• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Збори за спеціальне природокористування та забруднення навколишнього природного середовища

Введення плати за спеціальне використання природних ресурсів та забруднення НПС є одним з основних принципів природокористування. Відповідно до чинного законодавства платність природокористування було впроваджено з метою поповнення державного та місцевих бюджетів, стимулювання природокористувачів до раціонального використання тих ресурсів, за які вони платять.

ЗУ «Про охорону НПС» встановлює три види екологічних зборів:

а) збори за спеціальне використання природних ресурсів (ст. 43);

б) збори за забруднення НПС (ст. 44)

- збори за забруднення атмосферного повітря;

- збори за забруднення води;

- збори за розміщення відходів тощо;

в) збори за погіршення якості природних ресурсів (ст. 45).

Цей збір поки що не знайшов механізму свого впровадження.

Структура зборів та порядок їх стягнення регулюються, крім екологічного законодавства, передусім фінансовим (податковим) законодавством. Так, серед загальнодержавних податків і зборів, встановлених ст. 14 ЗУ «Про систему оподаткування», названі плата (податок) за землю (п. 8); збір за спеціальне використання природних ресурсів (п. 13); збір за забруднення НПС (п. 14).

Збір за спеціальне використання природних ресурсів — це форма екологічного податкового платежу, що підлягає сплаті фізичними та юридичними особами за одиницю природного ресурсу, наданого (переданого) для спеціального використання.

Збори за спеціальне використання природних ресурсів залежно від виду природного ресурсу поділяються на такі, як:

- плата за землю;

- збори за спеціальне використання водних ресурсів;

- збори спеціальне використання лісових ресурсів;

- збори за спеціальне використання надр, в тому числі добування корисних копалин;

- збори за спеціальне використання об'єктів тваринного світу тощо.

Відносини в сфері встановлення і справляння плати за землю регулюються главою 35 Земельного Кодексу України, законами України «Про плату за землю» в редакції віл 19 вересня 1996 р., «Про оренду землі» в редакції від 2 жовтня 2003 р., Методикою грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою КМУ від 23 березня 1995 р., Методикою грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затвердженою КМУ від 30 травня 1997 р., Методикою експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженою КМУ від 11 жовтня 2002 р., іншими законодавчими актами.

Плата за землю здійснюється для подальшою фінансування зі ходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи тощо.

Власникам землі й землекористувачам плата встановлюється у вигляді земельного податку, а для орендарів — у вигляді орендні плати. Ставки земельного податку за земельні ділянки затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки.

Розмір плати за землю визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової грошової оцінки земель і не залежить від результатів господарської діяльності землевласників чи землекористувачів. Закон «Про плату за землю» містить диференційовані правила визначення ставок земельного податку для земель сільськогосподарського призначення, земель населених пунктів, земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення і земель лісового та водного фондів.

Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру. При цьому юридичні особи щороку самостійно обчислюють суму земельного податку за спеціальною нюрмою станом на 1 січня кожного року. Громадянам нарахування земельного податку здійснюють податкові органи. Земельний податок сплачується рівними частками: двічі на рік виробниками товарної сільськогосподарської та рибної продукції та щоквартально — всіма іншими платниками податку.

За земельні ділянки, надані в оренду, стягується орендна плата. Орендна плата за землю — це платіж, який вносить орендарем орендодавцю за користування земельною ділянкою. Закон України «Про оренду землі» встановлює загальні умови щодо укладання договорів оренди землі, порядку обчислення, надходження і розподілу річної орендної плати, а також умови перегляду розмірів орендної плати. Розмір, умови, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, що укладається між орендодавцем (власником) і орендарем. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. У договорі оренди сторони можуть передбачити поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи. Законодавство встановлює пільги щодо сплати земельного податку. Від плати за землю повністю звільняються: заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва; вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; органи державної влади та місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету; (за винятком Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України); вітчизняні заклади культури, та освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізкультури та спорту; релігійні та благодійні організації; установи, організації та підприємства, що віднесені до відання Національної академії наук України та деякі інші суб'єкти.

Грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод передбачених законодавством України.

У сфері використання вод відповідно до ст. 30 Водного кодексу України встановлюється: збір за спеціальне водокористування який включає збір за використання води водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин: збір за користування водами для потреб гідроенергетики; збір за користування водами для потреб водного транспорту; збір за використання поверхневих та підземних вод для потреб рибництва та підприємствами житлово-комунального господарства.

Збір у сфері використання вод стягується на підставі підзаконних нормативно-правових актів, а саме: Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р., та Нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 р.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв, та скидання в них зворотних вод.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики справляється за користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту — за користування водою під експлуатації водних шляхів вантажними, самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами.

Відповідні збори справляються за водні ресурси загальнодержавного і місцевого значення. Платниками збору є підприємства, організації незалежно від форми власності, їх філії, установи, їх відокремлені підрозділи, а також громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси.

Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, використаний водокористувачами; для потреб гідроенергетики — обсяг води, пропущений через бобіни гідроелектростанцій; для водного транспорту — тоннаж (місце) за добу експлуатації суден.

Розмір збору за забір води та за користування водою для потреб гідроенергетики та водного транспорту встановлюється на основі нормативів збору, фактичних обсягів використання води та лімітів використання. Ліміти використання водних ресурсів видаються на певний період у формі дозволів на спеціальне водокористування або договорів на поставку води. Нормативи збору встановлюються окремо для поверхневих вод, підземних вод, для потреб гідроенергетики та водного транспорту, для потреб рибництва та житлово-комунального господарства.

Збір за використання вод не справляється за воду, що використовується для потреб населення, для протипожежних потреб, за морську воду, за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою тощо.

Законодавством встановлено, що збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється з метою забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Кодекс України про надра (ст. 28) встановлює плату за надра, яка справляється у вигляді: плати за користування надрами; відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плати за видачу спеціальних дозволів (ліцензій); акцизного збору.

До плати за користування надрами відповідно до статей 29-32 КУ про надра належать:

а) платежі за користування надрами за видобування корисних копалин;

б) платежі за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копаин, у тому числі для будівництва і експлуатації підземних споруд;

в) плата за користування надрами для видобування мінерних підземних вод.

Плата за користування надрами загальнодержавного і місцевого значення справляється на підставі підзаконних нормативних актів. Це постанови Кабінету Міністрів України «Про плату користування надрами» (1996 р.), «Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин» (1997 р.), «Про затвердження диференційованих нормативів плати за користування надрами для видобування мінеральних підземних вод» (2000 р.) та ін.

Платежі (збори) за користування надрами стягуються з усіх суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями.

Об'єктом для встановлення відповідної плати є обсяг погашених у надрах балансових та позабалансових запасів корисних копалин; при видобутку нафти, конденсату, газу, та гідромінеральних ресурсів — обсяг фактично видобутих з надр корисних копалин; при видобутку урану та дорогоцінного каміння — вартість сировини відносять до обсягу видобутку чи обсягу погашених у надрах запасів корисних копалин.

Сплата збору за користування надрами для видобування корисних копалин не звільняє суб'єктів підприємницької діяльності від збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, повністю зараховується до державного бюджет спрямовується на розвиток мінерально-сировинної бази. Закон України «Про систему оподаткування» виділяє цей збір окремим пунктом серед інших загальнообов'язкових зборів та платежів. Безпосередньо правове регулювання збору регулюється відповідним Порядком встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 29 січня 1999 р.

Плата за видачу спеціальних дозволів (ліцензій) та акцизний збір (статті 34—35 Кодексу України про надра) визначається Кабінетом Міністрів України і вноситься до державного бюджету. Розмір збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій) встановлюється, виходячи з витрат на експертизу заявок, матеріалів та обґрунтувань на користування надрами, організаційних та інших витрат. Акцизний збір може встановлюватися для надрокористувачів по окремих видах мінеральної сировини, що видобувається з родовищ з відносно кращими гірничо-геологічними і економіко-географічними характеристиками.

КУ про надра (ст. 32) встановлює форми внесення плати за користування надрами, яка може бути:

а) у вигляді грошових платежів;

б) у натуральному вигляді (частина видобутої мінеральної сировини або іншої виробленої користувачем надр продукції, виконання робіт чи надання інших послуг). Платежі за користування надрами можуть справлятися у вигляді разових внесків або регулярних платежів, які визначаються на основі відповідних еколого-економічних розрахунків. Кодекс встановлює також законодавчі положення про звільнення від плати за користування надрами та інші пільги, а також знижку за вичерпання надр, механізм реалізації якої поки-що не було розроблено на законодавчому рівні.

Від плати за користування надрами звільняються:

—землевласники і землекористувачі, які здійснюють у встановленому порядку видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб або користуються надрами для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках;

—користувачі надр — за проведення регіональних геолого-геофізичних робіт, геологічних зйомок, інших геологічних робіт; при організації геологічних об'єктів природно-заповідного фонду; за здійснення розвідки корисних копалин у межах гірничого відводу, наданого їм для видобування корисних копалин тощо.

У сфері спеціального використання рослинного світу встановлена плата за використання лісових ресурсів та збору за використання природних рослинних ресурсів. Правове регулювання цих платежів здійснюється Лісовим кодексом України (ст. 89), а також Порядком справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р.

Плата за використання лісових ресурсів стягується за всі види спеціального використання ресурсів лісу, крім розміщення пасік, а також за користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюються у вигляді такс, орендної плати чи доходу, отриманого з реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється на даній для цих цілей лісовій ділянці на підставі спеціального дозволу:

а) лісорубного квитка (ордера);

б) лісового квитка.

Розмір збору за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюється на підставі лімітів їх використання і такс на лісову продукцію та послуги з урахуванням їх якості і доступності. Такси на лісові ресурси державного значення і порядок їх справляння встановлюється КМУ, а такси на лісові ресурси місцевої значення — відповідними виконавчими органами обласного рівнів та Радою міністрів АРК. Нормативи збору, тобто такси згідно з лісовим законодавством, встановлюються на підставі затверджених постановою КМУ від 20 січня 1997 р. Такс на деревину лісових порід, що відпускається на пні, і на живицю.

При встановленні іншої форми оплати (доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах чи орендної плати) збір за спеціальне використання лісових ресурсів повинен встановлюватись не нижче встановлених такс. Розмір орендної плати визначається в договорі оренди за згодою сторін. Договірна форма відносин встановлюється при тимчасовому користуванні земельними ділянками лісового фонду (короткострокове — до трьох років, довгострокове — до 15 років). Постійним лісокористувачам для постійного користування земельними ділянками лісового фонду надається державний акт на право постійного користування землею.

Збір за спеціальне використання природних рослинних ресурсів регулюється ст. 12 Закону України «Про рослинний світ». Спеціальне використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного або місцевого значення здійснюється на підставі дозволів, що видаються відповідно в порядку, встановленого КМУ або Автономною Республікою Крим та органами місцевої влади. Розмір збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів визначається з урахуванням природних запасів, поширення, цінності, можливості відтворення, продуктивності цих ресурсів.

Від збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів звільняються: науково-дослідні установи, навчальні заклади, що проводять наукові дослідження об'єктів рослинного світу з метою їх охорони, невиснажливого використання та відтворення, за винятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Червоної книги України, та природно-рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України; власники земельних ділянок; користувачі (в тому числі орендарі) земельних ділянок.

Відносини в сфері встановлення і справляння збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу регулюються ст. 18 ЗУ «Про тваринний світ». Цей збір справляється за такі види спеціального використання об'єктів тваринного світу: мисливство; рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин; використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях у разі їх вилучення з природного середовища з метою отримання прибутку.

Розмір збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу встановлюється залежно від виду (групи видів) тварин, мети та обсягів їх використання, поширення та цінності, з урахуванням місцезнаходження, якості, продуктивності території та інших екологічних і економічних факторів.

Збори за спеціальне використання природних ресурсів встановлюються на основі нормативів збору і лімітів їх використання, які є економічними категоріями.

Нормативи зборів — це обов'язкові для сплати у фіксованому розмірі суми коштів за одиницю природного ресурсу, переданого у власність або у користування. Такі нормативи визначаються з урахуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки, знешкодження і утилізації відходів та інших факторів. Нормативи збору, а також порядок їх стягнення встановлюються КМУ. З 1 січня 2004 р. щороку проводиться індексація нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів, збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, нормативів плати за користування надрами тощо (Див. постанову КМУ від 6 листопада 2003 р. «Про проведення індексації нормативів плати (збору) за використання природних ресурсів»).

«Лімітні» збори — це збори за спеціальне використання природних ресурсів у межах встановлених лімітів або за понадлімітне їх використання. У першому випадку ці збори відносять на витрати виробництва, а другому — стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій.

Обчислення та справляння зборів за спеціальне використай природних ресурсів відбувається природокористувачами самостійно, відповідно до спеціальних інструкцій про порядок справляння того чи іншого збору. Вся відповідальність за правильність обчислення та своєчасність подання розрахунків зборі покладається на платників. Контроль за обсягами використання природних ресурсів, їх обліком та достовірністю покладається на органи Мінприроди України; контроль за повнотою обчислення та своєчасністю сплати зборів до бюджету покладається на органи ДПС.

Збори за використання природних ресурсів надходять до місцевих бюджетів, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, Державного бюджету і спрямовуються на виконання робі по відтворенню і підтриманню цих ресурсів у належному стані відповідно до вимог законодавства.

Кошти від зборів розподіляються в такому порядку:

- збори за використання лісових ресурсів державного значення 80% — до державного бюджету, 20% — відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів областей.

- збори за використання лісових ресурсів місцевого значення зараховуються відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів (ст. 91 Лісового кодексу України);

- збори за спеціальне користування водними ресурсами з водних об'єктів загальнодержавного значення — 80% до державного бюджету, 20% до бюджетів АРК та місцевих бюджетів; платежі за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту зараховуються до держбюджету в повному розмірі; Збори за спеціальне користування водними об’єктами місцевого значення в повному обсязі зараховуються до місцевих бюджетів (ст. 32 Водного кодексу України);

- плата за землю зараховується на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської ради, на території яких знаходяться земельні ділянки; 30 % коштів від земельного податку, що надійшли в спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів централізуться на спеціальному бюджетному рахунку спеціально уповноважених органів; 10% - на спеціальних бюджетних рахунках областей (ЗУ «Про плату за землю»);

- збір за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин загальнодержавного значення – 40% - до державного бюджету; у бюджети Автономної Республіки Крим, областей, ст Києва і Севастополя — 60; за спеціальне використання та видобування корисних копалин місцевого значення — у бюджети Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя — 100; за пошук та розвідку родовищ корисних копалин: у Державний бюджет — 80, у бюджети Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя — 20; за користування надрами континентального шельфу і в межах виключної (морської) економічної зони — 100% до державного бюджету (ст. 31 Кодексу про надра України).

Збори за забруднення НПС. Ці збори розглядаються в екологічному праві як один із економічних стимулів для підприємств-природокористувачів, діяльність яких пов’язана із негативним впливом на НПС. Природа зазначених зборів полягає в офіційному визнанні державою того, що безвідходного виробництва поки що не існує, і підприємства здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря чи їх скиди у водойми, утворюють і розмішують відходи. Така діяльність буде правомірною лише за умови дотримання підприємствами передбачених законодавством екологічних і гігієнічних нормативів. Підприємства-забруднювачі повинні бути обладнані відповідними спорудами, устаткуванням та пристроями для очищення викидів і скидів забруднюючих речовин або їх знешкодження, приладами контролю за кількістю і складом таких речовин, за характеристиками шкідливих факторів і крім того, сплачувати податкові збори за забруднення довкілля. Природокористувачі, які не зацікавлені постійно сплачувати високі ставки зборів, можуть впроваджувати заходи щодо зменшення забруднення НПС. Ці заходи можуть проявлятися в різних формах: вдосконаленні технології виробництва, будівництві більш ефективних очисних споруд, підвищенні вимог до працівників щодо забезпечення трудової та технологічної дисципліни тощо.

Встановлення та справляння збору за забруднення НПС передбачено ЗУ «Про охорону НПС» (ст. 44), Водним кодексом України (ст. 30), ЗУ «Про відходи» (ст. 39) та деякими іншими нормативно-правовими актами.

Збір за забруднення НПС поділяється на такі види:

—збір за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

—збір за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

—збір за утворення і розміщення відходів.

Збір за забруднення НПС встановлюється на підставі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у НПС і лімітів розміщення відходів.

Під лімітами викидів (скидів) забруднюючих речовин розуміють фіксовані обсяги забруднюючих речовин, дозволених до викиду (скиду) юридичними і фізичними особами у навколишнє середовище.

Ліміти скидів забруднюючих речовин у НПС, утворення і розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного й іншого виробництва та інші види шкідливого впливу в цілому по території АРК, областей, міст загальнодержавного значення або окремих регіонів встановлюються:

—у випадках, коли це призводить до забруднення природних ресурсів республіканського значення, територій інших областей, —Мінприроди України;

—в інших випадках — у порядку, що встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст загальнодержавного значення) радами, за поданням органів Мінприроди України.

Ліміти викидів стаціонарними джерелами забруднення (підприємствами) встановлюються терміном на п'ять років і доводяться до платників. Для пересувних джерел забруднення чинне законодавство поки що лімітів забруднення не передбачає.

На законодавчому рівні ще не розроблено нормативно-правових актів щодо встановлення та стягнення збору за скиди промислових та інших стічних вод у системи каналізації, розробка яких є сьогодні нагальною потребою, особливо для виконання необхідних умов щодо приєднання до ЄС. Обсяги скидів при проведенні планового ремонту каналізаційних мереж включаються до загального ліміту скидів, нараховуються за погодженням з органами Мінприроди. У разі перевищення погодженого обсягу скидів та порушення умов їх проведення збір справляється як за понадлімітні скиди.

Нормативи збору за викиди, скиди та розміщення відходів - це фіксовані суми в гривнях за одиницю основних забруднюючих речовин та розміщених відходів, які встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів.

Окремо встановлюються нормативи зборів за:

—скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів, за викиди основних забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, викиди стаціонарними джерелами забруднення залежно від класу небезпечності та установлених орієнтовно безпечних рівнів впливу;

—викиди в атмосферу забруднюючих речовин автомобільним транспортом, морськими та річковими суднами, залізничним транспортом;

—скиди основних забруднюючих речовин у водні об'єкти, у водні об'єкти залежно від концентрації забруднюючих речовин і нормативи збору за розміщення відходів (сума визначається залежно від ступеня небезпечності відходів).

Залежно від об'єкта розміщення забруднюючих речовин нормативів плати застосовується коефіцієнт чи ставка нормативу збільшена в декілька разів. Так, при скиданні забруднюючих речовин у закриті водоймища (озера, ставки) норматив збору збільшується у 1,5 рази; при захороненні забруднюючих речовин глибокі підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод, - застосовується коефіцієнт 10. За викиди пересувними джерелами забруднення встановлюється норматив збору залежно виду пального та виду транспорту.

Враховуючи місцеві умови, ВР АРК, обласні, міські (міст загальнодержавного значення) ради за поданням Мінприроди можуть збільшувати перелік видів забруднюючих речовин, на які встановлюється збір за забруднення довкілля.

Збори за викиди і скиди забруднюючих речовин у НПС, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів обчислюються у п'ятикратному розмірі і стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян. За відсутності у платника збору затверджених лімітів викидів, скидів чи розміщення відходів збір також стягується у п'ятикратному розмірі.

Кошти від збору за забруднення НПС розподіляються між місцевими (сільськими, селищними, міськими), обласними та республіканським АРК, а також Державним фондами охорони НПС у співвідношенні відповідно 20, 50 і 30 %, а між Київським, Севастопольським міськими та Державним фондами охорони НПС — у співвідношенні 70 і 30 % та мають використовуватися виключно на природоохоронні цілі.

Суми збору за забруднення НПС обчислюються платниками збору самостійно наростаючим підсумком з початку року та подаються щоквартально до органів ДПС за місцем реєстрації платника разом із іншими обов'язковими податками та зборами.

Платники збору несуть відповідальність за повноту, правильність обчислення та своєчасність подання розрахунків до відповідних органів.

Читайте також:

1. V. Антропогенне забруднення навколоземного простору.
2. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
3. Адаптація до абіотичних факторів середовища.
4. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
5. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
6. Аналіз внутрішнього середовища підприємства
7. Аналіз зовнішнього середовища
8. Аналіз конкурентного середовища
9. Антропічні аспекти. Забруднення та самоочищення геосистем
10. Антропогенне забруднення природного середовища. Джерела забруднень
11. Антропогенні забруднення біосфери
12. Апаратура методу природного магнітного поля

Переглядів: 3732