СКЕЛЕТ ГОЛОВИ

РЕБРА

ГРУДНИНА

ГРУДНА КЛІТКА

Ребра, з’єднуючись ззаду с грудними хребцями, а спереду з непарною кісткою – грудниною, утворюють грудну клітку, compages thoracis.

Груднина, sternum. Нагадує за формою кинджал, складається із трьох частин: верхня – рукоятка, manubrium sterni, середня – тіло, corpus sterni, і нижня, - мечоподібний відросток, processus xiphoideus. На верхньому краї рукоятка має яремну вирізку, incisura jugularis; на боковій стороні рукоятки розміщені права та ліва ключичні вирізки, incisura clavicularis dextra et sinistra, в якій проходять зчленування з груднинними кінцями ключиць. Нижній край рукоятки і верхній край тіла утворюють виступаючий наперед кут груднини, angulus sterni. По краю груднини є реберні вирізки, incisurae costales, в яких проходить зчленування з хрящовими кінцями ребер, починаючи з другого.

Мечоподібний відросток дуже варіює за своїм виглядом і може мати отвір, бути подвійний, нахилений в різні боки. Будова груднини відрізняється наявністю ніжної губчастої речовини з багатою кровоносною системою, що робить можливим внутрішньогруднинне переливання крові. Багатий розвиток в груднині кісткового мозку дозволяє брати його звідси для пересадок при лікуванні променевої хвороби.

Ребра, costae. Ребер на кожній із сторін 12. Всі вони своїми задніми кінцями з’єднуються з тілами грудних хребців. Передніми кінцями 7 верхніх ребер з’єднуються безпосередньо з грудниною. Це справжні ребра, costae verae. Три наступних ребра (VIII, IX, X), приєднуються своїми хрящовими кінцями не до груднини, а до хряща сьомого ребра, називаються несправжніми ребрами, costae spuriae. Ребра XI і XII передніми кінцями лежать вільно – коливні ребра, costae fluctuantes.

Ребра являють собою вузькі зігнути платівки, які складаються у своїй задній, довшій частині із кісткової тканини, os costale. Вони відносяться до довгих губчастих кісток. Передня частина ребра побудована із хряща, cartilago costalis. На кожній кісткові частині ребра передній і задній кінці, а між ними тіло ребра, corpus costae. Задній кінець має потовщення, головку ребра, caput costae, із суглобовою поверхнею, розділеною гребенем. Суглобовими поверхнями ребра зчленовуються з тілами грудних хребців. У I, XI, XII суглобові поверхні гребенем не розділяються. За головкою іде звужена частина – шийка ребра, collum costae, на верхньому краї якої проходить поздовжній гребінь, crista colli costae, який відсутній у першого і останнього ребер. У місці переходу шийко в тіло ребра знаходиться горбик ребра, tuberculum costae, з суглобовою поверхнею для зчленування з суглобовою поверхнею поперечного відростку відповідного хребця. На одинадцятому і дванадцятому ребрах горбик відсутній, так як ці ребра не зчленовуються з поперечними відростками останніх грудних хребців. Латеральніше від горбика згин ребра різко змінюється, і на цьому місці на тілі ребра ззаду знаходиться кут ребра, angulus costae. У першого ребра кут співпадає з горбиком, а на решті ребер відстань між горбиком і реберним кутом збільшується до одинадцятого ребра, а на дванадцятому кут зникає. На внутрішній поверхні середніх ребер вздовж нижнього краю є борозна, sulcus costae, по якій проходять міжреберні судини.

На верхній поверхні першого ребра знаходиться практично важливий горбик, до якого кріпиться передній драбинчастий м’яз, tuberculum m. scaleni аnterioris. Позаду цього горбика знаходиться невелика борозна підключичної артерії, sulcus arteriae subclaviae, в якій знаходиться підключична артерія, перегинаючись через перше ребро. Спереду горбика знаходиться борозна підключичної вени, sulcus venae subclaviae.

Із варіантів розвитку ребер велике практичне значення мають так звані додаткові ребра ( сьоме шийне і перше поперекове); дванадцяте ребро як утворення рудиментарне варіює сильніше за інші. Розрізняється дві форми дванадцятих ребер: шаблеподібна, при якій довге ребро нахилене вниз, і стилетоподібна, коли маленьке коротке ребро розміщене горизонтально. Дванадцяте ребро може бути відсутнім.

У ссавців, у яких в силу їх горизонтального положення, грудні нутрощі тиснуть на нижню стінку, грудна клітка вузька і довга, вентродорзальний розмір переважає поперечний, внаслідок грудна клітка має вигляд здавленої з боків з виступаючою вентральною стінкою у вигляді кіля (кілеподібна форма). У мавп у зв’язку з поділом кінцівок на верхні і нижні і поступовим переходом до прямоходіння грудна клітка становиться ширша і коротша, однак вентродорзальний розмір іще переважає поперечний ( мавпяча форма). Нарешті, у людини у зв’язку з повним переходом до прямоходіння, рука звільнюється від функції переміщення і стає хватальним органом праці, внаслідок чого грудна клітка зазнає тягу м’язів верхньої кінцівки; нутрощі, які прикріплюються до неї; нутрощі тепер не давлять на вентральну стінку, яка стала тепер передньою, а на нижню, утворену діафрагмою, внаслідок чого центр ваги при вертикальному положенні тіла зміщується ближче до хребта. Все це приводить до того, що грудна клітка стає широкою і плоскою, так що поперечний розмір переважає передньозадній (людська форма).

Відображаючи цей процес філогенезу, і в онтогенезі грудна клітка має різні форми. По мірі того, як дитина починає вставати, ходити і користатися своїми кінцівками, а також в міру свого росту і розвитку всього апарату руху і нутрощів грудна клітка поступово набуває характерні для людини форму з переважаючим поперечним розміром.

Форма і величина грудної клітки підвладні також значним індивідуальним варіаціям, обумовленим ступенем розвитку м’язів і легеней, що, в свою чергу пов’язане з укладом життя і професією даної людини. Так як вона містить такі життєво важливі органи, як серце і легені, то ці варіації мають велике значення для оцінки фізичного розвитку індивідуума і діагностики внутрішніх захворювань. Зазвичай розрізняють три форми грудної клітки: плоску, циліндричну і конічну. У людей з добре розвиненими м’язами і легенями грудна клітка стає широкою, але короткою і набуває конічну форму, нижня її частина ширша за верхню, ребра мало нахилені, підгрудинний кут великий. Така грудна клітка нагадує вдих, тому вона іще називається інспіраторною. Навпаки, у людей із слабо розвиненими м’язами і легенями грудна клітка стає вузькою і довгою, набуваючи плоску форму, при якій грудна клітка сильно сплощена в передньо – задньому діаметрі. Передня стінка її стоїть майже вертикально, ребра сильно нахилені, підгруднинний кут гострий. Грудна клітка ніби знаходиться в стані видиху, від чого її називають експіраторною. Циліндрична форма займає проміжне положення між першими двома. У жінок грудна клітка коротша і вужча в нижньому відділі, чім у чоловіків, і більш округла.

Рухи грудної клітки. Дихальні рухи заключаються у поперемінному піднятті і опусканні ребер, разом з якими рухається і груднина. При вдиху проходить обертання задніх кінців ребер навколо осі, яка проходить вздовж шийки ребра. Передні кінці ребер підіймаються так, що грудна клітка розширяється в передньозадньому напрямку. Завдяки косому напрямку осі обертання проходить і розсування ребер в боки, внаслідок чого збільшується і поперечний розмір грудної клітки. При піднятті ребер кутові згини хрящів випрямляються, проходять рухи в суглобах між ними і грудниною, а потім і самі хрящі розтягуються і скручуються. По закінченню вдиху, який викликається м’язовим скороченням, ребра опускаються, і тоді настає видих.

Череп (cranium) тільки частково відноситься до опорно – рухового апарату. Він перш за все слугує вмістищем головного мозку і пов’язаних з ним органів чуття; крім того, він оточує початкові відділи травної і дихальної системи, які відкриваються зовні. Відповідно цьому череп у всіх хребетних поділяється на дві частини: мозковий череп, neurocranium і вісцеральний череп, cranium viscerale. В мозковому черепі розрізняють склепіння, calvaria і основу, basis.

До складу мозкового черепу у людини входять: непарні потилична, клиноподібна, лобна і решітчаста кістки і парні вискова і тім’яна кістки. До складу вісцерального черепу входять парні – верхня щелепа, нижня носова раковина, піднебінна, вилична, носова, слізна кістки і непарні – леміш, нижня щелепа і під’язикова кістки.

Розвиток черепу. Череп, як скелет голови, обумовлений у своєму розвитку органами тваринного і рослинного життя.

Мозковий череп розвивається у зв’язку з головним мозком і органами чуттів. У тварин, які не мають головного мозку, немає і черепу. У хордових (ланцетник), у яких головний мозок знаходиться в зачатковому стані, він оточений сполучнотканинною оболонкою (перетинчастий череп).

З розвитком головного мозку у риб навкруги останнього утворюється захисна коробка, яка у хрящових риб (акулових) набуває хрящову тканину (хрящовий череп), а у костистих – кісткову (початок утворення кісткового черепу).

З виходом тварин із води на сушу (земноводні) проходить подальша заміна хрящової тканини кістковою, яка необхідна для захисту, опори і руху в умовах наземного існування.

У решти класів хребетних сполучна і хрящова тканини майже повністю витісняються кістковою, і утворюється кістковий череп, який відрізняється великою міцністю.

На одній із своїх лекцій професор Привєс Михайло Григорович, автор підручника “Анатомія людини”, наводив такий цікавий факт. Під час роботи на лісоповалі робітник отримав удар у голову поваленим деревом. Внаслідок цього у нього виник перелом стегнової кістки, самої міцної в організмі людини. Цей випадок зацікавив лікарів, і після смерті вони дослідили череп. Виявилося, що товщина кісток склепіння черепу майже в п’ять разів перевищує норму і становить близько 3,5 см, тоді як у нормі вона дорівнює 0,7 см.

Розвиток окремих кісток черепу також визначається тими ж факторами. Цим пояснюється порівняно проста будова кісток склепіння черепу (наприклад, тім’яної) і дуже складна будова кісток основи черепу, наприклад, вискової, яка приймає участь у всіх функціях черепу і яка є вмістищем для органів слуху і гравітації. У наземних тварин число кісток зменшується, але будова їх ускладнюється, так як низка кісток є продуктом зрощення раніше самостійних кісткових утворень.

У ссавців мозковий і вісцеральний череп міцно зростаються між собою. У людини, в зв’язку з найбільшим розвитком головного мозку і органів чуттів мозковий череп досягає значних розмірів і переважає вісцеральний череп.

Вісцеральний череп розвивається із матеріалу парних зябрових дуг, які містяться в бокових стінках головного відділу первинної кишки. У нижчих хребетних, які живуть у воді, зяброві дуги залягають метамірно між зябровими щілинами, через які вода проходить до зябер – органів дихання водного типу.

У першій і другій зябрових дугах виділяють вентральну і дорзальну частини. Із дорзальної частини першої дуги розвивається (частково) верхня щелепа, а вентральна частина першої дуги приймає участь у розвитку нижньої щелепи. Тому у першій дузі розрізняють верхньощелепний і нижньощелепний відростки, processus maxillaries et processus mandibularis.

Після виходу тварин із води на сушу поступово розвиваються легені, органи дихання повітряного типу, а зябра втрачають своє значення. В зв’язку з цим зяброві кармани у наземних тварин і у людини є тільки у зародковому періоді, а матеріал зябрових дуг іде на побудову кісток обличчя. Таким чином, рушійними силами еволюції скелету голови є перехід від водного життя до наземного (земноводні), пристосування до умов життя на суші (решта класів хребетних, особливо ссавці) і найвищий розвиток мозку і його похідних – органів чуття, а також поява мови (людина).

Відображаючи цю лінію еволюції, череп людини в онтогенезі проходить 3 стадії розвитку: 1) сполучнотканинну, 2) хрящову і 3) кісткову. Перехід другої стадії в третю прожується все життя людини. Навіть у дорослого зберігаються рештки хрящової тканини між кістками у вигляді їх хрящових з’єднань (синхондрозів). Склепіння черепу, яке слугує тільки для захисту головного мозку, розвивається безпосередньо із перетинчастого черепу, обминаючи стадію хряща. Перехід сполучної тканини в кісткову тут також здійснюється на протязі всього життя людини. Рештки сполучної тканини зберігаються між кістками черепу у вигляді джерелець у новонароджених і швів у дітей та дорослих. Мозковий череп, який є продовження хребтового стовпу, розвивається із склеротомів головних сомітів, які закладаються у кількості 3 – 4 пари в потиличній ділянці навколо переднього кінця дорзальної хорди.

Мезенхіма склеротомів, яка оточує пухирі головного мозку і органи чуттів, які розвиваються, утворює початковий череп, cranium primordiale, який, на відміну від хребтового стовпу, залишається несегментованим. Хорда проникає в череп до гіпофізу, внаслідок чого череп по відношенню до хорди поділяють на хордальну і прехордальну частини. В прехордальній частині спереду гіпофізу закладається іще пара хрящів, або черепних перекладин, trabeculae cranii, які знаходяться у зв’язку з лежачою спереду носовою капсулою, яка охоплює орган нюху. З боків хорди розміщуються хрящові платівки parachordialia. Пізніше черепні перекладини зростаються з parachordialia в одну хрящову платівку, а parachordialia – з хрящовими слуховими капсулами, які оточують зачатки органу слуху. Між носовою і слуховою з кожного боку черепа утворюється заглиблення для органу зору.

Відображаючи злиття в процесі еволюції в більш крупні утворення, кістки основи черепу виникають із окремих кісткових утворень ( які раніше були самостійними), які зливаються разом і утворюють змішані кістки.

Перетворюються і хрящі зябрових дуг: верхня частина першої зябрової, або щелепної дуги приймає участь в утворенні верхньої щелепи. На вентральному хрящі тієї ж дуги утворюється нижня щелепа, яка приєднується до вискової кістки з допомогою висково – нижньощелепного суглобу.

Решта частин хрящової зябрової дуги перетворюється в слухові кісточки: молоточок і коваделко. Верхній відділ другої зябрової дуги (гіоідної) іде на утворення третьої слухової кісточки – стремінця. Всі три слухові кісточки не мають відношення не мають відношення до кісток обличчя і розміщуються в барабанній порожнині, яка розвивається із першого зябрового карману і складає середнє вухо. Решта під’язикової дуги іде на побудову під’язикової кістки ( малих ріжків і, частково, тіла) і шилоподібних відростків вискової кістки разом із шилопід’язиковою зв’язкою.

Третя зяброва дуга дає решту частин тіла під’язикової кістки і її великі ріжки. Із решти зябрових дуг походять хрящі гортані, які не мають відношення до скелету.

Таким чином, у людини кістки черепу за своїм розвитком можуть бути поділені на 3 групи.

1. Кістки, які утворюють мозкову капсулу:

А) ті, що розвиваються на основі сполучної тканини – кістки склепіння (тім’яна, лобна, верхня частина луски потиличної кістки, луска і барабанна частина вискової кістки;

Б) ті, що розвиваються на основі хряща – кістки основи (клиноподібна, за виключенням медіальної платівки крилоподібного відростка, нижня частина луски, основна і бокові частини потиличної кістки, кам’яниста частина вискової кістки).

2. Кістки, які розвиваються у зв’язку з носовою капсулою:

А) на основі сполучної тканини – слізна, носова, леміш;

Б) на основі хряща – решітчаста і нижня носова раковина.

3. Кістки, які розвиваються із зябрових дуг:

А) нерухомі – верхня щелепа, піднебінна кістка, вилична кістка;

Б) рухомі – нижня щелепа, під’язикова кістка і слухові кісточки.

Кістки, які розвинулися із мозкової капсули, складають мозковий череп, а кістки інших двох відділів, за виключенням решітчастої кістки, утворюють кістки обличчя.

У зв’язку з сильним розвитком головного мозку склепіння черепу, підвищене над рештою частин, у людини дуже випукле і заокруглене. За цією ознакою людський череп дуже відрізняється від черепів не тільки нижчих ссавців, але і від людиноподібних мавп, наочним доказом чого може слугувати місткість черепної порожнини. Об’єм її у людини близько 1500 кубічних сантиметрів, у людиноподібних мавп вона досягає тільки 400 – 500 кубічних сантиметрів. У викопної мавполюдини (пітекантропу) місткість черепу дорівнює близько 900 кубічних сантиметрів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ОКРЕМІ ВИДИ ХРЕБЦІВ	\|	КІСТКИ ЧЕРЕПУ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.