• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема № 4. Кримінальна та адміністративна відповідальність як різновиди юридичної відповідальності в Україні

Зміст

1. Поняття правової поведінки та її структура.

2. Поняття та основні види незаконних діянь.

3. Поняття юридичної відповідальності та її основні види.

1. Правова поведінка — це сукупність соціально значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що мають свідомо-вольовий характер, тим чи іншим чином регламентуються нормами права і зумовлюють правові наслідки. Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки правомірної і протиправної (правопорушення). Кожен з цих видів правової поведінки характеризується, крім спільних, своїми особливими рисами.

Правомірна поведінка, на відміну від протиправної, характеризується соціальною корисністю, відповідністю моделям, відображеним у правових нормах, позитивними юридичними наслідками. Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є, з формального боку, її адекватність правовим нормам, а з погляду правової природи "правомірність".

Під нею розуміється: а) відповідність поведінки нормам права, праву взагалі; б) одиниця виміру, за допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу; в) здатність права регулювати певну поведінку суб'єктів, а також властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами.

Правомірна поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов'язана з правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їх соціальним змістом, засобом втілення суб'єктивних прав і обов'язків у життя. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права, правового регулювання в цілому. Правомірна поведінка загальною формою реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, втілення правових настанов у життя, формою перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.

Як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і обов'язків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права.

Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання відображується у нормах права як модель; у юридичних фактах — як конкретні життєві обставини; у правовідносинах — як суб'єктивні права і обов'язки; в їх реалізації — як загальна форма і засіб, і насамкінець, в правопорядку — як його зміст. Це характеризує правомірну поведінку як явище, що об'єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле.

За різними критеріями правомірна поведінка поділяється на види:

1) в аспекті юридичних фактів — на юридичні вчинки та індивідуальні акти; правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі діяння;

2) у плані реалізації норм права — на дотримання, виконання, використання і правозастосування;

3) як зміст правовідносин — на здійснення суб'єктивних прав, обов'язків, законних інтересів суб'єктів;

4) за зовнішньою формою виразу — на дії і бездіяльність;

5) за способом детермінації — на активну, зумовлену внутрішніми причинами, і пасивну, відповідно до зовнішніх обставин;

6) за способом формування в текстах правових документів — на прямо чи безпосередньо передбачену правовими нормами;

7) за характеристиками суб'єктів — на індивідуальну і колективну, посадову, професійну та ін.

Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостей суб'єктивної сторони на активно правову, звичайну, конформну і маргінальну.

Правова активність полягає у добровільності здійснення правових норм, переконаності в їх необхідності і справедливості, доброму знанні права, всебічної участі у правовій діяльності.

Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення стала притаманною суб'єкту властивістю і може навіть не усвідомлюватись ним в усіх її аспектах.

Основу конформної поведінки становить пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища, яке здійснюється за принципом "робити так, як роблять інші".

Маргінальна поведінка базується на мотивах страху перед юридичною відповідальністю. Такий стан суб'єкта характеризується готовністю до протиправних дій у випадку послаблення нагляду за його поведінкою.

2. Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи, чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин, їх шкідливість виявляється у тому, що вони спроможні здійснити такі зміни у функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти-правопорушення характеризуються свідомо-вольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб'єктами.

В юридичній науці існує два основні види незаконних діянь – правопорушення та злочин.

Правопорушення — це суспільно шкідливе або небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене деліктоздатною особою і є таким, що тягне за собою настання юридичної відповідальності.

Кожне правопорушення є конкретним і відповідно характеризується певними ознаками. До таких ознак відносять:

v суспільну шкідливість, небезпечність правопорушення, тобто заподіяння шкоди суспільним відносинам, які охороняються законом;

v протиправність діяння означає суперечність його конкретній нормі права, що може виражатися або в невиконанні юридичних обов'язків, або у зловживанні правом;

v вираженість в діях або бездіяльності. Дія розуміється як фізична, активна, суспільно небезпечна, протиправна поведінка винної особи, а бездіяльність — суспільно небезпечна поведінка особи, що виявляється в ухиленні від дій, які вона повинна була і могла здійснити в силу закону чи взятого на себе зобов'язання (наприклад, ненадання допомоги хворому медичним пра­цівником);

v деліктоздатність особи, що скоїла правопорушення. Деліктоздатність — це закріплена в законодавстві і забезпечувана державою здатність особи нести юридичну відповідальність за вчинене нею правопорушення;

v винність особи, що скоїла правопорушення;

v юридична відповідальність винної особи повинна бути обов'язково передбачена в санкції відповідної правової норми.

Отже, правопорушення виступає як найбільш шкідливий різновид протиправної поведінки і тому забороняється законом, а за його вчинення передбачається юридична відповідальність. Вона настає в тому випадку, коли в діях особи встановлено повний склад правопорушення, тобто сукупність вказаних в законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких небезпечне або шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням.

Склад правопорушення становлять:

v об'єкт правопорушення — суспільні відносини, що охороняються нормами права і на які посягає певне правопорушення. Тобто об'єкт — це те, на що посягає правопорушення;

v об'єктивна сторона правопорушення — певний акт зовнішньої поведінки особи, що посягає на охоронюваний законом об'єкт, завдає йому шкоди або створює загрозу заподіяння шкоди. Об'єктивна сторона характеризується основними і факультативними ознаками. До основних ознак об'єктивної сторони відносять: діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні і шкідливі наслідки, причинний зв'язок між протиправним діянням і наслідками. Факультативні ознаки (не є обов'язковими для об'єктивної сторони кожного правопорушення, але є обов'язковими там, де це прямо передбачено законом) — місце, час, спосіб, засоби, обставини скоєння правопорушення;

v суб'єкт правопорушення — деліктоздатна фізична особа або деліктоздатне об'єднання, які вчинили правопорушення. Для особи — суб'єкта правопорушення необхідно, щоб вона була осудною і досягла віку, з якого настає відповідальність за правопорушення. Осудність особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними;

v суб'єктивна сторона правопорушення — це певне психічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Таке ставлення відображається поняттям вини, яка може існувати у формі умислу або необережності.

Факультативними ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є мотив і мета. Мотив — це ті внутрішні міркування, якими керується суб'єкт при вчиненні правопорушення. Мета (ціль) — це результат, що існує у свідомості винного, якого він хоче досягти, вчиняючи правопорушення.

Правопорушення вчиняються у різних сферах суспільного життя, порушують норми тієї чи іншої галузі законодавства та заподіюють шкоду. Залежно від ступеня шкоди правопорушення поділяються на проступки (шкідливі правопорушення) і злочини (суспільно небезпечні, винні діяння, заборонені кримінальним законом під загрозою покарання).

Конституційні правопорушення — це протиправні винні діяння органів державної влади і управління або інших суб'єктів, які посягають на форму правління, державний устрій та порядок утворення органів держави.

Цивільні правопорушення — це суспільно шкідливі пору­шення врегульованих нормами цивільного права майнових і пов'язаних з ними особистих немайнових відносин. До них відносять — заподіяння шкоди особі чи майну іншої особи, невиконання договору тощо.

Адміністративні правопорушення — це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Прикладом можуть слугувати порушення вимог пожежної безпеки, порушення правил дорожнього руху тощо.

Дисциплінарні правопорушення — це протиправне невиконання або неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків, за яке щодо нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення. Такими є прогул, запізнення на роботу, невиконання розпоряджень адміністрації тощо.

В юридичній науці обговорюється також питання про можливість виділення в окремі види екологічних, земельних, сімейних, процесуальних правопорушень.

Причини правопорушення — це ті явища соціальної дійсності, які викликають або полегшують вчинення правопорушення. Причин правопорушення дуже багато, а тому їх прийнято класифікувати:

Ø за значенням в обумовлені правопорушень на основні і неосновні;

Ø за статусом свідомості конкретної особи на об'єктивні і суб'єктивні.

Основні причини правопорушень — це ті соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у вчиненні правопорушення. До таких причин відносять суперечність чинного законодавства основним правам людини, моральним приписам, суттєві прогалини, недоліки законодавства.

Неосновні причини правопорушень — це ті соціальні явища, які полегшують вчинення правопорушення. Наприклад, недосконалість обліку матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки.

Об'єктивні причини правопорушень — це ті соціальні явища, що не залежать від особи (недоліки в роботі органів державної влади), а суб'єктивні — явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретної особи (незнання вимог закону, негативне ставлення до приписів закону).

3. Важливою мірою захисту інтересів суспільства та його членів від правопорушень виступає юридична відповідальність.

Юридична відповідальність — це захід державного примусу за вчинене правопорушення, пов'язане з позбавленням винного певних благ особистого, майнового або організаційного характеру; це вид соціальної відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників передбачених законодавством санкцій.

Юридична відповідальність характеризується:

v застосовністю тільки щодо правопорушника;

v державним примусом;

v настанням для правопорушника негативних наслідків особистого (наприклад, позбавлення волі) та майнового характеру (сплата штрафу, відшкодування заподіяних правопорушенням збитків тощо);

v осудом державою протиправної поведінки правопорушника.

Слід наголосити, що юридична відповідальність має державно-примусовий характер, є державним примусом щодо дотримання правових вимог. Водночас є міри примусу з боку держави, які не є відповідальністю. Такими є застосування примусових заходів медичного характеру до неосудних, які скоїли злочин, вилучення чужого майна у добросовісного набувача тощо. У цих випадках нема правопорушень, отже, нема юридичної відповідальності.

Принципами юридичної відповідальності є:

v принцип законності. Цей принцип полягає в неухильному виконанні при визначенні міри юридичної відповідальності вимог законів. З точки зору матеріальної сторони відповідальності вона повинна мати місце лише за діяння, передбачені законом, і тільки в межах закону. З точки зору процесуальної сторони, відповідальність особи повинна бути обґрунтованою, факт вчинення нею правопорушення має бути встановлений як об'єктивна істина;

v принцип обґрунтованості. Висновки про факт і про суб'єкт правопорушення, а також про інші юридично значущі факти, пов'язані з цими обставинами, повинні бути обґрунтованими відповідно до вимог правової норми;

v принцип доцільності. Доцільність означає відповідність міри впливу, яка застосовується до правопорушника, цілям юридичної відповідальності. Доцільність припускає: 1) індивідуалізацію відповідальності залежно від тяжкості правопорушення, обставин його вчинення, властивостей особи правопорушника; 2) пом’якшення відповідальності або навіть звільнення від неї у випадку незначущості правопорушення, відсутності шкідливих наслідків тощо;

v принцип невідворотності. Невідворотність відповідальності означає, що жодне правопорушення не повинно залишатися нерозкритим, поза полем зору держави та її компетентних органів, без засудження з їхнього боку;

v принцип справедливості. Справедливість юридичної відповідальності полягає в наступному: 1) не можна за проступки встановлювати кримінальне покарання; 2) не можна використовувати міри покарання і стягнення, що принижують честь і гідність особи; 3) закон, який запроваджує відповідальність або посилює її, не може мати зворотної сили; особа несе відповідальність лише за свою власну поведінку (виняток — випадки відповідальності за чужу вину в цивільному праві); 4) покарання повинно відповідати характеру правопорушення; 5) за одне правопорушення можливе лише одне покарання.

Юридична відповідальність буває різною і залежить від виду правопорушення, завданої шкоди, кола людей і організацій, яким заподіяно шкоду.

Відповідно до видів правопорушень розрізняють наступні види юридичної відповідальності.

v Конституційно-правова відповідальність має складний політико-правовий характер. Особливістю цього виду відповідальності є те, що вона може застосовуватися за умов, коли норми права взагалі не порушуються. У таких випадках відповідальність пов'язується з тими діями, що розцінюються як негативні у політичному розумінні, наприклад, колективна відповідальність уряду України перед Верховною Радою України. Суб'єктами конституційної відповідальності можуть бути органи державної влади (вищі органи державної влади та їх посадові особи), фізичні особи. У випадку вчинення конституційного правопорушення настають конституційно-правові санкції, зокрема, усунення з поста чи посади, вимушена відставка, достроковий розпуск органу державної влади, позбавлення громадянства тощо.

v Кримінальна відповідальність полягає у застосуванні судом від імені держави до особи, яка вчинила злочин, державного примусу у формі покарання. У межах кримінальної відповідальності держава реагує на вчинене особою правопорушення, дає оцінку поведінки особи як злочину, а її самої — як злочинця.

v Адміністративна відповідальність полягає у покладенні на винних фізичних осіб (громадян і службових осіб), які порушили правила поведінки, що діють у сфері управління та інших врегульованих адміністративним законодавством сферах, адміністративних стягнень, що створюють для цих осіб неприємні наслідки особистого, майнового характеру.

v Цивільна відповідальність — вид юридичної відповідальності, який полягає у настанні передбачених цивільним законодавством негативних майнових наслідків, які для правопорушника є додатковим майновим обтяженням. Накладення на фізичну чи юридичну особу цивільно-правових стягнень (неустойки, штрафу, пені, відшкодування збитків), передбачене за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань або за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь, гідність, ділова репутація особи). У межах цивільної відповідальності виокремлюють відповідальність договірну і позадоговірну, відповідальність солідарну, субсидіарну, основну і часткову.

v Дисциплінарна відповідальність — це вид юридичної відповідальності особи за порушення норм права, що регулюють відповідну дисципліну праці і застосування до порушника дисциплінарного стягнення (догану або звільнення).

v Матеріальна відповідальність — це вид юридичної відповідальності працівника за майнову (матеріальну) шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків.

v Процесуальна відповідальність — це заходи примусу щодо учасників цивільного або кримінального процесу, які порушують порядок судового засідання.

Деякі науковці виокремлюють як вид юридичної відповідальності скасування незаконних правових актів і рішень, прийнятих органами державної влади. Посадові особи, за ініціативою яких було прийняте незаконне рішення, можуть також нести персональну відповідальність (наприклад, дисциплінарну).

Юридична відповідальність має важливе значення для нормального розвитку суспільства. Забезпечуючи охорону правопорядку, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб від неправомірних діянь, юридичну відповідальність не слід розуміти як "відплату" правопорушнику. Цілі юридичної відповідальності є ширшими, до них відносять: охоронну — захист прав і свобод громадян від незаконних посягань; виховну — вплив на свідомість правопорушника з метою недопущення повторного скоєння проступків; запобіжну (профілактичну) — вплив на окремих осіб, які б могли вчинити правопорушення, щоб вони утримались від цього.

Отже, юридична відповідальність є свого роду необхідним засобом забезпечення законності і правопорядку в державі. Крім того, вона стимулює правомірну поведінку учасників суспільних відносин, а отже, сприяє формуванню у громадськості поваги до закону, дотримання його норм.

Підстави юридичної відповідальності — це підстави вживання до особи конкретних заходів державного примусу.

Підставою настання юридичної відповідальності є факт вчинення правопорушення. Це стосується всіх видів відповідальності. Так, кримінальна відповідальність настає лише за скоєння злочину, адміністративна — за вчинення адміністративного правопорушення, цивільно-правова — за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, за заподіяння шкоди особі чи майну іншої особи, дисциплінарна — за порушення трудової, навчальної дисципліни.

Підставою для притягнення до юридичної відповідальності також може бути об'єктивно протиправне діяння, тобто діяння, вчинення якого відповідно до закону тягне відповідальність навіть за відсутності вини (наприклад, передбачена цивільним законодавством відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки).

Загалом, законодавством обумовлено такі підстави настання юридичної відповідальності:

v відповідальність за фізичні конкретні діяння, а не за світогляд, думки;

v діяння повинно бути юридично забороненим конкретним законом;

v винне діяння;

v власні дії правопорушника;

v наявність правозастосовчого акта (наприклад, рішення суду).

При цьому законодавство передбачає підстави для звільнення від юридичної відповідальності.

Так, Кримінальний кодекс України в розділі IX (ст. 44-49) чітко визначає підстави для звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин. Такими підставами є:

v дієве каяття особи, яка вчинила злочин;

v примирення винного з потерпілим;

v передача особи, яка вчинила злочин, на поруки колективу підприємства, установи, організації за їхнім клопотанням;

v коли на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обставин вчинене винним діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною;

v закінчення строків давності.

Підставами для звільнення від адміністративної відповідальності є давність притягнення до адміністративної відповідальності; передача матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу (ст. 21 КпАП); незначущість правопорушення (ст. 22 КпАП).

Згідно зі ст. 152 КЗпП власник (уповноважений ним орган) чи фізична особа може замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про правопорушення на розгляд трудового колективу або його органу.

Отже, виходячи із зазначеного, можна виділити дві групи підстав звільнення від юридичної відповідальності:

v особа, яка скоїла правопорушення, вважається такою, що втратила суспільну небезпечність;

v правопорушення внаслідок зміни ситуації перестало бути суспільно небезпечним.

Отже, юридична відповідальність є свого роду необхідним засобом забезпечення законності і правопорядку в державі. Крім того, вона стимулює правомірну поведінку учасників суспільних відносин, а отже сприяє формуванню у громадськості поваги до закону, дотримання його норм.

Ключові слова:злочин, кримінальна відповідальність, кримінальна правосуб’єктність, Кримінальний кодекс України, кримінальне покарання, правопорушення, адміністративна відповідальність, адміністративна правосуб’єктність, Кодекс України про адміністративні правопорушення, протокол про скоєння адміністративного проступку, адміністративне покарання тощо.

Читайте також:

1. IV. Відповідальність сторін
2. Автоматизація банківської діяльності в Україні
3. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
6. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
7. Адміністративна відповідальність
8. Адміністративна відповідальність
9. Адміністративна відповідальність
10. Адміністративна відповідальність
11. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
12. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства

Переглядів: 718