечення сталого розвитку суспільства.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
6. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
10. Автоматизація виробництва
11. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
12. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства

Переглядів: 2483