Психологічні школи ХХ ст. та їх характеристика.

Біхевіоризм(від англ. behaviour - поведінка) - психологічний напрям, початок якого був встановлений публікацією в 1913 р. статті американського психолога Дж.Уотсона «Психологія з точки зору біхевіориста». Як предмет психологіїв ньому фігурує не суб'єктивний світ людини, а характеристики поведінки, щооб'єктивно фіксуються, та викликаються якими-небудь зовнішніми впливами. При цьому як одиниця аналізу поведінки постулювався зв'язок стимулу (S) і відповідні реакції(R). Всі відповідні реакції можна розділити на спадкові (рефлекси, фізіологічні реакції і елементарні емоції) і набуті (звички, мислення, мова, складні емоції, соціальна поведінка).

Зокрема, в дослідженнях Дж. Уотсона показано, якщо поєднувати безумовні стимули, що викликають у немовляти емоцію страху (різкий звук, втрата опори), з іншими, спочатку нейтральними (наприклад, показ білого кролика), то через деякий час реакція страху може викликатися вже одним тільки показом кролика.

Основна задача біхевіоризму полягає в накопиченні спостережень над поведінкою людини з таким розрахунком, щоб в кожному даному випадку при даному стимулі біхевіорист міг сказати наперед, яка буде реакція або - якщо дана реакція, то якою ситуацією дана реакція викликана.

Дж. Уотсон затверджував, що не існує такої речі, як свідомість, що все навчання залежить від зовнішнього середовища, що вся людська діяльність зумовлена і обумовлюється, незалежно від генетичних відмінностей.

Заслугоюбіхевіоризму було введення об'єктивного методу - методу, заснованого на реєстрації і аналізі фактів, що зовні спостерігаються, процесів, подій. Завдяки цьому нововведенню в психології отримали бурхливий розвиток інструментальні прийоми дослідження психічних процесів. Надзвичайно розширився клас об'єктів, що досліджуються; стала інтенсивно вивчатися поведінка тварин, немовлят і т.п. Були просуненні окремі розділи психології, зокрема проблеми навчання, утворення навичок та ін.

Недолікбіхевіоризму – мало приділялося уваги складності психічної діяльності людини, ігнорувались процеси свідомості, вищих форм навчання, творчості, самовизначення особистості.

Гештальтпсихологія- (предметвивчення - цілісні структури психіки, «гештальт» - образ, структура) напрямок, який виник в Німеччині. Основоположник - М. Вертгеймер.

Гештальтпсихологи виступили з новим розумінням предмету і методу психології: важливо починати з наївної картини світу, вивчати переживання, феномени так, як вони є, вивчати досвід, що не зазнав аналізу, що зберігає свою цілісність. Ціле не можна розікласти на елементи, так як воно перестає існувати. Факти, отримані в гештальтпсихології при вивченні сприйняття, збагачують уявлення про сприйняття. На їх основі були зроблені цінні практичні висновки. Зокрема, з урахуванням закономірностей фігури і фону були розроблені деякі прийоми маскування фігур, які використовувалися під час війни.

Приклад сприйняття фігури і фону: якщо людина випробовує спрагу, то склянка води, навіть якщо її вмістити серед її найулюбленіших страв, буде сприйматися як фігура на фоні їжі, таким чином, сприйняття пристосовується до задоволення потреб. Коли спрага буде задоволена, сприйняття того, що служить фігурою, а що фоном, може змінитися у відповідності зі зміною домінуючої потреби і інтересу.

Психоаналіз.Предмет вивчення - несвідоме. Основоположник цього напряму - З. Фрейд. Психіка існує поза і незалежно від свідомості, і саме несвідома психіка, що є глибиною психіки, складає її предмет і загальну проблему. Свідомість не заперечується: вона - властивість, властива психіці лише в окремі моменти. З. Фрейд розглядав факти, що не піддаються свідомому контролю і що не привертали увагу раніше в психології (забудькуватість, описки, сновидіння), як явища, які мають причини і тому повинні отримати пояснення. Шляхи їх виявлення за допомогою аналізу об'єктивних виявів несвідомого складають методи З. Фрейда. До них відносяться: метод вільних асоціацій, аналіз помилкових дій повсякденного життя. Такі явища, як описки, обмовки, втрати речей і інші, не випадкові і виражають імпульси і наміри, які відчужені і повинні бути приховані від свідомості. З їх допомогою людина видає свої таємниці.

Фрейдизм- психологічний напрям, розроблений З.Фрейдом, засноване на понятті прагнення, що включає в себе техніку психоаналізу. Основним допущенням виступає ствердження, що рушійними силами розвитку особистості є сексуальна і агресивна потяга, що мають інстинктивну природу. При забороні на реалізацію цих потягів з боку суспільства відбувається їх витиснення в область несвідомого, і їх доступ в свідомість виявляється можливим лише в символічній формі, зокрема у вигляді обмовок, творів мистецтва, невротичних симптомів. Процедура лікування невротичних станів полягає в доведенні до свідомості пацієнта істинних причин його хворобливих переживань і станів.

Гуманістична психологія (предмет вивчення - особистість) -ряд напрямів в сучасній психології, які орієнтовані передусім на вивчення смислових структур людини. У гуманістичній психології як основні предмети аналізу виступають: вищі цінності, самоактуалізація особистості, творчість, любов, свобода, відповідальність, автономія, психічне здоров'я, міжособистісне спілкування.

Гуманістична психологія як самостійна течія виділилася на початку 60-х. рр. ХХ в. як протест проти біхевіоризму і психоаналізу, отримавши назву третьої сили. До даного напряму можуть бути віднесені А.Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл, Ш.Бюлер, Ф.Беррон та інші.

Методологічні позиції гуманістичної психології сформульовані в наступних посилках:

1. Людина цілісна;

2. Головною психологічною реальністю є переживання людини;

3. Людське життя - єдиний процес;

4. Людина відкрита до самореалізації;

5. Людина не детермінований тільки зовнішніми ситуаціями.

На основі гуманістичної психології будуються деякі напрями психотерапії і гуманістична педагогіка.

Вітчизняна психологія- культурно-історична концепція розвитку людини розроблена Л.С. Виготським. Він увів в психологію поняття про вищі психічні функції(понятійне мислення, логічна пам'ять, довільна увага), як про специфічні людські форми психіки. І сформулював закон їх розвитку: індивідуальні психологічні здібності спочатку існують зовні, в соціальній формі і лише потім індивід освоює їх, «переносить» всередину.

С.Л. Рубінштейн сформулював принцип єдності свідомості і діяльності, що став основоположним для радянської психології. Він дослідив, взаємозв¢язок внутрішнього й зовнішнього. Будь-який вплив одного явища на інше, зазначав він, переломлюється через внутрішні властивості того явища, на яке цей вплив здійснюється. Результат будь-якого впливу на явище чи предмет залежить не тільки від явища чи тіла, що на нього впливає, а й від природи, від власних внутрішніх властивостей того предмета або явища, на який цей вплив справляється.

Найбільш повно категорія діяльностів психології розроблена О.М. Леонтьєвим. Психологічний розвиток людини по О.М. Леонтьєву це процес розвитку його діяльності, свідомості, особистості.

Основні принципи теорії діяльності:

1. Свідомість не може розглядатися як замкнена в самій собі: вона повинна бути виведена в діяльність суб'єкта («розмикання кола свідомості»).

2. Поведінку не можна розглядати у відриві від свідомості людини. При розгляді поведінки свідомість повинна бути не тільки збережена, але і визначена в своїй фундаментальній функції (принцип єдності свідомості і поведінки).

3. Діяльність це активний, цілеспрямований процес (принцип активності).

4. Дії людини предметні; вони реалізовують соціальні виробничі і культурні цілі (принцип предметності людської діяльності і принцип її соціальної обумовленості).

Харківська психологічна школа - неформальна організація психологів, які працювали в 30-і рр. в наукових установах Харкова над розвитком ідей Л.С.Виготського і над формулюванням на цій основі основ діяльнісного підходу в психології. До цієї школи належали: О.М.Леонтьєв, А.Р.Лурія, П.І.Зінченко, А.В.Запорожец, П.Я.Гальперін та інші.

Сучасна вітчизняна психологія загалом визнає методологічне положення про те, що психічні явища слід брати у їх “саморусі”, “спонтанному розвитку”, в “їх живому житті”.

Визнання психічної причинності, спонтанності психічного підкреслює, що в самій структурі психічного життя констатується суб’єктно-діяльнісна основа як його джерело й регулятивно-скеровуюче начало, що є психічним за своєю природою і водночас наповнене соціальним змістом. Саме детермінує і здійснює свій розвиток безпосередньо й опосередковано – через ініціативну взаємодію з оточенням. Саме суб’єкт виступає потенціальною можливістю знаходження нових способів співвідношення з об’єктом у пізнанні, діяльності, спілкуванні і потенціальною можливістю зміни самого себе.

Отже, психологія має не тільки пояснювати внутрішній світ, а й з’ясовувати закономірності й механізми взаємодії індивіда як суб’єкта зі своєю психікою. Враховуючи як діяльнісні (ефективність, оптимальність, продуктивність та ін.), так і етико-естетичні критерії, керуючись правилом “Не зашкодь собі!”. Тобто йдеться про включення в предмет психології питання розробки технологій взаємодії індивіда з власною психікою з метою її збереження і захисту, відновлення втраченого психоенергетичного потенціалу, саморозвитку й подальшого самовдосконалення (починаючи від психофізіологічних функцій і закінчуючи високими сферами духовної вчинковості).

Предмет сучасної психології окреслює в психіці (об’єкті) як найсуттєвіше ціннісно-цільове і діяльнісно-творче ставлення індивіда до власної психіки і до її суб’єкта.

Проте орієнтація на власну психіку як на цінність має бути органічним додатком до орієнтації на все інше, що є цінним для людини і міститься у навколишньому світі. Адже саме дисгармонія у ставленні до себе та інших є нерідко причиною регресій і психічних патологій.

Висновок:

1. Історично розвиток психології як самостійної науки був пов'язаний з пошуком свого предмета дослідження, якими в різні часи ставали різні абстрактно виражені сторони психології людини: свідомість і її вияви, поведінка, несвідома психіка, цілісні психічні структури, особистість і індивідуальність, діяльність та ін.

2. Ці окремі проекції цілісної психології людини вже як базові категорії пояснювальних принципів природи психічного оформлялися в окремі наукові школи і напрями.

3. Кожна наукова школа на основі своєї категорії і одностороннього уявлення про природу психічного будувала власне уявлення про людину, на основі якого створювалися різні практики і психотехніки.

4. Однобічність і неповнота уявлень про психологію людини в багатьох наукових школах обмежували можливість розв'язання різноманітних життєво-важливих проблем реальних людей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття про психіку. З історії науки про психічне.	\|	Методи психології.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.