Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Лексика сучасної української мови з експресивно-стилістичного погляду

 

План

1. Лексика української мови зі стилістичного погляду.

2. Загальновживана, міжстильова лексика, розмовно-побутова лексика.

3. Книжна лексика. Термінологічна лексика.

  1. Експресивно-емоційна лексика, жаргонізми, арготизми.

Сучасна українська літературна мова використовується в багатьох сферах. Це мова державного урядування й громадських та інших організацій; нею користуються працівники промисловості й сільського господарства, науки й культури; нею здійснюється навчання в різних типах шкіл, ведеться пропаганда технічних та наукових знань, виходять книжки з художньої літератури, науки, техніки, видаються газети й часописи, вона лунає в театрах, на радіо й телебаченні. Отже, сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове розмежування, тобто поділ на функціональні стилі. Функціональний стиль — різновид літературної мови, який визначається сферою вживання і характеризується особливими лексичними, граматичними, фразеологічними та іншими засобами. Існують такі основні функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний.

Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів та висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування. Зразок стилю: «Підвищувати свою кваліфікацію лікарям України надасть можливість кафедра діагностики та медичної інформатики, що почала діяти в Рівненському діагностичному центрі. Засновником Ті став Тернопільський медінститут, викладачі якого визнали базу в Рівному придатною не лише для навчального процесу, а й для дослідницької роботи» (газ.).

Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причиново-наслідкові зв'язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика. Зразок стилю: «До Словника додасться індекс використаних лексем, який ділиться на три частини: киріаичну, латинську й грецьку. В основу розміщення матеріалу, в якому домінує ономастика, покладено зведені алфавітно-транскрипційні ряди, створені за графіко-фонетичним принципом з охопленням тих знаків, що за їхньою допомогою оформлено використаний лексикон» (підручник).

Найхарактернішою ознакою публіцистичного етилює поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку. Тут широко використовується суспільно-політична лексика, залучаються емоційно-оцінні засоби інших стилів. Зразок стилю: «Олена Пчілка, як і її мужня дочка, і в апогеї найвищої трагіки могла висловитись про себе: "Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?" Тікала від горя і втрат у вир праці — й мужньо стояча на своєму посту. З самопожертвою трудилася як журналістка... Олена Пчілка жила в редакції журналу "Рідний країТ, а властиво редакція та жила в її хаті. Усе це вимагало великих коштів, та жінка з роду Драгоманових ніколи не знала, де кінчається особисте, а починається громадське» (газ.).

У художньому стилі , тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання всіх засобів виразності —-лексичних, синтаксичних, фразеологічних, широкий вияв авторської індивідуальності. Зразок стилю: «Дрімають скелі, і

чорні сідала піній застигли у тиші. Здається, ми всі розпустилися в ній. Тягне опуститися на каміння і пити так само сонце, як і вони, так само купати зір свій у небі. Хіба не добре було б дрімати, подібно терасам, кам'яним кошикам виноградних садів? Стати подібним до жилавих лоз, що наче вшрубувались глибоко в землю, щоб витягти звідти злотистий сік, яким колись мають налляти грона? Сонце бродить серед інкрустації тіней — чорне по золотому, а я чую тихе шемрання голого винограду, одвіт-зітхання землі і бачу жилаві руки, подібні до лоз, бронзові обличчя, що вихиляються раз у раз, аби кинуть мені щире золото привітання...» (М. Коцюбинський).

Розмовний стиль , або стиль розмовного мовлення, задовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне чи полілогічне мовлення в художніх творах.

Усі слова сучасної української мови щодо їх стосунків із різними функціональними стилями поділяються на дві великі групи. До першої належать ті, які вживаються в усіх стилях (стилістично нейтральні), до другої— слова, використовувані лише в окремих стилях чи в одному з них (стилістично забарвлені). Стилістично нейтральна , або міжстильова, лексика охоплює назви родинних стосунків: батько, мати брат, сестра, дід, баба, син, дочка; органів людськога тіла: голова, вухо, ніс, нога, око,рот; будівель та їхніх частин: будинок, вікно двері, дах, поріг; меблів: ліжко, стіл, стілець; страв: борщ, ряжанка, печеня; явищ природи: вітер, дощ, сніг, грім, блискавка; рослин: явір, вер-ба, вишня, порічки, жито, пшениця; тварин: кінь, віл, корова, ведмідь, вовк, соловей, зозуля; кольорів: білий, блакитний, жовтий, зелений, червоний; дій та станів: бігати, кидати,рухати, стояти, думати, мріяти, спати, радіти; місця й часу: там, тут, далеко, близько, сьогодні, завтра, невдовзі; способу дії: повільно, зацікавлено, добровільно, примусово. До нейтральної лексики належить також більшість числівників: один, два, десять, двадцять, сто; займенники: я, ти, він, свій, наш, такий, той; сполучники: /, та, щоб, але, проте; прийменники: у, в, над, під, за, на, про тощо.

Слова вужчого стилістичного призначення пов'язані не з усіма, а з окремими функціональними стилями. Сюди належать книжна, розмовна, просторічна лексика, терміни, професіоналізми, жаргонізми, арґотизми, діалектизми.

За сферою використання словниковий склад сучасної української мови ділиться на 2 групи: 1) загальновживана, або загальнонародна, лексика; 2) лексика обмеженого вживання.

До загальновживаної лексики входять слова, використовувані в різних мовних сферах і зрозумілі будь-якому носієві мови незалежно від того, де він живе, професії, способу життя, наприклад: картопля, школа, журнал, море, п’ять, літо, понеділок, тисяча, високий, зелений, низько, радісно тощо. Загальнонародна мова становить основу української мови.

Певні обмеження сфери функціонування виявляють діалектна, спеціальна, жаргонна, арготична лексика.

Власне лексичні діалектизми — слова, які збігаються із загальнолітературними за значенням: безрога — свиня, легінь — парубок, бузько — лелека, втрафити — потрапити, капарство — недбалість, неохайність, ковнір — комір, клевець — молоток, когут — півень, рахуба — клопіт. Третьою групою діалектної лексики є семантичні діалектизми, тобто слова, які мають інше, ніж у літературній мові, значення: куля — милиця, бук — палиця, обруч — поряд, пасія — гнів, чудно — незручно, під — горище. Розрізняють також діалектизми фонетичні (хтіти — “хотіти”, свеї — “своєї”, — шкахва “шафа”, кождий — “кожний”) і граматичні (баче — “бачить”, дасиш — “даси”, к столу — “до столу”).

Діалектизми не входять до складу літературної мови. Письменники звертаються до діалектизмів з метою передати особливості говірки своїх героїв, достовірніше відтворити етнографічні деталі, місцевий колорит описуваних подій. Украплення діалектизмів у художній текст має бути помірним і стилістично виправданим. Порушенням стилістичних норм мови є використання діалектизмів у науковому та офіційно-діловому стилях.

 

Книжна лексика включає в себе слова, що позначають абстрактні поняття: здатність, старанність, трудомісткість, добродійництво, бентежність, обрання, схшіяння, мистецтво; слова з забарвленням урочистості: воїн, корифей, стражденний, мадонна, серед яких і більшість старослов'янізмів: благовісний, благословенний, благочестивий, храм; застарілі слова, що використовуються в сучасній літературній мові: інквізиція, кольчуга, драгоман, лучник, ясир; поетичні слова: блакить, борня, вітровіння, злотокосий, захмарний, легіт, яса, живодайний та ін. Книжна лексика переважає в писемному варіанті того чи того стилю. Між книжною й загальновживаною лексикою неперехідної межі немає. З розвитком науки й культури, з підвищенням освітнього рівня, із змінами в житті народу слова, колись книжні, стають міжстильовими, нейтральними: газ, електрика, дозиметр, реактор і под.

До складу розмовної лексики належать слова, що, будучи літературними, надають мовленню розмовного забарвлення. Як правило, вони використовуються в усному варіанті літературного мовлення. Ця лексика відтворює прохання, спонукання, наказ, ствердження, заперечення, різні життєві імпульси: упрохувати, під'юджувати, сіпатися, чухмаритися,

белькотіти, маніжитися, репетувати, ліжма, навстоячки, навкидя, мастак, мудрак, гультяй, крутій, скиглій, завидющий, хитрю-Щий, хрясь, бах, геп, бух. Сюди входять також уживані в переносному, здебільшого образному значенні слова, які в прямому значенні є нейтральними: ведмідь, заєць, лисиця (у застосуванні До людей), роздзвонити — «проговоритися», промахнутися — «помилитися», розплатитися — «помститися», охрестити —

«назвати»; слова з додатковими стилістичними відтінками — жартівливості, іронії, зневаги, осуду: бовкати, бухикати, варнякати, приндитися, забрьоха, мандрьоха, придзиґльований, підтоптаний, довготелесий, хвойда. До слів розмовного характеру в лексичному складі української мови існують нейтральні відповідники: мастак — митець, мудрак — мудрець, періщити — бити, перехнябитися — зігнутися, ліжма — лежачи, навстоячки — стоячи, довготелесий — високий. Для надання розмовного забарвлення ця категорія лексики застосовується також у художній літературі та публіцистиці.

Просторічна лексика перебуває на грані літературного вжитку і часто виходить за межі літературної мови. Сюди належать слова, перекручені, спотворені з погляду норм літературної мови: звиняйте, оберкос, піраміндон, скомпроментува-ти, санаторія, хвершал, хвігіль, булгахтер, лаболаторія, інцин-дент; слова з різко зниженим, експресивним забарвленням: злигатися, знюхатися, пика, рило, стерво. До просторічних слів приєднуються вульгаризми, які стоять поза літературною мовою і включають до свого складу лайки, прокльони тощо. Просторічними елементами в українській мові є невмотивова-ні росіянізми типу діжурний, зобилля, ізячний, канєшно, невдоб-но. Така лексика, крім усного розмовного мовлення людей з низькою мовною культурою, використовується для надання текстові жартівливо-іронічного забарвлення, а ще частіше для негативної характеристики персонажів: «Хто вас, босяцюги, на чужу землю просив? Забирайтесь к чортовій матері, поки ребра цілі, поки голова на в'язах стирчить. Забирайтеся, злидні чортові!» (М. Стельмах).

Спеціальна лексика — це слова і вирази, які вживаються групами людей, об’єднаними професійною спільністю. У ній виділяються два основні шари: терміни і професіоналізми.

Термінологія (від лат. Terminus — божество меж, кордонів та гр. logos — слово) — розділ лексики, що охоплює терміни різних галузей науки, техніки, мистецтва, суспільного життя; сукупність усіх термінів якоїсь мови. Терміном називається одиниця історично сформованої термінологічної системи, що виражає поняття та його місце серед інших понять, позначається словом або словосполученням, служить для спілкування людей, пов'язаних між собою єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови і підпорядковується всім її законам. Термін уживається для точного вираження поняття з певної галузі знань: клітина, вітамін, вена, аорта, скерцо, лібрето, клас, терц, модель

Термінами називаються слова, що є спеціальними назвами наукових, технічних, сільськогосподарських, суспільних понять. Сукупність термінів певної галузі науки, виробництва становить її термінологію. Існує, наприклад, термінологія технічна, біологічна, географічна, математична, філологічна, філософська, хімічна тощо. Для термінології не властива багатозначність. Якщо ж термін має кілька значень, кожне із значень належить до різних термінологій.

Сучасна українська термінологічна лексика неоднорідна. В її складі є терміни, утворені на питомому матеріалі (деякі з них являють собою кальки іншомовних слів): речовина, кислота, кисень, теплостійкість, надбудова, розпилювач, напівпровідник, теплообмін, іменник, займенник, відмінок; велика кількість термінів — слова іншомовного походження: ват, вектор, генератор, евфонія, суфікс, синус, урбанізація, політологія, біоніка. Чому так? З одного боку, термінологія повинна обслуговувати потреби тієї нації, в мові якої створена. З другого боку — при творенні термінології слід зважати на її інтернаціональну комунікативну функцію, яка дедалі зростає. Спільні тенденції в розвитку термінології різних мов переплітаються з власними національними традиціями. Поєднання запозичених і питомих елементів у сучасній українській термінології не порушує її фонетичної та граматичної структури, її самобутнього обличчя.

Найпоширенішим способом творення термінів є афікса - ц і я; використовуються суфікси -пня, -ість, -ит (з його фонетичними варіантами -іт, -їт), -изм (-ізм, -їзм), префікси та пре-фіксоїди суб-, інтер-, полі-, псевдо-, анти-, супер- та ін.: додавання, віднімання, ділення, множення, варіантність, гастрит, менінгіт, монізм, архаїзм; субконтинент, інтеркосмос, полігібрид, псевдонародність, антиречовина, супермодернізм. Творяться терміни й шляхом абревіації : агролісомеліорація, біохімія, гідропоніка, термодинаміка, цитодіагностика. Досить продуктивний і лексико-семантичний спосіб (перенесення значення): збудження (атома), живучість (системи), крихкість (матеріалу), втомленість (металів), старіння (металів). Серед термінів переважають іменники. На другому місці щодо кількості стоять прикметники, здебільшого субстантивовані: безхребетні, двокрилі, чотириногі, земноводні, героїчне, комічне, одиничне, типове; рідше в цій функції виступають інші частини мови — прислівники: піанісимо, фортисимо, дієслова: рости (у ботаніці), вивітрюватися (у геології).

Вживаються терміни переважно в науковому й офіційно-діловому стилях, рідше в публіцистичному та художньому і подекуди — у розмовній мові.

Професіоналізми — це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей. Сюди ВХОДЯТЬ назви знарядь праці, трудових процесів, різних гатунків сировини, специфічні професійні вислови тощо. За межами даного Професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу, бо нефахівцеві досить щось назвати, не вдаючись до його опису. Часто професіоналізми є неофіційними замінниками термінів і вживаються там, де надто складна термінологія (для спрощення спілкування) або там, де термінологія ще не усталена чи її немає (як системи кодифікованих назв), наприклад, у мисливстві, рибальстві, у деяких видах спорту. Більшість професіоналізмів є словами загальнонародної мови, вжитими в переносному значенні: дупло (у зубі), удар (у друкарстві), підвал, шапка (у газеті).

Професіоналізми творяться також шляхом скорочення словосполучень, уживаних у літературній мові: прогресивка (прогресивна оплата праці), літучка (літуча нарада), телевізійник (працівник телебачення або студент телеспеціалізації); перенесенням наголосу атомний, компас, рапорт при загальновживаних варіантах атомний, компас, рапорт.

Професіоналізми деталізують мовний словник, розширюють його там, де є в цьому потреба. Наприклад, люди, пов'язані з поліграфією, розрізняють такі види шрифту: антиква (шрифт із заокругленими контурами), баскервіль (шрифт, що відзначається чіткістю малюнка), діамант (шрифт, кегль якого дорівнює чотирьом пунктам), капітель (шрифт, у якому літери мають обриси заголовних, а розміри малих), петит (шрифт, кегль якого дорівнює восьми пунктам), курсив (похилий шрифт для виділення в тексті). За межами середовища друкарів більшість цих назв невідома.

Найчастіше професіоналізми застосовуються в усному мовленні людей певної професії. У писемній формі вони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва (буклети, інструкції тощо). Професіоналізми є також засобом створення гумористичних ситуацій: «Для качок потрібні тороки, чи, як їх іще називають, "удавки" — коротенькі шкіряні стьожечки з кільцем на кінці —робити петлю. В ту петлю просовується качача голова, петля зашморгується, й качка гордо висить у вас біля пояса. Ясно, що чим більше ви візьмете з собою таких "удавок", тим більше вб'єте качок» (Остап Вишня).

До лексики обмеженого функціонування належать і ж а р -ґ о н і з м и, для яких характерне забарвлення нелітературності. Жарґон — сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов'язаних певною спільністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (навчання, військо), однакові

захоплення (спортом, мистецтвом, колекціонуванням, картярством і под.).

Багато жаргонізмів виникає в молодіжних колективах, зокрема в студентських та учнівських: пара — «двійка», філологиня — «студентка філологічного факультету», засипатися — «не скласти іспиту», здирати—«списувати в когось», шпори —«шпаргалки», хвіст — «академічна заборгованість», історичка — «вчителька історії». Отже, більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови, вживані в специфічному значенні. Крім того, до цієї категорії лексики входять слова, деформовані або скорочені всупереч загальномовним моделям: губа — «гауптвахта», маг «магнітофон», велик — «велосипед», універ — «університет». На відміну від соціально нейтральних жаргонізмів арґотизми є соціально забарвленим розрядом лексики. А р ґ о (фр. argot — жаргон) — це умовна говірка певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаемничених у справи цієї групи. Цією говіркою користуються злодії, рекетири та інші антисоціальні елементи, що хочуть приховати свої наміри від суспільства. Словник арґо включає в себе елементи іншомовної лексики, зокрема грецької: мікрий — «малий», ставрошини — «молитви», кимарити — «спати». Сюди входять також українські слова, які зазнали семантичних, словотвірних та інших видозмін: пописати — «порізати», батузник — «мотузка», кудень — «день», кузавтра — «завтра», пасорити — «гїасти» (заміна окремих звуків, переставляння та додавання складів тощо). Жаргонізми й арґотизми перебувають за межами літературної мови, вони зрідка вживаються в красному письменстві та публіцистиці як засіб негативної оцінки та мовної характеристики персонажів: «Біля панорами в машину сіли дві дівиці. Обидві їхали до Палацу "Україна"' і розмовляли про шик-модерн і дермантин. — Твій дермантин ще не повернувся?—питала та, котра в джинсах. З дальшої розмови Микола зрозумів, що "дермантином" вона звала чоловіка або коханця, а "шиком-модер-ном" пригоду з якимсь Аліком» (газ.).


Читайте також:

  1. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  2. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  3. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  4. Активна і пасивна лексика
  5. Аудіювання на уроках української мови
  6. Безеквівалентна лексика і реалія
  7. Безеквівалентная лексика і лакуни
  8. Боротьба Директорії за відродження УНР. Занепад Української державності.
  9. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60- 80-х роках XVII ст.
  10. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
  11. Братства та їх роль в розвитку української культури.
  12. В чому була провідна роль української шляхти як верхівки українського суспільства в політичному житті XIV-XVI ст.




Переглядів: 4203

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | ЛЕКСИКОЛОГІЯ ЯК РОЗДІЛ МОВОЗНАВСТВА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.