Іменники з ознаками прикметникової парадигми

Серед іменників значну групу становлять слова прикметникового типу, що постали внаслідок субстантивації.

Окр. місце, поза системою чотирьох осн. іменникових В., посідають іменники прикметникового походження, які зберігають ті самі флексії, що й у прикметників. Вони належать до іменникової В. прикметникового типу. їхні парадигми збігаються з парадигмами одн. вихідних прикметників (з диференціацією за грамат. родом): знайомий і знайома, наречений і наречена, старий і стара, хворий і хвора, черговий і чергова.

Іменник. відмінки поділяють на типи залежно від особливостей утворення відмінк. форм. До основних, тобто власне іменникових, у сучас. укр. мові належать чотири типи В., які називають відмінами. З них найпродуктивніші перша і друга відміни.

Більш уніфіковане порівняно з іменниковим прикметникове В., пов'язане з розрізненням словоформ повних (членних) і коротких (нечленних) прикметників. Типові для сучас. укр. мови повні прикметники мають грамат. категорії роду, числа і відмінка. Вони існують у двох морфол. варіантах: звичайному стягненому і нестягненому. Показниками звичайного для сучас. укр. мови стягненого варіанта є закінчення -а (-я), -у (-ю), -є (-є) (наз. і знах. в. прикметників ж. і с. р. одн.) та -і (наз. і знах. в. мн.): велик-а, син-я, велик-у, син-ю, велик-е, син-є, велик-і, син-і. За характером кінцевого приголосного (твердого чи м'якого) вони розподіляються між твердою і м'якою групами В. Стилізованим чи діалектним варіантом є нестягнені форми на -ая (-яя), -ую (-юю), -еє (-єє), -ії: велик-ая, син-яя, великую, син-юю, велик-еє, син-єє, велик-ії, син-ії.

Незначний залишок давньої парадигми — короткі прикм. збереглися тільки в застиглій формі наз.—знах. в. одн. ч. р. У сполученнях з усіма непрямими відмінками іменників вони залишаються незмінними. Напр.: «Як ішли ми зелен лугом к зелен гаю, Солов'ї нам ткали пісню диво-дивну» (Б. Олійник)

Окр. підгрупу становлять присв. прикметники з нульовим закінченням у наз. і знах. в. одн. ч. р.: батьків, сестрин.

Крім основних (іменникового і прикметникового) типів В., є проміжні, в яких поєднуються ознаки як іменникового, так і прикметникового В. Це В. особових і зворот, займенників, неособ. займенників і кількіс. числівників. За системою відмінк. флексій проміжні типи здебільшого зближуються з прикметниковим В. Флексії іменник. В. (за винятком род. і знах.) виступають у займенниках я, ти, себе. Через відсутність форми наз. в. займ. себе утворює дефектну парадигму. Особ. займенники мають суплетивне В. — їхні словоформи утворюються від різних коренів: я — мене, ми — нас.

Сучасні українські прізвища поділяються на дві групи: прізвища іменникового типу і прізвища прикметникового типу. За своїм значенням і перші, і другі як родові назви людей є іменниками й підпорядковуються загальним граматичним закономірностям розвитку й функціонування цієї частини мови.

Прізвища ад’єктивного типу відмінюються за прикметниковим зразком, мають форму тільки чоловічого або жіночого роду, а також словоформи множини. Набувши здатності називати особу, прикметник утрачає властивості носія ознаки.

Іменники прикметникового походження, зберігають ті самі флексії, що й у прикметників. Вони посідають окреме місце, перебувають поза системою основних іменникових відмін. І. Вихованець пише: „У зв’язку з переходом прикметників у іменники вихідні морфологічні прикметникові категорії відмінка, числа й роду, синтаксично несамостійні й зумовлені опорними іменниками, перетворюються на синтаксично незалежні, самостійні морфологічні іменникові категорії” [Вихованець 2004, с. 107].

Серед прізвищ прикметникового типу Ю. Редько виділяє такі різновиди:

„а) нечленні форми якісних і відносних прикметників: Білоку́р, Буй, Глух, Куц, Мо́лод;

б) нечленні форми дієприкметників: Ру́бан, Обіща́н, Припха́н;

в) присвійні прикметники з суфіксами -ів, -ов, -ев (-єв), -ин, -ишин (-їшин): Миха́йлів, Іва́нців, Зе́ров, Григо́р’єв, Оле́ксин, Го́їн, Павли́шин;

г) членні форми якісних і відносних прикметників: Голова́тий, Зелене́нький, Завгоро́дній, Коцюби́нський, Стари́цький;

д) членні форми дієприкметників: Мальо́ваний, Погорі́лий, Неві́нчаний” [Редько 1968, с. 51].

Дві перші групи втратили граматичні ознаки прикметників і дієприкметників (вони є ними тільки генетично) і відмінюються як відповідні іменники твердої, м’якої або мішаної групи II відміни.

Усі чоловічі прізвища з суфіксами -ів, -ов, -ев, -ин, що мають форми коротких присвійних прикметників, відмінюються в однині як іменники II відміни твердої групи (за винятком орудного відмінка, що приймає закінчення -им), а в множині вони зберігають прикметникові форми, за винятком називного і кличного відмінка [Редько 1966, с. 95; Матвіяс 1969, с. 124].

Жіночі прізвища типу присвійних прикметників зберігають прикметникове відмінювання як в однині, так і в множині.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рід абревіатур	\|	В1ДМІНЮВАННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.