• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема. Витрати виробництва і собівартість продукції.

1. Поняття про собівартість та її види.

2. Рівень і структура собівартості основних видів продукції.

3. Склад затрат і методика визначення собівартості продукції.

4. Шляхи зниження собівартості с/г продукції.

Література: Мацибора, ст. 106-124; Мертенс, ст.83-96

1 питання

Собівартість продукції – це витрати с/г підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошах.

Собівартість визначає рівень витрат на виробництво одиниці с/г продукції і дає змогу об’єктивно оцінювати ефективність виробництва в конкретних умовах господарювання.

Види собівартості:

1) виробнича - витрати на виробництво продукції;

2) повна - витрати на виробництво і реалізацію продукції;

3) індивідуальна – витрати окремого с/г підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції;

4) галузева – включає середньозважену величину індивідуальних витрат господарств окремих територіальних одиниць (району, області).

Галузева собівартість –характеризує середні витрати на виробництво і реалізацію одиниці продукції окремої галузі певної сукупності господарств.

5) планова – витрати , які передбачає господарство згідно нормативів витрачання виробничих ресурсів і оплати праці з розрахунку на одиницю запланованого виходу продукції.

6) Фактична – витрати на виробництво і реалізацію с/г продукції по факту.

Собівартість характеризує виробничу і господарську діяльність с/г підприємств. Зниження собівартості продукції свідчить про підвищення ефективності с/г виробництва і має велике значення.

2питання

Собівартість с/г продукції формується з різних статей витрат, що характеризують її структуру.

Структура собівартості продукції характеризується процентним співвідношенням окремих статей витрат у загальних витратах виробництва. Вона залежить від особливостей окремих с/г галузей та їх виробничої спеціалізації, рівня технічної оснащеності і організації виробництва.

За структурою собівартості розрізняють продукцію трудомістку (переважають витрати на оплату праці) і матеріаломістку ( переважають матеріальні витрати).

Високою трудомісткістю характеризується виробнитцво цукрових буряків, овочів, льону-довгунця.

Продукція тваринництва ( молоко, приріст живої маси ВРХ і свиней, яйця), а також зерно і картопля матеріаломісткі.

Якщо собівартість знижується, то це говорить про підвищення ефективності с/г виробництва. Але останнім часом собівартість продукції зростає. Це пояснюється підвищенням цін на засоби виробництва, їх ремонт, пальне, мастильні матеріали, мінеральних добрив, хімікатів і т.д.

Є фактори, що приводять до зниження собівартості:

1)ріст урожайності с/г культур і продуктивності тварин;

2)удосконалення форм організації праці та поглиблення спеціалізації і міжгосподарської інтеграції.

В структуру собівартості одного центнера продукції рослинництва включають такі статті витрат:

1)оплата праці з нарахуваннями на соціальне страхування; 2) насіння; 3) добрива; 4) засоби захисту рослин; 5) роботи і послуги; 6) витрати на утримання основних засобів; 7) витрати на організацію виробництва й управління; 8) страхові платежі; 9) інші витрати.

Собівартість може змінюватись під впливом зміни величини натуральних витрат окремих видів ресурсів. Щоб виявити причини зміни треба аналізувати вартісні і натуральні показники.

Структура собівартості залежить від рівня механізації галузей, впровадження прогресивних технологій, зміни обсягів виробництва і т.д.

3 питання

Виробничі витрати за економічним значенням у створенні продукції поділяються на основні та витрати на організацію і управління виробництвом.

Виробничі витрати с/г підприємств включають витрати на оплату праці , насіння і садивний матеріал, корми, органічні і мінеральні добрива, електроенергію, амортизацію основних засобів, страхові платежі та ін.

Відповідно до цього всі виробничі витрати групуються за статями.

Усі витрати за способом включення в собівартість продукції поділяються на прямі і непрямі.

До прямих – переважна частина основних витрат ( у тваринництві – оплата праці з нарахуваннями, вартість кормів і засобів захисту тварин, витрати на утримання основних засобів галузі, страхові платежі та ін.)

Непрямі – пов’язані з виробництвом кількох видів продукції і розподіляється між ними за відповідною методикою.

У плануванні і обліку собівартості продукції використовуються показники: собівартість всієї продукції, собівартість одиниці продукції, витрати на 100грн. вартості продукції.

Собівартість одиниці продукцції обчислюють діленням витрат на всю продукцію відповідного виду, на її обсяг у натуральному виразі, а витрати на 100грн. вартості продукції – з відношення собівартості всієї продукції до її обсягу у вартіснорму виразі.

При вирощуванні с/г культур і утриманні худоби і птиці господарства одержують не один, а декілька видів продукції – основну, супутню, побічну.

Основна – це продукція для якої організоване відповідне виробництво. Якщо в одній галузі виробляється два і більше основних продуктів вони, є супутніми (молочне скотарство – молоко і приплід, вівчарство – вовну, приріст живої маси, молоко).

Поряд з основною одержують побічну продукцію (солома і полова зернових, гичка цукрових буряків, гній).

Утваринництві об’єктами обчислення є:

1) в скотарстві – молоко, приплід, приріст живої маси молодняка і худоби на відгодівлі, їх жива маса;

2) у свинарстві – приріст живої маси і жива маса;

3) у вівчарстві – вовна, приріст живої маси і жива маса, молоко і смушок;

4) у птахівництві – яйця, приріст живої маси і жива маса птиці.

Методи обчислення собівартості:

1) метод прямого віднесення витрат на відповідні види продукції (всі витрати по виду продукції ділять на загальний обсяг продукції). Це собівартість одного центнера картоплі, зеленої маси кукурудзи, однорічних трав;

2) метод виключення вартості побічної продукції із загальної суми витрат (побічна продукція – солома, стебла кукурудзи, гичка, гній оцінюється за нормативною собівартістю або за фактичними витратами. Після з загальної суми затрат віднімають вартість побічної продукції).

3) Метод розподілу витрат між видами продукції пропрційно до кількісного значення однієї з ознак, спільної для даних видів продукції;

4) Метод розподілу витрат за допомогою коефіцієнтів;

5) Метод розподілу витрат пропорційно до вартості окремих видів продукції в оцінці за реалізаційними цінами.

4питання

Головний шлях зниження собівартості – це підвищення врожайності с/г культур і продуктивності тварин, ефективне використання землі, зміцнення кормової бази тваринництва, впровадження комплексної автоматизації і механізації виробництва, використання прогресивних форм організації і оплати праці, інтенсивне використання

машинно-тракторного парку; раціональне використання оборотних фондів; поглиблення спеціалізації, досягнення оптимальних розмірів підприємств.

Раціональне ведення господарства повинно супроводжуватись як зростанням обсягу, так і здешевленням виробництва продукції.

Важливим тут є матеріальна заінтересованість працівників у кінцевих результатах роботи.

Екзаменаційні питання з дисципліни „Економіка підприємства”

1. Особливості сільськогосподарського виробництва.

2. Зміст бізнес-планування.

3. Земельний фонд України, його склад і структура.

4. Продуктивність праці та методика її визначення.

5. Трудові ресурси,їх склад, структура, особливості використання в сільському господарстві.

6. Шляхи зниження собівартості..

7. Фізичне і моральне зношування основних засобів. Амортизація.

8. Грошова оцінка основних засобів.

9. Поняття, склад і структура основних засобів.

10. Суть, склад, ефективність використання оборотних засобів.

11. Поняття і призначення інвестицій.

12. Поняття нематеріальних активів.

13. Суть витрат і собівартості продукції, її види.

14. Рівень і структура собівартості основних видів продукції.

15. Поняття ціни та її роль в сільськогосподарському виробництві.

16. Нормовані та ненормовані оборотні кошти.

17. Суть ефективності сільськогосподарського виробництва.

18. Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

19. Система цін на продукцію сільського господарства.

20. Поняття інфраструктури. Виробнича та соціальна інфраструктура.

21. Рентабельність с/г виробництва і методика її визначення.

22. Шляхи підвищення ефективності с/г виробництва.

23. Оплата праці, її форми та системи.

24. Суть та особливості розширеного відтворення в сільському господарстві.

25. Суть та показники економічної ефективності інтенсифікації.

26. Особливості землі.

27. Особливості формування ринку цукру в Україні.

28. Особливості формування ринку картоплі.

29. Валова та товарна продукція, шляхи підвищення товарності.

30. Суть і шляхи санації підприємства.

31. Зональна спеціалізація в Україні.

32. Спеціалізація та її особливості у сільському господарстві.

33. Економіка зернопродуктового підкомплексу агропромислового комплексу України.

34. Економіка цукробурякового виробництва.

35. Економіка виробництва і використання кормів.

36. Економіка олійного підкомплексу АПК.

37. Економіка м’ясного підкомплексу АПК.

38. Економіка виробництва плодів, ягід, винограду.

39. Основні фактори, що визначають собівартість продукції рослинництва і тваринництва. Причини зростання собівартості.

40. Суть концентрації с/г виробництва.

41. Показники економічної ефективності використання земельних угідь.

42. Шляхи підвищення продуктивності праці.

43. Показники ефективного використання основних фондів.

44. Основні шляхи поліпшення використання основних фондів.

45. Матеріально-технічна база, її особливості.

46. Основні показники використання машинно-тракторного парку.

47. Екологічні проблеми інтенсифікації н/г комплексу.

48. Функції ціни.

49. Стандартизація і сертифікація продукції.

50. Матеріаломістка та трудомістка продукція.

51. Принципи ціноутворення на продукцію.

52. Економіка вівчарства.

53. Економіка молокопродуктового підкомплексу АПК.

54. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва кормів.

55. Шляхи підвищення економічної ефективності цукрових буряків.

56. Шляхи підвищення економічної ефективності соняшнику.

57. Шляхи підвищення економічної ефективності овочів.

58. Шляхи підвищення економічної ефективності плодів і ягід.

59. Система виробничих та економічних показників діяльності с/г підприємств.

60. Шляхи інтенсифікації скотарства.

Тема. Спеціалізація, концентрація, інтеграційні процеси в сільськогосподарському виробництві.

1.Спеціалізація та її особливості в сільському господарстві.

2. Зональна і внутрішньогосподарська спеціалізація.

3. Типи спеціалізованих господарств.

4. Суть концентрації, показники оптимальних розмірів господарств.

5. Агропромислова інтеграція.

Література: Мацибора, 231-258

1 питання

Розміщення сільськогосподарського виробництва означає розподіл виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції по території країни.

Раціональне розміщенння с/г сприяє ефективному використанню землі, засобів виробництва і трудових ресурсів.

Розміщення с/г виробництва залежить від факторів:

1) природні умови (якість грунтів, клімат, рельєф, склад, структура с/г угідь);

2) розміщення міст і промислових центрів (вимагає наближення виробництва до місць їх споживання);

3) рівномірне розміщення переробної промисловості і с/г виробництва по території країни (с/г і переробна промисловість повинні спільно забезпечувати потреби населення);

4) рівень розвитку зернового виробництва в країні (чим більше вирощують зерна, тим більші площі можна зайняти під виноград, технічні, плодові культури);

5) рівень забезпеченості трудовими ресурсами і використання їх (найбільш інтенсивні галузі – цукрові буряки, льон-довгунець, молочне скотарство – розміщуються в зонах з великою густотою населення);

6) розвиток засобів транспорту (при розміщенні галузей с/г враховуються витрати на доставку продукції до місця споживання);

7) міжнародний поділ праці;

8) зміцнення економічної незалежності країни.

Територіальна форма поділу праці зумовлює спеціалізацію с/г виробництва окремих регіонів і зон.

Спеціалізація – це переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих господарствах.

В умовах спеціалізації с/г виробництва застосовуються індустріальні технології, прогресивні методи організації виробництва і праці, раціонального використання засобів і предметів праці, впроваджується комплексна механізація і автоматизація виробництва.

2 питання

Зональна спеціалізація характерна щодо с/г районів, областей, природно-економічних зон.

На території України виділено три економічні райони – Донецько-Придністровський, Південно-Західний, Південний.

Виділено шість природно-економічних зон – Полісся, Лісостеп, північний і центральний Степ, південний Степ, передгірні і гірські райони Криму, передгірні і гірські райони Карпат.

Економічні райони різняться природними і економічними умовами, кожен район має свою структуру с/г виробництва

По зонах: у зоні Полісся розвивається м’ясо-молочне скотарство, льонарство, картоплярство.

Лісостеп – скотарсько-буряківницько-зерновий напрям. Північний і центральний Степ – зерно, соняшник, продукція скотарства і свинарства.

Південний Степ – озима пшениця, соняшник, конапля, овочі, баштанні, садівництво, виноградарство.

Передгірні та гірські райони Криму – виноград, плоди, ефіроолійні культури, овочівництво, тютюн, соя, скотарство, птахівництво, вівчарство.

Передгірні і гіські райони Карпат - м’ясо-молочне скотарство і вівчарство, льо-довгунець, тютюн, садівництво, виноградарство, картопля, овочі.

С/г зона – це частина території економічного району, що характеризується однаковими природно-економічними умовами.

Економічний район – це територіальний народногосподарський комплекс, що характеризується певною виробничою спеціалізацією та відповідним поєднанням галузей промисловості, сільського господарства, транспорту.

3 питання

Внутрішньогосподарська спеціалізація характерна для виробничих підрозділів с/г підприємств - відділків, бригад, ферм.

Вони спеціалізуються на виробництві окремих видів продукції рослинництва і тваринництва.

Типи спеціалізованих господарств:

1) вузькоспеціалізовані – мають одну головну галузь, продукція якої в структурі товарної продукції становить 80-90%.

2) глибокоспеціалізовані – мають одну головну, три чотири додаткові і кілька підсобних товарних галузей. Головна галузь та, що дає 50% грошових надходжень від реалізації товарної продукції.

3) спеціалізовані – мають дві головні галузі, які забезпечують 60 – 70% грошових надходжень від реалізації продукції, а таож 3 -4 додаткові галузі.

4) комбінованої спеціалізації – мають три головні галузі, що забезпечують понад 75% грошових надходжень від реалізації товарної продукції, а також три – чотири додаткові.

Економічна ефективність розміщення і спеціалізації с/г виробництва характеризується показниками:

1) вартість ВП і ТП на 1га с/г угідь;

2) вартість ВП і ТП на 1000грн основних фондів;

3) вартість ВП і ТП на 1 середьнорічного працівника;

4) затрати праці на виробництво 1ц продукції;

5) собівартістю продукції;

6)прибутком на 1га с/г угідь%;

7)рівнем рентабельності.

4 питання

Концентрація с/г виробництва – це процес зосередження засобів виробництва, земельних і трудових ресурсів з метою збільшення виходу продукції у спеціалізованих підприємствах.

Концентрація здійснюється у двох формах: нагромадження і централізація.

Нагромадження - забезпечує розширене відтворення і сприяє посиленню концентрації виробництва.

Централізація – це збільшення розмірів виробництва шляхом об’єднання кількох господарств в одне і встановлення єдиного керівництва.

Основним показником рівня концентрації с/г виробництва є обсяг валової продукції в натуральному або вартісному виразі.

Поглиблення спеціалізації і концентрації пов’язані з економічним обгрунтуванням різних виробничих типів господарств.

Виробничий тип господарства – це сукупність підприємств однакової спеціалізації, подібних за характером поєднання головних галузей і рівнем їх інтенсивності.

В зоні Карпат поширені скотарсько-садівничі, скотарсько-виноградарсько –тютюновий, вівчарський типи господарств.

5питання

Міжгосподарська кооперація – це об’єднання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів с/г підприємств для організації спільного виробництва окремих видів продукції.

При здійсненні спеціалізації і концентрації на основі міжгосподарської кооперації дотримуються принципів:

1) науковий підхід до напрямків діяльності,

2) добровільність у співробітництві;

3) збереження господарської самостійності;

4) матеріальна зацікавленість господарств та їх працівників у розвитку і підвищенні ефективності виробництва кожного підприємства;

5) досягнення мети - збільшення виробництва і реалізації с/г продукції.

Агропромислова інтеграція – це вища форма міжгосподарської кооперації, яка об’єднує с/г галузі, переробну промисловість, обслуговуючі виробництва, торгівлю виробленою продукцією.

Агропромислова інтеграція передбачає підвищення ефективності с/г виробництва, поліпшення умов праці і побуту трудівників.

Агропромислові підприємства – це с/г підприємства, які мають у своєму складі промислові виробництва з переробки с/г продукції.

Агропромислові об’єднання – під єдиним господарським керівництвом організовуються виробництва, промислова переробка, зберігання і реалізація с/г продукції.

Агропромислові об’єднання поширені в овочеконсервному, бурякоцукровому, крохмалепатоковому виробництві, виноградарстві, виноробстві.

Тема. Трудові ресурси, продуктивність праці та її оплата.

1. Трудові ресурси, їх склад, структура, особливості використання в сільському господарстві.

2. Ринок праці та особливості його функціонування в сільському господарстві.

3. Продуктивність праці та методика її визначення.

4. Оплата праці, її форми та системи.

Література:С.І.Михайлов,с. 71-84, Мацибора,с. 43-60

1 питання

Трудові ресурси – це працездатне населення,яке зайняте в с/г виробництві. Це чоловіки віком від 16 до 60 років, а жінки від 16 до 55. Іноді працюють підлітки 12-16 років та особи пенсійного віку.

Ефективність с/г виробництва залежить від рівня забезпечення трудовими ресурсами. Для визначення забезпеченості трудовими ресурсами гоподарств треба знати потребу в трудових ресурсах і їх фактичну наявність в господарстві.

Баланс праці – порівняння річного потенціального запасу праці з річною потребою в робочій силі.

Балансові розрахунки дозволяють встановити потребу в постійній і сезонній робочій силі, правильно запланувати фонд зарплати. Доцільно визначити затрати праці на окремі періоди виконання с/г робіт з розрахунку на 1га і 1 голову тварин.

Основними показниками, що характеризують рівеньвикористання трудових ресурсів є кількість відпрацьованих людино-днів (людино-годин) за рік одним працездатним та коефіцієнт використання трудових ресурсів.

Можливий річний фонд робочого часу при 6-ти денному робочому тижні становить 270днів ( 365днів – вихідні – святкові – відпустки = 270днів).

Річна норма трудового навантаження розраховується: тривалість одного тижня в годинах (40 годин) помножити на кількість робочих тижнів у році (44,9 тижнів); 40 х 44,9 = 1800год на 1 працездатного.

Коефіцієнт використання трудових ресурсів (Кв) – визначають з відношення фактично відпрацьованого в суспільному виробництві робочого часу до можливого його річного фонду.

Тф

Кв=-------

Тн

Тф – фактично відпрацьовано за рік людино-днів (люд.-год.);

Тн – можливий фонд робочого часу (норматив), люд.-днів (люд.-год.)

У с\г господарстві трудові ресурси використовуються нерівномірно,що пов’язано з сезонністю робіт.

Сезонність використання трудових ресурсів характеризується коефіцієнтомсезонності (відношення затрат праці в місяці максимальної зайнятості працівників до середньомісячних затрат) та розмахом сезонності

( відношення максимальних місячних затрат праці до мінімальних).

Коефіцієнт сезонності = 1,12; розмах сезонності 1,25.

Забезпеченість сільського господарства трудовими ресурсами визначається площею с/г угідь або ріллі з розрахунку на 1 середньорічного працівника ( у нашій місцевості = 7,9га, з них 6,5га ріллі, на півдні =15га).

Щоб визначити рівень забезпеченості господарства трудовими ресурсами складають баланс робочої сили. Потребу в затратах праці визначають згідно технологічних карт по кожній культурі і виду тварин. Потребу в робочій силі у тваринництві обчислюють виходячи з норм навантаження худоби і птиці на 1 працівника відповідної спеціальності. Порівнюючи нормативні показники середньорічної потреби працівників з фактичною наявністю трудових ресурсів виявляють надлишки або нестачу трудових ресурсів.

2 питання

Ринок робочої сили являє собою систему економічних відносин між його суб’єктами з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту і пропозиції.

Попит робочої сили – платоспроможна потреба роботодавців у трудових послугах працівників певних професій і кваліфікацій.

Пропозиція – різноманітність і якість трудових послуг, що підлягають реалізації. В Україні регулювання зайнятості населення здійснюється Законом України „Про зайнятість населення”. Відповідно до нього створена спеціальна служба, яка займається пошуком робочих місць і працевлаштуванням та регулює процеси зайнятості на території держави, веде професійну підготовку і перепідготовку кадрів, виплачує допомогу тимчасово незайнятому населенню, допомагає з перенаселенням.

Державна служба зайнятості має центри зайнятості в містах і районах, інспекції. Матеріальною основою діяльності державної служби зайнятості є Державний фонд сприяння зайнятості населенню.

3питання

Продуктивність праці – це певна кількість продукції, створена за одиницю часу.

Продуктивність зростає, якщо збільшується виробництво продукції за одиницю робочого часу, або зменшуються затрати праці на одиницю вироблених продуктів.

Рівень продуктивності праці в с/г визначається співвідношенням обсягу виробленої продукції і затрат живої праці.

Затрати праці в с/г виражаються в люд.-год., люд.-днях, а також у чисельності середньорічних працівників.Продуктивність праці в с/г характеризується системою прямих і непрямих показників.

ПРЯМІ – визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу.

До прямих:

1) виробництво окремих видів с/г продукції ( зерна, молока, приросту живої маси тварин, яєць і т.д.) в натуральному виразі з розрахунку на одну люд.-год.

2) прямі затрати праці (люд.-год.) на виробництво одного центнера продукції (трудомісткість характеризують);

3) вартість ВП рослинництва, тваринництва, або с/г в цілому з розрахунку на одну люд.-год.

4) вартість ВП с/г з розрахунку на одного середньорічного працівника.

Продуктивність праці протягом року обчислюють і аналізують системою непрямих показників, які визначають із співвідношення обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу.

До непрямих:

1) затрати праці на вирощування 1га посіву с/г культур (люд.-год.);

2) затрати праці на одну голову окремих видів худоби (люд.год.);

3) навантаження посівних площ з розрахунку на одного середньорічного працівника;

4) навантаження поголів’я худоби і птиці на одного середньорічного працівника відповідної галузі тваринництва.

4питання

Закон України „ Про оплату праці” визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників.

Форма оплати праці залежить від способу обліку затрат праці. Розрізняють почасову і відрядну форми оплати праці.

При організації оплати праці виділяють форми, види, системи оплати праці.

Відрядна – використовується тоді, коли за основу беруть кількість виконаної роботи або виробництво продукції.

Почасова – передбачає нарахування оплати праці за відпрацьований час.

Основна заробітна плата –це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за праці понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Система оплати праці – це поєднання основної оплати з додатковою і преміальною.

Системи:

- відрядно-прогресивна; відрядно-преміальна;

- почасово-преміальна; акордно-преміальна.

Акордно-преміальна – передбачає підвищення заробітку при збільшенні обсягу виробництва та скороченні витрат на одиницю продукції. Вона грунтується на встановленні планових розцінок за одиницю продукції.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
3. Автоматизація виробництва
4. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
5. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
6. Агроценоз як система.
7. Альтернативна вартість і незворотні витрати
8. Альтернативні можливості виробництва масла і тракторів
9. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.
10. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.
11. Аналіз асортименту й структури випуску продукції.
12. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Переглядів: 3452