Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Безеквівалентна лексика і реалія

БЕЗЕКВІВАЛЕНТНА І ФОНОВА ЛЕКСИКА ЯК КАТЕГОРІЇ ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВСТВА

План

1. Поняття безеквівалентної та фонової лексики

1.1. Безеквівалентна лексика і реалія

1.2. Фонові знання, лексичний фон та фонова лексика

2. Принципи класифікації безеквівалентної та фонової лексики

3. Предметно-тематична класифікація безеквівалентної та фонової лексики української мови

4. Генетична класифікація безеквівалентної та фонової лексики

1.

Протягом століть філософи і лінгвісти звертали увагу на той факт, що мова тісно пов'язана з дійсністю, суспільством, цивілізацією, а отже є соціальним явищем. Мова, яка "обслуговує" яку-небудь культуру, відображає її повністю та адекватно. У мові як невід'ємній частині цивілізації й культури віддзеркалюється дійсність, в якій живе цей народ, менталітет цього народу і його ставлення до середовища, яке його оточує. Менталітет розуміємо як "соціально, історично, культурно заданий напрям формування, усвідомлення й розв'язання спектру можливих інтелектуальних завдань" (Карась, 1991, 219). Розвиток мови відбувається завдяки впливу на неї суспільства, національно-культурної спільності. На думку В.І.Абаєва, мова виступає як "сила, що формує категоризацію зовнішнього світу, мова є не що інше, як своєрідне перетворення у суспільній свідомості світу реалій" (Абаев, 1968, 216).

Лінгвісти — дослідники лексики російської мови, у порівнянні з відповідною лексикою ряду романо-германських мов наприкінці шістдесятих років XX ст. дійшли висновку про те, що в кожного народу є свої, властиві тільки цьому народу і країні, в якій живе народ, слова. Зокрема, Є.М.Верещагін зазначав, що "в лексиці кожної мови можна помітити слова, які відображають специфіку народу" (Верещагин, 1969, 16). Такі слова у лінгвістиці дістали назви "країнознавча лексика", "етнолексеми", "етнокультурна лексика, 'безеквівалентна лексика" тощо.

Слова цієї групи лексики стали об'єктом вивчення перекладознавства, лінгвокраїнознавства, контрастивної лінгвістики. Найчастіше в науковій літературі зустрічається термін "безеквівалентна лексика". Термін "безеквівалентна лексика" неоднозначно використовується в мовознавчих працях. Враховуючи цей факт, є необхідність зупинитись на питанні еволюції значення цього терміна в лінгвістиці.

На слова, в яких наявний національно-культурний компонент, першими звернули увагу перекладознавці і перекладачі на початку 40-х років XX ст., називаючи такі слова "побутовими термінами" чи "реаліями". Термін "безеквівалентна лексика" увів у науковий обіг Г.В.Шатков. За його визначенням, це "такі лексичні одиниці будь-якої мови, які на певному історичному відрізку часу зовсім не мають готових еквівалентів у лексиці іншої мови" (Шатков, 1952, 7). В основу цього визначення "безеквівалентної лексики" покладено формальний критерій: наявність чи відсутність еквівалентного словникового відповідника в іншій мові протягом певного відрізка часу. Визначення дуже приблизне щодо обсягу безеквівалентної лексики.

Інше визначення національно маркованої лексики дає Л.Соболєв, назвавши її терміном "реалія" і віднісши до цього розряду лексики "побутові і специфічно національні слова-звороти, що не мають еквівалента в побуті, а отже, і в мовах інших народів" (Соболев, 1952, 281). Як видно, ця дефініція також не дає повної інформації про таку лексику.

Досліджуючи питання передачі російської безеквівалентної лексики при перекладі радянської публіцистики англійською мовою, Г.Чернов відніс до розряду безеквівалентної лексики специфічні національно марковані слова, які розподілив на три групи: лексико-предметну, лексико-семантичну та стилістичну (Чернов, 1958). Усі національно забарвлені слова цей дослідник аналізував уже не з погляду денотативної співвіднесеності (відсутності побутового предметного еквівалента), а з погляду наявності чи відсутності у мові перекладу лексичних відповідників.

Питанням національно забарвленої лексики присвячені також перекладознавчі праці А.Федорова, О.Кундзіча, О.Жомніра, С.Ковганюка. Є.Галкіної-Федорук, О.Шумагера.

Визначення безеквівалентної лексики знаходимо у критичній статті В.А.Звегінцева "Теоретико-лингвистические предпосылки гипотезы Сепира-Уорфа", де автор зазначає, що безеквівалентну лексику складають тільки слова (не словосполучення), зміст яких іншою мовою можна передати лише описово (Звегінцев, 1960, 128). У статті немає вказівки на наявність чи відсутність у інших мовах денотата-еквівалента. Можна гадати, що йдеться про безеквівалентні способи позначення предметів, явищ чи понять позалінгвістичної дійсності.

Л.С.Бархударов, досліджуючи загальні проблеми теорії перекладу, також торкається питань безеквівалентної лексики. Вчений включає до її складу слова і стійкі словосполуки, які не мають ні повних, ні часткових еквівалентів серед одиниць іншої мови, і поділяє її на три групи:

- власні імена (в широкому розумінні — власні назви),

- так звані реалії (слова, що позначають предмети, поняття, ситуації, які не властиві практичному досвіду людей, що говорять іншою мовою — предмети матеріальної і духовної культури), і

- випадкові лакуни (у вигляді слів), які не мають відповідників у лексичному складі іншої мови (Бархударов, 1975, 95).

На думку перекладознавця Л.Мікуліної, безеквівалентна лексика позначає "унікальні національні реалії" (Микулина, 1981, 79).

Значно вищим щаблем в опрацюванні безеквівалентної лексики є дослідження болгарських перекладознавців С.Влахова та С.Флоріна. На їх думку, реалії, тобто національно марковані найменування, — це "слова (і словосполучення), які називають об'єкти, характерні для життя (побуту, культури, соціального та історичного розвитку) одного народу і чужі іншому" (Влахов, Флорин, 1986, 55).

Слід зазначити, що в перекладознавчій літературі термін "безеквівалентна лексика" використовується в широкому розумінні — як лексика, яка включає в себе і культурно насичені слова (реалії), і так звану власне безеквівалентну лексику. Так, С.Влахов і С.Флорін (а з ними в основному погоджується Р.П.Зорівчак) вважають, що є безеквівалентні слова у вузькому розумінні — це "одиниці, які не мають з тих чи інших причин лексичних відповідників у мові перекладу" (Влахов, Флорин, 1986, 52). Такі слова, на думку вчених, так само, як і терміни, позбавлені конотації ( Влахов, Флорин, там же).

Погоджуючись з деякими положеннями С.Влахова та С.Флоріна, В.М.Манакін диференціює поняття "безеквівалентні слова" і "слова-реалії". На його думку, безеквівалентна лексика в широкому розумінні — це

- слова, що не мають однослівних еквівалентів у іншій мові,

- і слова-реалії як частина безеквівалентної лексики, що служить для позначення відсутніх в інших національних культурах предметів, а також понять, з ними пов'язаних (Манакин, 1994, 165-166).

Отже, перші не завжди наділені національно-культурним колоритом, оскільки йдеться про слова, які мають особливий спосіб маніфестації реалії в якій-небудь із зіставлюваних мов (там же, 176-177). Як приклади дослідник наводить слова української мови гречківка (поле, на якому росла або росте гречка), льонище (ділянка, з якої зібрано врожай льону), картоплище (місце, з якого зібрано картоплю), які не мають лексичних відповідників у російській мові, хоча референти існують в обох мовах. Безеквівалентність у цих словах виражається у способі презентації денотата в українській мові, хоч семантика наведених як приклади українських слів позбавлена національного колориту.

Серед безеквівалентних В.М.Манакін наводить приклади найменувань, які водночас є і безеквівалентними, і словами-реаліями, оскільки вони не мають у зіставлюваній мові лексичного відповідника і містять у семантиці національно-культурні ознаки: укр. сукуватка (борона з сукуватої ялини), скісок (сточена коса, шматок гостро сточеної коси, який використовують замість ножа, бритви), закамарок (невеличке тісне приміщення прибудова коло чого-небудь) тощо.

Дослідження безеквівалентної лексики в галузі лінгвокраїнознавства почалися значно пізніше, на початку сімдесятих років XX ст. Для позначення слів, семантика яких містить національно-культурний компонент, вчені користуються різними термінами: "слова-реалії" (Б.И.Репина, 1970), "лінгвокраїнознавчі реалії" (М.Л.Вайсбурд, 1972), "країнознавчі реалії”(И.Вуйович, 1972).

Є.Верещагін і В.Костомаров використали термін "безеквівалентна лексика" (Верещагин, Костомаров. 1973). На їх думку, значення слова — це не предмет чи явище, як можна було б гадати, а лексичне поняття, тобто набір ознак, з допомогою яких люди визначають, чи можна називати "цей предмет даним словом" (Верещагин, Костомаров, 1990. 41). Завдяки лексичному поняттю слово є (за походженням) продуктом і (за функцією) інструментом однієї з найважливіших пізнавальних здатностей людини — класифікуючої. Лексичне поняття може бути міжмовним — це "таке поняття, яке наявне в двох (трьох і більше) етнокультурах і мовних спільнотах, і без втрат інформації адекватно передається двома (трьома і більше) мовами" (Верещагин, Костомаров, 1990, 42). Як вважають вчені, слова, лексичні поняття яких є міжмовними, називаються еквівалентними. Такі слова легко перекладаються, а при їх засвоєнні допускається семантичне перенесення. І навпаки, слова, "план змісту яких неможливо зіставити з якими-небудь іншомовними лексичними поняттями, називаються безеквівалентними" (Верещагин, Костомаров, там же).

Як бачимо, незважаючи на неоднозначне використання терміна "безеквівалентна лексика", лінгвісти одностайно визнають тісний зв'язок мови і культури. Цей зв'язок найяскравіше виявляється в лексиці, у словах-носіях національно-культурного колориту.

Ми ж з вами під безеквівалентними будемо розуміти слова, основне лексичне значення яких вміщує традиційно закріплений набір етнокультурної інформації, пов'язаної з історією, економікою, побутом, культурою країни.

Безеквівалентна лексика є об'єктом дослідження лінгвістів протягом кількох десятиліть, проте до цього часу дискусійним залишається питання, як розглядати безеквівалентні слова — в межах однієї мови чи в зіставленні з іншою (або кількома)?

Переконливим є твердження С.Влахова і С.Флоріна, які вважають: "якщо дане слово — реалія, то воно буде реалією безвідносно до тієї чи іншої мови" (Влахов, Флорин, 1986, 52). А от уже безеквівалентна лексика у вузькому розумінні (як спосіб презентації, без культурного компонента) встановлюється в рамках пари мов (Влахов, Флорин, там же).

Важко не погодитись із думкою Р.П.Зорівчак, яка вважає, що лінгвокраїнознавство може розглядати реалію (це і є безеквівалентне слово) у площині однієї мови, а "перекладознавство завжди пов'язане принаймні з двома мовами" (Зорівчак, 1989, 49).

Нами значна частина безеквівалентної лексики у подальшому буде кваліфікуватися як така за допомогою зіставлення з російською, польською чи білоруською мовами. Безеквівалентність іншої частини слів, які не мають у зіставлюваних мовах відповідників з подібними лексичними поняттями, з якими можна було б їх порівняти, пояснюється в межах лише української мови.


 


Читайте також:

  1. Активна і пасивна лексика
  2. Безеквівалентная лексика і лакуни
  3. Власне українська лексика, її фонетичні та словотвірні ознаки
  4. Володимирове хрещення в легенді та реаліях
  5. Діалектна лексика. Види діалектів
  6. Ділова лексика, її ознаки і групи.
  7. Загальновживана лексика
  8. ЗАСТАРІЛА ЛЕКСИКА: архаїзми й історизми
  9. Іншомовна лексика у професійному мовленні
  10. Лексика іншомовного походження
  11. Лексика офіційно-ділового стилю.




Переглядів: 4680

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Практичне заняття 7 | Поняття про організаційні форми навчання. Класифікації організаційних форм навчання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.