Історичні аспекти впровадження освітніх технологій

Структура освітньої технології

Критерії (ознаки) освітніх технологій

Оскільки існує багато визначень освітньої технології і вони суттєво різняться між собою, важливо з’ясувати, чим відрізняється освітня технологія від «не-технології», тобто від форми, методу навчання тощо. З цією метою вчені обґрунтували критерії чи ознаки технологічного підходу. Називаються передусім системність, ефективність, оптимальність, алгоритмічність, діагностичність, відтворюваність, прогнозованість, ієрархічність тощо.

Алгоритмічність вказує на те, що для технологій притаманна сукупність чи послідовність дій (алгоритм дій), виконання яких гарантує реалізацію цілей.

Під системністю розуміють взаємозв’язок основних взаємозв’язаних компонентів технології, якими є мета, зміст, форми, методи, засоби взаємодії учасників педагогічного процесу, а також результат.

Ефективність визначається як співвідношення результату до кількості використаних ресурсів.

Оптимальність передбачає отримання максимального результату за низьких витрат тобто за найменшої кількості використаних ресурсів.

Діагностичність вказує на те, що реалізація технології неможлива без діагностично визначеної мети та діагностики досягнутого результату.

Ієрархічність означає, що є різні за важливістю та використанням технології. Одні з них використовуються на рівні навчального закладу, інші – тільки під час вивчення певної дисципліни. Технології на рівні навчального закладу – метатехнології. Є також суспільні метатехнології (освітньо-виховна концепція держави). Крім метатехнологій існують макротехнології, мезотехнології та мікротехнології. Іноді методи навчання називають мікротехнологіями.

Освітня технологія складається із цільових (мета технології), змістових (зміст), процесуальних (сам технологічний процес, а саме взаємодія суб’єктів та об’єктів технології, їх форми, методи, засоби), результативно-аналітичних (результат та його аналіз) компонентів.

Освітні технології існували тривалий час, поки їх теоретично обґрунтували учені.

Вперше практика технологізації освіти виникла у стародавньому світі. Лише 1866 року було використано термін «технологія» стосовно освітньої галузі. Його запропонував американський педолог Джеймсон Саллі.

Слово технологія (techne, logos) грецького походження.

Автором першої освітньої технології, описаної у педагогічному творі, як і автором першого педагогічного твору, є римський педагог М. Ф. Квінтіліан. У соціально-педагогічній праці «Про виховання оратора» ним фактично створена технологія формування громадського діяча.

Автором ідеї технологізації освіти вважається Я. А. Коменський. Зазвичай порівняння навчального процесу із годинником, зроблене чеським гуманістом у творі «Велика дидактика», інтерпретується як запровадження технологічного підходу: «Отже, мистецтво навчання не потребує нічого іншого, крім умілого розподілу часу, предметів і методу.

Якщо ми зможемо точно встановити цей розподіл, то навчати всього шкільну молодь в якому завгодно числі буде аніскільки не важче, ніж, узявши друкарські інструменти, щодня покривати найкрасивішими буквами тисячі сторінок або, встановивши Архімедову машину, переносити будинки, башти, всякі можливі тягарі, або, сівши на корабель, перепливти океан і відправитися в Новий Світ. Все піде вперед не менш легко, ніж іде годинник з правильно зрівноваженими тягарями, так само приємно і радісно дивитися на такого роду автомат, і, нарешті, з такою вірністю, якої можна тільки досягти в подібному мистецькому інструменті».

Часто автори, які розглядають педагогічні технології в історичній ретроспективі, акцентують увагу на порівнянні Я. А. Коменським навчального процесу із годинниковим механізмом. Проте значення праць чеського гуманіста для розвитку технологічного підходу є ширшим. Він один із перших заклав основи інтерактивного (взаємного) та проблемного навчання, створив передумови для інтерактивних та проектних технологій. У творі «Велика дидактика» чеський педагог довів, що найміцнішими є ті знання, які передані іншим учням. Отже, взаємне навчання необхідне не тільки для того, кого вчать, а й для того, хто навчає. На думку вчених, із часів Коменського реалізується також і програмоване навчання: «поділ навчального матеріалу на розділи, теми, параграфи та інше є не що інше, як програмоване навчання».

Заслуговує на увагу прагнення чеського педагога перетворити школи у майстерні мудрості та гуманізму, яке може бути додатковим свідченням побудови навчального процесу подібно до технологічного.

Суттєві зміни у контексті розвитку технологічного підходу у педагогічній науці відбулися у 20-х рр. ХХ ст. Саме в цей період склалася унікальна освітня технологія, автором якої є російський педагог С. Шацький. Вважається, що у своїх працях він одним із перших використав термін «педагогічна технологія».

Із середини 30-х рр. у зарубіжній педагогіці розпочалася «технізація» навчального процесу, яка стала початком першого періоду розвитку освітньої технології у світовому масштабі. Нова технічна ера у навчальному процесі виникла внаслідок створення американцем С. Прессі механічних пристроїв для перевірки контрольних робіт. Його ставлення до винайдених машин не обмежувалося підходом до них як до нових технічних можливостей для контролю знань. С. Прессі був переконаний, що цими відкриттями розпочиналася технічна революція у навчанні. Отже, освітня технологія виникла як технічний засіб навчання у педагогічному процесі: «технологія в освіті». Трансформація поняття від «технологія в освіті» до «технологія освіти» розпочалася у 40 – 50-х рр. ХХ ст. Зрозуміло, пошуки вчених поліпшити ефективність навчання, зменшити його залежність від особистості вчителя не могли обмежитися використанням технічних засобів (технологій в освіті). Необхідні були нові підходи до навчального процесу. Таким вимогам відповідало програмоване навчання, запропоноване 1954 року американцем Б. Ф. Скіннером.

Прихильники технологічного підходу, висловлюючи невдоволення традиційним навчанням, передусім виступили із критикою розпливчастої, неконкретної, поверхневої постановки цілей. На їх думку, мета повинна бути поставлена чітко, настільки точно, щоб можна було однозначно зробити висновок про ступінь її реалізації. Точності постановки цілей сприяла розроблена 1956 року американським ученим Бенджаміном Блумом таксономія, яка містила опис цілей у пізнавальній (когнітивній) галузі. Вона швидко стала відомою в усьому світі і використовується у закладах освіти на сучасному етапі. У ієрархії цілей Б. Блумом виділені такі основні категорії навчальних цілей: знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез та оцінка.

Термін «педагогічна технологія» піддався масовому використанню за кордоном у 60-х рр. ХХ ст. 70-і роки ХХ ст. характеризуються подальшими науковими пошуками як в галузі уточнення поняття, так і вироблення нових підходів до технологічної побудови навчального процесу. У цей час сутність поняття «освітня технологія» суттєво розширилося. З одного боку, під впливом системного підходу освітню технологію почали розуміти як проектування керованого навчального процесу з точно визначеними цілями, реалізація яких піддається опису. З іншого боку, популяризація технологій призвела до виникнення уявлення про них як про будь-яку новацію навчального процесу. До цього поняття почали відносити фактично всі основні проблеми дидактики, а також пропозиції, спрямовані на удосконалення навчального процесу.

Отже, за декілька десятиріч в історії освітніх технологій відбувся їх розвиток від використання аудіовізуальних засобів, телебачення до реформування процесу навчання як системи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ	\|	Цілепокладання як важлива умова проектування сучасних особистісно-орієнтованих педагогічних технологій.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.