• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Захист права власності

Практично вся могутність держави, в тому числі і правова, спрямована передусім на захист, збереження економічної основи свого існування — власності. Це три спеціальних позови: віндикаційний, негаторний і публіціанський. Вони об'єднані загальною назвою — речові позови — actio in rem.

Віндикаційний позов (віндикація) — геі vindicatio (vim dicere) — спосіб оголошення про застосування сили. Віндика­ція — це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. У Римі застосовувалася так звана необмежена віндикація, за якою річ витребовувалася від будь-якого фактичного володільця незалежно від правової підстави обладателя на володіння річчю за принципом — ubi rem meam invenio, ibi earn vindico — де свою річ знаходжу, там її віндикую.

Отже, відповідач за віндикаційним позовом — завжди фак­тичний володілець речі. Позивачем за цим позовом був тільки власник речі, володіння якою він втратив. Не мало значен­ня, за своєю волею чи проти неї втратив володіння власник, важливо, що фактичний володілець річчю був хтось інший, але не власник. Таким чином, віндикаційний позов застосо­вувався для відновлення втраченого власником володіння річчю. При цьому власник, втративши в будь-який спосіб володіння річчю, не втрачав права власності на неї, що й було підставою для віндикаційного позову.

Відповідальність за віндикаційним позовом полягала в обо-в'язку відповідача повернути річ з усіма її прирощеннями. Отже, віндикаційний позов мав суворо речовий характер, тобто завжди був спрямований на повернення речі, а не на її еквівалента. Стосовно прирощень речі, то повер­нення їх зумовлювалося характером володіння відповідача. Добросовісний відповідач зобов'язаний був повернути при­рощення тільки за період, коли він знав, що володіє чужою річчю. Недобросовісний відповідач був зобов'язаний повер­нути річ і всі прирощення до неї за весь період володіння.

Здебільшого володіння річчю вимагало певних витрат (на­приклад, харчі для рабів, корми тваринам тощо), без яких річ не могла існувати У таких випадках відповідач за позовом мав право вимагати від позивача відшкодування поне­сених витрат. Ці витрати поділялися на три види:

1) не­обхідні, без яких річ не могла існувати;

2) корисні, які по­ліпшували річ, але без яких вона могла існувати, наприклад при ремонті даху будинку (необхідні витрати) покрівля була замінена на ціннішу, якіснішу;

3) витрати розкоші, які тільки прикрашали річ.

Добросовісний відповідач за позовом мав право на відшко­дування необхідних і корисних витрат. Витрати розкоші він міг забрати собі, якщо їх можна було відділити від речі, не зашкодивши їй.

Недобросовісний відповідач мав право лише на необхідні витрати за весь час володіння. Тому при остаточному визна­ченні обсягу відповідальності відповідача за віндикаційним позовом ураховувалися і понесені ним витрати на утриман­ня речі.

Негаторний позов — actio negatoria — застосовувався для усунення перешкод, що заважали власнику нормально здійснювати своє право власності Позивачем був власник речі, якому хтось перешкоджав у який-небудь спосіб здійсню­вати право власності (наприклад, ходіння або проїзд по зе­мельній ділянці без правової на те підстави). Як правило, відповідачем за негаторним позовом був той, хто претенду­вав на користування в якомусь відношенні чужою річчю. Звідси й назва позову — actio negatoria — позов про запере­чення. Водночас відповідачем за негаторним позовом міг бути і той, хто в будь-який спосіб заважав власнику здійснювати своє право. Відповідальність за цим позовом зводилась до обов'язку порушника припинити неправомірні дії.

Публіціанський позов — actio Publiciana — введений прето­ром для захисту преторської (бонітарної) власності, за своєю конструкцією був таким самим, як і віндикаційний позов, що не міг застосовуватися для захисту власності, яка тільки виникла. Оскільки преторська власність за характером була нічим іншим, як добросовісним володінням, то публіціан­ський позов застосовувався також для захисту будь-якого добросовісного володіння. У зв'язку з цим інколи вважають, що цей позов був створений для захисту добросовісного во­лодіння.

Читайте також:

1. III. Захист інтересів клієнта
2. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
3. А/. Право власності.
4. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
5. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
6. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
7. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
8. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
9. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
10. Адміністративне право як галузь права
11. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
12. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності

Переглядів: 774