• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови

Література

План

1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови

2. Комунікативна професіограма фахівця

3. Словник у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури

4. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул

Основна

1. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення [Текст] : навч. посіб. для студ. аграр. вищ. навч. закладів та коледжів / Т. Б. Гриценко. – К. : Центр навч. літ., 2003. – 536 с.

2. Кацавець Г. М., Паламар Л. М. Мова ділових паперів [Текст] : підручник /
Г. М. Кацавець, Л. М. Паламар. – 2-е вид., К. : Алерта, 2005. – 328 с.

3. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні : модульний курс [Текст] : навч. посіб. / В. І. Мозговий. – К. : Центр навч. літ., 2006. – 592 с.

Додаткова

4. Барановська Л. В. Навчання студентів професійного спілкування [Текст] : [монографія] / Л. В. Барановська. – Біла Церква : Білоцерківський держ. аграр. ун-т, 2002. – 256 с.

5. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики [Текст] : підручник /
Ф. С. Бацевич. – К. : Академія, 2004. – 344 с. – (Альма-матер).

6. Климова К. Я. Основи культури і техніки мовлення [Текст] : навч. посіб. /
К. Я. Климова. – 2-е вид., випр. і допов. – К. : Ліра, 2007. – 240 с.

7. Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура спілкування [Текст] : навч. посіб. /Я. К. Радевич-Винницький. – 2-е вид., переоб. і доп. – К. : Знання, 2006. – 291 с. – (Серія «вища освіта XXI століття»).

8. Українська мова. Енциклопедія [Текст] / ред. В. М. Русанівський [та ін.] ; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови – К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000. – 752 с.

Словники

9. Великий тлумачний словник української мови [Текст] : близько 40000 слів / упоряд. Т. В. Ковальова. – Х. : Фоліо, 2005. – 768 c.

10. Головащук С. І. Правописний словник [Текст] : понад 4000 слів /
С. І. Головащук. – К. : А. С. К., 1999. – 607 с.

11. Демська О. М. Словник омонімів української мови [Текст] / О. М. Демська, І. М. Кульчицький ; Міжнародний фонд «Відродження». – Львів : Фенікс, 1996. – 224 с. – (Програма «Трансформація гуманітарної освіти в Україні»).

12. Дзюбишина-Мельник Н.Я., Дужик Н.С., Єрмоленко С.Я. та ін. Культура мови на щодень [Текст] / Н. Я. Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик,
С. Я. Єрмоленко та ін. – К. : Довіра, 2000. – 169 с.

13. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? [Текст] : словник-довідник : близько 10000 номінацій / В. В. Жайворонок ; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. – 2-е вид., стер. – К. : Наук. думка, 2005. – 204 с.

14. Коломієць М. П. Словник іншомовних слів [Текст] : близько 3000 слів /
М. П. Коломієць, Л. В. Молодова. – К. : Освіта, 1998. – 190 с.

15. Мацько Л. И. Русско-украинский и украинско-русский словарь : отличающаяся лексика [Текст] / Л. И. Мацько, О. М. Сидоренко,
С. В. Шевчук. – 2-е изд., доп. – К. : Вища шк., 1996. – 283 с.

16. Новий російсько-український словник-довідник [Текст] : близько 65 тис. слів / С. Л. Єрмоленко, К. В. Ленець, Л. О. Пустовіт. – К. : Довіра, 1996. – 798 с.

17. Полюга Л. М. Словник антонімів української мови [Текст] /
за ред. Л. С. Паламарчука. – 2-е вид., доп. і випр. – К. : Довіра, 2001. –
275 с. – (Словники України).

18. Словник скорочень в українській мові [Текст] / за ред. Л. С. Паламарчука ;
[уклад. Н. Д. Гула та ін. ; ред.-упоряд. В. В. Жайворонок, М. М. Фащенко]. – К. : Вища шк., 1988. – 512 с.

19. Ужченко В. Д. Фразеологічний словник української мови [Текст] : близько 2500 виразів / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Освіта, 1998. – 224 с.

20. Український орфографічний словник / уклад. М. М. Пещак та ін. – 3-є вид., перероб. та доп. – К. : Довіра, 2002. – 1006 с.

21. www.mova.info

Усебічному розвиткові особистості сприяє висока культура мови – дотримання мовних норм усної і писемної літературної мови (акцентуаційних, графічних, орфографічних, стилістичних тощо), а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули привітання, прощання, побажання, запрошення та ін. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального статусу, освітнього, вікового рівнів, від статі тих, хто спілкується.Відтак поняття«культура мови» включає в себе два ступені опанування літературної мови: правильність мови, тобто дотримування норм літературної мови, і мовна майстерність, тобто не тільки дотримування літературних норм, а й уміння вибирати із співіснуючих варіантів найбільш точний, стилістично й ситуативно доречний, виразний.

Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається реалізація мови в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови пов’язана з соціологією та психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості.

Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного й емоційного заряду.

Головним завданням культури мови є:

· виховання навичок літературного спілкування;

· пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, вимові та наголошенні;

· несприйняття спотвореної мови, або суржику.

Коротко схарактеризуємо основні комунікативні ознаки культури мови:

· змістовність – потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає;

· логічність і послідовність (говорити й писати логічно, зв’язно, за написаним або продуманим планом (тезами); дбати про переходи («місточки»), висновки, узагальнення; уникати логічних помилок);

· точність – добирати слова й будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання; при потребі користуватися тлумачним словником;

· багатство – використання різноманітних мовних засобів, уникання невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій;

· правильність – дотримання мовних норм;

· виразність і образність – добирати слова й будувати речення так, щоб якнайкраще передати думку, бути оригінальним у висловлюванні;

· доречність – ураховувати, кому адресовано висловлювання, прогнозувати, як воно буде сприйняте співрозмовником за певних обставин спілкування.

Мова усного професійного спілкування, окрім названих ознак, включає й такі:

· відповідність між змістом і мовними засобами;

· відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

· відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

· уживання сталих словосполучень; нешаблонність у побудові висловлювання;

· виразність дикції;

· відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Відтак культура мови в житті професійного комунікатора відіграє провідну роль. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає в необхідності визначити на слух, інтуїтивно доцільність або недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови в кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ф. Ларошфуко, «істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше». Отже, багато говорити й багато сказати – поняття нетотожні.

Культура мови людини безпосередньо залежить від багатства її індивідуального лексикону (словникового запасу). До того ж багатство мови визначається й смисловим насиченням слова, що створюється правильним і доречним застосуванням в усному мовленні синонімів, омонімів, паронімів, багатозначних слів. Емоційне забарвлення текст отримує завдяки використанню різних суфіксів, фразеологізмів, прислів’їв та приказок. А значно збіднюють мову, роблять її невиразною штампи та канцеляризми (напр.: спрямувати увагу на виконання завдань замість старанно виконувати завдання). Подібні вислови доречні в офіційно-діловому спілкуванні, де в певних ситуаціях виникає необхідність їх уживання.

Оскільки поняття мова й мовлення взаємозалежні, варто поряд з поняттям культура мови вирізняти й культура мовлення.

Культура мовлення – це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній).

Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність – це дотримання правил усного й писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність – це «технічна» сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному й граматичному рівнях. Наше завдання – розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, мовленнєвої ситуації.

Естетичність мовлення – це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів’я чи приказки, тропів чи фігур, узагалі нестандартність мовлення – усі ці та інші резерви мови.

Поліфункціональність мовлення – це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування.

Культура мовлення несумісна з багатослів’ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів’ям.

Очевидним є те, що культура мови й мовлення відіграють важливу роль у житті професійних комунікаторів, під якими розуміють мовців, які доречно використовують різні засоби мовного вираження у професійній сфері діяльності.

Культура усного ділового мовленняпередбачає багато чинників, що визначають рівень мовлення комунікатора:

· знання норм літературної мови;

· ерудиція і світогляд людини;

· культура мислення;

· ступінь володіння технікою мислення;

· психологічна та комунікативна культура мовця;

· уміння працювати в колективі;

· уміння коректно викладати свої думки;

· мовне чуття;

· професійна підготовка тощо.

Таким чином, традиційно усталена регламентованість ділового й професійного спілкування вимагає уважного ставлення мовця до використання мовних засобів, дотримання норм літературної мови, урахування ситуації й обставин спілкування. Професіонал передусім реалізується в мовній діяльності, а тому важливо не тільки те, що він говорить, але й як.

Читайте також:

1. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
2. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
3. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
6. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
7. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
8. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
9. Амстердам, Дельфт — осередки культури Нідерландів
10. Аналіз однієї ознаки
11. Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.
12. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.

Переглядів: 2294